Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Сторінка 19

Вони стверджують, що я всього лише напівдракон. І це тільки тому, що моя матуся була гіпопотамицею! Зате мій тато був справжній дракон.

Друзі обмінялися значущими поглядами, які означали таке: "Ага! Так цей напівдракон зможе нам розповісти, як їхати далі".

— Це тому ти такий нещасний? — запитав Лукас.

— О ні,— сопучи, відповів дракон.— Але сьогодні день у мене і дійсно невдалий. Мій вулкан потух, а запалити його знову не виходить. Я вже все перепробував, нічого не допомагає.

— Нумо, лай-но нам подивитися! — запропонував Лукас.— Ми машиністи та розуміємось на тому, що горить.

Напівдракон миттю витер сльози та зробив круглі очі.

— Ой як гарно-то! — хрюкнув він.— Буду вам жахливо вдячний. Для нас такий сором, якщо вулкан гасне.

— Розумію,— сказав Лукас.

— Ось, до речі,— із наснагою провадив напівдракон.— Я ще не представився. Мене звуть Непомук.

— Гарне ім'я,— сказав Лукас.

— Щоправда, це людське ім'я,— відзначив Джим.— А воно пасує драконові?

— Моя матуся гіпопотамиця,— відповів Непомук,— так мене охрестила. Вона жила у зоопарку та багато спілкувалася з людьми. Звідти й ім'я. А драконів частіше зовуть по-іншому.

— А-а, он воно як! — сказав Джим.

Потім вони один за одним спустилися крізь кратер досередини вулкану. Коли вони потрапили вниз, Лукас запалив сірника та роздивився. Вони стояли у просторій печері.

Одну її половину займала величезна вугільна куча, а на другій стояла велика відкрита піч. Над ній на ланцюзі висів вражаючих розмірів котел. Усе було вкрито кіптявою, задушливо смерділо сіркою та чимось ще.

— У тебе тут дуже мило, Непомуку,— ввічливо сказав Лукас і задумливо подивився на вугільну кучу.

— Але ж у тебе немає ніякого ліжка! — здивовано відзначив Джим.

— Ой, ви знаєте,— відповів напівдракон Непомук,— більш за все я полюбляю спати у вугіллі. Стаєш таким брудним, дивитися приємно, і не треба кожного ранку спеціально бруднитися наново.

У драконів все не так, як у людей. Люди зранку та ввечері вмиваються, аби завжди бути охайними чистьохами, а дракони вранці та ввечері брудняться, аби завжди бути відмінними брудньохами. Такий драконівський лід.

А Лукас тим часом порався біля великої пічки. У лічені хвилини він уже знайшов неполадку.

— Ось воно що! — сказав Лукас.— Решітка вивалилася, і димохід засмітився.

— А чи багато треба часу, аби все полагодити? — запитав Непомук, здається, знову збираючись розревітися.

Лукас уже збирався запевнити напівдракона в тому, що справа зовсім нескладна, як раптом йому в голову прийшла інша ідея, і він сказав так:

— Я хочу подивитися, що можна зробити. Взагалі-то ремонтувати тут уже нема чого. Тобі б треба завести нову пічку. Проте, може бути, мені все-таки вдасться ще разок налагодити стару. Пощастило тобі, що сюди приїхали саме два машиністи.

Просто у Лукаса виник один план, а для цього йому, звісно, довелося трішечки перебільшити.

— Джиме,— вів він далі із найсерйознішою міною,— лізь-но швидше нагору і кулею до нашого локомотива! Забери звідти спеціальну скриню з інструментами і не забудь операційну лампу.

— Домовились,— відповів Джим так само серйозно, потому видерся нагору і миттю повернувся із інструментами та ліхтариком.

— Ось що, дорогий мій Непомуку! — сказав Лукас, зморщивши лоба.— Зараз, будь ласка, залиш нас удвох. Ми з асистентом не можемо працювати, якщо за нами спостерігають.

Непомук із благоговінням подивився на скриньку, у який таємничо виблискували інструменти. Потім виліз із вулкану і, сповнений очікування, всівся біля кратеру. Незабаром він почув знизу стукіт молотка і скреготіння пилки. Обидва машиністи, мабуть, були і справді людьми на рідкість старанними!

