Дзвінок у двері - Сторінка 3

- Рекс Стаут -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

– А може, вам теж кортить виконати громадянський обов'язок?

– Ні. Може, я не візьмуся за це навіть приватно. Я ще думаю, що робити. Ви знаєте, де я можу дістати такий список?

. – Ви його не дістанете. Звичайно, дещо з діяльності ФБР зрештою стає відоме широкій громадськості – як, скажімо, історія з викраденням цінних експонатів у Природничому музеї чи випадок зі зникненням банківської вантажної машини з півмільйоном доларів дрібними купюрами біля церкви на острові Джерсі. Але багато чого для широкої публіки залишається таємницею. Адже ви самі читали ту книжку. Чутки, звісно, всякі ходять, чутки ходять завжди, але публікувати їх не можна. Вони вас цікавлять?

– А чого ж. Особливо, коли йдеться про щось підозріле чи навіть не передбачене законом. Є щось таке?

– Звичайно. А то яка ж рація говорити про те, що не викликає підозри? – Коуен глянув на годинник. – У мене ще двадцять хвилин. Якщо ви наллєте мені ще трішечки коньяку і ми вмовимось, що ця розмова залишиться між нами, і якщо ви справді прагнете того, про що говорите, то я залюбки допоможу. – Він подивився на мене. – Тобі буде потрібен записник, Арчі.

Хвилин через двадцять його чарка була знов порожня, я заповнив п'ять сторінок у записнику, і Лон пішов. Не можу розповідати про все, що було на тих п'ятьох сторінках, бо використали ми з того вельми небагато, до того ж дехто зі згаданих там людей навряд чи належно оцінить мої старання.

Коли я провів Лона й пішов до кабінету, думки мої були заполонені Вулфом, а не тим, що було в записнику. Невже він справді серйозно подумає взятися за цю справу? Ні. Це неможливо. Він просто зволікає час і, звичайно ж, намагається мене подражнити. Вся річ у тім, як я до цього поставлюсь. Він, певно, тільки й жде, щоб я скипів. Отож, переступивши поріг, я рушив до свого столу, вишкірив до Вулфа зуби й зі словами: "Позабавлялися, що й казати!" – вихопив із записника ті п'ять сторінок, розірвав їх навпіл, склав і вже хотів був розірвати ще раз, на четверо, коли Вулф гримнув:

– Стійте!

Я здивовано повів бровою. На Вулфа це було не схоже.

– Даруйте, – мовив я цілком щиро. – Залишите на згадку?

– Та ні. Сідайте. Я сів.

– Може, я чогось не зрозумів?

– Не думаю. З вами таке рідко буває. Гіпотетичне запитання: коли я признаюся, що вирішив прийняти ці сто тисяч доларів, що ви на це скажете?

– Те, що ви вже сказали: безглуздя.

– Це зрозуміло. А ще що?

– Все, що я думаю?

– Так.

– Я б вам порадив продати будинок з усією мізерією і піти до якої-небудь приватної божевільні, оскільки ви явно вижили з розуму. Якщо ви, певна річ, не надумали її обдурити і просто прибрати до кишені ті гроші.

– Ні.

– Тоді ви таки з'їхали з глузду. Ви ж бо самі читали ту книжку. Нам не дадуть навіть підступитися до цієї справи. Адже треба зробити надто багато, щоб нарешті дістати змогу заявити ФБР: "Припиніть!" – і таки добитися цього. А таке понад нашу спромогу. Бо тільки наробити галасу – це нічого не дасть. Ту кляту ватагу треба загнати в глухий кут! Вивести її на чисту воду! Ну гаразд, припустімо, ми візьмемося за справу. Виберемо одну з цих історій, – я постукав пальцем по розірваних аркушах із записника, – і спробуємо щось зробити. І з того самого дня, хоч би коли я вийшов з дому, мені доведеться гаяти весь свій час на те, щоб позбутися "хвостів", до того ж вельми досвідчених. Кожен, хто буде хоч якось причетний до цієї історії, не оббереться лиха. Наш телефон підслуховуватимуть. Як, зрештою, й інші телефони, наприклад, міс Роуен, Саулів, Фредів, Оррі, – байдуже, помагатимуть вони нам чи пі. І, звісно ж, Паркерів. ФБР, мабуть, зробить спробу підтасувати проти нас факти, а може, обійдеться і без цього. Та коли вже вони сфабрикують фальшиве звинувачення – о, воно вийде в них на славу! – мені доведеться ночувати тут. Вікна та двері, навіть якщо їх узяти на ланцюжки, – для тих людей суща дрібниця. Вони читатимуть усю нашу пошту. Я не перебільшую. До чого саме вдатися з усього цього, для них залежатиме від обставин. Але вони здатні на все. У них такі можливості, така техніка, про яку я навіть ніколи не чув.

