Фіаско - Сторінка 60

Час був уже озватися до "Гермеса", але він іще мовчав — немовби впивався на самоті польотом.

— "Гермес" чекає рапорту.

Це був голос Стіргарда. Перше ніж він устиг щось відповісти, озвався Гаррах:

— Мабуть, заснув.

Такі банальні жарти супроводжували перші космічні польоти, щоб зменшити безпрецедентне хвилювання людей, замкнених у маківці ракети, мов у вистреленім снаряді. Тому Гагарін в останню секунду сказав: "Поїхали!", тому ніхто не казав: "У нас витікає кисень, ми задихаємось", а тільки: "В нас виникла певна проблема". Гаррах, мабуть, не усвідомлював, що цим жартом він повертав його до минулого, та й Темпе теж, який ні сіло ні впало відповів: "Я лечу", аж поки, зметикувавши, перейшов на належний тон процедури.

— Я — "Земля". Всі вузли працюють нормально. На осі — Дельта Гарпії. Через три години, згідно з розрахунками, ввійду в атмосферу. Правильно? Прийом.

— Правильно. Гепарія передала метеорологічні умови в пункті нуль. Хмарність суцільна. Вітер північний — північно-східний, тринадцять метрів за секунду. Висота хмар над квінтянським космодромом — дев'ятсот метрів. Видимість добра. Хочеш із кимось поговорити?

— Ні. Я хочу побачити Квінту.

— Ти побачиш її через вісім хвилин, коли ввійдеш у площину екліптики. Зробиш також корекцію курсу. Прийом.

— Я зроблю корекцію курсу, коли "Гермес" повідомить мені потрібні дані. Прийом.

— Щасливої дороги! Кінець.

Після знищення крижаного кільця переговори тривали ще чотири доби. Перемовлялися виключно з Гепарією, чого не змогли констатувати зразу, бо на ультиматум відповів штучний супутник, такий малий і так разюче імітований під уламок скелі, що ГОД не розпізнав його, поки той мовчав. Виведений на стаціонарну орбіту, на висоту 42000 кілометрів від планети, супутник обертався разом з нею і, коли заходив за край диска, зв'язок переривався на сім годин. З "Гермесом" астронавт перемовлявся у 21-сантиметровій смузі водню, й корабельні радіолокатори дослідили випромінювання замаскованого супутника в бік планети, поки виявили, як саме він служить Гепарії у ролі реле.

Керувала супутником потужна підземна радіостанція, розташована поблизу космодрому, на якому необачно сів безпілотний "Гермес". Вона працювала на хвилях десятикілометрової довжини, що дало фізикам підставу вважати її особливим військовим об'єктом, який має вступити в дію, якщо справа дійде до масованого обміну атомними ударами, їй акомпануватимуть електромагнітні променеві імпульси, які перериватимуть будь-який безпровідний радіозв'язок, а при мегатонному еквіваленті вибуху в визначених точках розладнуватимуть також усі спроби замінити звичайні передавачі лазерними. Тоді можна буде використовувати тільки ультрадовгі хвилі, але їхня низька інформаційна здатність робитиме неможливою передачу полібітових повідомлень протягом короткого часу.

Отож Стіргард спрямував випромінювачі "Гермеса" в бік тієї радіостанції, а коли вона не відповіла, передав ультиматум такого змісту: або домовлятися безпосередньо, або він протягом 24 годин знищить усі природні й штучні тіла на стаціонарних орбітах, а якщо й тоді не одержить відповіді, то лишить за собою право підвищити температуру на площі 800000 гектарів довкола космодрому, а також на ньому самому, до 12000 градусів за Кельвіном. Це мало пробити кору планети на чверть її радіуса.

Ультиматум подіяв, хоч Накамура й Кірстінг хотіли відрадити командира від такого ризикованого рішення, яке de facto дорівнювало оголошенню війни.

— Міжпланетарне право втратило для нас чинність із того моменту, як нас було піддано атаці, — відповів Стіргард. — Переговори на кілометрових хвилях з трансляцією й ретрансляцією можуть тривати місяцями, і за чисто фізичною причиною цієї розтягненості може ховатись гра в зволікання з метою примусити супротивника відкрити свої стратегічні карти. Цього шансу я їм не дам. Якщо це не формальний обмін думками, я прошу про нього забути, а якщо votum separatum, то занесіть його в протоколи експедиції. Я відповім за це, коли складу з себе обов'язки командира. Поки що такого наміру не маю.

У контрпропозиціях Гепарія вимагала чіткого визначення повноважень посланця. Поняття "контакту" ставало то туманніше, що наполегливіше пробували його уточнити. Стіргард вимагав безпосередньої зустрічі свого посланця з представником місцевої влади й науки, одначе або сенс цих понять геть викривився у сприйнятті квінтян і людей, або й тут виявилася чиясь лиха воля. Темпе полетів, не знаючи, кого має побачити на космодромі, але він цим надто не переймався. Не відчував за своїми плечима крил ейфорії, не сподівався на великий успіх і сам був здивований власним спокоєм. Під час підготовки на тренажерах він сказав Гаррахові, що не вірить, ніби там з нього здеруть шкіру. Хоч які квінтяни жорстокі, в чому зрештою немає нічого дивного, вони не такі дурні. Переговори з квінтянами супроводжувалися дискусіями на борту.

