Гамлет - Сторінка 4

Йдімо разом.
Я вас усіх прошу — ні пари з уст.
Звихнувся час... О доле зла моя!
Чому його направить мушу я?
Ходімо ж разом.
Виходять.

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА 1
Кімната в домі Полонія.
Входять Полоній і Рейнальдо.
Полоній
Ось гроші та листи йому, Рейнальдо.
Рейнальдо
Я, пане, передам.
Полоній
Перш ніж його відвідати, Рейнальдо,
Було б розумно взнати, як він там
Поводиться.
Рейнальдо
Я й сам так думав, пане.
Полоній
Твій задум добрий, дуже добрий. Слухай:
Дізнайся спершу, хто з датчан в Парижі,
[32]
І як, і де, й на що вони живуть,
З ким знаються, що тратять. А дізнавшись
Питаннями на вітер, наздогад,
Що син мій їм знайомий, виїжджай
Помалу з манівців на битий шлях;
Удай, що знаєш ти його з чуток,
Мовляв, "я батька знав його, та й друзів,
Ну та й його". Чи втямив ти, Рейнальдо?
Рейнальдо
Так, пане, зрозумів.
Полоній
"Ну та й його, але,— додай,— не дуже.
Якщо це той, так це гультяй безпутний,
Сякий, такий",— і набреши на нього,
Що зайде в голову. Та в міру гидь,
Щоб не знечестити; цього побійся.
Зате все жарти, непутства, срамоти,
Що супроводять молодість і волю,
Згадати б варт.
Рейнальдо
Наприклад, карти, пане.
Полоній
Атож. Вино, божба, двобої, свари,
Повії; можна й це.
Рейнальдо
Мій пане, це його знечестить.
Полоній
Е, ні; умій полегшити тягар.
Не наведи на нього поговору,
Що він не зна в розпусті міри й краю.
Не це я мав на думці. Ті гріхи
Спиши так мило, щоб вони сприймались
Так, мовби плями вільного життя,
Мов пил і вибухи душі палкої,
Мов не вгамоване в крові буяння.
А це звичайна річ.
Рейнальдо
Але, мій пане...
Полоній
Навіщо це?
Рейнальдо
Так. Я, ласкавий пане,
Хотів би знати.
Полоній
Гну я ось до чого,
І, сподіваюсь, штука ця корисна,
Заляпавши отак його багном,
Але не дуже, ніби ненароком,
Вважай:
Твій співрозмовник, випитать котрого
Ти хтів, якщо він помічав гріхи
[33]
За юнаком, якого ти ганьбив,
Будь певен, скаже вслід твоїм словам:
"Мій пане", чи "добродію", чи "друже",
Або інакше, як у них там звичай
Та стан йому велить.
Рейнальдо
Звичайно, пане.
Полоній
Тоді він ось як... ось як він...
Що пак я хотів був сказати? їй-богу, я хотів щось сказати. На чому я урвав?
Рейнальдо
На "скаже вслід тобі", на "мій пане", та ще на "добродію" й на "друже".
Полоній
На "скаже вслід тобі"? От-от.
Він скаже: "Цього я пана знаю і спіткав
Учора чи тоді-то, з тим чи з тим.
І справді, як ви кажете, він там
У карти грав, там вихилив надміру,
А там побивсь за м'яч"; або ще й так:
"Я бачив, він в веселий дім заходив",
По-нашому, в бордель, якщо не знаєш. Аж ба —
Гачок з брехнею рибку-правду вловить.
Отак ми, люди з хитрощами й глуздом,
То зокола, то пробуючи броду,
Вибоями виходим на гладеньке,-
Тож рад і вказівок моїх пильнуй
Про панича. Утямив ти чи ні?
Рейнальдо
Так, пане, зрозумів.
Полоній
Прощай же; з богом.
Рейнальдо
Прощайте, пане.
Полоній
І сам за ним ти потайці слідкуй.
Рейнальдо
Все ясно, пане.
Полоній
Хай музики навчається.
Рейнальдо
Гаразд.
Полоній
Прощай.
Рейнальдо виходить. Входить Офелія.
Ну що, Офеліє? В чім клопіт?
Офелія
Ох, таточку, я так перелякалась!
[34]
Полоній
Чого, крий боже?
