Енеїда - Сторінка 41
- Вергілій -
Тоді обернувся Еней до Ахата,
335] Вірного друга: "Дай же списи, із них жоден даремно
336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали
337] В грецькі тіла на полях іліонських". Вхопив величезний
338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий
339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього
340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,
341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам'я,
342] Й далі кривавий летить, а правиця на м'язах повисла.
343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла
344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —
345] Вп явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю
346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,
347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу
348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу, [224]
349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота
350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея
351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх
352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.
353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,
354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі
355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б'ються.
356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь
357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки
358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море
359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили
360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські
361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.
362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав
363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,
364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні
365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,
366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.
367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,
368] То їх благає, то лає терпкими словами: "Куди ви,
369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,
370] Задля Евандра-вождя і пам'яті воєн звитяжних,
371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —
372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі
373] Путь проб'ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,
374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.
375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний
376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.
377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,
378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?"
379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.
380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний
381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись
382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав
383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся
384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:
385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,
386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,
387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.
388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду
389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.
390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,
391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім,—
392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити,— [225]
393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:
394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів звитяжний,
395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,
396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.
397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв
398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,
399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,
400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм
401] Місце, й на мить це від їла удар відвело. Бо на їла
402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе
403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,
404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,
405] П'ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє
406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;
407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється
408] Хвиля Вулкана жахлива в широкому полі довкола,
409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує,—
410] Так воєдино і друзів твоїх вся з'єдналася мужність
411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний
412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.
413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,
414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він
415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя
416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров'ю і мозком.
417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.
418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього
419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву
420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:
421] "Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,
422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого,— й цю зброю,
423] Й здобич одержить твій дуб". Бог почув ці слова, бо хотівши
424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив
425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя
426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,
427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,
428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки
429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,
430] й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.
431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,
432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху
433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає
434] й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться
435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм
436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий [226]
437] їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром
438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.
439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,
440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч
441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: "Чекайте,
442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—
443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив".
444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.
445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,
446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій
447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,
448] Відповідає на слово цареве такими словами:
449] "Здобич найвища прославить мене, або тут же загину
450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько
451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози". Промовив
452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла
453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,
454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив
455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;
456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.
457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,
458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили
459] їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:
460] "Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,
461] Внуку Алкеїв, благаю, дай поміч в почині великім,—
462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,
463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем".
464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,
465] Й ронить він сльози даремні. Тоді промовляє до сина
466] Батько ласкаво: "Свій день є у кожного, дано короткий
467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.
468] Пам'ять же добру по нас продовжити можна ділами,
469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків
470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними
471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна
472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних".
473] Мовить він так і зір одвертає од воїв рутульських.
474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,
475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив
476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,
477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав
478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове
479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго, [227]
480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:
481] "Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!"
482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,
483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,
484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова
485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,
486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче
487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали
488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому
489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим
490] Кров ю обличчям. А Турн тоді мовив:
491] "Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра
492] їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.
493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.
494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина".
495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,
496] Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому
497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну
498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;
499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.
500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.
501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,
502] й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.
503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,
504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич
505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,
506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.
507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!
508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;
509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.
510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;
511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,
512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать.
335] Вірного друга: "Дай же списи, із них жоден даремно
336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали
337] В грецькі тіла на полях іліонських". Вхопив величезний
338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий
339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього
340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,
341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам'я,
342] Й далі кривавий летить, а правиця на м'язах повисла.
343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла
344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —
345] Вп явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю
346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,
347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу
348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу, [224]
349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота
350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея
351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх
352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.
353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,
354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі
355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б'ються.
356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь
357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки
358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море
359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили
360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські
361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.
362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав
363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,
364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні
365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,
366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.
367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,
368] То їх благає, то лає терпкими словами: "Куди ви,
369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,
370] Задля Евандра-вождя і пам'яті воєн звитяжних,
371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —
372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі
373] Путь проб'ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,
374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.
375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний
376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.
377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,
378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?"
379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.
380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний
381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись
382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав
383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся
384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:
385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,
386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,
387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.
388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду
389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.
390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,
391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім,—
392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити,— [225]
393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:
394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів звитяжний,
395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,
396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.
397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв
398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,
399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,
400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм
401] Місце, й на мить це від їла удар відвело. Бо на їла
402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе
403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,
404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,
405] П'ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє
406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;
407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється
408] Хвиля Вулкана жахлива в широкому полі довкола,
409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує,—
410] Так воєдино і друзів твоїх вся з'єдналася мужність
411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний
412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.
413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,
414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він
415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя
416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров'ю і мозком.
417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.
418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього
419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву
420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:
421] "Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,
422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого,— й цю зброю,
423] Й здобич одержить твій дуб". Бог почув ці слова, бо хотівши
424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив
425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя
426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,
427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,
428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки
429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,
430] й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.
431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,
432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху
433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає
434] й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться
435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм
436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий [226]
437] їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром
438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.
439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,
440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч
441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: "Чекайте,
442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—
443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив".
444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.
445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,
446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій
447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,
448] Відповідає на слово цареве такими словами:
449] "Здобич найвища прославить мене, або тут же загину
450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько
451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози". Промовив
452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла
453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,
454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив
455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;
456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.
457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,
458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили
459] їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:
460] "Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,
461] Внуку Алкеїв, благаю, дай поміч в почині великім,—
462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,
463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем".
464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,
465] Й ронить він сльози даремні. Тоді промовляє до сина
466] Батько ласкаво: "Свій день є у кожного, дано короткий
467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.
468] Пам'ять же добру по нас продовжити можна ділами,
469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків
470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними
471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна
472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних".
473] Мовить він так і зір одвертає од воїв рутульських.
474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,
475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив
476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,
477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав
478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове
479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго, [227]
480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:
481] "Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!"
482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,
483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,
484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова
485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,
486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче
487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали
488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому
489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим
490] Кров ю обличчям. А Турн тоді мовив:
491] "Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра
492] їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.
493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.
494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина".
495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,
496] Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому
497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну
498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;
499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.
500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.
501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,
502] й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.
503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,
504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич
505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,
506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.
507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!
508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;
509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.
510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;
511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,
512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать.