Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 2

кульгавий,

І перепустку від шпаків приніс.

Свояк Циклопа, цей чухрай на славу,

Убив їх. Кожен висякай свій ніс!

І всякого з содому цих гульвіс

Обсміяно було на винотоці.

Біжіть туди і роздзвоніте скрізь:

Їх буде більше, ніж у тому році.

Тоді Юпітера рішила птиця

Побитись у заклад, але — гай-гай!

Побачивши, як звикли вони злиться,

Злякалась, що упасти може рай.

Зате вогонь небесний — наших знай! —

Украла з гаю, у рибалок десь там,

І ввесь взяла в обладу небокрай,

Як в давнину учили масорети.

Всі згодились, начхати їм на теє,

Що Ата там була, її охлялий зад,

І видалася їм Пентесілея

Бабусею, що продає салат.

Гукав їй кожен: "Забирайсь назад,

Потворо! Більше не підходь до мене!

Це ж треба було підступом узять

У римлян їхній стяг з веленя!"

Юнона з пугачем-вабцем окатим

З-за хмар на птахів зирила униз.

Таку зуміли з нею штуку вдрати,

Що позбулась вона усяких риз.

Вона устигла — шпичку їй у ніс —

Лиш два яйця забрати в Прозерпіни,

А то за неї дружно б узялись

І на горі припнули б до ґлодини.

Через сім місяців (а, може, й більше)

Солдат, що Картаген підбив до ніг,

Спокійно в їхній круг ступивши,

Свої маєтки повернути міг,

Чи поділить належним чином їх

Рівненько, як стібки завжди однакі,

Як суп, розлитий під веселий сміх

Вантажникам у їх порожні баки.

Та самострілом, дном порожнім гарнця

І прядками відзначиться цей рік,

Коли згризуть під горностаєм пранці

Цареві тіло все його і лик.

Невже через святенницю повік

Арпанів стільки має тут пропасти?

Облиште! Ваша маска для калік,

Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий.

А добіжить цей рік до краю скоро,

На землю зійдуть мир і тишина.

Минуться ґвалт, образи і роздори,

А честь — у шані буде вже вона.

І радість, що у заповідь дана

Насельникам небес, зійде на вежу.

І з волі царственого скакуна

Стражденник запанує як належить.

Часи ці протривають, аж допоки

Прикутий Марс на ланцюгу сидить.

А потім прийде муж веселоокий,

Над усіма найкращий миловид.

Радій же і лови, друзяко, мить,

Бо тим, що душу віддали вже Богу,

Даремно за минулим їм жаліть,

Назад не відшукати їм дороги.

І зрештою того, хто був із воску,

Повісити взялись на жакемар.

А звати паном навіть підголоски

Тебе не стануть, якщо ти дзвонар.

Ех, коли б шаблею відбить його удар,

То зайві стали б хитрі визворотки,

Тоді зав'язуй без усяких свар

Всі прикрощі одним кінцем коротким.

Розділ III

Як мати Ґарґантюа виношувала його аж одинадцять місяців

Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих, а про зиму силу-силенну ковбас, багацько солонини з муштардою, а ще в нього водився провансальський кав'яр і сосиски, але не болонські (він боявся ломбардської отрути), а бігоррські, лонгенайські, бренські і руарзькі.

Уже в літах одружився він з Ґарґамеллою, мотилькоцького царя донькою, дівчиною показною і гожою, і часто вони творили разом звіра з двома спинами, веселенько човгаючись одне на одному своїм салом, від чого жінка зайшла на доброго сина і носила його аж одинадцять місяців.

Бачте, носити аж стільки, ба навіть іще більше, жінки цілком здатні, надто як ношено когось небувалого, незвичайного, на кого великі справи чекають. Так, Гомер свідок: дитина, якою зачереватіла від Нептуна німфа, народилася через рік, тобто через дванадцять місяців. Бо (як мовить Авл Ґеллій, lib. III[5]) тривалий цей реченець достоту відповідав Нептуновій величі: Нептунове дитятко лише за такий період і могло остаточно сформуватися. З цього ж таки приводу Юпітер подовжив ніч, проведену з Алкменою, до сорока восьми годин, бо за коротший час він навряд щоби склепав Геркулеса, який очистив світ від страховищ і тиранів.

