Ежені Гранде - Сторінка 8

- Оноре де Бальзак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Виноградареві було важко зберігати звично спокійний вираз обличчя. Зрештою, не важко уявити собі стан людини, яка читає такого фатального листа:

"Любий брате, скоро двадцять три роки, як ми з тобою не бачилися. Моє одруження було приводом для нашої останньої зустрічі, після чого ми розлучилися, задоволені одне одним. Звісно, я ніяк не міг передбачити, що настане день, коли ти будеш єдиною підпорою родини, процвітання якої ти тоді вітав. Коли цей лист потрапить у твої руки, мене вже не буде на світі. Я опинився у безвихідному становищі і не захотів пережити ганьбу банкрутства. До останньої хвилини я тримався на краю безодні, все ще сподіваючись вибратися. А доведеться кинутись туди. Одночасне банкрутство мого біржового маклера і де Рогена, мого нотаря, позбавило мене останніх коштів, в мене не лишається нічого. Який розпач – мій борг становить чотири мільйони, а я можу запропонувати не більше двадцяти п’яти франків за сто! Ціни на мої вина страшенно падають, бо ви зібрали багатий урожай прекрасного винограду. Через три дні весь Париж казатиме: "Пан Гранде був шахрай". Я, чесна людина, лежатиму, покритий саваном безчестя. Я позбавив свого сина і чесного імені, і грошей його матері. Він нічого про це не знає, бідний мій хлопчик, моє божество. Ми ніжно попрощалися. На щастя, він не знав, що з цим прощанням відкотилася остання хвиля мого життя. Невже він колись мене проклинатиме? Брате, брате мій, прокляття наших дітей – страшна річ! Наше прокляття вони можуть оскаржити, але їхнє – невідворотне. Гранде, ти – старший, ти повинен мене захистити: зроби так, щоб у Шарля не вихопилося жодного гіркого слова на моїй могилі. Брате мій, навіть якби я написав тобі своєю кров’ю й слізьми, в них не було б такого страждання, яке я вкладаю в цей лист; тоді я плакав би, сходив кров’ю, вмер би і більше не страждав. А я страждаю і з сухими очима зустрічаю смерть. Тепер ти – Шарлеві батько. З боку матері в нього немає рідних, – ти знаєш через що. І чому я не підкорився світським забобонам? Чому піддався коханню? Чому одружився з позашлюбною дочкою вельможі? У Шарля нема більше родини. О мій нещасний сину, мій сину!..

Слухай, Гранде, я звертаюсь до тебе з благанням не ради себе; до того ж ти, можливо, не настільки багатий, щоб витримати заставу на три мільйони; моління моє – за сина. Знай, брате, я з благанням простягаю до тебе руки. Гранде, умираючи, я доручаю тобі Шарля. І я дивлюсь на пістолети без муки, впевнений, що ти будеш Шарлеві батьком. Шарль мене дуже любив; я був добрий до нього, ніколи не заважав йому – він не проклинатиме мене. Ти сам побачиш, він лагідний, це в нього від матері; він ніколи не завдасть тобі горя. Бідна дитина! Він звик до розкошів і не знає тих нестатків та злигоднів, на які нас із тобою прирекла бідність із перших днів… І ось він розорений, самотній! Усі друзі відвернуться від нього, і я буду причиною його приниження. О! Я хотів би, щоб рука моя була досить тверда, одним ударом послав би я його на небо, там він був би з матір’ю. Божевілля!