Насправді Лукас за один раз поставив решітку на місце, а потому почистив димохід. Усе було знову у повному порядку. І тепер друзі затишно сиділи поряд, підморгували один одному і, посміюючись, настукували молотками та напилками по печі та котлу, аби гриміло, як у кузні.

Трохи згодом Непомук запитав у кратер:

— Ну як, виходить?

— Справа складніша, ніж я гадав,— гукнув у відповідь Лукас,— проте сподіваюся, що ми впораємось!

І вони застукотіли знову. Джим ледь утримувався від сміху. Непомук сидів біля кратеру, прислухався до роботи і дуже радів тому, що поблизу у найпотрібніший момент опинилися два машиністи.

За деякий час Лукас упівголоса сказав:

— Гадаю, що тепер досить.

Друзі припинили стукотіти, і Лукас розпалив у печі вогонь. Полум'я зайнялося, і дим почав підніматися крізь кратер. Усе чудово діяло.

Побачивши дим, що піднімався догори, Непомук забув себе від радощів. Насамкінець його все-таки охопив невеличкий сумнів у тому, що машиністи зможуть усунути ці жахливо складні неполадки. А тепер він витанцьовував навколо кратеру і рохкав своїм писклявим голоском:

— Вийшло! Вийшло! Мій вулкан знову горить! Ура! Запрацювало!

Джим із Лукасом видерлись до нього нагору.

— Велике спасибі! — сказав Непомук обом.

— Та нема за що,— поважно відповів Лукас.— У мене ось теж є маленьке проханнячко.

— Так? Яке? — запитав напівдракон Непомук.

— Ти розумієш,— сказав Лукас,— у мене саме все вугілля скінчилося. А в тебе його цілісінька гора. Ти не заперечуватимеш, якщо ми наберемо до нашого тендеру з твоїх запасів?

— Звісно не заперечуватиму! — вигукнув Непомук і посміхнувся настільки дружелюбно, наскільки дозволяла його величезна паща.— Я зараз сам усе зроблю.

Джим із Лукасом хотіли допомогти, але Непомук уперто наполягав, що впорається сам.

— Ви для мене багато попрацювали, тепер відпочивайте,— заявив він.

Потім Непомук заліз до свого вулкану, але тут-таки виринув назад із великим ведром, повним вугілля, збігав до Емми та перекинув його до тендеру. Повернувшись до себе у печеру, він наново наповнив відро, і так доти, поки тендер не був набитий доверху.

Друзі спостерігали за ним, зазнаючи певних докорів сумління.

Нарешті напівдракон закінчив свою роботу.

— Уфф! — пропихтів він, витираючи піт з лоба.— Гадаю, тепер досить! Більше туди не влізає!

— Спасибі тобі, Непомуку! — сконфужено пробурмотів Лукас.— Це дійсно дуже-дуже мило з твого боку. Може бути, ти із нами повечеряєш?

Година і справді була вже пізня, і сонце схилялося до обрію.

— А що у вас є? — поцікавився Непомук, в очах якого миттю з'явився жадібний блиск.

— Чай із бутербродами,— відповів Джим.

Непомук був розчарований.

— О ні, дякую,— сказав він, такі штукенції мій шлунок не перетравлює. Я краще з'їм добрячу порцію лави.

— А що таке лава? — запитав Джим.— Вона смачна?

— Лава — улюблена їжа всіх драконів,— із гордим достоїнством пояснив Непомук.— Це гаряча каша із розплавленого заліза, сірки та всіляких інших делікатесів. У мене її повний котел. Хочете спробувати?

— Краще не треба,— в один голос відповіли Джим і Лукас.

Отже, друзі принесли з локомотиву свій провіант, а Непомук сходив за котлом із лавою. Потім вони разом посідали та почали вечеряти. Проте Непомук виявився не дуже приємним співтрапезником. Він чавкав, гучно хлебтав і так бризкався своєю розпеченою кашею, що друзям довелося слідкувати, як би він не попік та не перемазав їх з голови до ніг. Хоча Непомук був лише напівдраконом, він із усіх сил намагався поводитися як справжнісінький чистопородний дракон.