При невпинному опорі з боку квінтян пункт за пунктом зрештою виторгували умови посланництва. Пришелець одержав право покинути ракету для огляду решток імітованого "Гермеса" і вільно рухатись у радіусі шести миль довкола своєї ракети з гарантованою недоторканністю, якщо не вдасться до "ворожих дій" і не передасть стороні, яка його приймає, "погрозливу інформацію".

Багато клопоту завдало тлумачення термінів. Ономатологія людей і квінтян збігалася тим гірше, чим глибшої абстракції вона сягала. Такі девізи як "влада", "нейтралітет", "пристрасність", "гарантія" не стали однозначними чи то з волі вищої сили — принципової відмінності історичного розвитку — чи через заміри, які проглядалися за прагненням до контакту. Зрештою й ці заміри обов'язково дорівнювали бажанню обманювати й ошукувати, якщо втягнена в столітню війну Гепарія не була ні вільна, ні незалежна в даному вияві згоди й не хотіла або не могла продемонструвати цього "Гермесові". Хоча й тут, як вважала більшість членів екіпажу, давалася взнаки боротьба, яка тривала на планеті протягом життя багатьох поколінь і виробила й свою мову, і спосіб мислення.

Напередодні старту Накамура запросив пілота на приватну розмову. Почав здалеку: розум без відваги вартий стільки ж, скільки й відвага без розуму. Війна, перенесена в Космос, є війною міжконтинентальною, в цьому вже немає ніякого сумніву. За такого стану речей найкраще було б послати двох рівноправних посланців на обидва континенти, запевнивши перед цим господарів, що не принесуть їм жодних важливих у військовому відношенні відомостей. Командир відкинув цей варіант, бо його цікавила передусім доля посланця, а корабель не міг одночасно перебувати в протилежних кінцях планети, Командир хотів довести до відома квінтян своє право відплати, якщо посланець не повернеться цілим і неушкодженим. Він не окреслив розміри цієї відплати, що з боку тактики було цілком слушно, але це не гарантувало посланцеві безпеки. Накамура й не думав критикувати командира, однак попросився до пілота на розмову, оскільки вважав це своїм обов'язком.

Шекспір сказав колись: "Горе тим, хто опиняється між вістрями шпаг дужих фехтувальників". Дужих фехтувальників було троє: "Гермес", Норстралія і Гепарія. Що відомо квінтянам? їм відомо те, що пришелець має наступально-оборонну перевагу і вміє завдавати удари з надзвичайною точністю. Хто ж тепер найбільше зацікавлений у безпеці посланця?

Припустімо, що посланець утратить на планеті своє здоров'я. Гепарія доводитиме, що з ним стався нещасний випадок, а Норстралія всіляко це заперечуватиме. Цим самим кожна з них спробує відхилити удар у відповідь з боку "Гермеса" так, щоб він улучив у супротивну сторону.

Командир, щиро кажучи, обіцяв їм ТАД — "Total Assured Destruction" . Однак історія вчить, що Страшний Суд — не найкращий інструмент політики. "Машину Страшного суду", "Doomsday Machine", кобальтову супербомбу для шантажування на Землі погрозою тотального знищення винайшло в XX столітті кілька американців, однак ніхто не взявся за цю справу, і то було мудре рішення, бо коли всім уже нема чого втрачати, то відпадає всяка потреба займатися реальною політикою. Апокаліпсис як відплата має дуже малу ймовірність. Чому "Гермес" мав би завдати удару всій планеті, коли на Гепарії знайдеться лиш один камікадзе, який учинить замах на посланця? Ця аргументація японця прозвучала для пілота цілком переконливо. Чому ж її не послухався командир? Усе ще ввічливо нахилений до гостя, японець усміхався:

— Бо в нас немає надійної стратегії. Командирові не хочеться розв'язувати цей вузол. Він хоче його розрубати. Накамура ні на кого не дивиться зверхньо. Накамура думає так, як здатен думати Накамура. Про що він думає? Про три загадки. Перша з них — посланництво. Чи приведе воно до контакту? Тільки символічно. Якщо посланець повернеться живим і неушкодженим, побачивши квінтян і довідавшись від них, що нічого не може від них довідатись, то це буде неабияке досягнення. Пілотові смішно? Планета ця менше доступна, ніж гора Еверест. А проте, хоч на цій горі нема нічого, крім скель і криги, сотні людей упродовж багатьох років ризикували життям, щоб дістатись туди бодай на хвилину, а ті, які повернули назад, бо до підкорення вершини їм забракло сили пройти двісті метрів, почували себе переможеними, хоча висота, на яку зійшли, нітрохи не програвала в порівнянні з тією, якої вони прагнули досягти бодай на кілька хвилин. Спосіб мислення експедиції рівнозначний уже способові мислення цих альпіністів. Це загадка, з якою люди приходять на світ і вмирають — отже, вони вже призвичаїлися до неї. Друга загадка для Накамури — це доля пілота Темпе. Тільки б він повернувся! Але якщо станеться непередбачене, Гепарія доведе, що це було біле, а Норстралія — що чорне. Ця суперечність зведе командирову роль месника до ролі слідчого. Загроза, досить реальна, щоб примусити квінтян прийняти їхнього посланця, повисне в порожнечі. Третя загадка найбільша. Це — невидимість квінтян. До замаху, можливо, не дійдеться. Зате не викликає ніякого сумніву категорична нехіть квінтян показати свій вигляд.

— Може, в них вигляд почвар? — підказав пілот. Накамура весь час усміхався.

— Тут діє закон симетрії. Якщо вони почвари для нас, то ми теж — почвари для них.