Фіаско - Сторінка 30

Серце билося розмірено. На ледь розтулених губах білів липкий онакс.

— Перекажи те, що в цьому повідомленні точне! — мовив Стіргард до ГОДа.

Говорячи це, він устромив лікареві пальці в рот, заглянув у горло. Відчувши тепло подиху, обережно торкнувся піднебіння. Герберт здригнувсь і розплющив очі. Вони були повні сліз, ясних і чистих, немов вода. Стіргард вдоволено подумав про дієвість такої примітивної процедури.

Герберт не пробудився, бо затискачі на його пуповині не були ще цілком відключені. Командир натиснув на катетер, і той відскочив, прискаючи білою рідиною. Пуп стулився сам. Стіргард обіруч натиснув на груди непритомного, відчуваючи, як липнуть до них долоні. Герберт дивився на нього широко розплющеними очима, немов закляк від подиву.

— Все в порядку, — мовив Стіргард.

Здавалося, Герберт його не чує.

— ГОД!

— Слухаю.

— Що сталося?

— Зміни на Квінті.

— Перекажи стисло зміст.

— Зміст розпливчатий.

— Говори, що знаєш.

— Перед зануренням були зафіксовані швидкозмінні стрибки альбедо, радіовипромінення досягло трьохсот мегават білого шуму. На Місяці тремтить біла точка, визначена, як плазма у магнітному кільці.

— Які рекомендації?

— Обережна розвідка.

— А ще?

— Діяти на власний розсуд.

— Відстань од Квінти?

— Мільярд триста мільйонів миль по прямій.

— Маскування?

— Виконав.

— Мікс?

— Так.

— Програму змінив?

— Тільки на етапі наближення. Корабель перебуває в тіні Юнони.

— Готовність корабля повна?

— Повна. Чи слід реанімувати екіпаж?

— Ні. Вів спостереження за Квінтою?

— Ні. Втратив космічну в термосфері Юнони.

— Ну добре. Тепер мовчи і чекай.

— Мовчу і чекаю.

"Цікавий початок", — подумав Стіргард, масажуючи груди лікаря.

Той вдихнув повітря і поворухнувся.

— Ти мене бачиш? — спитав його голий командир. — Не говори. Кліпни.

Герберт закліпав і усміхнувся. Стіргард обливався потом, але не переставав масажувати.

— Diadochokynesis?.. — запропонував Стіргард.

Лікар заплющив очі і непевною рукою торкнувся кінчика свого носа. Потім вони поглянули один на одного й усміхнулися. Лікар зігнув коліна.

— Хочеш встати? Не поспішай.

Не відповідаючи, Герберт вхопився руками за краї свого ложа й підтягся. Та замість того, щоб підвестись, він злетів у повітря.

— Обережно — невагомість, — нагадав йому Стіргард. — Помалу...

Герберт оглядав ембріонатор, уже цілком отямившись.

— Як інші? — спитав він, одгортаючи волосся, що прилипло до чола.

— Реанімація триває.

— Чи я маю допомагати, докторе Герберт? — спитав ГОД.

— Не треба, — кивнув лікар.

Він сам по черзі перевірив контрольні покажчики над саркофагами. Торкався грудей, зазирав у зіниці, досліджував кон'юнктивальні реакції. До нього долинув шум води і ексгаустерів з ванни. Стіргард приймав душ. Поки лікар дійшов до останнього, Накамури, командир, вже одягнений у шорти і чорну трикотажну теніску, повернувся зі своєї кабіни.

— Як там? — спитав він у Герберта.

— Усі в нормі. У Ротмонта сліди аритмії.

— Лишайся біля них. Я .займуся поштою...

— Є відомості?

— П'ятирічної давності.

— Хороші чи погані?

— Незрозумілі. Бар-Гораб порс'див змінити програму. Вони щось помітили на Квінті перед зануренням. І на Місяці.

— Що це може бути?

Стіргард стояв біля входу. Лікар допомагав Ротмонтові. Троє вже мились, інші плавали довкола, пізнавали один одного, розглядали себе в дзеркалі, намагаючись розмовляти.

— Гукнеш мене, коли вони прийдуть до тями. Часу в нас досить. — 3 цими словами командир відштовхнувсь од люка, пролетів між голими астронавтами, як між білими рибами під водою, й зник у напрямку рубки управління.