Панове давні пантагрюелісти потверджують сказане мною і заявляють, що дитина, сплоджена жінкою через одинадцять місяців по мужевій смерті, не тільки можлива, а й цілком законна:

Гіппократ, lib. Be alimente,[6]

Плінній, li. VII, cap. V,[7]

Плавт, in Cistellaria,[8]

Марк Веррон у сатирі Духівниця з відповідними посиланнями на Арістотеля,

Цензорин li. Be die natali,[9]

Арістотель libr. VII, сарі. III і IV, Be nat. animalium,[10]

Ґеллій, li. III cap. XVI.[11]

Сервій у Коментарях до Еклоґ, тлумачачи Верґіліїв вірш:

Matri longa decern тощо

Матері довгії десять

та безліч інших божевільників, чия кількість зросте, як до них прилучити ще й законників: ff. De suis et legit., a також: l. Intestate § 13, і іт in Autent. De restitut. і ea que parit in XI Mense[12]. Нарешті було спроворено з цього приводу посіпацький закон: Gallusff. De lib. et posthu. et l. septimo ff. De stat. homi.[13], і ще я міг би навести інші закони, якби стало мені на це духу. За підмогою таких законів удовички можуть вільно пускатися берега цілі два місяці по тому, як їхній муж сконає.

Розділ IV

Як уже черевата Ґарґантюа об'їлася Ґарґамелла утрібкою

Ось за яких обставин і як саме розродилася Ґарґамелла, — а не вірите, хай випаде вам кишка!

А в Ґарґамелли кишка випала по обіді, третього лютого, бо вона переїлася ґодбійо. Ґодбійо — це хляки тлустих ґімо. Ґімо — це лужки, де за літо бувають дві косовиці. Отож, забито триста шістдесят сім тисяч чотирнадцять таких тлустих воликів і задумано на Масницю їх засолити: тоді м'яса стане ще й на весну і можна буде перед трапезою посолонцювати, а посолонцюєш, то й на вино потягне.

Скинбеями, як бачите, зафундувалися, та такими смаковитими, що кожен їдець ще й пальці собі облизував. Та от, трясця твоїй матері, утрібки довго не пролежать, вони починають духу набиратися. А це вже казна-що! Тим-то й тужилися ум'яти геть усе, щоб таке добро не пропадало. З цією метою поскликали сеннейців, сюєїв, рошклермонців, вогодрейців, не забувши і про кудремонпансьєнців, ведебродців та інших сусідів, і всі вони голова в голову були чаркодуї, гольтіпаки і бабодури.

От добряга Ґранґузьє і закликав кожного пригощатися від пуза. Тільки дружині, тій він сказав, щоб не напихалася, бо вона вже на останніх днях, а утрібка — скоромина. "У кишках чимало гівна і без клишок", — вирік він. Але попри всі застороги, Ґарґамелла уперла цих клишок шістнадцять бочок, два барильця і шість кухв. Та й обдуло ж її потім від цієї щедрої фекальної маси!

По обіді всі вальнули гуртом у Сольсе і там, на густій траві, під музику веселих жоломійок та ніжних козиць погналися у танець, і загуляли так, що любота було глянути.

Розділ V

Рацеї під мухою

Потім надумалися підобідати на лоні природи. Де й узялися сулії, окости гуляли, пугари літали, жбани торохкали.

— Сип!

— Передай!

— Не минай!

— Розбавляй!

— Е ні, мені без води! Оце воно, друже!

— Нумо, одним хилом!

— А мені кларету! І щоб стопочка з наспою!

— Заллємо смагу!

— Тепер ти від мене не відчепишся, триклята гарячко!

— Вірите, кумонько, щось не годящий я нині до пиття!

— Вам що, нездужається, серденько?

— А я, щось мені зле.

— Трам-тарарам, побрешімо про вино!

— Я, мов папський мул, п'ю о певній порі.

— Я чисто тобі пріор, у руках ніби Требник, а це плескач із вином.

— Що з'явилося раніше: спрага чи трунки?

— Спрага, бо з якої нетечі невинятка почали кружати?

— Трунки, бо privatio presupponit habitant[14]. Я — клірик.

Foecundi calices quem поп facere disertum?

Хто красномовний не став, піднімаючи спінений келих?[15]

— Ми — невинятка і тнемо коряками без спраги.

— Азм, грішний, без спраги лише починаю, а потім вона приходить сама. Для мене пити — це грати зі спрагою у довгої лози. Я вічний пияк. Для мене вічне життя у вині, а вино — це моє вічне життя.

— Співаймо! Пиймо! Псалмопивці!

— А де ж запропастилася моя посудинка?

— А чого мені жодна душа не підсипає?

— Ви полощете горло, бо дере, чи дерете горло, щоб полоскати?

— Теоретизуй, не теоретизуй, а напрактикуватися можна.

— Не лови ґав!

— Жлукчу, дудлю, ґольґаю, щоб очі не западали.

— Пияк — він невмирака!

