Фіаско - Сторінка 47

Я виходжу з передумови запущення зондів, випромінювання сигналів, а також отримання пошти. Вони отримали переслані нами коди. За такої передумови я одержую на мінімаксі вилку. Або послати обом сторонам той самий постулат контакту з гарантією нейтральності граничне правдивий, або винятково сфальшивлений".

"А може, повідомити кожну із сторін, що ми звертаємось одночасно й до другої? Чи, навпаки, запевнити, ніби ми тільки її закликаємо до контакту?"

"Так".

"Подай навантаження цієї вилки ризиком".

"Відвертість дає кращі шанси при невдалому адресуванні і гірші шанси при невдалому адресуванні. Обман дає більші шанси при вдалому адресуванні і менші шанси при вдалому адресуванні".

"Але ж це явна суперечність".

"Так. Простір гри не дозволяє сквантувати себе мінімаксово".

"Покажи причину суперечності".

"Блок, який ми запевнимо у винятковості контакту з нами, буде схильний до позитивної реакції, за умови, що він зможе цю винятковість перевірити особисто, попри наше повідомлення. Якщо ж він визнає, що супротивний блок перехопив наше послання, або, що ще гірше, якщо розпізнає лукавство нашої гри, шанси порозуміння знизяться до нуля. Може також виникнути негативна ймовірність контакту".

"Негативна?"

"Відмова — це нуль. Негативну цінність я приписую відповідям, котрі нас дезинформують".

"Наставляння пастки?"

"Цілком можливо. Тут вилка розгалужується в факторіали. Пастку може наставити або одна сторона, або обидві незалежно, або обидві в короткочасному союзі, визнавши, що коли вони укладуть тимчасовий кооперативний союз, аби знищити нас або відбити в нас бажання до контакту, то піддадуть себе меншому ризику, ніж коли почнуть домагатись винятковості контакту з "Гермесом".

"А як зі згодою на паралельний контакт нарізно?"

"У цьому варіанті в самій уже основі лежить суперечність. Щоб одержати такий паралелізм, ти як відправник повинен цілком певно гарантувати адресатам нашу нейтральність. Тобто ти даєш слово, що дотримаєш свого слова. Твердження як самоманевр не може себе підтвердити. Це типова антиномія".

"Якою міркою ти вимірюєш нюанси?"

"Виходжу з твоєї передумови, що на планеті є тільки двоє гравців, які оголосили один одному шах. І з того, що вони наполягають на законі мінімакса. Ціна гри для них — збереження status quo ante fuit, а для нас — контакт через вихід із глухого кута".

"А точніше?"

"Це досить тривіально. Я виходжу з існування двох імперій — А і Б. Оптимальний варіант вилки для нас: обидва адресати вступають з нами в контакт, і кожен думає, що має на нього виключне право. Якщо хоч один із них не впевнений у власній винятковості, то цим самим ставить під сумнів це виключне право. Тоді, за законом мінімакса, він вручить своєму супротивникові пропозицію укласти коаліцію проти нас, бо не бачить шансу вступити в коаліцію з нами. Це безперечно. Знаючи власну історію, вони знають і закони своїх конфліктів. Зате закони наших конфліктів їм невідомі. Якщо ми подамо будь-якій із сторін оферт альянсу, то він буде неймовірний. Primo : оферт альянсу, поданий нами обом супротивникам, це абсурд. Secundo : стаючи на бік однієї сторони ми підтримуємо її. Цим самим настроюємо проти неї сторону супротивну, а самі з цього не здобуваємо нічого, крім вступу у війну, яку вони ведуть між собою. До подібної стратегії контактів може вдатися тільки цивілізація ідіотів. Це навіть у межах метагалактики малоймовірне".

"Так. Вони можуть тимчасово об'єднатися проти нас. Яка гра виникає тоді?"

"Гра за правилами, які важко передбачити. Вони виникатимуть і змінюватимуться залежно від змагання. Через те невідомо, чи функція відплати містить у собі додаткові величини. Гра швидше дасть у підсумку нуль, бо жоден із гравців, включаючи й нас, не матиме ніякого зиску. Всі зазнають збитків".

"Ризик не можна звести до нуля. Але де мінімум?"

"Я не маю достатніх даних".

"Давай без достатніх даних".

"Ослаблення фрустрації з приводу нерозв'язних завдань не лежить у сфері моєї розрахункової спроможності. Командире, не вимагай від мене неможливого. Деревце еврези не є божим деревом Пізнання".

Після останніх ГОДових слів запала тиша, і Стіргард уклав у відтворювач другий кристалик, повідомивши, що це — уривок діалогу з ГОДом зразу ж після луноклазму. І справді — всі знову почули голос машини:

"Раніше ризик був тільки непередбачуваний. Тепер він набув сили трансфінальної, тобто незліченної численності. Мінімакс лишився тільки у відступі".

"Чи можемо ми примусити їх до капітуляції?"

"Теоретично — так. Наприклад, через поступове стискання техносфери їхніх сутичок".

"Через деструкцію всіх бойових засобів у всьому просторі Дзети?"

"Так".

"Які шанси контакту за такої операції?"

"Мінімальні при найоптимістичніших передумовах, а саме: що наше витрачання сидеральних потужностей ітиме без перебоїв; що квінтяни збережуть інертність роззяв при зніманні лушпиння з їхньої автомахічної цибулини в Космосі, а також, що, позбавлені цього Лушпиння, вони вступлять у стагнацію озброєння. У категоріях теорії ігор це було б таке ж диво, як і головний виграш у лотерею того, хто не придбав жодного лотерейного білета".

