Енеїда - Сторінка 33
- Вергілій -
Тож донька Нерея
384] Й жінка Тітона могли твоє серце сльозами склонити.
385] Глянь, які ринуть народи, які-то твердині замкнули
386] Брами, як гострять залізо на мене й моє покоління". [183]
387] Мовила так і білішими снігу руками богиня
388] Солодко й ніжно голубить його, що й досі ще длявся.
389] Звиклий жар охопив його раптом, і пломінь знайомий
390] Мозок йому розпалив у костях, їх ослабивши млостю.
391] Так от, як часом із грому ясного зірвавшись, вогниста
392] Блискавка смугою світлого сяйва у хмарах заграє.
393] Жінка, свідома краси, була рада із підступу свого.
394] Вічним коханням покорений, батько їй так повідає:
395] "Чом так далеко причин ти шукаєш? Де ж ділось, богине,
396] В тебе довір'я до мене? Якщо б піклувалась так само
397] Ти вже раніш, то озброїть троянців було б ще можливо;
398] Не боронили б, напевно, ні батько всесильний, ні доля
399] Трої стояти й Пріамові років ще десять прожити.
400] Як воювати тепер ти готуєшся й задум цей маєш,—
401] Все, що я захистом здолаю своїм, обіцяю, що зможу
402] Викувать я із заліза чи вилить його із електру,
403] Що лише зможе вогонь із повітрям,— облиш ці благання
404] І перестань в свої сили не вірить". Із цими словами,
405] Впав із жагою в обійми жадані, і, любій дружині
406] Ніжно до лона схилившись, поринув у сон безтурботний.
407] По відпочинкові першім, як ніч, півшляху перейшовши,
408] Сон віджене, як жінка, що їй із куделі нужденно
409] Жити судилося й хистом Мінерви, вогонь роздуває
410] Й вистиглий попіл, щоб ночі додать до роботи, й рабиням
411] Довгої праці при світлі усім завдає, щоби чистим
412] Ложе подружнє самій зберегти і мати можливість
413] Виховать діток маленьких,— точнісінько так і могутній
414] Владар вогню не пізніше тієї хвилини з м'якого
415] Ложа встає й поспішає на кузню до праці своєї.
416] Біля Сіканії, там, де Еолова близько Ліпара,
417] Скелями острів підноситься вгору, що завжди димляться,
418] А під тим островом б'ють із печери в розколинах Етни
419] Дужі громи у розжарених горнах циклопів, і сильно
420] В вухах гримить від ударів тяжких у ковадла, сталева
421] Маса халібська аж прискає в гарті, коли у горнилах
422] Жар роздувають. Вулканів тут дім і весь обшир Вулканів.
423] Владар вогню сюди саме й зійшов із високого неба.
424] У величезній печері залізо кували Циклопи:
425] Бронт, і Стероп, і голий Піракмон. Громи в їх долонях —
426] Ті, що батько скидає їх стільки із неба на землю,
427] Вже відшліфовані трохи, частково іще не готові,—
428] Ще добавляли до них по три промені граду й три зливи, [184]
429] Три із червоного жару і три із крилатого вихру.
430] Ще домішали і ясність жахливу до творива того,
431] Гуркоту й жаху дали ще і гніву, що блискавки мече.
432] Далі іще й колісницю для Марса ладнали крилату,—
433] Він-бо до бою на ній і мужів, і міста спонукає.
434] В іншому місці егіду кували, Паллади гнівної
435] Зброю страшну; і зверху старанно її прикрашали
436] Зміїв лускою та золота блиском. На грудях богині
437] Скрутні різьбили зміїні й подобу самої Горгони,
438] Що повертає очима, хоч шия відрізана в неї.
