Енеїда - Сторінка 5
- Вергілій -
Змовкли усі у господі.
731] Кажуть: "Юпітере, ти встановив ці гостинні закони,—
732] День цей хай буде щасливий тірійцям і з Трої прибулим;
733] Хай пам'ятають про нього і наші потомки. Ласкавий,
734] Вакху, нам будь ти, веселощів батьку, й ти, добра Юноно;
735] Ви ж у любові, тірійці, усе товариство вітайте".
736] Мовила так, і плинну на стіл одливає пожертву,
737] й вінець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,
738] Передала із припрошенням Бітію. Щиро той випив
739] Пінне вино одним духом до дна золотого. По ньому
740] Інші вельможі. На золотострунній кіфарі Іопас
741] Грав, кучерявий, пісень, що в Атланта могутнього вивчивсь.
742] Оповідав він про місяця зміни і тьмарення сонця,
743] Звідки і люди, й тварини, і зливи, і полум'я звідки.
744] Звідки Арктур, і сльотливі Гіади, й Тріони подвійні;
745] Оповідав, чому сонце так взимку спішить в океані
746] Зникнуть, яка перешкода затримує ночі ліниві.
747] Плещуть завзято в долоні тірійці, за ними й троянці.
748] А безталанна Дідона проводить всю ніч у розмовах
749] Різноманітних, без краю впиваючись плином кохання.
750] Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля
751] Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори могутній,
752] Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.
753] Мовить нарешті: "Скажи нам з початку найпершого, гостю,
754] Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю
755] І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах
756] Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах".
КНИГА ДРУГА
1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.
2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:
3] "Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.
4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,
5] й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,
6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,
7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,
8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.
9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі
10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди
11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце
12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,
13] Я починаю:
14] Данайські вожді, як війна їх зломила
15] Й щастя покинуло — років-бо ж стільки минуло,— натхнені
16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,
17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву
18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.
19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,
20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,
21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.
22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,
23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;
24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.
25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;
26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.
27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.
28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,
29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.
30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,
31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.
32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;
33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає
34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це
35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.
36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,
37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять
38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом
39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:
40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.
41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім
42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку [43]
43] Й здалека кличе: "Нещасні, яке безголів'я велике
44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?
45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?
46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,
47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню
48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто
49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.
50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих".
51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний
52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори
53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,
54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.
55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум
56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,
57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.
58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські
59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині
60] Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,
61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;
62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:
63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.
64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди
65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.
66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв
67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.
68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний
69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,
70] Мовив: "О горе, яка ще земля і моря які можуть
71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?
72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці
73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї".
74] Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього
75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,
76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.
77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:
78] "Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;
79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.
80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним
81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.
82] Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,
83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.
84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали [44]
85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник
86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.
87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї
88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.
89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських
90] Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,
91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу
92] Злоба й ненависть Улісса —— всі знають, про що говорю я —
93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку
94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.
95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить
96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто
97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.
98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї
99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,
100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо
101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—
102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?
103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?
104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:
105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди".
106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,
107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.
108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:
109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати
110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.
111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії
112] їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.
113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,
114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.
115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул
116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:
117] "Кров'ю і дівчини смертю вітри ви вблагали, данайці,
118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,
119] То й повороту належить вам кров'ю шукать і віддати
120] В жертву життя арголійське". Народ як почув це віщання,—
121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —
122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.
123] З шумом великим тоді ітакієць Калхаса-пророка
124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,
125] Що означає богів віщування. Мене не один вже
126] Попереджав про злий підступ митця-лиходія, майбутнє
127] Мовчки моє прочував. І два п'ятидення зрікався
128] Він кого-небудь назвать і на смерть його цим передати. [45]
129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим
130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.
131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,
132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого
133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,
134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,
135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,
136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів
137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.
138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину
139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;
140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—
141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.
142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду
143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:
144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,
145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно".
146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки
147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа
148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани
149] Й мовить ласкаво: "Хто б ти не був, але втрачених греків
150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:
151] Нащо вони величезного цього коня збудували?
152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?"
153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,
154] Звільнені руки до неба піднісши: "Вас кличу за свідків,—
155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні
156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,
157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати
158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни
159] Всі, що їх світові мають явити.
