Фредерік, або Бульвар Злочину - Сторінка 13

Чому ти мені це кажеш?

БЕРЕНІКА. Тому що ти збирався спитати мене про це. (Вони знову цілуються). Я приготувала нам вечерю закоханих. Перевдягайся швидше!

ФРЕДЕРІК. Чому першого дня ти приховала від мене, що ти — дочка барона де Ремюза?

БЕРЕНІКА. Мені здається, якби я проголосила себе дочкою Міністра внутрішніх справ, це б не сприяло створенню збудливої атмосфери між нами. (Вони цілуються). Мені хотілося, щоб ти вважав мене жінкою твого кола, я не хотіла тебе лякати.

Чути, як на сходах, які ведуть до гримерок, помреж стукає палицею і кричить: "Панна Жорж! Панна Жорж!"

БЕРЕНІКА. Чому Антуан завжди йде попереду Панни Жорж і стукає палицею об підлогу?

ФРЕДЕРІК. Він вважає, що як перший камергер театру, має надати цю честь королеві театру; але, на мою думку, він просто перевіряє міцність підлоги на її шляху.

Обидва сміються. Береніка встає.

БЕРЕНІКА. Я піду запалювати свічки. Приєднуйся до мене швидше.

Вона виходить легкою ходою.

Фредерік починає збирати частину свого реквізиту на столик помрежа.

Кюссонне висовує голову на сцену.

КЮССОННЕ. Пане Леметре, ви ще тут? Я біг швидше вітру, щоб передати вам останні репліки "Робера Макера".

ФРЕДЕРІК. Ах, браво, Кюссонне. Яка стрімкість!

КЮССОННЕ. У вас буде час вивчити їх назавтра?

ФРЕДЕРІК. Ви знаєте, що ваша проза швидко вчиться.

КЮССОННЕ (вважає за краще не наполягати). Уявіть собі, що я подружився з Альфредом де Віньї. Ми п'ємо з ним чай, говоримо про мистецтво, літературу. Зізнаюсь, що мені трохи жаль його. (Відповідаючи на здивування Фредеріка). Так, йому так важко пишеться. З такими стражданнями.

ФРЕДЕРІК. Мій любий Кюссонне, не всі ж володіють вашою вражаючою легкістю. Деякі курки роздирають свої дупи в кров, аби знести яйця… а іншим народити їх… це все одно що пукнути.

Кюссонне не дуже добре розуміє, як на це реагувати, але Фредерік не лишає йому часу для роздумів.

ФРЕДЕРІК. До побачення, дорогий друже. Я уявляю, як ви втомилися, ідіть швидше, щоб дати відпочити вашому генію на подушках пані Кюссонне. До побачення.

Кюссонне виходить.

Фредерік збирається піти до себе в гримерку, коли раптом із тіні виринає чоловік.

Фредерік зупиняється.

Тінь наближається.

Це барон де Ремюза, його обличчя закрите, він нервово крутить ціпок рукою в рукавичці.

РЕМЮЗА. Пан Фредерік Леметр.

Чоловіки оцінюють один одного.

ФРЕДЕРІК (холодно). Я чекав на ваш візит. І я його боявся.

РЕМЮЗА. Мені він також неприємний.

ФРЕДЕРІК. Сідайте, пане… як я маю вас називати? Пан Міністр чи пан Батько?

РЕМЮЗА. Сподіваюся, що батькові не доведеться звертатися до міністра.

ФРЕДЕРІК. Насправді, це було б неелегантно. (Ремюза дратує ця ремарка). Ми б могли піднятися в мою гримерку, але і тут я почуваюсь, як у себе вдома. (Пауза). Отже?

РЕМЮЗА. Вочевидь я не прошу у вас новин про мою дочку.

ФРЕДЕРІК. Не просіть. Бо я розповім добрі новини, а це вас розлютить.

РЕМЮЗА. Послухайте, Леметре, я відразу почну з мети: ви маєте негайно припинити ваш зв'язок.

ФРЕДЕРІК. Абсолютно згоден.

РЕМЮЗА. Перепрошую?

ФРЕДЕРІК. Мені здається, справді скандальним те, що ваша дочка, приготовлена до заміжжя своїм бездоганним вихованням, із такої поважної сім'ї, яку поважає сам король, чия молодість складає безцінне надбання ваших світських ігрищ і ваших перспектив на кар'єру, втрачає соціальні переваги цнотливості у скандальному нелегальному зв'язку, майже адюльтері з нерівнею — ні за рангом, ні за віком.