Я закинув ногу на ногу й провадив далі:

– Власне, нам не дадуть як слід і почати. Та, скажімо, ми все ж таки почали, намацали ниточку, тягнучи за яку можна розмотати клубочок. О, тут уже ФБР покаже, на що воно здатне! Адже в них шість тисяч добре вимуштруваних агентів, багато з них у своєму ділі вовка з'їли. І триста мільйонів доларів на рік! Мені, либонь, доведеться зазирнути до словника, щоб знайти краще слово, ніж "безглуздя".

Я опустив ногу.

– А окрім того, що ми знаємо про місіс Бранер? Мені не віриться, що її просто "дратують". Б'юсь об заклад, ця жінка на смерть перелякана. Певно, вона має якісь матеріали, які можуть завдати шкоди її імені або імені її сина, чи дочки, чи брата, чи навіть покійного чоловіка, і боїться, що ФБР ці матеріали знайде. Вона добре знає, що так просто ФБР до неї не чіплятиметься, воно шукає чогось такого, що завдасть їй великих прикрощів і цим значно послабить вплив тієї книжки. А щодо ста тисяч доларів, то це для неї так, суща дрібничка.

Я знову закинув ногу на ногу.

– Ось що я вам сказав би.

– Останнє ваше зауваження недоречне, – пробурмотів Вулф.

– А я часто кажу щось недоречне. Це збиває людей з пантелику.

– Ви весь час гойдаєте ногою!

– Це теж збиває з пантелику.

– Пхе! Просто ви ніяк не вгамуєтесь, і це дивно. Я гадав, що добре вас знаю, Арчі, але ця ваша поведінка для мене щось нове.

– Нічого тут нового немає, Просто я маю нюх.

– Це не просто нюх. Це собачий нюх. Ви гойдаєте ногою через те, що підібгали хвоста. По суті, вас треба розуміти так: мені пропонують справу, яка обіцяє найбільший за всю мою практику гонорар, і не обмежують мене у витратах. Проте я змушений відмовитись. Я змушений відмовитись не тому, що справа важка чи, може, навіть безнадійна – мені не раз доводилось братися і за безнадійніші на перший погляд справи, – а тому, що це завдасть кривди одному чоловікові й очолюваному ним закладу і той чоловік помститься. Я відмовляюсь через те, що не смію братися за цю роботу, і радше відступлю перед погрозою, ніж…

– Я цього не казав!

– Але мали на увазі саме це. Ви налякані. Збентежені. І, скажу щиро, не без підстав. Руки і голос багатьох високопоставлених людей тремтять з тих самих причин. Може, цей трепет пойняв би й мене, якби йшлося про те, братися за справу чи відмовитись від неї. Проте я не поверну чека на сто тисяч доларів, бо це б означало, що я злякався того мерзотника. Вчинити так мені не дає почуття власної гідності. Я пропоную вам узяти на невизначений термін відпустку. Оплачувану. Такі витрати я можу собі дозволити.

Я зняв ногу з коліна:

– З сьогоднішнього дня?

– З сьогоднішнього, – різко кинув Вулф.

– Ці записи я зробив своїм власним шифром. Їх передрукувати?

– Не треба. Це вплутає вас у халепу. Я побачуся з містером Коуеном ще раз.