Повертаюся до свого нещастя, до Шарлевого нещастя. Посилаю сина до тебе, щоб ти належно сповістив його про мою смерть і його прийдешню долю. Будь батьком для нього, і добрим батьком. Не відривай його відразу від дозвільного життя, так ти вб’єш його. Я на колінах благаю його відмовитися від тих грошових претензій до мене, на які він має право як спадкоємець своєї матері. Та це зайве прохання: у нього є почуття честі, і він зрозуміє, що йому не слід приєднуватися до моїх кредиторів. Хай він відмовиться від своєї спадщини в слушний час. Розкрий йому, в які важкі умови життя я його кинув, і, якщо він збереже ніжність до мене, переконай від мого імені, що для нього не все ще втрачено. Так, праця що врятувала нас із тобою, може повернути йому багатство, яке я в нього відбираю; якщо він схоче прислухатися до голосу свого батька, – я хотів би ради нього на хвилину встати з могили, – хай виїде, хай рушає в Індію! Брате мій! Шарль – чесний і відважний хлопець. Забезпеч його товаром, і він умре, але поверне тобі те, що ти даси йому на перші витрати. Ти ж даси йому позичку, Гранде? Інакше ти приречеш себе на докори сумління. Ах, коли моє дитя не знайде в тебе підтримки і ніжності, я вічно молитиму Бога про помсту за твою жорстокість. Якби мені вдалося врятувати хоч деякі цінності, я мав би право передати йому певну суму в рахунок майна його матері; та платежі в кінці місяця поглинули всі мої кошти. Не хотілося б мені помирати, не впевнившись у долі моєї дитини; я волів би відчути святі обіцянки в гарячому потиску твоєї руки, він зігрів би мене, але нема часу. Поки Шарль у дорозі, я мушу звести свої рахунки. Сумлінністю, з якою я вів свої справи, спробую довести, що в моїй катастрофі нема ні вини моєї, ані нечесності. Хіба це не означає піклуватися про Шарля? Прощавай, брате! Благословення Боже хай буде з тобою в усьому за ту великодушну опіку, яку я тобі довіряю і яку ти приймаєш, у чому я не сумніваюся. Буде голос, що довіку молитиметься на тебе на тому світі, куди нам усім судилося перейти і де я вже перебуваю.

Віктор Анж Гійом Гранде"

– Розмовляєте? – сказав дядечко Гранде, старанно згортаючи листа по тих самих складках і ховаючи його в жилетну кишеню.

Він подивився на небожа сумирно й боязко, приховуючи свої почуття й розрахунки.

– Зігрілися?

– Цілком, любий дядечку!

– Гаразд, а де ж наші дами? – сказав дядько, забувши, що небіж ночуватиме в нього.

В цю мить увійшли Ежені й пані Гранде.

– Нагорі все готове? – спитав старий, заспокоюючись.

– Усе, тату.

– Добре. Якщо ви стомилися, небоже, Нанон проведе вас до вашої кімнати. Певна річ, це не апартаменти для франта! Але ви пробачите вбогим виноградарям, у яких ніколи нема зайвого су. Податки в нас відбирають геть усе.

– Ми не будемо заважати вам, Гранде, – мовив банкір, – Може, вам треба погомоніти з небожем. Зичимо вам усього найкращого. До завтра!

Після цього всі повставали, і кожен відкланявся відповідно до своєї вдачі. Старий нотар узяв під дверима свого ліхтаря, засвітив його і запропонував Грассенам провести їх. Пані де Грассен не могла передбачити події, що скоротила візит, і її служник ще не прийшов.

– Можна запропонувати вам руку, пані? – спитав абат Крюшо пані де Грассен.

– Дякую, пане абате. Я піду з сином, – відповіла вона сухо.

– Зі мною дами не можуть себе скомпрометувати, – зауважив абат.

– Та дай же руку панові Крюшо, – промовив чоловік.

Абат повів гарненьку даму досить швидко, і вони випередили всіх на кілька кроків.

– Цей юнак, пані, дуже милий, – сказав він, стискаючи їй руку. – Прощавайте кошики, виноград уже зібрано! Доведеться вам попрощатися з мадмуазель Гранде. Ежені належатиме парижанинові! Якщо тільки цей кузен не закоханий у якусь парижаночку, ваш син Адольф матиме в його особі суперника, найбільш…

– Облиште, пане абате! Юнак дуже скоро помітить, що Ежені дурненька, що їй бракує, свіжості. Ви звернули на неї увагу? Вона була сьогодні жовта, як лимон.

