Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 35

Перед вами — безцінний скарб, я маю на увазі пана Пантаґрюеля, чия слава принадила мене сюди з глибини Англії, бо я прагнув побалакати з ним про цікаві для мене нерозв'язні проблеми магії, алхімії, кабали, геомантії, астрології, а також філософії.

Зараз я сердитий на його славу, мені здається, їй завидки до нього, бо вона не відповідає і тисячній частці того, що є насправді.

Ви бачили, як його учень, самотужки, уконтентував мене і повідав мені більше, ніж я його питав; до того ж звів мені на очі й зараз же розвіяв інші темні місця, які я проочив. Запевняю вас, що він відкрив мені справжнє джерело і безодню енциклопедичних знань та ще й таким робом, про який ніхто на крузі земнім ще й гадки не має, я мовлю про наш диспут, який ми вели знаками, не допомагаючи собі жодним словом. Тож-бо я викладу письмово те, що ми обговорювали і розв'язали, аби люди не думали, що то все смішки, а тоді видрукую, аби кожному, як мені, це стало за науку, та вже нині ви можете судити, як би глаголав учитель, якщо навіть учень домігся таких пруесів, бо Non est discipulus super magistrum.[218]

Отож, хвалімо Бога, а я теж уклінно дякую вам за появлену мені честь. Хай Бог не помине вас своєю ласкою!

Так само красно подякував усім слухащим і Пантагрюель, після чого повів Таумаста до себе снідати, і, будьте певні, вони пили на розстебнутий живіт, — бо в ту добу животи застібали на всі ґудзики, як нині комірці, — і допивалися до того, що питали одне в одного: "А з ким маю честь?.."

Пречиста Діво, як же вони хлистали й дули, як фляшки гуляли і як самі вони горлали:

— Сип!

— Подавай!

— Пахолку, вина!

— Лий, хай тобі грець, лий!

На носа припало не менше двадцяти п'яти-тридцяти бочок, і знаєте, як вони пили? Sicut terra sine aqua[219], бо стояла спека і змагала спрага.

Що ж до засад, від Таумаста висунутих, а також знаків, яких диспутанти уживали, то я міг би те все вам викласти за їхніми ж власними розповідями, але до мене дійшло, що Таумаст зладив про це велику книгу й оприлюднив у Лондоні, висвітливши все там до цяти. Тому я наразі утримуюсь.

Розділ XXI

Як Панурґ залюбився у великосвітню пані паризійку

Ім'я Панурґове завдяки звитязі над англійцем прогуло на весь город Париж; отож він віддав належне своїй матні і звелів вигаптувати її за римською модою. Панурґа всюди величали, навіть пісню про нього склали, якої виспівувала дітвора, ідучи до школи, він став бажаним гостем у товаристві пань та панночок і через це так запаношився, що замислив смалити литки до однієї великосвітньої пані.

І справді, нехтуючи всякі церемонії та антимонії, до яких удаються замріяні стогни-душі, постувальники і безскоромники, він якось узяв та їй і ляпнув:

— Пані! Було б украй пожиточно для панства, любо для вас, почесно для вашого роду, а для мене просто надоба, щоб ви од мене понесли. Я маху не дам — самі побачите на ділі.

На таку його мову пані на сто льє турнула його від себе зі словами:

— Отакецький нахаба! Розпускати отак губу — як ви смієте? Ви що, не знаєте, з ким гуторите? Геть із-перед моїх очей і щоб духу вашого не було! Бо як сунетесь, я звелю вам руки й ноги відрубати.

— Та я (сказав він) пожертвую вже відрубаними і руками і ногами, якщо ми з вами пожируємо, помахаємося, бо осьо (показав він на свою довгу матню) панята Соловей Юрливий, він вас затанцює так, що дійме до самого шниру. Він такий ґалантний любусь, перш ніж допекти до живого, обнишпорить найдрібніші закапелочки і найчарівніші гарненькі жирові згортки, а після його перебування доведеться тільки підвихнути.

На те у відповідь пані:

— Геть, зухвальцю, геть! Ще одне слово, і я покличу людей — вони на болото вас зіб'ють.

— Го! (сказав Панурґ). То ви така сердита на словах, або мене ваше личко ошукує. Радше земля злине в небо, а небо спаде в тартар і вся натура розіпсіє, ніж у такої вроди і гожости, як ви, знайдеться крапля жовчі чи підступности. Недарма кажуть, що, на жаль,

Жінка, якщо вродливиця,

Завжди козирем дивиться.

Але тут ідеться про грубу красу. А ваша врода така пишна, така дивовижна, така небесна, що мимоволі думаєш: ця врода дана вам як взірець, аби ми бачили, що вона може вчинити, появивши всю свою потугу та вмілість. Ви — мед, ви — сахарь, ви — манна небесна.

То вам Парис мав золоту путівочку віддати, а не Венері, не Юноні і не Мінерві; ніколи-бо не було такої величі у Юноні, такої мудрости у Мінерві й такої гожости у Венері.

О небесні боги і богині! Блаженний той, кому ви дозволите обняти таку жінку, поцілувати її і почовгати своїм салом об її сало. І, далебі, це буду я — я бачу, що вона нетямиться від мене. Так мені прирекли феї, я це знаю і йду за їхнім віщуванням. Отож не марнуймо часу, ваше кубельце, мій горобчик!

