Гамлет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 5

І факт, що жаль.
І жаль, що факт. Дурніше і не скажеш.
Та все одно, я постараюсь просто.
Отож, ваш син безумний; нам належить
Знайти причину даного ефекту,
Або скоріш дефекту, бо ефект
Через таку причину дефективний.
А що належить, в тому і потреба.
Іще коротше: в мене є дочка –
Тому і є, що ця дочка моя, –
Дочка, що віддала мені слухняно
Цього листа: послухайте і зважте.
(Читає)
"Небесній, ідолу моєї душі, уквітчаній Офелії…" – Це поганий вираз, банальний вираз: "уквітчаній" — заяложений вираз. Та слухайте далі. Ось. (Читає.) "На її дивні білі груди, ці…" – і тому подібне.

К о р о л е в а
І це їй пише Гамлет?
П о л о н і й
Потерпіть.
Я все скажу, міледі, по порядку.
(Читає.)

"Не вір зорі вечірній
І мерехтінню зір,
Не вір сльозі покірній –
Моїй любові вір.
О дорога Офеліє, не даються мені поетичні розміри. Зітхати в риму – не моя справа. Але вір мені, моя хороша, що я міцно тебе люблю. Прощавай. Твій наві-
ки, найдорожча, доки цей механізм іще працює. Гамлет".

Ось що дала дочка мені покірно,
А також розказала: де і як
Освідчувався Гамлет їй в коханні.

К о р о л ь
Як сприйняла вона його любов?

П о л о н і й
Скажіть, якої думки ви про мене?

К о р о л ь
Ви – відданості й чесності взірець.

П о л о н і й
Щасливий був би виявитись ним.
Та що б сказали ви, коли б, заставши
Цю пристрасть ще у зародку – а я
Її розгледів швидше, ніж дочка, –
Я зображав невідання терпляче,
На пристрасть позираючи крізь пальці
І наказавши серцю: замовчи!?
Що думали б про мене ви, міледі,
І ви, мілорде? Твердо, навпрямки
Своїй дочці я заявив негайно,
Що Гамлет – принц. Вона йому не пара.
Тому не бути. Батьківським повчанням
Примусив замикатися на ключ,
Гінців і подарунки не приймати.
Дочка мене послухалась, і що ж?
Залишений, принц Гамлет поступово
Став сумувати, втратив апетит,
За ним – і сон, ще далі втратив сили;
Від розладу нервової системи
Дійшов до божевілля, у якому
І нині він пригнічений блукає
На горе нам.

К о р о л ь
І ви тієї ж думки?

К о р о л е в а
Цілком правдоподібно.

П о л о н і й
Назовіть
Хоча б єдиний випадок, коли я
Щось стверджував, а все було не так.

К о р о л ь
Не пригадаю.
П о л о н і й
(показуючи на свою голову і плечі)
Дам собі відтяти
Оце від оцього, якщо брешу.
Завжди знайду я істину. Як треба,
То я її добуду з-під землі.

К о р о л ь
Як зараз нам до правди дошукатись?

П о л о н і й
А дуже просто. Принц щоденно бродить
По галереї.

К о р о л е в а
Так.
П о л о н і й
В такий момент
Я підішлю Офелію до нього.
А ми удвох сховаємось за килим.
Побачите їх зустріч. І якщо
Не втратив Гамлет розум від кохання,
То більше я не радник, а тримаю
Заїжджий двір.
К о р о л ь
Ну добре. Зробим це.

К о р о л е в а
А ось і сам він з книгою, нещасний.

П о л о н і й
Я вас прошу, скоріше йдіть обоє:
Я підійду до нього. Вибачайте.

Король, королева і почет ідуть геть.
Входить Г а м л е т, читаючи.

Як поживає принц – наступник Гамлет?