– Може, ви вже допомогли кузенові розгледіти це?

– І навіть без ніяких церемоній…

– Сідайте завжди коло Ежені, пані, і вам не доведеться багато говорити цьому юнакові про його кузину, він сам зробить порівняння, яке…

– Передусім він обіцяв прийти до мене обідати післязавтра.

– О, якби ви схотіли, пані…– сказав абат.

– А чого, по-вашому, мені треба схотіти, пане абате? Чи не збираєтесь ви давати мені лихі поради? Не для того дожила я до тридцяти дев’яти років, дякувати Богові, з незаплямованою репутацією, щоб скомпрометувати її, навіть якби йшлося про всю імперію Великого Могола. Ми обоє в такому віці, коли люди знають, що вони кажуть. Думки у вас надто непристойні для духовної особи. Фе! Це гідне Фоблаза[11].

– Так ви, значить, читали "Фоблаза"?

– Ні, пане абате, я хотіла сказати "Небезпечні зв’язки"[12].

– Ах так! Ця книжка незрівнянно моральніша, – усміхнувся абат. – Але ви вважаєте мене таким зіпсованим, як сучасні молодики. Я просто хотів вас…

– Посмійте лише сказати, що ви не збиралися радити мені щось бридке! Це ж ясно! Якби цей юнак, дуже милий, мушу визнати, почав упадати за мною, він не думав би про свою кузину. В Парижі, я знаю, деякі доброчесні матері жертвують отак собою задля щастя й майбутнього своїх дітей, але ми живемо в провінції, пане абат…

– Так, пані.

– І,– вела далі вона, – ні я, ні мій син Адольф не захотіли б і ста мільйонів, куплених такою ціною.

– Люба моя пані, я й не казав про сто мільйонів. Така спокуса була б не під силу ні вам, ні мені. Я просто гадаю, що порядна жінка може собі дозволити цілком пристойне, чесне і легке кокетство без наслідків, що є навіть частиною її світських обов’язків і що…

– Ви гадаєте?

– Чи не слід нам, пані, спробувати краще ставитись одне до одного?.. Дозвольте висякатись. Запевняю вас, пані,– мовив абат, – що він наводив на вас свій лорнет куди прихильніше, ніж на мене; але я пробачаю йому, що він шанує красу більше, ніж старість…

– Ясно, – казав голова своїм грубим голосом, – що паризький пан Гранде посилає свого сина в Сомюр із цілями вищою мірою матримоніальними…

– Але в такому разі кузен не звалився б як сніг на голову, – відповів нотар.

– Це нічого не означає,– зауважив пан де Грассен, – наш старий уміє мовчати.

– Де Грассен, друже мій, я запросила цього молодого пана на обід. Треба буде піти й запросити пана й пані де Ларсоньєр і панів дю Отуа, з красунею дочкою, звичайно. Хоч би вона добре одяглася в цей день. Мати з ревнощів так погано і без смаку одягає її. Сподіваюсь, ви теж, панове, зробите нам честь і відвідаєте нас? – додала вона, спиняючи всю компанію, щоб звернутися до обох Крюшо.

– От ви і вдома, пані,– сказав нотар.

Розпрощавшися з трьома Грассенами, троє Крюшо рушили додому, пускаючи в хід властивий провінціалам дар аналізу, щоб всебічно вивчити велику подію, яка сталася цього вечора і докорінно міняла позиції крюшотинців та грассеністів. Вартий подиву здоровий глузд, що керував діями цих великих дипломатів, примусив і тих, і тих відчути необхідність тимчасового союзу проти спільного ворога. Адже вони, об’єднавши зусилля, повинні були не допустити, щоб Ежені покохала свого кузена, а Шарль думав про свою кузину.