Дзвінок у двері - Сторінка 25

І вони, може, навіть викликали б у мене захоплення, якби мої думки по були поглинені іншим. Фебеерівці стояли немов скам'янілі й не ворушились.

Нарешті худорлявий процідив:

– Вгодоване мурло!

Вулф кивнув головою:

– Закономірна реакція. Давайте поміркуємо. Припустімо – просто так, аби почати розмову, – що ви справді співробітники Федерального бюро розслідувань. У такому разі ви маєте всі підстави скаржитись – тільки не на мене, а на своїх колег, які з дурної голови вирішили, нібито цей будинок порожній. А особисто вам вибачатися немає за що. – Вулф прокашлявся. – Отож вернімося до наших міркувань. Я маю намір затримати ваші посвідчення замість застави. Ви чи ваше начальство одержить їх назад лише після того, як звернеться до законних властей. І тоді стане відомо, як ці посвідчення потрапили до мене, а я, зі свого боку, подам зустрічний позов, оскільки ви вдерлися в мій дім незаконно і вас застали flagrante delicto[8]. У мене чотири свідки. І я маю сумнів, чи схоче ваше начальство платити таку ціну. Отже, ініціатива в моїх руках. Ви можете йти. Якщо продовжити міркування, то в мене одна мета: дістати незаперечний доказ того, що агенти Федерального бюро розслідувань учинили тяжкий злочин і на них можна подати в суд. Цей доказ у мене тут, у шухляді. До речі, я ще не згадав про рукавички, які на вас. Певна річ, усі ми помітили і— їх. Рукавички теж стануть ще одним підтвердженням і доказом, якщо справа дійде до суду. Можете йти собі, джентльмени.

– Будьте ви прокляті! – вилаявся красень. – Суд буде федеральний. А посвідчення належать представникам федеральної служби!

– Можливо. Навіть якщо ви ті, за кого себе видаєте, я маю виправдання. Та облишмо міркування. Як на мене, важко повірити, що представники федеральної служби, покликані стояти на варті закону, самі незаконно переступають поріг мого дому. Очевидно, я маю право тримати ні посвідчення доти, доки буде доведено, що вони справжні..

– Як ви збираєтесь це зробити?

– Побачимо. Я почекаю, як розвиватимуться події. Якщо посвідчення справжні, то хтось із вашого начальства, мабуть, мені подзвонить. Може, навіть сам містер Регг.

– Вгодоване мурло! – знову процідив худорлявий. Видно, за скрутних обставин його лексикон був не вельми багатий.

– Я, по суті, чоловік поблажливий, – відказав Вулф. – Ви вдерлися в мій дім ще й намагаєтесь видати себе за представників закону. Два тяжкі кримінальні злочини відразу! Якщо ви озброєні, нам слід забрати у вас зброю, а також інструменти, якими ви відімкнули замок у моїх дверях. Сумніву немає: ви збиралися проникнути до цього кабінету й виламати шухляди. Хіба ж по для цього ви надягли рукавички?! Раджу вам піти звідси негайно. Ці четверо джентльменів не люблять ні зломщиків, ні агентів ФБР і залюбки скористаються нагодою принизити вас. Ідіть же, сто чортів!

Фебеерівці стояли й тільки мовчки дивилися на Вулфа. Погляд красеня проходив між Фредовим плечем та моїм, а худорлявого – праворуч від Фреда. Потім вони перезирнулися, знов глянули на Вулфа й рушили до дверей. Оррі, не опускаючи пістолета, позадкував до передпокою. Оррі любить тримати в руках пістолет. Саул вийшов через вітальню у передпокій і вже ввімкнув там світло. Ми з Фредом попростували за фебеерівцями. Коли вони підійшли до вхідних дверей, Саул розчинив їх, а Оррі та я стали поруч із ним і дивилися вслід непроханим гостям, поки вони спускалися на тротуар. Ми майже не сумнівалися, що десь поруч стояв і третій фебеерівець, однак його ніде не було видно. Ті двоє повернули ліворуч на Десяту авеню, але ми не стали виходити з будинку й проводжати їх до машини. Перше ніж причинити двері, ми оглянули замок і переконалися, що він цілий. Коли я взяв двері на засув, Фред зауважив, що у ФБР, певно, найкраща колекція ключів у світі.