Г а м л е т. Добре, слава богу.
П о л о н і й. Ви знаєте мене, мілорде?
Г а м л е т. Звичайно. Ви – торгівець рибою.
П о л о н і й. Ну що ви, мілорде!
Г а м л е т. Тоді не завадило б вам бути таким же чесним.
П о л о н і й. Чесним, мілорде?
Г а м л е т. Так, сер. В наші часи бути чесним – значить бути єдиним з десяти тисяч.
П о л о н і й. Істинно так, мілорде.
Г а м л е т. Що й казати, якщо навіть таке божество, як сонце, розплоджує черву, пестячи промінням падаль… У вас є дочка?
П о л о н і й. Є, мілорде.
Г а м л е т. Не пускайте її на сонце; всякий плід благословенний, та не той, що може бути у вашої дочки. Не ловіть гав, друже.
П о л о н і й(на бік). Ну, що ви скажете? Все переведе на дочку, а спочатку і не впізнав. Рибний, каже, торгівець! Далеко зайшов, далеко! Правду кажучи, і я в молодості натерпівся від любові, майже так само. Та спробую знову. — Що читаєте, мілорде?
Г а м л е т. Слова, слова, слова…
П о л о н і й. А в чому там справа, мілорде?
Г а м л е т. Між ким і ким?
П о л о н і й. Я хочу сказати: що написано в книзі, мілорде?
Г а м л е т. Наклепи, добродію. Бісовий сатирик стверджує, що у старих людей сиві бороди, зморшкуваті обличчя, з очей тече смола і сливовий клей, що в них повністю відсутній розум і трясуться жижки. Всьому цьому я охоче вірю, але друкувати це вважаю непристойним, бо й самі ви, добродію, колись постарієте, як я, якщо будете задкувати, як рак.
П о л о н і й(на бік). Якщо це й божевілля, то в ньому є послідовність. — Чи не піти нам, принце, подалі з протягу?
Г а м л е т. Куди, в могилу?
П о л о н і й. Справді, далі нікуди (на бік). Які влучні часом його відповіді! Винахідливість, яка часто властива безумцям і якої часом позбавлені цілком здорові люди. Одначе, піду скоріше, щоб влаштувати йому зустріч з моєю дочкою. – Шановний принце, прошу дати мені дозвіл піти.
Г а м л е т. Не міг би вам дати нічого, добродію, з чим би розлучився так охоче. Крім мого життя, крім мого життя, крім мого життя.
П о л о н і й. Бажаю вам здоров'я, принце.
Г а м л е т. О, ці нестерпні старі дурні!

Входять Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с те р н.

П о л о н і й. Вам треба принца Гамлета? Він тут.
Р о з е н к р а н ц(Полонію). Благослови вас бог.

Полоній іде геть.

Г і л ь д е н с т е р н
Шановний принце!

Р о з е н к р а н ц
Наш безцінний принце!
Г а м л е т
Кого я бачу, друзі? Гільденстерне
І Розенкранце! Як живеться вам?

Р о з е н к р а н ц
Живеться, як усім синам землі.

Г і л ь д е н с т е р н
На щастя, наше щастя не надмірне:
Ми не помпони з ковпака Фортуни.

Г а м л е т
Але ж і не підошви черевиків?

Р о з е н к р а н ц
Ні те, ні інше, принце.