Я заклав руки за голову й подивився на Вулфа:

– А я ще раз кажу: ви з'їхали з глузду. І заперечую, нібито підібгав хвоста. Мені нічого не варто вмити зараз руки й подивитися збоку, як ви візьметеся за справу без мене. Але після того, як ми стільки років проплавали разом, просто гріх кинути вас потопати самого. Якщо я злякаюся вже під час роботи, то скажу вам про це. – Я зібрав пошматовані аркуші. – То їх передрукувати?

– Не треба. Розшифровуватимете лише те, що нам буде потрібно.

– Гаразд. Я маю одну пропозицію. Ви зараз у такому настрої, що, може, схочете розпочати воєнні дії розмовою з клієнткою? Вона залишила нам номер свого телефону, який, звичайно ж, підслуховується. Подзвонити їй? – Подзвоніть.

Я підійшов до телефону й набрав номер.

3

Близько півночі перед сном я зайшов на кухню поглянути, чи не забув Фріц замкнути на засув двері чорного ходу. На плиті я із задоволенням побачив макітерку з тістом для замішаних на кислому молоці гречаників. Так, за наших обставин навіть добре підсмаженої грінки чи листкової булочки на сніданок було б уже мало. Тож у середу вранці я, спускаючись невдовзі по дев'ятій сходами в кухню, знав, що сьогодні мене нагодують як слід. Тільки-но я з'явився на кухні, Фріц підкрутив у плиті газ, я побажав йому доброго ранку й дістав з холодильника склянку апельсинового соку. Вулф, якому Фріц звичайно приносив сніданок до кімнати, вже був в оранжереї під дахом (я чув, як підіймався ліфт), де він щоранку чаклував дві години над своїми орхідеями.

Я підійшов до невеличкого столика під стіною, де я завжди снідав, і спитав Фріца, чи є новини.

– Є, – відповів він. – І ви маєте пояснити мені, що це означає.

– О, невже він не дав тобі ніяких пояснень?

– Ні. Сказав тільки, щоб вікна й двері весь час були зачинені й щоб сам я – і як це розуміти? – "мався на бачності".

– Це означає, що ти повинен бути обережний. Не кажи по телефону нікому нічого такого, чого б ти не хотів прочитати в газетах. А як виходиш із дому, не роби нічого такого, чого б ти не хотів побачити на екрані телевізора. Наприклад, не навідуйся до своїх дівчаток. Тримайся від усього осторонь. Відмовся від усього. Підозрюй усіх незнайомих.

Фріц мовчав, бо, підрум'янюючи на сковороді гречаники, взагалі ніколи не розмовляв. Аж після того, як перші два млинці разом з ковбасою лежали в мене на тарілці і Фріц полив їх зверху маслом, він озвався:

– А я хочу знати, Арчі, й маю на це право! Він сказав, що ви мені все поясните. Bien[1], я вимагаю!

Я взяв виделку.

– Ти ж бо знаєш, що таке ФБР.

– Ще б пак! Містер Гувер!

– От-от, саме це Вулф і має на увазі. За дорученням одного клієнта ми маємо намір дати йому щигля по носі. Справа загалом дрібна, але той містер – людина уразлива і спробує стати нам на заваді. Оце така в загальних рисах суть справи.

– Але ж він… Він – великий чоловік. Хіба ні?

– Ну звісно. Адже ти, гадаю, бачив його на знімках?

– Бачив.

– І якої ти думки про його ніс?

– Негарний. Хоч і не дратує зір, однак широкуватий. Одне слово, не bien fait[2].

– Тоді по ньому таки треба дати щигля. – І я підхопив на виделку шматок ковбаси.

Коли я поснідав і рушив до кабінету, Фріц уже заспокоївся. Отже, з меню все буде гаразд, принаймні сьогодні. Витираючи з столів пилюку, відриваючи з календарів учорашні аркуші, проглядаючи пошту – здебільшого нічого цікавого, – я міркував про те, як здійснити один експеримент.