Джеррі-островик - Сторінка 7

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Бо вуха в усіх тубільців мали різної величини дірки: у найменші можна було встромити гільзу, а в більших висіли череп’яні люльки, стриміли плиточки тютюну й коробки сірників. А в декого в пипках вух були такі великі діри, що їх затикалося різьбленими дерев’яними кружалами дюймів зо три в поперечнику.

Помічник і капітан, що завжди носили на поясі автоматичні пістолети, тепер почали бити з них, вистрілюючи магазин за магазином, а тубільцям аж дух займався з подиву, що воїни стріляють так казково швидко. З матросів стрільці були абиякі, але Ван-Горн, як і всі шкіпери на Соломонових островах, знав, що побережні й лісові тубільці стріляють іще набагато гірше, а тому можна покластись і на таких стрільців, як його матроси, — якщо тільки в скрутну хвилину вони самі не обернуться проти нього.

Боркманового пістолета від самого початку заклинило, і Ван-Горн вичитав помічникові, що він не чистить та не змащує зброї як слід. Потім єхидно спитав Боркмана, скільки разів той уже хильнув сьогодні з пляшки і чи не тому він стріляє гірше, ніж звичайно. Помічник виправдовувався, що його розбирає пропасниця; Ван-Горн змовчав про свої сумніви і лише трохи згодом виповів їх Джеррі, взявши щеня на руки та присівши в затінку під бізанню.

— Морока мені з ним через той шнапс, Джеррі, — пояснив він. — Щоб я скис, мені доводиться, крім своїх, ще й половину його вахт відстоювати. А він каже — пропасниця… Не вір, Джеррі. То все шнапс — звичайнісінький шнапс, та й годі. А моряк він добрий, коли тверезий. Зате як нажлуктиться, зовсім чмеліє. Тоді йому довбешка йде обертом, і він робиться дурень дурнем: у шквал хропе, а в штиль не може заснути. Джеррі, ти ще тільки починаєш дибати по світі своїми лапками, то послухай доброї ради: обминай той шнапс десятою дорогою. Повір мені, Джеррі, синку, слухай свого татуся: зі шнапсу ніколи ніякого добра не діждешся.

Тоді, покинувши Джеррі на палубі скрадатись за диким собачам, капітан Ван-Горн спустився в каюту й добре хильнув із тієї-таки пляшки, що з неї нишком пив Боркман.

Скрадання до дикого собачати обернулося на гру — принаймні для Джеррі, бо він мав таку вдачу, що не держав злості в серці, і його та гра страшенно тішила. А до того ж давала надзвичайно приємне почуття власної переваги, бо дике собача щоразу втікало від нього. Отож він був абсолютний верховода на "Еренджі" — принаймні серед собак. Йому й на думку не спадало поцікавитись, як подобається така його поведінка дикому собачаті, дарма що він геть затруїв життя тому нещасному створінню. Відійти далі як на кілька футів від своєї схованки воно важилось лише тоді, коли Джеррі був унизу, і жило в постійному страхові перед цим опецькуватим цуциком, що не боявся його гарчання.

Надвечір, ще раз провчивши дике собача, Джеррі прибіг на корму й знайшов там Шкіпера, що сидів із підібганими коліньми на палубі, спираючись спиною на низенький фальшборт, і бездумно вдивлявся кудись у завітряний бік. Джеррі понюхав Шкіпераву голу литку — не на те, щоб розпізнати, а просто так йому захотілось, і то було немов дружнє вітання. Та Ван-Горн і не глянув на нього й дивився, як і перше, на море. Він навіть не помітив щеняти.

