Екзальтований - Сторінка 4

Що ж стосується лікування, то я все одно б не сказав чогось, навіть якби знав. Не проміняю свій нинішній стан на будь-що. Нарешті-то я зрозумів, що все на світі — безглуздя, включаючи пожертвування. Тепер про мене будуть піклуватися, а я займуся тим, що стану розважатися так, як мені подобається.

x x x

Джоні увесь день крутився біля офісу Кука і перехопив президента, коли той повертався з госпіталю.

Кук розповів Джоні про все і додав: — Здається, він зовсім нездатний відповідати за свої дії. Треба буде зв'язатися з його сином і оформити його опікуном. А заодно вирішити що-небудь стосовно тебе, Джоні.

Джоні дуже не сподобалося це "що-небудь" . Він знав, що з погляду закону він всього лише приручена дика тварина. Те, що ним, суто номінально, володів Метьюен, було його єдиним захистом від кожного, кому спаде на думку застрелити його в мисливський сезон. До того ж він недолюблював Ральфа Метьюена. Ральф був дуже посереднім шкільним вчителем, і не мав ні наукової проникливості свого батька, ні його своєрідного гумору. Потрап Джоні в його руки, той, в кращому випадку, відправив би його в зоопарк.

Він поклав лапи на стіл міс Прескот і запитав: — Агов, кррасуня, чи зателефонуєш Бррюшу Інгррхаррту з "Курр'єрра"?

— Джоні, — відгукнулася секретарка президента, — ти стаєш все нахабнішим з кожним днем.

— Поганий вплив штудентів. Так жателефонуєш Бррюшу, шпокуслива моя?

Міс Прескот, яку навряд чи можна було назвати чиєюсь спокусою, набрала номер.

Коли Брюс Інглхарт приїхав в особняк Фелпса, він застав Джоні у ванній кімнаті. Джоні стояв під душем і вивергав з себе несамовиті звуки. — Уааааааааа! — завив Джоні. Хоооооооооо! Уррррррррр! Уаааааааааааааа!

— Що ти робиш!? — заволав Інглхарт.

— Прриймаю душ, — відгукнувся Джоні. — Ууууууууууу!

— Ти що, занедужав?

— Ні. Просто співаю. Багато людей співають під душем, а шим я гіррше? Иаааааааааа!

— Заради всього святого, перестань! Це звучить так, немов ти перерізаєш собі горлянку. А для чого ти розкидав по підлозі лазневі рушники?

— Жарраж побашишш.

Джоні вийшов з ванної кімнати, плюхнувся на рушники і почав по них кататися. Більш-менш обсохнувши, він зім'яв рушники передніми лапами і жбурнув їх у кут, тому що акуратністю Джоні не відрізнявся.

Він розповів Інглхарту про ситуацію, у якій виявився Метьюен. — Пошлухай, Бррюш, — сказав він, — думаю, я жнаю, як прривешти його до тями, але ти пофинен будеш мені допомогти.

— Згодний. Можеш на мене розраховувати.

x x x

Ляп!

Черговий відірвався від газети. Жодна з кнопок виклику не світилася. Отже, будь-хто з пацієнтів, ймовірно, не потребує уваги. Він став читати далі.

Ляп!

Звук чимось нагадував лампочку, що луснула. Черговий зітхнув, відклав газету і відправився в обхід. Підійшовши до палати номер 14, де жив божевільний професор, він зачув запах лімбургського сиру.

Ляп!

Звук, безсумнівно, долинав з палати 14. Черговий зазирнув всередину.

Біля стіни сидів Айра Метьюен. Він тримав дивну конструкцію зі скляного стрижня і різнокаліберних дротів. На підлозі біля іншої стіни лежали шматочки сиру. З тіні в кутку виповз тарган і жваво попрямував до ласощів. Метьюен прицілився в нього скляним стрижнем і натиснув на кнопку. Ляп! Блиснув спалах, і тарган зник.