439] "Все відкладіть,— до них каже,— лишіть розпочату роботу,
440] Роде етнейський, циклопи, й на це ви бачно вважайте:
441] Зброю зробити для мужа завзятого треба; тут сили,
442] Треба тут рук доложити берких і всілякого вміння
443] Й хисту. Тож не зволікайте". І більше ні слова. А ті вже
444] Зразу на труд налягли, розділивши його між собою
445] Нарівно. Струмені міді пливуть там, і золото плине,
446] Криця, що ран завдає, у просторому плавиться горні.
447] Щит велетенський готують, один проти стріл всіх латинців,
448] Сім накладають шарів, що один поза один заходить,
449] І надимають повітря, й женуть продувними міхами.
450] Інші — крицю шипучу в кориті з водою гартують.
451] Аж гуготить вся печера від грому лункого ковадел,—
452] В чергу так вони із зусиллям руки здіймають.
453] Лиш повертаючи в кліщах могутніх метал розжарілий.
454] Поки так батько лемнійський спішить у еольському краї,
455] Світла живлюще проміння і щебет під дахом пташиний
456] Рано-раненько збудили Евандра в хатині убогій.
457] Старець встає й одягає на тіло сорочку, й тірренські
458] В'яже під стопи сандалії; потім і меч він тегейський
459] Через плече перевішує збоку й назад відкидає
460] Шкуру пантери, що з лівого боку звисала у нього.
461] Йдуть ще попереду два сторожі тих високих порогів
462] І супроводять хазяїна — пси його вірні. Іде він
463] Прямо до гостя Енея, в оселю його, що стояла
464] Осторонь; бо не забув наш герой про вчорашню розмову
465] І про свою обіцянку. Еней не пізніш пробудився.
466] Йшов цей із сином Паллантом, а той в товаристві Ахата.
467] Руки, зійшовшись, взаємно вони подали і в світлиці
468] Сіли, де в затишку вільно могли розмовляти. Цар перший
469] Мову почав:
470] "Наймогутніший владико тевкрійський, ще доки живеш ти,
471] Твердити я не посмів би ніколи, що справа троянська
472] Вже занепала, що гине держава. Від нас, відповідно [185]
473] До твого імені, всюди відомого, стануть до бою
474] Сили малі вам на поміч; бо звідси замкнула етруська
475] Річка, а звідти нас тиснуть рутули, під мурами міста
476] Зброєю дзвонять. Та я сподіваюсь, що зможу з'єднати
477] Сильні народи для тебе і царства багатого табір.
478] Для порятунку показує стежку нам випадок слушний.
479] Доля тебе тут бажає — й прийшов ти. Не дуже далеко
480] Звідси є місто Агілла, на вічній збудоване скелі,
481] Де на етруських верхів'ях селилося плем'я лідійське,
482] Славне в боях. Довгий час процвітало воно, та Мезенцій,
483] Цар, покорив його владою гордою й силою зброї.
484] Що ж тут про злочини дикі тирана та вбивства огидні
485] Згадувать? Хай це на голову скинуть йому і потомкам
486] Вічні богове. Бо ж навіть померлих в'язав він з живими,
487] Руки до рук, а лице до лиця прикладав (які муки!).
488] В пасоки гнійних потоках, в обіймах мерзенних, у довгих
489] Муках вбивав їх. За зброю вхопилися мучені, врешті,
490] І облягли ошалілого ката в його ж таки домі;
491] Помічників повбивали, закидали жаром покрівлю.
492] Він серед січі тікає в країну рутулів, до Турна,
493] Що обороною став побратимові. Праведним гнівом
494] Вся етрурійська земля розгорілась, жадають, щоб видать
495] їм на скарання царя, бо війною ідуть. Полководцем
496] Настановлю я тебе тисячам тим, Енею, бо густо
497] Товпляться вздовж узбережжя на суднах, до бою взивають.
498] Жрець лиш старий їх тримає, судьбу їм пророчить: "Добірна
499] Молодь меонська, ви, древніх героїв квітучая сило,
500] Біль справедливий на ворога рве вас; гнів слушний Мезенцій
501] Так розпалив. Та ніхто з італійців не може обняти
502] Провід в такому народі, шукайте чужих полководців".