Джеррі поклав морду Шкіперові на коліно й довго серйозно дивився йому в обличчя. Цей раз Шкіпер уже його помітив і був приємно зворушений, але ще не дав нічого взнаки. Джеррі тоді спробував по-новому. На другому коліні лежала Шкіперова рука, і напіврозтулена жменя звисала безвладно вниз. Джеррі встромив туди свою м’якеньку золотаво-руду мордочку аж по самі очі й застиг так. Йому не видно було, як Шкіпер відвів погляд від моря й спустив очі на нього і як у тих очах блимнула втіха. Тому він ще хвильку постояв тихо, а тоді гучно чмихнув.

Шкіпер уже не годен був стриматись і зареготав так весело й щиро, що Джеррі шалено закрутив хвостом і прищулив шовковисті вуха, умліваючи з любові, з жадання грітись у сонячному сяйві богової усмішки. Напіврозтулена Шкіперова рука міцно стислась і захопила шкіру з одного боку Джерриної голови.

33

2 Джеррі-островик

А тоді стала хитати його ласкаво туди й сюди, аж він мусив упиратися ногами, щоб устояти.

Джеррі просто раював. Більше навіть — він був в екстазі. Бо Джеррі знав, що в Шкіперовій шорсткій манері нема ні злості, ні небезпеки для нього, що це тільки гра — така, як ото вони часто гралися з Майклом. Часом Джеррі так ласкаво торсав Бід-ді, свою матір. А іноді, хоча й дуже рідко, його так ласкаво торсав містер Гегін. Для Джеррі це була мова, сповнена певного, виразного змісту.

Ван-Горн хитав його дедалі рвучкіш, і Джеррі почав люто гарчати — що сильніше його трусили, то лютіше він гарчав. Але й це була гра — він тільки прикидався, ніби хоче завдати болю тому, кого любив надто палко. Він корчився, виривався, намагався повернути голову й укусити руку, що тримала його.

Коли Шкіпер раптом розтулив руку й відштовхнув Джеррі, той одразу вернувся, вищирюючи зуби й гарчачи, щоб його знову спіймали й торсали. Гра тривала далі, і Джеррі все дужче запалювався. Раз він таки встиг ухопити зубами Шкіперову руку, але стиснув її легенько, лагідно, тільки вдавив їх у шкіру, а не прокусив її.

Гра робилася чимраз запальніша, і Джеррі врешті так розходився, що забув за все: лють його з удаваної стала справжньою. Це вже була не гра, а бій із рукою, що хапала, торсала й відкидала його. Він гарчав уже не вдавано, а по-справжньому злісно. Відкинутий, він стрибав назад, заливаючись дзявкотом, уже зовсім істеричним. І капітан Ван-Горн, збагнувши те, раптом, замість ухопити його, простяг уперед розтулену долоню — знаком миру, стародавнім, як сама людська рука. Водночас він вигукнув одне-єдине слово: "Джеррі!". У ньому бриніли і владний наказ та докір, і лагідна вимогливість любові.

Джеррі зрозумів і враз отямився. Лють його миттю змінилася на каяття, покору, він прищулив вуха, наче благав пробачення й прагнув показати свою палку любов. З роз’юшеного, вищиреного пса, що наскакував на ворога, він умить обернувся на ласкавий жмуток шовку, підбіг до простягненої долоні й лизнув її язичком, що блимнув між блискучими білими зубами, немов рожевий самоцвіт. А ще за мить Шкіпер уже горнув його до себе, мордочкою до щоки, і рожевий язичок блимнув знову так промовисто, як лишень можливо для безсловесного створіння. То було справжнє свято любові, однаково радісне для обох.

— Щоб я скис! — мурмотів капітан Ван-Горн. — Ти ж просто клубочок щирості, із золотим сердечком усередині, вгорнений у золоту шкурку. Щоб я скис, Джеррі, ти золотий, суто золотий усередині й зверху, і ще не було на світі собаки такої високої проби, як ти! Золотий мій песику із золотим серцем, шануй мене, люби мене, а я тебе любитиму й шануватиму довіку.