— Без узливання я — сухогриб, пиши тоді пропало. Переселиться моя душа, де мокріше. Там, де суш, вона не житець.

— Нумо, підчаші, нових форм творці, з непитущого питущого зліпіть!

— Треба гарненько скропити сі цупкі, сухі хляки!

— Кому вже не п'ється, так не п'ється.

— Вино в жилах грає, у вигрібну яму воно не потрапляє.

— Я ці клишки сьогодні вранці шлямував, залишається тепер їх сприснути.

— Я все в голодний куток пхав!

— Аби мій вексельний папір пив так само, як я, чи вчитали б його кредитори з настанням терміну оплати?

— Рука така невтомна, що й носа хазяїну натовкла.

— Скільки ще влізе, перш ніж назад верне?

— Як отак весь час питати броду, кінська упряж прорветься!

— Це називається пити з джерельця.

— А яка різниця між шийкою і джерельцем?

— Велика, шийка затикається корком, а джерельце чопом.

— Оце сказано!

— Кружали бочку хвацько наші предки.

— Співуни невсип-пущі! Пиймо!

— Оце кишкове промивання. Не треба й на річку ходити!

— Я п'ю, не кажи ти губка.

— А я, не кажи ти храмовник.

— А я, не кажи ти tanquam sponsus.[16]

— А я, не кажи ти sicut terra sine aqua.[17]

— Що таке шинка?

— Це вимога на дудліж, трап. Звичайним трапом спускають винні барила у льох, а цим трапом у кендюх.

— А раз так, то пиймо! Я ще не набрався. Respice persona; pone pro duos; bus поп est in usu.[18]

— Аби я вмів так ціпом махати, як смалити чарку, з мене вийшов би знаменитий ціпов'яз.

— Жак Кер, багатій, не раз забивав палю.

— Отак напували б і нас.

— Бахус, той під охотою звоював Інд.

— Мелінду, так ту взяли з п'яних очей.

— Дрібен дощик прибиває подорожню куряву. Довгі гульбощі гасять грім.

— Як із мого чопа такі струмені вириваються, то чом би вам не припасти до цього чопа?

— Я це врахую.

— Гей, пахолку, сип мені ще. Тепера моя черга тебе запізвати!

– Ґїйо, ти там недалеко, — подай мені глека!

— Я позиваюся зі своєю спрагою. Пахолку, оформлюй мій позов як належить!

— Мені б оте шумовиння і оті вишкварки!

— Колись я пив до дна, а нині п'ю все до ріски.

— Підгрібаймо все: часу в нас доста!

— Та й клишки у цього волика, полового з чорними латками, — смакота! То ми їх дочиста!

— Пийте, а то я…

— Ні, ні!

— Пийте, пийте — який ви проханий!

— Щоб горобці клювали, їх треба плеснути по хвосту, а щоб я пив, мене треба добре припрохувати.

— Lagona edatera![19] Нема в моєму тілові такої нірки, куди б могла сховатися від вина спрага.

— А в мене це винце тільки спрагу розпалює.

— А в мене спрагу прожене це винце.

— Хай знають під дзенькіт боклаг і пляшок: утратили спрагу, нема її чого в собі шукати, — її вигнали часті винні клістири.

— Всевишній створив планети, а ми по них плентаємося і припланечуємося.

— У мене Господеве слово на устах: Sitio![20]

— Азбест, тобто камінь, і той не такий нескрушний, як непогасима спрага, яку оце чує моє високопреподобіє.

— Апетит, як сказав Ангест Манський, ся рождає під час їди, а спрага ся рождає під час пиття.

— Чи є помічне від спраги?

– Є, але не те, що рятує від собачого укусу: як бігтимеш позад собаки, він зроду тебе не вкусить, як бігтимеш із питвом назустріч спразі, вона тебе завжди обминатиме.

— Ловлю тебе, виночерпію, на слові! Будь невичерпний! Ще черепушку! Арґус, щоб бачити, був стоокий, а корецький має, як той Бріарей, бути сторуким, аби черпати й черпати.

— Спершу мочеморди, а потім сушеморди!

— Білого! Сип, сип, хай йому біс! Добру повну: язик у мене наче терпуг.

— Смикнімо, службо!

— П'ю до тебе, друзяко! Вперед!

— Пішло, як брехня по селу!

— О lachryma Christi![21]

— Це девіньєрське — піно!

— Біле винце — розкіш!

— Оксамитове, їй-бо!

— Оце воно: карноухе, деруче, вовнясте!

— Друже, по новій!

— Скільки не подаватимуть, ми не скажемо: "Пристав!"

— Ex hoc in hoc[22].