503] Сили етруські тоді розмістились на цьому роздоллі,
504] Божих пророцтв налякавшись. Сам Тархон послів посилає,
505] Щоб передати мені ту корону і берло та інші
506] Влади ознаки і просить у табір прийти та обняти
507] Владу в тірренців. Та виснагла старість моя із роками
508] І скостеніла мені заважає сягати по владу;
509] Вже-бо і сила, до подвигів здібна, минулась. А сина
510] Я прихиляв би до цього, якщо б через матір сабельську
511] Кров не змішалась і звідси він частки не мав батьківщини.
512] Ти ж, що й вік твій, і рід із судьбою у згоді, відважся,
513] Вируш, керманичу тевкрів, вождю італійців хоробрий,
514] Крім того, я ще Палланта додам тобі, втіху й надію
515] В мене єдину; нехай під твоїм він началом звикає
516] Марсову службу нести і воєнної справи учитись.
517] Бачачи подвиги мужні твої, в молодому ще віці [186]
518] Хай тебе цінить. Аркадських я дам йому вершників двісті,
519] Вибрану силу юнацтва, і стільки ж він дасть і від себе".
520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу
521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш,—
522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,
523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,
524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.
525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;
526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.
527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив
528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари
529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.
530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських
531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:
532] "Ти не допитуйся навіть, мій друже, які-то події
533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,
534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,
535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати
536] Зброю Вулкана.
537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,
538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато
539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,
540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають".
541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,
542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,
543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих
544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі
545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.
546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.
547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом
548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші
549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати
550] ) Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.
551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;
552] А для Енея підводять найкращого: лев'яча шкура
553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.
554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть
555] По узбережжю владики тірренців. В журливій тривозі
556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче
557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим
558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши
559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить: [187]
560] "От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,
561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі
562] Лави передні і купи щитів попалив переможно
563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула-владику!
564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала
565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,
566] Смерті прийшлось доконать його тричі.
384] Й жінка Тітона могли твоє серце сльозами склонити.
385] Глянь, які ринуть народи, які-то твердині замкнули
386] Брами, як гострять залізо на мене й моє покоління". [183]
387] Мовила так і білішими снігу руками богиня
388] Солодко й ніжно голубить його, що й досі ще длявся.
389] Звиклий жар охопив його раптом, і пломінь знайомий
390] Мозок йому розпалив у костях, їх ослабивши млостю.
391] Так от, як часом із грому ясного зірвавшись, вогниста
392] Блискавка смугою світлого сяйва у хмарах заграє.
393] Жінка, свідома краси, була рада із підступу свого.
394] Вічним коханням покорений, батько їй так повідає:
395] "Чом так далеко причин ти шукаєш? Де ж ділось, богине,
396] В тебе довір'я до мене? Якщо б піклувалась так само
397] Ти вже раніш, то озброїть троянців було б ще можливо;
398] Не боронили б, напевно, ні батько всесильний, ні доля
399] Трої стояти й Пріамові років ще десять прожити.
400] Як воювати тепер ти готуєшся й задум цей маєш,—
401] Все, що я захистом здолаю своїм, обіцяю, що зможу
402] Викувать я із заліза чи вилить його із електру,
403] Що лише зможе вогонь із повітрям,— облиш ці благання
404] І перестань в свої сили не вірить". Із цими словами,
405] Впав із жагою в обійми жадані, і, любій дружині
406] Ніжно до лона схилившись, поринув у сон безтурботний.
407] По відпочинкові першім, як ніч, півшляху перейшовши,
408] Сон віджене, як жінка, що їй із куделі нужденно
409] Жити судилося й хистом Мінерви, вогонь роздуває
410] Й вистиглий попіл, щоб ночі додать до роботи, й рабиням
411] Довгої праці при світлі усім завдає, щоби чистим
412] Ложе подружнє самій зберегти і мати можливість
413] Виховать діток маленьких,— точнісінько так і могутній
414] Владар вогню не пізніше тієї хвилини з м'якого
415] Ложа встає й поспішає на кузню до праці своєї.