РЕМЮЗА (украй здивований). То ви згодні!

ФРЕДЕРІК. Ще б пак! Якщо дочки аристократії почнуть віддаватися почуттям і поводитися, як швачки, якими ж моральними правилами керуватимуться ті самі швачки? Спершу покаже свого носа анархія, а згодом і війна.

РЕМЮЗА. Отже, ви покладете край вашому зв'язку з моєю дочкою.

ФРЕДЕРІК. Саме так.

РЕМЮЗА. Ви її вже розлюбили?

ФРЕДЕРІК. Я? Розлюбив… ви жартуєте… Швидше попросіть коло перетворитися на трикутник. Але вашу точку зору я розумію.

РЕМЮЗА. Тоді… тоді… тим краще… Ах, мій дорогий Фредеріку, я дуже радий. Я й не розраховував зустріти таке розуміння, я…

Він сумнівається… потім подає йому руку. Фредерік радісно тисне її.

ФРЕДЕРІК. Ви можете мені довіряти… (Він чекає, потім вимовляє з насолодою). …дорогий мій тестю…

Барон де Ремюза відсмикує руку, ніби щойно обпікся.

ФРЕДЕРІК. Цей зв'язок дав мені впевненість у собі, але далі він не може тривати. (Барон де Ремюза ще відступає). Дорогий бароне, я прошу у вас руки вашої дочки.

РЕМЮЗА. Ви марите.

ФРЕДЕРІК. Ми любимо один одного.

РЕМЮЗА. Мені на це наплювати.

ФРЕДЕРІК. Вона щаслива зі мною. Я зроблю її щасливою.

РЕМЮЗА. Ніхто вас не просив про це.

ФРЕДЕРІК. Так, вона.

РЕМЮЗА. Вона сама не знає, чого вона хоче.

ФРЕДЕРІК. Так запитайте її.

РЕМЮЗА. Пане Леметр, припиніть грати. Невже ви справді вірили, що я дам свою згоду на цей шлюб?

ФРЕДЕРІК. Ні секунди. Але ми обійдемося й без цього.

РЕМЮЗА. Я накажу заарештувати вас.

ФРЕДЕРІК. Накажіть! Ми ніколи не зможемо домовитися, бароне. Ви, ви представник порядку, ви займаєтеся шлюбами; а я займаюся любов'ю, а любов — поза законом, це небезпечний звір, бароне, який зіштовхує тих, хто не мав би зустрітися, а тим більше поєднатися.

РЕМЮЗА. Або відмова, або камера.

ФРЕДЕРІК. Невже ви гадаєте, що ваші загрози мене зупинять? Ваш зять вартий більшого, тестю.

РЕМЮЗА (голосно). Панове, прошу!

Негайно з'являються двоє поліцейських.

РЕМЮЗА. Арештуйте пана Фредеріка Леметра.

Фредерік дає себе схопити і надіти наручники. Перш ніж вийти за двері, він між іншим питає у поліцейських.

ФРЕДЕРІК. Котра година?

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ. Пів на дванадцяту.

ФРЕДЕРІК. Пів на дванадцяту? Чудово. Я слідую за вами.

Виходить перед чоловіками.

Барон де Ремюза вискакує і зупиняє його.

РЕМЮЗА. Що таке? Що має статися о пів на дванадцяту? Панове, поверніть полоненого.

Поліцейські повертаються з Фредеріком.

РЕМЮЗА. Чого це ви раптом запитали про час? (Фредерік мовчить). Коли тебе арештовують, не питають про час.

ФРЕДЕРІК. А я — так.

РЕМЮЗА. Що за цим криється?

ФРЕДЕРІК. Ви і справді хочете знати? Відішліть цих двох. (Барон робить поліцейським знак віддалитися). А перед тим накажіть їм мене звільнити.

Барон зітхає, але виконує це.

Поліцейські звільняють Фредеріка і виходять.

Фредерік і Барон лишаються наодинці.

РЕМЮЗА. Сподіваюся, що ви цим не скористаєтесь?

ФРЕДЕРІК. Щоб зробити зло? Ви мене випередили, перевага на вашому боці. (Пауза). Якщо опівночі я не зустрінуся з однієї особою, завтра вранці всі газети опублікують оголошення про моє весілля з Панною Беренікою де Ремюза. Тоді Париж добряче посміється, коли дізнається про мій арешт! Міністр внутрішніх справ подає руку постраждалому батькові: це дасть привід для веселих коментарів.

РЕМЮЗА. Чорт!