"Познайом нас із варіантом роззброювання їхньої техносфери без чудес".

"Крива буде мінімум двосідлова: вони вчинять нам опір або наступаючи, або обороняючись, а може, мирна деструкція холодної сферомахії розпалить конфлікт, який постійно тліє на планеті, і внаслідок цього ми підштовхнемо їх до тотальної війни".

"Чи можна частково знищити їхню космічну автомахію без порушення рівноваги сил на планеті?"

"Можна. Для цього треба виводити з ладу орбітальні бойові засоби або скорочувати космічний воєнний потенціал сторін однаковою мірою, щоб не порушити динамічної рівноваги сил. Це можливе за двох умов: коли визначимо дальність, із якої вони керують своєю зброєю в Космосі, тобто радіус їхньої командної ефективності; коли виявимо бойові системи спершу поза цим радіусом, щоб розбити їх, а після знищення автомахічного периметра виводитимемо цю цивілізацію зі стану володіння силами всередині сфери, над якою вона ще панує. In abstracto її можна якоюсь мірою оголити. Але якщо ми припустимось помилок в ідентифікації, хто й чим володіє у внутрішній сфері, тобто в просторі їхніх оперативних впливів, то розпалимо на планеті конфлікт, оскільки ослабимо одну сторону на користь другої. Цим самим ми виведемо супротивників із хисткої рівноваги гонки озброєнь у тотальну війну. Командире, ти віддаляєш мене й себе від реальності. Адже ти прагнеш успіху?"

"Ну звичайно".

"Що він для тебе означає? Контакт? Але в цій взірцевій формі таке поняття успіху не є визначальним. Він залежить не тільки від того, чи "Гермес" зможе, крім сферомахії, перемогти всю продукцію бойових засобів, які безперервно викидаються в Космос".

"Вестимемо непряму боротьбу, атакуючи не їх, а їхню зброю. Де певність, що, втягуючи у війну нові види техніки, вони не опанують ті джерела, котрі живлять і нас, а саме: джерела сидеральні?"

"Виходь із передумови, що вони на таке не здатні".

"Гаразд. Крім супутніх факторів, таких як сумнівні технологічні комплекти, явно мінімаксові, тобто, за оптимізаційними розрахунками, логічні для реакції квінтян, вирішальне значення мають фактори ірраціональні, про які нам нічого не відомо. Однак ми знаємо, яку вагу мали саме ці фактори в земній історії".

На цьому запис розмови урвався. Та після короткої паузи всі почули новий діалог Стіргарда з машиною:

"Ти провів симуляцію органічних структур?"

"Так".

"В усіх гаданих варіантах цих структур і їхніх конфліктів?"

"Так".

"Яка величина коефіцієнта різниці цих структур для нашої гри в порозуміння? Назви інтервал статистичної вагомості або модальний розподіл упливу різниці на шанси контакту".

"Коефіцієнт дорівнює одиниці".

"Для всіх компонентів симуляції?"

"Так".

"Це означає, що конституціональні відмінності супротивників не мають ніякого значення?"

"Так. Прискорювана тривалим конфліктом техномахічна еволюція стає змінною, незалежно від соціальної системи, бо цю еволюцію формує структура конфлікту, а не структура суспільства. Розгляньмо цю справу докладніше: на ранніх фазах конфлікту конституціональні відмінності позначаються на тактиці психологічної пропаганди, дипломатії, диверсії, шпигунства і гонки озброєнь. Поділ бюджетів на військові й невійськові — функція набору аргументів, цінність яких залежить від структури системи. Зростаюче прагнення до переваги в конфлікті врівноважує різницю в наборі аргументів. Цим самим воно уподібнює стратегії супротивників. Виникає ефект дзеркала. Не можна схилити дзеркало до того, щоб воно відбивало тільки розслаблені і вільні пози, а всі інші не відбивало. Коли межу ефективності роззброєння подолано, дальше змагання за перевагу ліквідовує залежність стратегії супротивників від їхніх конституціональних відмінностей. Ця залежність ідентична впливові людської мускулатури на запуск балістичної ракети. В добу палеоліту, в печерну епоху чи в середні віки мускулястіший супротивник панував над слабшим. В атомну епоху ракету може запустити дитина, натиснувши потрібну кнопку. Квінтяни не панують уже над обраною ними ж самими стратегією, навпаки: ця стратегія панує над ними. Якщо вона наштовхнулася на конституціональні відмінності, то підпорядкувала їх собі аж до спрощення. Якби цього не сталося, конфлікт закінчився б перемогою однієї зі сторін. Активність сферомахії це спростовує".

"Назви оптимальні правила боротьби за контакт при такому діагнозі".

"Командні центри планети знають, що перехоплення наших кавітаторів спричинило катастрофу. Ніхто, крім них, не міг здійснити цієї акції".

"Чи означає це, що сферомахія підкоряється їм у радіусі, який відділяє орбіту Місяця від Квінти?"

"Необов'язково. Межею оперативної дальності їхньої дії не може бути куля з поверхнею, різко і плавно відмежованою од відчуженої сфери".

"Чи робиш ти якийсь висновок із цього про особистий склад штабів?"

"Я розумію підтекст. Ідея про небіологічні штаби, з якою носиться дехто із членів екіпажу, а отже, про мертве небесне тіло з комп'ютерами, котрі воюють після загибелі квінтян, це абсурд. Комп'ютери, хоч вони й звільнилися від постулатів автопрезервації, діють раціонально.