Фах - Сторінка 7

Ви молодо виглядаєте.

Джордж відвернувся, не відчуваючи ніякого бажання продовжувати розмову. В душі спалахнув біль і роздратування проти тих, хто любив встромляти свого носа у чужі справи.

Раптом його осяяла нова думка. Чи не вдарили на сполох в Інтернаті, помітивши його зникнення? Може, тут взнали його прикмети або мають фото. А що коли сивий, який стоїть у нього за спиною, намагається краще роздивитися Джорджеве обличчя.

Він не читав останніх новин. І випнув шию, щоб подивитися на рухому стрічку заголовків і коротких повідомлень, які бігли по одній із стінок купола, що вкривав місто, тьмяно висвічуючись на сірому тлі затягнутого хмарами надвечірнього неба. Та все марно, і він одразу ж здався. В повідомленнях для нього місця не знайдеться. Був час Олімпіади, і єдиними новинами, гідними уваги, були повідомлення про порівняльну кількість очок, що набрали переможці, призи, здобуті континентами, націями та містами.

Підбиття підсумків триватиме не один тиждень. Очки підраховуватимуться на душу населення, і кожне місто знайде такий спосіб підрахунку, який дасть йому змогу посісти почесне місце.

Його власне місто було колись третім на Олімпіаді електротехніків — третє місце у своєму штаті. Пам’ятна таблиця в ратуші й досі сповіщає про ту подію.

Джордж убгав голову в плечі і застромив руки в кишені, але одразу ж вирішив, що так він ще примітніший. Тоді Джордж розслабився і спробував прибрати байдужого вигляду, однак не відчув себе в більшій безпеці. Тепер він уже був у вестибюлі; поки що нічия рука не лягла йому на плече. Джордж ступив у залу з рядом людей і пройшов якнайдалі вперед.

Він був прикро вражений, помітивши поруч із собою сивого. Швидко відійшовши, спробував заспокоїтися. Зрештою, цей чоловік стояв у черзі за ним. Сивий не звернув на нього ніякої уваги, якщо не зважати на таємну посмішку, що промайнула на його обличчі. От-от мала вже розпочатися Олімпіада. Джордж підвівся, щоб подивитися, чи зможе відшукати Тревіліяна, — це тепер цікавило його найбільше.

Зала була дуже велика і мала класичну форму витягнутого овалу. Глядачі розташувалися на двох галереях, що тяглися попід стінами всієї зали, а учасники змагань — унизу, посеред довгого й вузького заглиблення. Механізми були вже встановлені, а на табло, які висіли над кожним робочим місцем, поки що світилися тільки прізвища та номери учасників змагань. Самі ж вони були на сцені. Хто читав, хто розмовляв. Якийсь хлопець уважно роздивлявся свої нігті. (Серед учасників вважалося, звичайно, негарним тоном приділяти хоча б найменшу увагу поставленим перед ними питанням аж до тої миті, коли пролунає сигнал початку змагань).

Джордж вивчив програму, знайдену в спеціальному заглибленні бильця свого крісла, і надибав прізвище Тревіліяна. Той значився під номером дванадцять, та, на жаль, його місце було в іншому кінці зали.

Джордж міг роздивитися постать учасника під номером дванадцять, який, тримаючи руки в кишенях, стояв спиною до свого апарата й роздивлявся глядачів з таким виглядом, наче перераховував їх. Та Джордж не міг розгледіти його обличчя.

А все ж то був Трев.

Джордж опустився на своє місце. Йому було цікаво, як покаже себе Трев. Почуття відповідальності спонукало вірити в Тревіліянів успіх, проте щось мучило його, народжувало обурення і протест. Як же так: він, Джордж, людина без професії, сидить тут звичайним глядачем, а там Тревіліян, дипломований металург по кольорових металах, учасник змагань.

Цікаво, чи брав Тревіліян участь в Олімпіаді у перший рік після здобуття фаху. Інколи люди так роблять, якщо були особливо певні в собі або поспішали. Але тут крився певний ризик. Хоч би який ефективний був процес навчання, рік перебування на Землі після здобуття освіти (як казали, "щоб змастити застиглі знання") забезпечував вищі результати.

Якщо Тревіліян виступав у змаганнях вдруге, він, мабуть, не досяг значних успіхів. Джорджу стало соромно, що ця думка принесла йому якусь приємність.

Він роззирнувся довкола. Майже всі місця зайняті. На Олімпіаді буде багато глядачів. А отже, учасники працюватимуть з великою напругою і з великою енергією, правда, все залежить від особливостей характеру.

"Чому воно зветься Олімпіадою?" — раптом подумав Джордж. Він ніколи не знав цього. Чому хліб називають хлібом?

Якось він запитав батька:

— Тату, чому воно зветься Олімпіадою?

І батько відповів:

— Олімпіада — означає змагання.

— А коли ми боремося з Коротуном — це теж змагання? — поцікавився Джордж.

— Ні, — відповів Плейтен-старший. — Олімпіада особливе змагання. Не запитуй дурниць. Коли здобудеш освіту, знатимеш усе, що тобі належить знати.

Повернувшись до дійсності, Джордж зітхнув і ще більше увібгався в крісло.

"Все, що тобі належить!"

Дивно, як добре ті слова збереглися в його пам’яті: "Коли здобудеш освіту". Ніхто ніколи не казав йому: "Якщо здобудеш освіту".

Тепер Джорджеві здавалося, що він завжди запитував про дурниці. Наче його розум інстинктивно передбачав свою нездатність здобути освіту і він починав ставити запитання, щоб звідусіль зібрати по краплині більше знань.