ФРЕДЕРІК. Заспокойтесь, кумедне більше не вбиває на смерть, інакше б Париж перетворився на цвинтар.

РЕМЮЗА. Я примушу журналістів мовчати!

ФРЕДЕРІК. Але чи вдасться вам примусити мовчати вашу дочку? (Він підходить, посміхаючись). І потім, я боюсь, що ви недооцінюєте реальні сили супротивника, пане міністре Внутрішніх Справ. Ви маєте у своїх руках владу, але я маю славу. Вас бояться, а мене обожнюють. Народ обожнює любовні історії і потішається над ошуканими батьками, як і над зрадженими чоловіками… легко здогадатись, на чий бік він пристане.

РЕМЮЗА. Який же ви мерзотник!

ФРЕДЕРІК. Е… ваш зять не може бути бозна-ким, татусю!

Барон де Ремюза ледь стримується, аби не вдарити його ціпком. Він уже не може себе контролювати.

РЕМЮЗА. Врешті-решт, пане Леметр, я звертаюсь до вашого здорового глузду і вашої честі. Моя дочка не може вийти заміж за вас.

ФРЕДЕРІК. А що, власне, треба, щоби стати чоловіком? Дві руки, щоб пестити і захищати, багато любові в серці і трохи грошей у кишені? Я все це маю.

РЕМЮЗА. Ви не з нашого кола.

ФРЕДЕРІК. Я зі свого кола, і в ньому немає нічого ганебного.

РЕМЮЗА. Яке ваше походження?

ФРЕДЕРІК. Я народжений від жінки. Мені цього досить.

РЕМЮЗА. А ваш батько?

ФРЕДЕРІК. Я ніколи не знав його, я його єдиний підпис.

РЕМЮЗА. Зрозумійте нарешті, що за таких умов…

ФРЕДЕРІК. Що? Байстрюк! Якщо від цього виникають проблеми, то лише для мене, тільки для мене одного. Я син чоловіка і жінки, і вам цього досить. Так, невідомо, яка кров тече в моїх жилах? У цьому різниця між людьми з народу і аристократами. Моя кров не пам'ятає, звідки тече. А ваша носиться з усіма своїми гербами, генеалогією, хроніками, і саме вам доводиться нести відповідальність за численні покоління рвачів, бандитів, убивць і узурпаторів! Справді, я не маю такої переваги, моя кров має коротку пам'ять!

РЕМЮЗА. Врешті-решт, погляньте на себе: ми з вами однолітки!

ФРЕДЕРІК. Омолодіться, і я буду наслідувати вас! (Пауза, більш важка). Пане де Ремюза, так, я вашого віку, тобто віку батька Береніки. І я усвідомлюю: якщо вона закохалася в такого зрілого чоловіка, то, можливо, тому, що той зрілий чоловік, який мав би дати їй усю ніжність і захоплення світом, її батько, не дав їй цього раніше!

РЕМЮЗА. Я вам не дозволю!

ФРЕДЕРІК. Зі мною вона надолужує втрачене. І з цієї точки зору я мав би вам подякувати.

Барон де Ремюза одягає рукавички і збирається піти.

РЕМЮЗА. Можливо, я був поганим батьком, добродію, але повірте, що цього вечора я намагався бути добрим батьком. Даремно ви вважаєте, що я думаю лише про вигідні шлюби, спадщину, титули; ні, я думаю також і про щастя Береніки. Вона мала вийти заміж за герцога Йоркського. Я припиняю будь-яке переслідування, я прагну тільки поговорити зі своєю дочкою, без особливої надії на успіх, ясна річ, і, отже, я залишаю її вам, пане вільний чоловік. Але перед тим як піти, я маю одне питання, одне-єдине.

ФРЕДЕРІК. Так?

РЕМЮЗА. Скільки часу зазвичай тривають ваші кохання?

Це питання ставить Фредеріка у глухий кут.

РЕМЮЗА (відчувши, що перевага на його боці). Я не сумніваюся, що на початку кожного зв'язку ви переконані, що знайшли жінку вашого життя. Пристрасні темпераменти, як правило, схильні до засліплення: вони змішують інтенсивність почуття з його вічністю. Ви вважаєте, що можете читати майбутнє у теперішньому, але ви бачите там лише себе і власні миттєві бажання. Тоді скажіть мені, пане Леметр, скільки часу тривають ваші кохання? "Востаннє", звичайно… Ви жертва рими…. Так скільки?

ФРЕДЕРІК. Неможливо порівнювати Береніку з іншими жінками, яких я знав раніше.

РЕМЮЗА.