416] Біля Сіканії, там, де Еолова близько Ліпара,
417] Скелями острів підноситься вгору, що завжди димляться,
418] А під тим островом б'ють із печери в розколинах Етни
419] Дужі громи у розжарених горнах циклопів, і сильно
420] В вухах гримить від ударів тяжких у ковадла, сталева
421] Маса халібська аж прискає в гарті, коли у горнилах
422] Жар роздувають. Вулканів тут дім і весь обшир Вулканів.
423] Владар вогню сюди саме й зійшов із високого неба.
424] У величезній печері залізо кували Циклопи:
425] Бронт, і Стероп, і голий Піракмон. Громи в їх долонях —
426] Ті, що батько скидає їх стільки із неба на землю,
427] Вже відшліфовані трохи, частково іще не готові,—
428] Ще добавляли до них по три промені граду й три зливи, [184]
429] Три із червоного жару і три із крилатого вихру.
430] Ще домішали і ясність жахливу до творива того,
431] Гуркоту й жаху дали ще і гніву, що блискавки мече.
432] Далі іще й колісницю для Марса ладнали крилату,—
433] Він-бо до бою на ній і мужів, і міста спонукає.
434] В іншому місці егіду кували, Паллади гнівної
435] Зброю страшну; і зверху старанно її прикрашали
436] Зміїв лускою та золота блиском. На грудях богині
437] Скрутні різьбили зміїні й подобу самої Горгони,
438] Що повертає очима, хоч шия відрізана в неї.
439] "Все відкладіть,— до них каже,— лишіть розпочату роботу,
440] Роде етнейський, циклопи, й на це ви бачно вважайте:
441] Зброю зробити для мужа завзятого треба; тут сили,
442] Треба тут рук доложити берких і всілякого вміння
443] Й хисту. Тож не зволікайте". І більше ні слова. А ті вже
444] Зразу на труд налягли, розділивши його між собою
445] Нарівно. Струмені міді пливуть там, і золото плине,
446] Криця, що ран завдає, у просторому плавиться горні.
447] Щит велетенський готують, один проти стріл всіх латинців,
448] Сім накладають шарів, що один поза один заходить,
449] І надимають повітря, й женуть продувними міхами.
450] Інші — крицю шипучу в кориті з водою гартують.
451] Аж гуготить вся печера від грому лункого ковадел,—
452] В чергу так вони із зусиллям руки здіймають.
453] Лиш повертаючи в кліщах могутніх метал розжарілий.
454] Поки так батько лемнійський спішить у еольському краї,
455] Світла живлюще проміння і щебет під дахом пташиний
456] Рано-раненько збудили Евандра в хатині убогій.
457] Старець встає й одягає на тіло сорочку, й тірренські
458] В'яже під стопи сандалії; потім і меч він тегейський
459] Через плече перевішує збоку й назад відкидає
460] Шкуру пантери, що з лівого боку звисала у нього.
461] Йдуть ще попереду два сторожі тих високих порогів
462] І супроводять хазяїна — пси його вірні. Іде він
463] Прямо до гостя Енея, в оселю його, що стояла
464] Осторонь; бо не забув наш герой про вчорашню розмову
465] І про свою обіцянку. Еней не пізніш пробудився.
466] Йшов цей із сином Паллантом, а той в товаристві Ахата.
467] Руки, зійшовшись, взаємно вони подали і в світлиці
468] Сіли, де в затишку вільно могли розмовляти. Цар перший
469] Мову почав:
470] "Наймогутніший владико тевкрійський, ще доки живеш ти,
471] Твердити я не посмів би ніколи, що справа троянська
472] Вже занепала, що гине держава. Від нас, відповідно [185]
473] До твого імені, всюди відомого, стануть до бою
474] Сили малі вам на поміч; бо звідси замкнула етруська
475] Річка, а звідти нас тиснуть рутули, під мурами міста
476] Зброєю дзвонять. Та я сподіваюсь, що зможу з'єднати
477] Сильні народи для тебе і царства багатого табір.