Г а м л е т
Що ж, чудово.
Так ви живете біля пояса Фортуни чи в осередді її милостей?
Г і л ь д е н с т е р н. Далебі, ми займаємо в неї скромне місце.
Г а м л е т. В інтимних частинах Фортуни? О, звичайно, це – відома непотріб. Одначе, які новини?
Р о з е н к р а н ц . Ніяких, принце, окрім того, що в світі завелася совість.
Г а м л е т. Значить, скоро кінець світу. Втім, у вас неточні відомості. Але давайте докладніше: чим прогнівили ви, милі друзі, свою Фортуну, що вона шле вас сюди, в тюрму?
Г і л ь д е н с т е р н. В тюрму, принце?
Г а м л е т. Звичайно. Адже Данія – тюрма.
Р о з е н к р а н ц. Тоді весь світ – тюрма.
Г а м л е т. І до того ж зразкова, з безліччю грат, камер і підземель, із яких Данія – найгірше.
Р о з е н к р а н ц. Ми не згідні, принце.
Г а м л е т. Значить, для вас вона не тюрма, бо самі по собі речі не бувають ні хорошими, ні поганими, а лише в нашій оцінці. Для мене вона тюрма.
Р о з е н к р а н ц. Це ваше честолюбство робить її тюрмою. Вашим вимогам тісно в ній.
Г а м л е т. О боже! Замкніть мене у горісі, і я міг би відчувати себе володарем нескінченності, якби тільки не мої страшні сни!
Г і л ь д е н с т е р н. А сни і приходять від честолюбства. Честолюбець живе тим, що не існує. Він живиться тим, що уявить про себе або собі припише. Він тінь своїх снів, віддзеркалення своїх вигадок.
Г а м л е т. Але і сон всього лиш тінь.
Р о з е н к р а н ц. В тому й справа. Ви самі бачите, яке легке й невловиме честолюбство. Воно навіть не тінь речі, а лиш тінь тіні.
Г а м л е т. Отже, реальні жебраки, а монархи і бундючні герої – лиш їх тіні. Та чи не піти нам до двору замість того, щоб мудрувати? Їй-богу, голова в мене не варить.
Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н. Ми у вашому розпорядженні.
Г а м л е т. Ну, що ви! Я не хочу прирівнювати вас до слуг, бо, чесно кажучи, служать мені препогано. Але що привело вас до Ельсинору?
Р о з е н к р а н ц. Ми хотіли вас провідати, принце; більше нічого.
Г а м л е т. При моїй бідності мала й моя подяка. Але я дякую вам; хоч, правду
кажучи, дорогі друзі, моя подяка не варта і гроша. За вами не посилали? Це ваше власне бажання? Ваш приїзд добровільний? Тільки чесно, будь ласка. Га? Ну, говоріть же.
Г і л ь д е н с т е р н. Що нам сказати, принце?
Г а м л е т. Та що завгодно, тільки не про це! За вами посилали. У ваших поглядах читається зізнання, бо ваша совість недостатньо вміла, щоб приховати це. Я знаю, милостиві король і королева посилали за вами.
Р о з е н к р а н ц. З якою метою, принце?
Г а м л е т. Це вам краще знати. Та заклинаю вас колишньою дружбою, любов'ю, одностайністю і іншими, ще більш переконливими доказами: будьте зі мною відверті. Посилали за вами чи ні?
Р о з е н к р а н ц(Гільденстерну). Що скажеш ти?
Г а м л е т(на бік). Ну от, маєш. – Якщо любите мене, не заперечуйте.
Г і л ь д е н с т е р н. Принце, за нами посилали.
Г а м л е т. Я вам скажу навіщо. Таким чином моя здогадливість випередить вашу відвертість, і ваша вірність королю і королеві не загубить ні пір'їнки. Останнім часом, не знаю чому, я втратив життєрадісність і звичку до занять. Так тяжко на душі, що цей квітник всесвіту, земля, здається мені безплідною скелею, а цей неосяжний намет повітря, ця гордовито піднесена твердь, це, так би мовити, величне склепіння, викладене іскрами зірок, — все це здається мені скупченням шкідливих і вонючих випарів. Яке диво природи – людина! Як благородно міркує! З якими безмежними здібностями і точністю дій! Вчинками близька до ангелів! Майже рівна богу розумом! Краса всесвіту! Та що мені до цієї істоти, квінтесенцією якої являється прах? Чоловіки не цікавлять мене і жінки також, хоч як би заперечували це ваші посмішки.
Р о з е н к р а н ц. Принце, ми не мали на думці нічого подібного.
Г а м л е т. Чому ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловіки не цікавлять мене?
Р о з е н к р а н ц. Я подумав, яка пісна зустріч чекає на акторів, яких ми обігнали дорогою. Вони їдуть сюди запропонувати свої послуги.
Г а м л е т. Той, хто грає короля, буде бажаним гостем; його величності я віддам належне. Відважний лицар знайде справу для свого меча і щита. Зітхання закоханого не пропадуть марно. Меланхолік мирно виконає свою роль. Над блазнем будуть реготати всі, хто чекає його жартів, як лоскоту. Хай героїня розкриває всю душу, не рахуючись з віршами. Що то за актори?
Р о з е н к р а н ц. Ті, що вам так подобались, — столичні трагіки.
Г а м л е т. Чому ж вони мандрують? Осідлість була вигіднішою і для слави, і для грошей.
Р о з е н к р а н ц. Я думаю, їх змусили до цього останні нововведення.
Г а м л е т .