Ерато - Сторінка 4

Але коли вони огинали його, на них обрушився сильний північний вітер, божий гнів, і завдав їм великої шкоди. Багато кораблів викинув на

Афон. Кажуть, що кораблів, що загинули, було не менше трьохсот, а людей більше двадцяти тисяч. І оскільки море навколо Афона кишить акулами, декого вони пошматували, дехто розбився об скелі, а ті з них, хто не вміли плавати (3), загинули через це, а ще інші загинули від холоду у воді.

45. Отака доля спіткала морське військо. Що ж до Мардонія і сухопутного війська, коли вони проходили через Македонію, на них напало фракійське плем'я брігів(1) і ці бріги повбивали багатьох із них і навіть поранили самого Мардонія. Незважаючи на все це, македонці не уникли підкорення, бо Мардоній не віддалився з їхньої країни, поки не підкорив її. Хоч як там було, скоро він підкорив їх, після тяжких утрат сухопутного війська в битві з брігами і великої катастрофи флоту у водах поблизу Афона, він повернувся з рештою свого війська (2). Отже, так після недогоди цього походу, перське військо повернулося до Азії.

46. Наступного року(1) після цих подій Дарій послав вісника до тасосців, на яких звели наклеп їхні сусіди (2), ніби вони потай готують повстання, з наказом, щоб вони зруйнували свої оборонні мури і привели свої кораблі до Абдерів (3). Бо, справді, тасосці, коли їх обложив мілетянин Гістіай, мали великі прибутки і використали багато грошей, щоб побудувати військові кораблі, і побудували також навколо свого міста найміцніші мури (4). їхні прибутки походили з їхніх володінь на материку та з їхніх копалень. Із їхніх золотих копалень у Скапте-Гіле вони звичайно одержували вісімдесят талантів, а з копалень, розташованих на самому Тасосі, менше, але стільки, що, звільнені від податків на хліб, вони одержували з материка і з копалень щороку двісті талантів, а коли видобуток бував більший, то й триста талантів.

47. Ці копальні я й сам бачив і ті, що викликають найбільше за всі здивування, які знайшли фінікійці, котрі колонізували цей острів, що тепер має назву від імені фінікійця Таса(1). Ці фінікійські копальні розташовані в місцевостях, що називаються Айніра та Койніра навпроти Самофракії. Там є велика гора, яку перегорнули зверху на низ, шукаючи золото. Ось таке там є. А тасосці, оскільки це наказав Цар, і мури знесли, і всі кораблі свої привели до Абдерів.

48. Після цього Дарій спробував довідатися, чого бажають елліни^ чи воювати, чи піддатися йому. Отже, він послав вісників у всі краї Еллади, визначивши кожному певну область, і наказав їм вимагати землю і воду для Царя. Одні були послані в Елладу, а інші вісники послані до різних приморських міст, які вже виплачували йому податки, з наказом готувати військові кораблі та інші для перевезення коней.

49. Звичайно, вони почали приготування, а вісникам, які прибули до материкової Еллади, багато її мешканців(1) дали все, що вимагав Перс, так само зробили й всі острів'яни (2). Отже, коли й інші острів'яни дали Дарієві землю і воду, то серед них були й егінці. Щойно вони це зробили, афіняни (3) запідозріли, що егінці так зробили з ворожим наміром проти них, щоб напасти на них разом із Персом, і, зрадівши, що вони знайшли привід, відрядилися до Спарти обвинувативши егінців, що вони повелися як зрадники Еллади.

50. Після цього обвинувачення Клеомен, син Анаксандріда, який був спартанським царем, прибув на Егіну, маючи намір схопити заводіїв серед егінців. Але коли він спробував їх схопити, проти нього виступили інші егінці, і насамперед Кріос, син Полікріта, який заявив, що той не має прав безкарно взяти жодного з егінців, бо це він хоче зробити без дозволу спартанського уряду і його підкупили афіняни, щоб він це зробив. Це Кріос сказав Клеоменові згідно з указівкою Демарата. Коли його проганяли егінці, він запитав Кріоса про його ім'я і той відповів йому. На це Клеомен(1) відповів йому: "Ну, Кріосе (2), зроби собі тепер мідяні роги, бо тобі доведеться мати справу з великим лихом".

51. На той час Демарат, син Арістона, який залишався в Спарті, звів наклеп на Клеомена(1). Він також був спартанським царем, але походив із менш знатної родини, яка, проте, вважалася за таку (адже вони походили від спільного предка), але лише тому, як я гадаю, що Клеомен походив від старшого брата, а родина Еврістена користалася більшою повагою.