478] Для порятунку показує стежку нам випадок слушний.
479] Доля тебе тут бажає — й прийшов ти. Не дуже далеко
480] Звідси є місто Агілла, на вічній збудоване скелі,
481] Де на етруських верхів'ях селилося плем'я лідійське,
482] Славне в боях. Довгий час процвітало воно, та Мезенцій,
483] Цар, покорив його владою гордою й силою зброї.
484] Що ж тут про злочини дикі тирана та вбивства огидні
485] Згадувать? Хай це на голову скинуть йому і потомкам
486] Вічні богове. Бо ж навіть померлих в'язав він з живими,
487] Руки до рук, а лице до лиця прикладав (які муки!).
488] В пасоки гнійних потоках, в обіймах мерзенних, у довгих
489] Муках вбивав їх. За зброю вхопилися мучені, врешті,
490] І облягли ошалілого ката в його ж таки домі;
491] Помічників повбивали, закидали жаром покрівлю.
492] Він серед січі тікає в країну рутулів, до Турна,
493] Що обороною став побратимові. Праведним гнівом
494] Вся етрурійська земля розгорілась, жадають, щоб видать
495] їм на скарання царя, бо війною ідуть. Полководцем
496] Настановлю я тебе тисячам тим, Енею, бо густо
497] Товпляться вздовж узбережжя на суднах, до бою взивають.
498] Жрець лиш старий їх тримає, судьбу їм пророчить: "Добірна
499] Молодь меонська, ви, древніх героїв квітучая сило,
500] Біль справедливий на ворога рве вас; гнів слушний Мезенцій
501] Так розпалив. Та ніхто з італійців не може обняти
502] Провід в такому народі, шукайте чужих полководців".
503] Сили етруські тоді розмістились на цьому роздоллі,
504] Божих пророцтв налякавшись. Сам Тархон послів посилає,
505] Щоб передати мені ту корону і берло та інші
506] Влади ознаки і просить у табір прийти та обняти
507] Владу в тірренців. Та виснагла старість моя із роками
508] І скостеніла мені заважає сягати по владу;
509] Вже-бо і сила, до подвигів здібна, минулась. А сина
510] Я прихиляв би до цього, якщо б через матір сабельську
511] Кров не змішалась і звідси він частки не мав батьківщини.
512] Ти ж, що й вік твій, і рід із судьбою у згоді, відважся,
513] Вируш, керманичу тевкрів, вождю італійців хоробрий,
514] Крім того, я ще Палланта додам тобі, втіху й надію
515] В мене єдину; нехай під твоїм він началом звикає
516] Марсову службу нести і воєнної справи учитись.
517] Бачачи подвиги мужні твої, в молодому ще віці [186]
518] Хай тебе цінить. Аркадських я дам йому вершників двісті,
519] Вибрану силу юнацтва, і стільки ж він дасть і від себе".
520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу
521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш,—
522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,
523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,
524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.
525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;
526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.
527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив
528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари
529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.
530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських
531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:
532] "Ти не допитуйся навіть, мій друже, які-то події
533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,
534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,
535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати
536] Зброю Вулкана.
537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,
538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато
539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,
540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають".
541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,
542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,
543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих
544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі
545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.
546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.
547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом
548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші
549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати
550] ) Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.
551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;
552] А для Енея підводять найкращого: лев'яча шкура
553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.
554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть
555] По узбережжю владики тірренців. В журливій тривозі
556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче
557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим
558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши
559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить: [187]
560] "От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,
561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі
562] Лави передні і купи щитів попалив переможно
563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула-владику!
564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала
565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,
566] Смерті прийшлось доконать його тричі.