А в Інтернаті заохочували його цікавість, бо вважали таку допитливість корисною. То була єдина можливість про щось дізнатися.

Раптом Джордж виструнчився. Що він робить, до біса? Клює на їхню вудочку? Невже він здасться тільки тому, що там перед ним Трев, який здобув освіту й бере участь в Олімпіаді?

Він не недоумок! Ні!

І крик його душі луною відгукнувся раптовим гомоном по аудиторії. Всі встали.

В ложу посеред довгої частини овалу заходили люди, одягнені в кольори планети Новії, і саме слово "Новія" спалахнуло на головному табло, навислому над ложею.

Новія — планета класу А з великим населенням, з високорозвиненою цивілізацією, може, найвищою у всій Галактиці. Кожен землянин мріяв колись жити в такому світі, як Новія, або принаймні щоб хоч його діти жили там. Джордж згадав, як палко прагнув до Новії Тревіліян, і от тепер він бореться за право поїхати туди.

Згасли вогні на тій частині стелі, під якою сиділи глядачі, й згасли стіни. Яскравий промінь висвітив заглиблення в центрі овалу, де розташувалися учасники змагань.

Джордж знову спробував роздивитися Тревіліяна. Та той був дуже далеко.

— Шановні новіанські замовники, леді і джентльмени! — пролунав чіткий, добре поставлений голос диктора. — Зараз почнуться Олімпійські змагання металургів по кольорових металах. У змаганнях беруть участь…

Дуже ретельно диктор зачитав програму. Прізвища, назви міст, звідки прибули учасники, рік здобуття освіти. Глядачі зустрічали кожне ім’я радісними вигуками, а коли серед учасників називали жителів Сан-Франціско, здіймався неймовірний гамір.

Дійшла черга до Тревіліяна, і Джордж несподівано для себе скажено заволав, замотиляв руками. Та ще більше його здивувало, що сивий чоловік, який сидів поруч із ним, поводився так само.

Джордж не міг приховати свого подиву, а сусіда нахилився до нього і напружив голос, щоб перекричати шум:

— Тут немає нікого з мого рідного міста. Я вболіватиму за ваше. То ваш знайомий?

Джордж відсахнувся.

— Ні.

— Я помітив, що ви все дивитесь у тому напрямі. Не хочете скористатись моїм біноклем?

— Ні, дякую. ("Чому цей старий дурень соває носа не в свої справи?")

Диктор знай виголошував нові офіційні відомості стосовно порядкового номера змагань, методи хронометрування та відліку очок тощо. Нарешті він дійшов до найголовнішого, і публіка завмерла.

— Кожний учасник змагання отримає по бруску сплаву з кольорових металів невідомого складу. Від учасників вимагається виконати кількісний аналіз одержаного сплаву і сповістити всі результати аналізу з точністю до чотирьох десятих відсотка. Для проведення аналізу всі учасники користуватимуться мікроспектрографами Бімена, модель Х-2, які зараз не працюють.

Серед публіки знявся схвальний гомін.

— Потрібно, щоб кожний учасник визначив, що сталося з його апаратом, і усунув дефект. Для цього є інструменти і запасні частини. Серед них може й не знайтись потрібної деталі, тоді її слід запросити. Час на її доставку буде вирахуваний з загального часу, витраченого на виконання завдання. Всі учасники готові?

Табло над цифрою "п’ять" спалахнуло тривожним сигналом. Учасник під номером "п’ять" бігом вискочив із зали й швидко повернувся. Глядачі доброзичливо розсміялися.

— Всі готові?

Сигналів на табло більше не спалахувало.

— Чи є запитання? Тиша.

— Можете починати.

Звичайно, ніхто серед глядачів не мав змоги визначити безпосередньо, як посувається робота кожного з учасників. За перебігом подій глядачі дізнавалися тільки з інформації, що з’являлася на табло. Та це й не мало ніякого значення. За винятком металургів, які могли бути присутні серед глядачів, ніхто суті змагання все одно б не второпав, у всякому разі, з фахового погляду. Головне — знати, хто виграє, хто здобуде друге місце, хто третє. Для тих, хто заклався (парі заборонялися законом, але перешкодити їм було неможливо), на все інше було наплювати.

Джордж стежив за подіями пожадливо, як і всі. Його погляд перебігав від одного учасника до другого. Він бачив, як один з них, вправно орудуючи якимось маленьким інструментом, зняв кришку зі свого мікроспектрографа; як інший вп’явся очима в екран апарата; як третій спокійно вкладав свій брусок у затискувач праворуч і як четвертий регулював верньєр, причім так обережно, що здалося, ніби він застиг у повній нерухомості.

Тревіліян, як і решта учасників, був увесь у роботі. Джордж не мав змоги визначити, як ідуть його справи.

На табло учасника номер "сімнадцять" висвітилося: "Промінь не сфокусовано".

Публіка несамовито зааплодувала.

Учасник під номером "сімнадцять" міг бути правий, але міг, звичайно, й помилитися. Якщо він припустився помилки, то повинен виправити свій діагноз і, отже, згаяти час. Та може статися, що він не виправить діагноз і йому не вдасться завершити аналізу. Або, ще гірше, доведе аналіз до кінця, однак результат його виявиться зовсім неправильний.

Та забудьмо про це. Поки що глядачі звеселіли.

Спалахнули й інші табло. Джордж не зводив очей з табло під номером "дванадцять". Нарешті воно теж засвітилося: "Держак децентровано. Потрібен новий спуск затискувача".

До нього підбіг працівник з новою деталлю.