Метьюен націлив стрижень на чергового. — Ні з місця, сер! Я Бак Роджерс, а це мій дезінтегратор!

— Ей, — слабким голосом видавив черговий. Може, старий шкарбун і псих, але після того, що стало з тарганом... Він ляснув дверима і викликав на підмогу санітарів.

Але боротися з професором не довелося. Він недбало кинув апаратик на ліжко і сказав: — Якби мене це хоч трохи хвилювало, то я підняв би скандал через тарганів в закладі, який називає себе госпіталем.

— Але я впевнений, що в нас немає жодного таргана, запротестував санітар.

— У такому випадку як ви назвете от це? — похмуро запитав Метьюен, вказавши на тлінні останки однієї зі своїх жертв.

— Певно, їх привабив з вулиці запах сиру. Ф-фу! Джадсон, підметіть підлогу. А що ЦЕ таке, професор? — Він взяв у руки скляний стрижень з прикріпленою до нього батарейкою від ліхтарика.

Метьюен недбало махнув рукою. — Нічого особливого. просто один пристрій, що я винайшов. Якщо помістити чисте оптичне скло в електромагнітне поле потрібної інтенсивності, то можна дуже сильно збільшити коефіцієнт заломлення скла. У результаті світло, яке проходить по стрижні, сповільнюється настільки, що йому потрібні тижні, щоб дійти до іншого кінця. Уловлене в такий спосіб світло можна звільнити, створивши поблизу скла іскру. Тому я просто кладу стрижень на півдня на підвіконня, щоб він всотував сонячне світло, і вивільняю частину його, роблячи іскру за допомогою цієї кнопки. Тим самим за дуже малу частку секунди з переднього кінця стрижня виривається світлова енергія, накопичена за годину. Природно, коли промінь зустрічає непрозору перешкоду, він піднімає її температуру. От я і розважався: заманював сюди тарганів, а потім підривав їх. Можете це забрати, заряд цілком виснажився.

Санітар насупився. — Це небезпечна зброя. Ми не можемо дозволити вам так розважатися.

— Та невже? Мені, взагалі-то, все одно, але врахуйте, що я залишаюся тут тільки тому, що мене тут обслуговують. А вийти звідси я зможу в будь-який час, щойно захочу.

— Не зможете, професор. Ви під постійним спостереженням.

— Вірно, синку. І все-таки я зможу вибратися звідси, коли мені заманеться. Просто мені все одно, хочу я цього, чи ні.

І Метьюен заходився крутити ручку налаштовування радіоприймача, який стояв біля ліжка, не звертаючи на санітарів будь-якої уваги.

x x x

Рівно дванадцять годин потому, в десять ранку, палату Айри Метьюена знайшли порожньою. Єдиним натяком на розгадку його зникнення виявився розпотрошений радіоприймач. Лампи, дроти і конденсатори недбалими купками валялися на підлозі.

Поліцейські машини Нью-Хевена одержали наказ розшукати високу худу людину із сивим волоссям і цапиною борідкою, можливо озброєну променями смерті, дезінтеграторами й іншими реальними або вигаданими видами зброї.

Кілька годин поліція зі ввімкненими сиренами прочісувала місто. Нарешті смертельно небезпечний маніяк був виявлений з газетою в руках на ослоні в скверику в трьох кварталах від госпіталю. Він посміхнувся полісменам, навіть не намагаючись пручатися, і глянув на годинник.

— Три години сорок вісім хвилин. Непогано, хлопці, зовсім непогано, особливо якщо врахувати, як ретельно я ховався.

Один з поліцейських помітив, що кишеня професора відстовбурчується. У ній виявився ще один апаратик, який складався з мішанини дротів. Метьюен знизав плечима. — Мій гіперболічний соленоїд. Дає конічне магнітне поле і дозволяє керувати залізними предметами на відстані. Я розкрив ним замок дверей перед ліфтом.