І капітан Ван-Горн, що в шестипенсовій спідній сорочці та стегенній пов’язці, з голими литками, правив своєю "Еренджі" й возив чорношкірих людожерів — "торгував чорним товаром", — день і ніч не скидавши із себе пояса з пістолетом, бо на голову його чигали в десятках побережних селищ та лісових дикунських твердинь, — капітан Ван-Горн, що мав славу найвід-важнішого шкіпера на всі Соломонові острови, де тільки відважні люди можуть жити й оцінювати чужу відвагу, раптом закліпав очима, бо їх застелили сльози, і якусь мить він не бачив перед собою щеняти, що аж тремтіло в його обіймах від любові до нього й злизувало йому зі щоки солоні краплі.

РОЗДІЛУ

Швидко смеркло, і тропічна ніч упала на "Еренджі". Суденце то погойдувалось на місці в часини штилю, то кренилось і рвалося вперед під ударами шквалів понад завітряним узбережжям людожерського острова Малейти. Перепона на шляху пасату спричинювала мінливу погоду, і куховарити в камбузі на відкритій палубі стало чистою мукою, а чорношкірі пасажири, не мавши чим накритись від дощу, втікали в трюм.

Першу вахту, від восьмої години до дванадцятої, мав стояти помічник, і капітан Ван-Горн, що його шквал із рясним сікучим дощем загнав спати в каютку, взяв і Джеррі із собою. Джеррі, зморений усіма пригодами найнеспокійнішого дня в його житті, й уві сні гарчав та молов лапами, і Вам-Горн, укрутивши ґніт у лампі, востаннє глянув на нього й промурмотів:

— Це дике собача, Джеррі. Бери його! Завдай йому! Покачай його як слід!

Незабаром дощ, зовсім прибивши вітер, ущух, і каютка обернулась на парку, задушну піч. Капітан, у наскрізь промоклій від поту сорочці й стегенній пов’язці, підвівся, взяв під пахву укривало й подушку і подався на палубу. А Джеррі спав так міцно, що нічого того не чув.

35

2*

Прокинувся він лише тоді, коли здоровезний тридюймовий тарган ущипнув його за ніжну голу шкіру між пальцями. Дригнувши тією лапою, Джеррі розплющив очі й утупив їх у таргана, що не втікав прожогом, а неквапно, з гідністю відбіг до інших тарганів, яких на підлозі було ціле військо. Джеррі ще ніколи не бачив стількох тарганів відразу і таких величезних. Усі вони були однакові завбільшки й шмигали всюди. Довгими вервечками вони вилазили з щілин у стінах і спускались додолу, до своїх товаришів.

Це було неподобство. Принаймні Джеррі вважав, що такого не можна терпіти. Містер Гегін, Дербі й Боб ніколи не терпіли тарганів, а їхні правила були правилами й для нього. Тарган — одвічний ворог у тропіках. Джеррі стрибнув на найближчого, щоб розтоптати його. Однак комаха зробила таке, чого він не сподівався від таргана. Вона знялась у повітря на сильних крилах, мов птах. І, немов то був сигнал, уся тарганяча армія знялася в повітря й закружляла по каюті, наповнивши її гудінням.

Джеррі атакував крилате військо: він стрибав угору, хапав летючу нечисть зубами, пробував збивати її лапами. Іноді йому щастило знищити котрого; і бій не припинявся, поки таргани, мов на другий сигнал, поховались у шпарини, лишивши бойовище за ним.

Ураз у нього блиснула нова думка: а де ж це Шкіпер? Джеррі знав, що в каютці його нема, проте зіп’явсь на задні лапи й зазирнув у невисоку койку. Чуткі його ніздрі аж затремтіли з насолоди, коли він вдихнув запах Шкіпера, що тільки недавно був тут. І обрубок хвоста теж заметлявся з радості.

"Але де ж сам Шкіпер?" Та думка зринула в нього в голові так виразно, як би й у людському мозку. І так само за думкою настала дія.