Потім ми всі повернулися до кабінету. Вулф стояв посеред килима і розглядав щось у руках. То був олівець-ліхтарик, що його впустив красень. Нарешті Вулф кинув ліхтарика мені на стіл і вигукнув:

– Розмовляти! Всім розмовляти!

– Пропоную нагороду! – голосно сказав я. – Фотографія в рамці Дж. Едгара Гувера тому, хто добуде магнітофонну стрічку із записом усього, що тут діялося, і пошле ту стрічку Гуверові!

– Господи, – промовив Фред, – якби тільки вони спробували зчинити бійку!

– Я хочу шампанського! – заявив Саул.

– Дайте віскі! – підхопив Оррі. – Я хочу їсти!

Була за двадцять хвилин восьма. Ми гуртом, у тім числі й Вулф, вирушили на кухню, і всі навперебій розмовляли. Вулф заходився викладати все підряд з холодильника – ікру, паштет із гусячої печінки, осетрину, цілого копченого фазана. Саул відчинив морозилку й дістав лід для шампанського. Ми з Оррі знайшли в буфеті пляшки. Фред спитав, чи можна йому зателефонувати додому, і я дозволив ще й попросив переказати дружні мої вітання, але втрутився Вулф:

– Скажіть, що затримаєтесь тут до ранку. Залишаться всі. Вранці Арчі повезе наші трофеї до банку, і ви поїдете з ним. Думаю, вони нічого не зроблять, а може, щось і спробують. Фреде, нічого не розповідайте ні дружині, ані взагалі нікому. Це ще не кінець, це тільки непоганий початок. Якщо ви, джентльмени, бажаєте чогось гаряченького, то я за хвилин двадцять подам оленину по-йоркширському. Якщо Арчі, звісно, зварить яйця.

Всі в один голос відмовились, і це було мені дуже з руки. Страх як не люблю варити яєць!

Через годину вечір був у розпалі. Фред, Оррі, Саул та я запекло грали у вітальні в пінокль, а Вулф сидів у своєму єдиному в кабінеті кріслі й читав книжку. Це була "ФБР, якого ніхто не знає". Він або зловтішався в душі, або ж знову щось придумував, тільки не знаю що.

О десятій годині мені довелося вибачитись і встати з-за картярського столу. Вулф сказав, що аристологи вже, мабуть, завершили свою трапезу, і він хотів би зателефонувати Х'юїттові. Я зайшов до кабінету й набрав номер. Вулф повідомив Х'юїттові, що все пройшло чудово, і подякував йому. А Х'юїтт відповів, що наші двійники там виявилися цікавими людьми; Джервіс, мовляв, читає уривки з Шекспіра, а Кірбі наслідує президента Джонсона, Баррі Голдуотера й Альфреда Ланта[9]. Вулф попросив Х'юїтта переказати обом вітання. Після цієї розмови я повернувся до карт, а Вулф знов узявся за книжку.

Але наш вечір перебила ще одна подія. Невдовзі по одинадцятій подзвонив телефон. Вулф не любить брати трубки, отож мені знов довелося встати й поспішити до кабінету.

– Будинок Hipo Вулфа. Вас слухає Арчі Гудвін.

– Це Річард Регг, Гудвіне. – Голос був низький, протяглий і спокійний. – Я хочу поговорити з Вулфом.

Цей дзвінок для нас не був несподіваним, і я мав на такий випадок відповідні інструкції.

– Боюся, вам не пощастило, Регг. Він зайнятий.

– Я хочу з ним побачитись!

– Непогана ідея. Він про це здогадувався. Ну, скажімо, завтра, об одинадцятій, в його кабінеті.

– Я хочу побачитися з ним сьогодні. Зараз!