Офелія
Коли я шила у своїм покої,
Принц Гамлет — геть розхристаний, без шапки,
У непідв'язаних, брудних панчохах,
Обвислих, мов кайдани на ногах,
Блідий як сніг, колотяться коліна,
А на виду така страшна розпука,
Мов просто з пекла вирвавсь розповісти
Страшні страхіття,— увійшов до мене.
Полоній
3 кохання стратив глузд?
Офелія
Не знаю, тату,
Але боюсь, що справді.
Полоній
Що ж казав він?
Офелія
Схопив мене за п'ясть і стиснув міцно,
Ступив назад на довжину руки,
А другою от так прикривши очі,
Втопив їх у моє лице, мов хтів
Намалювать. Стояв він довго так;
Тоді, мені потрясши злегка руку,
Хитнувши тричі ось так головою,
Зітхнув до того жалісно й глибоко,
Мов зараз в нього серце розпадеться
І прийде смерть; тоді, мене пустивши
І дивлячись через плече, пішов,
Немов і без очей дорогу бачив.
Так аж за двері вийшов він наосліп,
І зір його ввесь час був на мені.
Полоній
Ходім; нам треба короля знайти.
Видиме тут любовне божевілля,
Яке людей своїм шаленством губить,
Штовхаючи на вчинки відчайдушні,
Таке ж, як інші пристрасті під небом,
Що мучать смертних. Жаль... Чи не сказала
Ти цими днями прикрого йому?
Офелія
Ні, батечку, але, як ви веліли,
Його писань не брала й не пускала
Його до себе.
Полоній
От і з'їхав з глузду.
Шкода, що я не зрозумів як слід
І легковажив Гамлета. Боявсь я,
Що він лиш бавиться тобі на згубу.
Клену свої страхи! Старим властиво
[35]
В обачності переступати міру,
Як молодим на неї не вважати.
Ходім до короля; він мусить знати.
Признання хай на нас накличе гнів,
Але таїтись гірше й поготів. Ходім.
Виходять.

СЦЕНА 2
Кімната в замку. Фанфари.
Входять король, королева, Розенкранц, Гільденстерн та почет..
Король
Привіт вам, Розенкранце й Гільденстерне!
З бажання вас побачити, водночас
І в вашій службі маючи потребу,
Ми вас покликали. Ви, певне, дещо
Про Гамлетову зміну вже чували;
І справді, він ні внутрішньо, ні зовні
Себе вже не нагадує. Що інше,
Крім батькової смерті, так могло
його з самовладанням розлучити,
Я не збагну. Тож вас прошу обох,
Що змалку поруч з ним росли, йому
Сусідячи і вдачею, і віком,
Ласкаві будьте, при дворі у нас
На час лишитись, вашим товариством
Втягти його в розваги та й дізнатись,
Як випаде нагода, що таке,
Нам не відоме, так його гнітить.
Тоді ми принца зможемо зцілити.
Королева
Панове, вас він згадує всякчас,
І певна я, нема ще двох на світі,
До кого він прихильніший. Як ви
Охочі згоду й ласку нам явити
Тим, що свій час на час нам віддасте,
Назустріч нашим помислам пішовши,-
Віддячено вам буде за гостину
По-королівськи.[36]
Розенкранц
В силу прав монарших
Свою високу волю королівську
Ви можете повити не в прохання, Але в веління.
Гільденстерн
Корячись обидва,
Ми завжди вам до послуги готові.
Повинність прихиливши вам до ніг,
Ждемо лише наказу.
Король
Ми вдячні, Розенкранце й Гільденстерне.
Королева
Ми вдячні, Гільденстерне й Розенкранце.
Прошу, негайно йдіть до мого сина,
Що так змінився. Гей, хто-небудь там,
До Гамлета панів цих проведіть.
Гільденстерн
Дай господи, і наше товариство
Поможе й звеселить його.
Королева
Амінь!
Розенкранц, Гільденстерн і дехто з почту виходять. Входить Полоній.
Полоній
Посли з Норвегії, королю мій,
Щасливо повернулись.
Король
Ти завжди батьком добрих був вістей.
Полоній
Чому б і ні? Повірте, мій державцю,
Що мій обов'язок, як і душа,
Належить рівно богу й королю.
Або мій мозок геть позбувся нюху,
Який тим тонший, чим хисткіший слід,
Або дійшов я врешті джерела,
Від чого Гамлет втратив ясність мислі.
Король
Від чого ж? О, жадав би я почути.
Полоній
Перш прийняли б послів; мої ж новини
Хай на бенкеті будуть на солодке.