Коли близько четвертої годин Брюс Інглхарт з'явився в госпіталі, йому сказали, що Метьюен спить. Брюс настільки вдало підняв скандал, що незабаром довідався, що Метьюен прокинувся і через кілька хвилин він зможе до нього пройти. Ввійшовши в палату, він побачив одягненого в халат професора.

— Привіт, Брюс, — сказав Метьюен. — Вони загорнули мене в мокре простирадло як єгипетську мумію. Знаєш, я майже заснув, тому що чудово розслабився. Я сказав їм, нехай роблять зі мною все, що їм подобається. Здається, моя втеча їх розлютила.

Інглхарт трохи збентежився.

— Та ти не хвилюйся, — продовжив Метьюен, — я ніякий не божевільний. Просто я зрозумів, що все на світі не має значення, включаючи всілякі там пожертвування. А тут я просто весело проводжу час. От подивишся, який підніметься переполох, коли я знову втечу.

— Але хіба вас не хвилює майбутнє? — запитав Інглхарт. Адже вас можуть перевести в Мідлтон, в оббиту повстю палату...

Метьюен недбало махнув рукою. — А мені все одно. Я й там зможу розважитися.

— А що стане з Джоні, з пожертвуванням Далрімпла?

— Чхати я на них хотів.

У цей момент відкрилися двері й у палату зазирнув санітар, щоб переконатися, що непередбачуваний пацієнт на місці. У госпіталі не вистачало служителів, і за професором не могли встановити постійне спостереження.

— Я зовсім не кажу, що не люблю Джоні, — сказав Метьюен. — Але коли до тебе приходить реальне відчуття пропорції, як це трапилось зі мною, то починаєш розуміти, що людство всього лише плівочка цвілі на поверхні зліпленої з бруду кулі, і що будь-які зусилля, за винятком харчування, даху над головою і розваг, не варті витраченої на них енергії. Перші два пункти мені побажала забезпечити влада штату Коннектикут, а мені залишається подбати про третій. Що в тебе там таке?

Вони праві, подумав Інглхарт, він став науковим генієм з безвідповідальністю дитини. Повернувшись спиною до дверей, репортер вийняв з кишені сімейну реліквію: велику плоску срібну фляжку, яка вірно послужила ще в часи знаменитого сухого закону. Вона дісталася йому в спадщину від тітки Марти, а сам він збирався заповісти її музею.

— Абрикосове бренді, — прошептав він. Джоні проконсультував його про смаки Метьюена.

— Ну от, Брюс, це вже щось осмислене. Невже ти не міг сказати це раніше, замість того, щоб даремно волати до мого почуття відповідальності?

x x x

Фляжка була порожня. Айра Метьюен відкинувся на спинку стільця і витер з чола холодний піт. — Не можу повірити, — пробурмотів він. — Не можу повірити, що я був таким, як ти сказав. О, боже, що ж я накоїв!

— Багато чого, — сказав Інглхарт.

Метьюен зовсім не був схожий на п'яного. Навпаки, він був повний тих докорів сумління, на які здатна тільки твереза людина.

— Я пам'ятаю все — і ті винаходи, які самі вискакували в мене з голови, все. Але мені було однаково. Але як ти довідався, що алкоголь здатний нейтралізувати дію мого препарату?

— Це заслуга Джоні. Він вивчив наслідки його приймання і виявив, що при прийомі в великих дозах він згортає білки в нервових клітках. Він припустив, що це знизить електропровідність між нервовими закінченнями і ліквідує те її підвищення, яке викликано вашим препаратом.

— Отже, — сказав Метьюен, — що коли я тверезий, то я п'яний, а коли п'яний, то тверезий. Але що ж нам робити з пожертвуванням... і з моїм новим факультетом, з лабораторією, із усім цим?

— Не знаю. Далрімпл їде сьогодні ввечері; йому довелося затриматися через інші справи.