Наївшись нарешті, Непомук запросто перекинув котел із залишками їжі до найближчої тріщини. Потім він вилизався, похлопав себе по пружному животу та відригнув. При цьому з його вух звилися до неба дві димні закарлюки кольору сірки.

Друзі теж покінчили з їжею. Джим відніс термоса та хліб, що залишився, назад до локомотива, а Лукас розкурив свою носогрійку. Потім вони ще трохи потеревенили про те про се. Насамкінець Лукас як би мимохіть відзначив:

— Нам дуже хочеться до Дракон-Міста. Ти не знаєш, як туди потрапити, Непомуку?

— Ну звісно знаю,— відповів Непомук.— А навіщо вам туди?

Друзі стисло пояснили, у чому річ. Непомук сказав на це:

— Узагалі-то нам, драконам, належить бути всім за одного, і я не повинен вам нічого видавати. Однак ви мені допомогли, а дракони Сумландії такі противні, не пускають нас, напівдраконів, до себе у місто. І я буду за вас, аби їх позлити. Я помщуся їм, Бачите ось ту високу верхівку? — І він вказав лапою на величезний вулкан у самісінькій середині країни.— Дракон-Місто,— продовжував він,— знаходиться у цій горі. Вона порожня всередині, а згори відкрита. Адже це теж кратер.

— А що таке кратер? — запитав Джим.

— Кратер — це… ну, кратер є кратер,— суперечливо відповів Непомук,— це гора, порожня зсередини та відкрита згори, приблизно як велика чаша чи щось таке.

— Зрозуміло,— сказав Джим.

— А на дні цього кратеру,— вів далі Непомук,— і лежить Дракон-Місто-Сумландія. Воно величезне, там живе багато тисяч драконів. Усі вони переїхали туди з тих пір, як на іншому світі жити їм стало занадто небезпечно. Тільки окремі з них, та й то рідко, здійснюють прогулянки до інших країн.

— А звідки цей дим, що піднімається з гори? — зацікавився Джим.— У них що, такі самі пічки, як у тебе?

— Ясна річ,— відповів Непомук,— але переважно дим від самих драконів, вони ж вогнедишні.

Ніби на доказ сказаного він знову відригнув, і з його носу та вух вилетіли кілька хмаринок диму, жовтих, як сірка, та кілька іскор. Щоправда, видовище це було трохи жалюгідним.

— А-а,— сказав на це Джим,— он воно як!

— Як же потрапляють до Дракон-Міста? — запитав Лукас і теж зробив кілька димових хмаринок.

— Ось то й воно,— зітхнув Непомук, замислено підперши свою велику голову лівою лапкою.— Потрапити туди просто неможливо. Навіть мені.

— Але ж вхід має бути! — сказав Джим.

— Звісно,— відгукнувся Непомук,— є один, це печера, що веде крізь гору до Дракон-Міста. Але, на жаль, вхід цей удень та вночі охороняють дракони-вартові. Вони не пропускають нікого, хто не схожий на справжнього дракона.

— А що, іншого входу немає? — поцікавився Лукас.

— Ні,— відповів Непомук,— я нічого про це не знаю.

— Наприклад, якась річка, що тече з Дракон-Міста? — висловив обережне припущення Лукас.

— Ні,— запевнив Непомук,— ніколи про це не чув. Адже тоді б ця річка протікала крізь "Країну Тисячі Вулканів" і ми, напівдракони, знали би про неї. Немає жодної річки та іншого входу теж.

— Дивно,— пробурмотів Лукас,— а ми-то гадали, що виток Жовтої річки знаходиться у Дракон-Місті.

На що Непомук задумливо похитав головою та оголосив:

— Цього не може бути!

— А який вигляд мають чистопородні дракони? — запитав Джим у глибокому роздумі.

— Та по-різному,— відповів Непомук.— Найголовніше, що їм не можна бути схожими на жодних інших звірів, інакше вони вже більше не чистопородні.