52. Я хочу сказати, що лакедемонці не погоджуються з жодним поетом(1), і кажуть, що сам Арістодем, син Арістомаха, внук Клеодая і правнук Плла, який був тоді царем, привів їх у цю країну, котру вони залюднюють тепер, він сам, а не Арістодемові діти. Не минуло багато часу, як жінка Арістодема, ім'я якої було Аргея (2), народила йому дітей. Кажуть, що вона була дочкою Автесіона, сина Тейсамена, внука Терсандра і правнука Полінейка. Отже, вона народила близнят, і Арістодем іще жив тоді й бачив своїх синів, а згодом захворів і помер. Тоді лакедемонці згідно з законом вирішили обрати царем старшого з синів, але вони не знали, кого з двох їм треба вибрати, бо були схожі.один на одного і однакові на зріст. Оскільки вони не могли цього з'ясувати і ще перед тим розпитували їхню матір: але навіть і вона не розрізняла їх. Насправді, вона це дуже добре знала, але не казала цього, бо хотіла, як би це стало можливим, щоб обидва вони стали царями. Отже, лакедемонці не знали, що їм робити і в своїй безпорадності послали до Дельфів спитати, як їм бути. Піфія дала їм наказ уважати за царів обох синів, але найбільшу шану віддавати старшому. Проте і після цього лакедемонці не знали, як їм виявити старшого, доки один мессенець, Паніт, дав їм пораду (3): простежити за матір'ю цих синів, кого з них вона миє і годує першим і, коли вони побачать, що вона щоразу робить те саме, тоді вони дізнаються про все, що хочуть відкрити, але коли й вона помиляється і робить не однаково, тоді буде ясно, що й мати не знає нічого більше, і тоді слід знайти якийсь інший спосіб. Отже, коли спартанці згідно з порадою мессенця почали спостерігати за матір'ю цих синів Арістодема і помітили, що вона завжди розрізнює дітей і завжди першим годує і миє того, хто є старшим, а вона не знала для чого вони це спостерігають. Тоді вони взяли від неї дитину, що вона вважала її за старшу, і почали виховувати її в громадському будинку і дали йому ім'я Евріс-тен, а молодшого назвали Проклом. Ці брати, ставши дорослими, хоч і були братами, але не були в злагоді між собою протягом усього свого життя і навіть їхні нащадки також не ладнають один із одним.

53. Серед еллінів єдині, хто має цей переказ, це лакедемонці. А те, що я розповім тепер, це погоджується з переказами всіх інших еллінів, а саме що царі дорійців аж до Персея, сина Данаї, за винятком бога(1), правильно перелічуються еллінами, і це доводиться самою історією, що вони були еллінами. Я сказав "аж до Персея", не заглиблюючись далі в минуле, через те що до імені Персея не додають імені якогось смертного батька(2), як наприклад, до імені Геракла ім'я Амфітріона. Отже, я правильно висловився, точно кажучи "аж до Персея". Проте від Данаї, дочки Акрісія, якщо хтось послідовно дійде до їхніх предків, то побачить, що спочатку дорійці були природними єгиптянами (3).

55. Але тепер уже досить сказано мною про всі ці справи. Проте, через що саме та за які заслуги, які вони зробили, вони одержали владу в дорійців(1), хоч і були єгиптянами, це я залишу осторонь, бо про це вже розповіли інші(2), і лише те, про що вони не сказали, я тут згадаю.

56. Ось які привілеї надали спартанці своїм царям: дві жрецьких посади Лакедемонського Зевса(1) і Небесного Зевса (2), право оголошувати війну (3) проти якій їм завгодно країни і щоб у цьому їм не заважав жоден спартанець, а якщо заважатиме, буде проклятим, у походах царі йдуть першими, а повертаються останніми, їх оберігає сотня (4) вибраних мужів із війська, коли відбуваються походи за межами країни, вони приносять жертви, скільки бажають, і з усіх принесених у жертву тварин вони одержують шкури та спини.

57. Оці привілеї вони мають під час війни, а в мирний час це ось як буває встановлено. Коли відбувається якесь жертвоприношення громадським коштом, царі першими сідають за стіл і їм першим подають із усіх страв подвійну порцію супроти всіх інших співтрапезників, вони починають робити зливання, і їм належать шкури жертовних тварин. Під час нового місяця(1) та восьмого дня кожного місяця кожному з царів відраховується з громадських коштів певна сума і в храм Апол-лона передається жирна жертовна тварина й іще медімн борошна і четвертина лаконського вина, на всіх змаганнях вони мають окремі почесні місця. їм належить право призначати проксенів (2) із яких їм завгодно громадян, і кожен із них може обирати двох піфійців (3), а ці піфійці — це посланці, що йдуть до Дельфів по оракули і вони утримуються, як і царі, громадським коштом. Якщо царі не приходять на трапезу, їм присилають додому кожному два хойніки борошна і одну котилу вина, а коли вони сидять за обідом, їм подається подвійна порція і таку саму шану вони мають, коли їх запрошують на обід приватні особи. Вони зберігають одержані оракули, але про них знають також і Піфії. Лише царі розбирають такі судові справи: про спадщину незаміжньої дочки(5), хто має право її одержати, якщо, звичайно, її не видав заміж її батько, також про питання громадських шляхів, і ще коли хтось хоче усиновити дитину, він мусить, це зробити в присутності царя. Вони мають бути присутніми на нарадах геронтів, яких буває двадцять вісім, проте, якщо вони не приходять на нараду, тоді найближчі їхні родичі серед геронтів мають привілеї царів, право голосувати замість них, крім того і голосувати за себе.

58. Це все дає спартанська громада своїм царям, поки вони живуть, а коли вони помирають, вершники оголошують про це по всій Лаконії, а в місті ходять жінки і б'ють у казани(1). Коли це стається, строго наказано, щоб двоє вільних із кожного дому, один чоловік і одна жінка, надягли жалобні вбрання, а ті, що цього не зроблять, будуть суворо покарані (2). Лакедемонські звичаї, коли помирають їхні царі, однакові із звичаями азіатських варварів, бо, справді, більшість варварів мають такі ж звичаї, коли вмирає їхній цар.