Проаналізувавши ситуацію, Стіргард вивів корабель за площину екліптики, пройшовши тінь найслабшим ходом, щоб уперше обстежити Квінту. Вона маячіла біля Сонця, немов серп. Усю планету вкривали хмари, її шум зріс до чотирьох гігават. Фур'є-аналізатори не виявили жодних модуляцій. "Гермес" уже огорнувся в захисну оболонку, щоб його не можна було виявити радіолокацією. Стіргард волів переборщити із запобіжними заходами, аніж іти на ризик. Технічна цивілізація передбачала астрономію, астрономія — чутляві болометри, тож навіть астероїд, тепліший від вакуума, міг привернути увагу. Тому й до водяної пари він домішав трохи сульфідів, характерних для сейсмічного газу. Щоправда, астероїди з діючими вулканами —то рідкість, особливо при такій малій масі, як маса корабля-розвідника, але завбачливий командир вислав у космічний простір зонди і спрямував їх на себе, аби впевнитися, що необхідні для дальшої корекції польоту парові турбіни лишаться майже непомітними навіть при наближенні до Квінти. Хотів підійти до неї з боку Місяця, щоб докладно її дослідити.

Всі вже зібралися у безгравітаційній рубці управління. Рубка нагадувала середину великого глобуса з конусоподібним ухилом, закритим стіною моніторів, з кріслами, до яких людина прилипала. Досить було тільки вхопитися руками за бильце й притиснутись до сидіння, щоб тебе присмоктало. Коли ти хотів устати, слід було різко відіпхнутися. Це було ліпше від ременів.

Отож вони сиділи вдесятьох, наче в малому проекційному залі, а сорок моніторів показували планету, кожен в іншому спектральному діапазоні.

Найбільший центральний монітор міг здійснювати синтез монохроматичних зображень, при потребі накладаючи їх одне на одне. В розривах хмар, розігнаних пасатами й циклонами, ледь вирізнялися сильно розчленовані контури материків. Сяйво, яке почергово фільтрували, давало змогу бачити то поверхню хмарного моря, то поверхню материка.

Водночас усі слухали монотонний виклад ГОДа. Він повторював останню радіограму "Еврідіки". Б'єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву "натуралістичної". Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоб збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшивсь і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Напір, який ішов ізсередини, викликав значне розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у Космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. За іншими думками, ця гіпотеза помилкова, бо не пояснює багатьох явищ. Крім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, по аналогії із земними, катаклізми в літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об'єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, глобальних спустошень завдати не змогло б.

Контргіпотеза приймала катастрофи "ланцюгово-домінового" типу за небажаний ефект експериментів з погано опанованою гравіталогією. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції застарілої технологічної бази, щось на зразок руйнування, непередбачені зміни клімату під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційний хаос невідомого походження.

Жодна гіпотеза не змогла об'єднати в собі всі помічені явища так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, відправлена Бар-Горабом перед самим уходженням в Аїд, дозволяла розвідкмкам будь-які самостійні дії, не беручи до уваги усталених варіантів програму., якщо це буде визнано за необхідне.

ПОЛЮВАННЯ

В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стіргард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізик.и могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх таких системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил і згустків пилу ГОД помітив за чотири тисячі кілометрів об'єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, то виявився метал. Об'єкт не міг бути магнітною брилою з великкм умістом заліза — був надто правильної форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем і обрубками крил. На чотири градуси теплішик від навколишнього фону, предмет цей не обертався, як годилося б метеорові чи уламкові ядра комети, а летів просто вперед, без слідів тяги. ГОД оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або малий корабель.

— Упіймаємо цього нічного метелика, — вирішив Стіргард.

Отож "Гермес" рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об'єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.

— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ГОД.

— Ні, — відказав Стіргард, дивлячись на болометр.

Захоплений об'єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п'ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об'єкт холонув.

— Яка тяга? — спитав командир.

Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.

— Радіоактивність нуль?

— Нуль, — запевнив командира ГОД. — Витік слабшає. Що робити?

— Нічого. Чекай.

Так вони летіли довго.

— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?

— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ГОД, покажи його зблизька.

Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.

— Абордаж? — спитав ГОД.

— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно.

Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.

— Там може бути безударний детонатор, — зауважив Поласар. — Я б його все-таки просвітив...

— Добре, — несподівано погодився Стіргард. — ГОД, проспінографуй його.

Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:

— Це нічого не дасть.