731] Кажуть: "Юпітере, ти встановив ці гостинні закони,—
732] День цей хай буде щасливий тірійцям і з Трої прибулим;
733] Хай пам'ятають про нього і наші потомки. Ласкавий,
734] Вакху, нам будь ти, веселощів батьку, й ти, добра Юноно;
735] Ви ж у любові, тірійці, усе товариство вітайте".
736] Мовила так, і плинну на стіл одливає пожертву,
737] й вінець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,
738] Передала із припрошенням Бітію. Щиро той випив
739] Пінне вино одним духом до дна золотого. По ньому
740] Інші вельможі. На золотострунній кіфарі Іопас
741] Грав, кучерявий, пісень, що в Атланта могутнього вивчивсь.
742] Оповідав він про місяця зміни і тьмарення сонця,
743] Звідки і люди, й тварини, і зливи, і полум'я звідки.
744] Звідки Арктур, і сльотливі Гіади, й Тріони подвійні;
745] Оповідав, чому сонце так взимку спішить в океані
746] Зникнуть, яка перешкода затримує ночі ліниві.
747] Плещуть завзято в долоні тірійці, за ними й троянці.
748] А безталанна Дідона проводить всю ніч у розмовах
749] Різноманітних, без краю впиваючись плином кохання.
750] Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля
751] Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори могутній,
752] Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.
753] Мовить нарешті: "Скажи нам з початку найпершого, гостю,
754] Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю
755] І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах
756] Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах".
КНИГА ДРУГА
1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.
2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:
3] "Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.
4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,
5] й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,
6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,
7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,
8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.
9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі
10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди
11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце
12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,
13] Я починаю:
14] Данайські вожді, як війна їх зломила
15] Й щастя покинуло — років-бо ж стільки минуло,— натхнені
16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,
17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву
18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.
19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,
20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,
21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.
22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,
23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;
24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.
25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;
26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.
27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.
28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,
29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.
30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,
31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.
32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;
33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає
34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це
35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.
36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,
37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять
38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом
39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:
40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.
41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім
42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку [43]
43] Й здалека кличе: "Нещасні, яке безголів'я велике
44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?
45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?
46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,
47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню
48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто
49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.
50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих".
51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний
52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори
53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,
54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.
55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум
56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,
57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.
58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські
59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині
60] Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,
61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;
62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:
63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.
64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди
65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.
66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв
67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.
68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний
69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,
70] Мовив: "О горе, яка ще земля і моря які можуть
71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?
72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці
73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї".
74] Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього
75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,
76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.
77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:
78] "Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;
79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.
80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним
81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.
82] Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,
83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.
84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали [44]
85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник
86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.
87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї
88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.
89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських
90] Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,
91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу
92] Злоба й ненависть Улісса —— всі знають, про що говорю я —
93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку
94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.
95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить
96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто
97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.
98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї
99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,
100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо
101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—
102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?
103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?
104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:
105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди".
106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,
107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.
108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:
109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати
110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.
111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії
112] їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.
113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,
114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.
115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул
116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:
117] "Кров'ю і дівчини смертю вітри ви вблагали, данайці,
118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,
119] То й повороту належить вам кров'ю шукать і віддати
120] В жертву життя арголійське". Народ як почув це віщання,—
121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —
122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.
123] З шумом великим тоді ітакієць Калхаса-пророка
124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,
125] Що означає богів віщування. Мене не один вже
126] Попереджав про злий підступ митця-лиходія, майбутнє
127] Мовчки моє прочував. І два п'ятидення зрікався
128] Він кого-небудь назвать і на смерть його цим передати. [45]
129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим
130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.
131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,
132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого
133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,
134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,
135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,
136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів
137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.
138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину
139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;
140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—
141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.
142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду
143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:
144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,
145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно".
146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки
147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа
148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани
149] Й мовить ласкаво: "Хто б ти не був, але втрачених греків
150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:
151] Нащо вони величезного цього коня збудували?
152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?"
153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,
154] Звільнені руки до неба піднісши: "Вас кличу за свідків,—
155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні
156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,
157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати
158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни
159] Всі, що їх світові мають явити.