Король
Вчини їм ласку сам, звели ввійти.
Полоній виходить.
Гертрудо люба, він знайшов, виходить,
Коріння всій недолі з сином вашим.
Королева
Коріння тут, боюсь, лише одне —
Смерть батькова і наш поквапний шлюб.
[37]
Король
Побачимо.
Вертається Полоній, з ним Вольтіманд та Корнелій.
Привіт вам, любі друзі! Що,
Вольтіманде, шле наш брат норвезький?
Вольтіманд
Поклони й побажання, як і ви.
Нас ледве вчувши, він звелів урвати
Вербунок небожа; бо він гадав,
Що той похід лаштує проти Польщі,
Але, пильніш приглянувшись, упевнивсь,
Що проти вас, королю. Засмутившись,
Що так недуга й вік його похилий
Допомогли його убрати в шори,
Заборонив він дії Фортінбраса.
Той приїздить, виниться перед дядьком
І присягається ніколи зброї
Не підіймати на величність вашу.
Король Норвезький, радий, призначає
Йому щорік три тисячі корон
І вповноважує його все військо,
Ним навербоване, вести на Польщу.
Він просить, як тут списано докладно,
(подає папери)
Щоб ви дозволили його військам
Прохід по землях тих, ща вам належать,
На запоруках повної безпеки,
Як тут означено.
Король
Ми вельми раді
Й розглянемо цей лист в вільніший час,
Щоб відписати, зваживши всю справу.
Тим часом дяка вам за справний труд;
Ідіть спочиньте; ввечері в нас учта.
До зустрічі!
Вольтіманд і Корнелій виходять.
Полоній
Кінець цій справі добрий.
Державцю мій і пані, міркувати,
В чім слава короля, в чім честь підданця,
Чом день є день, ніч — ніч, а час є час,
Було б лиш гаяти ніч, день і час.
Оскільки стислість — розуму душа,
А велемовність — убрання квітчасте,
Я мовлю стисло. Ваш вельможний син
У божій волі, тобто збожеволів;
[38]
Бо в тому божевілля й полягає,
Щоб бути не в своїй, а в божій волі.
Ну, та дарма.
Королева
Більш змісту, менш краси.
Полоній
Клянусь, я за красу не дбаю, пані.
Що збожеволів він, на жаль, це правда;
І правда, що на жаль; і жаль, що правда;
Зворот незграбний, ну, та бог із ним.
Я обійдусь без правил красномовства.
Відомо нам, що збожеволів він;
Тепер знайдім причину цього чину.
Знайдімо себто чин його причини,
Чи пак яким же чином він спричинивсь.
Міркуймо так:
Є в мене донька — поки що моя,
Яка мені з покори та слухнянства
Ось що дала; розважте й розсудіть.
(Читає)
"Небесному ідолові моєї душі, пречудовній Офелії". Вислів невдалий, недоладний вислів. "Пречудовній" — недоладний вислів. Та слухайте ще. Отже: "На її пишні білі груди..." — і таке інше.
Королева
Це Гамлет так Офелії писав?
Полоній
Стривайте, пані; все скажу відверто.
(Читає)
"Не вір, що зорі є вогні,
Що сонце зійде зрання,
Не вір у правду без брехні,
А вір в моє кохання.
О люба Офеліє, мені не під силу вірші: нема в мене хисту розміряти свої зітхання. Але що я тебе кохаю, повір, о прекрасна. Прощай. Твій довіку, премила панно, доки оця машинка в нього справна. Гамлет".
Ось що мені слухняно показала
Дочка, а потім розказала все,
Як, де, коли він упадав за нею.
Король
А як вона любов ту прийняла?
Полоній
Якої думки ви про мене, пане?
Король
О, ти людина віддана й шановна.
Полоній
Хотілось би мені це довести.
Та що б ви думали про-мене, взнавши,
Що, бачивши палку любов ще в льоті,-
А, треба вам сказать, я все укмітив,
[39]
Перш ніж дочка призналась,— що б гадали
Ви, мій державцю, й ви, вельможна пані,
Коли б я, мов дубовий стіл нечулий,
Мовчав, і серцю наказав мовчати,
А чи дививсь крізь пальці на любов цю,-
Що б ви подумали? Ні, я не гаявсь
І мовив руба молодій красуні:
"Пан Гамлет — принц, він не в твоїй орбіті;
Цьому не буть".