– Мені шкода, Регг, але нічого не вийде. Він дуже заклопотаний. Не раніше, ніж завтра об одинадцятій ранку.

– Чим він так заклопотаний?

– Читає книжку "ФБР, якого ніхто не знає". А за півгодини вже спатиме.

– Буду у вас завтра об одинадцятій.

І Регг грюкнув трубкою. Можна собі уявити ту картину!

Я обернувся до Вулфа.

– Я назвав його просто Реггом, на більше він не заслуговує. Отже, завтра об одинадцятій ранку. Як ми й сподівалися.

– І хотіли. Нам треба порадитись. Ви скоро кінчите грати?

– Скоро. – Я підвівся. – Я вже набрав триста сорок.

13

Мені потрібен міцний восьмигодинний сон, і майже завжди я стільки й відпочивав, але тої ночі не доспав цілих дві години. О десятій хвилині на другу Вулф пішов спати, Оррі й Фред також, а Саул ліг на канапі у вітальні. Тільки-но я зібрався був залізти під ковдру, як пролунав дзвінок у двері. Приїхали Фріц, Джервіс та Кірбі, і коли я побачив, як Кірбі, похитуючись, переступив поріг, то зразу ж подумав, що наш "герон" побував у рівчаку. Я спитав Кірбі, де машина, однак замість відповіді той лише вилупив на мене очі й скривив губи. Збагнувши, що він і досі намагається додержуватись інструкцій, я дозволив йому розмовляти, проте Фріц заявив, що Кірбі п'яний у дим і негоден сказати й слова. Але машина, додав Фріц, стоїть перед будинком ціла-цілісінька, тільки як вони доїхали – сам бог знає. Фріц повіз ліфтом акторів нагору до їхньої кімнати, а я взув черевики, накинув поверх піжами пальто і вийшов надвір. На "героні" й справді не було жодної подряпини, і я відвів машину до гаража.

Перший номер програми у п'ятницю було призначено на восьму тридцять ранку. За чверть до восьмої я зусиллям волі примусив себе встати, згріб в оберемок простирадла, ковдру та подушку й відніс до своєї кімнати. Коли я, прийнявши душ і поголившись, вийшов з ванної, Фред і Оррі сиділи, позіхаючи, на ліжку. Я сказав, що за годину й двадцять хвилин нам виходити з дому, а вони порадили мені освіжити голову, хоч я це вже й зробив. Я вже намірився приготувати собі сніданок сам і зійшов униз, але тут зустрів Фріца – він саме вийшов з кімнати Вулфа, куди майже вчасно, як завжди, відніс сніданок. Була вже восьма година двадцять вісім хвилин, і я рушив до кабінету й почав робочий день дзвінком місіс Бранер. Насамперед я вибачився, що турбую її так рано, проте в мене, мовляв, важлива справа і я прошу її за чверть до дев'ятої чи й раніше, подзвонити з телефону-автомата по номеру, який я їй дав. Місіс Бранер відповіла, що це переб'є їй ділову зустріч, і запитала, чи справді її дзвінок такий важливий. Я запевнив, що надзвичайно важливий, і місіс Бранер погодилась.

Отже, з сніданком поспішати не треба, обставина для нас – дуже вигідна. Фріц знав, що Саул, Фред і Оррі люблять фаршировані яйця, і, коли не брати до уваги грінок та бекону, це була наша головна страва: ми вм'яли їх аж шістнадцять штук – по четверо кожен. Можна собі уявити, який рахунок ми виставимо нашій клієнтці тільки за цю операцію!

З посвідченнями фебеерівців у кишені в супроводі тіло-охоронця я вийшов о дев'ятій сорок з дому і незабаром був и аптекарській крамниці на розі. Я добре знав жінок, тому, ставши біля телефонної будки, приготувався чекати хвилин двадцять. Та дзвінок пролунав раніше, о дев'ятій сорок шість, саме тієї миті, коли до аптеки ввійшов якийсь чоловік і попростував до будки.