Він хотів її лапнути, але вона вдала, ніби кидається до вікна сусідів на ґвалт гукати.

Тут Панурґ узяв ноги на плечі й, тікаючи, крикнув:

— Пані! Стривайте, не хапайтеся звати, я сам збігаю по них!

Отак він пішов собі на виступці, піймавши облизня, і не дуже цим журився.

Назавтра він застав пані в церкві, куди вона прийшла на обідню. На вході він подав їй святої води й низесенько вклонився; відтак уклякнув біля неї і сказав:

— Пані! Я так закохався у вас, що перестав мочитися й ходити до вітру. Аби ви тільки знали, яке це жахіття. Якщо мені стане зле, хто буде винний?

– Ідіть (сказала вона), ідіть, мене це не обходить! Не заважайте мені молитися.

— Спершу (сказав він) доберіть риму до слова мамуля.

— Не хочу, — відповіла вона.

— Це дуже просто (сказав він), диви, яка в мене мамула. А тепер попросіть у Бога, аби він дав мені те, чого ваша висока душа прагне, і дайте, прошу, мені ці рожанці.

— Нате (сказала вона), тільки відчепіться.

Вона вже знімала свої цестринові вервечки з буйними золотими пацьорками, але Панурґ вихопив один зі своїх ножичків і махом зрізав їх, збираючись віднести до скупника краденого.

— Хочете ножичка? — спитав він.

— Ні, ні! — відповіла вона.

— Але ж ножик (сказав він), цілком до ваших послуг, з усіма своїми пристроями, з усіма своїми кишками і потрухами.

Проте пані захвилювалася за свої рожанці, тим паче, що в церкві почувалася без них, як без рук. "У цього мелуна, мабуть, чи не вітер у голові, — думала вона. — До того ж він ще й чужинець. Не бачити мені більше рожанців. А що скаже муж? Він на мене розсердиться. Я йому скажу, що в мене їх зрізав злодій у церкві, і він легко цьому повірить, побачивши на поясі обривок стрічки".

Після сніданку Панурґ подався до пані, засунувши до рукава велику калитку, повну фальшивих судових екю та жетонів. І почав з питання:

— Хто з нас двох більше кохає: ви мене чи я вас?

А вона у відповідь:

— Про себе можу сказати, що я на вас лихим духом не дихаю. За Божою заповіддю, я всіх людей люблю.

— А може (спитав він), ви в мене таки закохані?

— Я скільки вам торочила (сказала вона), щоб ви не зверталися до мене з такими речами. Якщо ви ще зі мною про це заговорите, я вам покажу, як вести зі мною нескромні розмови. Ідіть геть, але спершу верніть мені вервечки, а то муж іще кинеться, де вони.

— Як це, пані (сказав він), вернути вервечки? Я вам їх не верну, присяйбогу, не верну. А знаєте що, давайте мінька. Які вам більше подобаються? Золоті з емаллю у вигляді великих куль чи любовних тенет, а чи масивні, як виливанці? Може, вам хочеться з ебену, чи з буйних гіацинтів, з буйних добре шліхтованих гранатів із пацьорками щирого туркусу, або з чудових топазів упереміж із кульками чистої води шафірів, або з ладних рубінів-баласів із буйними перлинами у двадцять вісім каратів кожний?

Ні, ні, це все не те. Я можу дати вам чудові рожанці з чистого смарагду із пацьорками з сірого бурштину та з буйною перською перлиною завбільшки як помаранча у вигляді клямри. Коштують вони всього двадцять п'ять тисяч дукатів. Я хочу вам їх подарувати, грошей у мене доста.

Те все він говорив, дзвонячи жетонами, ніби то були екю.

— А то, може, хочете штуку оксамиту лілового, малинового, барви шарлату, штуку саєти вишитої чи багряної? Чи не треба вам ланцюжків, золотих виробів, головних пов'язок, перстеників? Досить вам тільки сказати. П'ятдесят тисяч дукатів — це для мене не сума.

На ті слова у пані покотилася слинка, та все ж вона сказала:

— Ні, дякую, від вас я нічого не хочу.

— Ну, а я (сказав він) від вас хочу, далебі. І вам це стане задурно, вас від цього не убуде. Рекомендую (він показав на свою довгу матню), це панята Соловей Юрливий, він проситься на постій.

Тут він спробував обняти її, але вона скрикнула, а втім, не дуже голосно.

Тоді Панурґ лукаво бликнув на неї і сказав:

— Чи ти ба, яка нечіпаха! Ну й дідько з вами! Відтепер про добро чи якусь шану від мене забудьте. От я влаштую вам собачу свайбу — це вже як Бог свят!

Із цим словом він, боячись духопеликів, цілком ним заслужених, дав ногам волю.

Розділ XXII

Як Панурґ зробив паризійській дамі фиґля, який аж ніяк її не скрасив

Щоб ви знали, на завтра припадало свято Тіла Господня, ради якого вся біла челядь любить чепуритися, і цього дня наша дама наділа прегарну сукню із малинової саєти та камзол з дуже дорогого білого оксамиту.

Напередодні Панурґ шукав, шукав і нарешті знайшов левретку в тічці, прив'язав її до свого паска, привів до хати і цілісінький день і ніч добре годував. Вранці він її убив, випустив із неї те, про що правлять грецькі геоманти, покраяв на дрібнесенькі кавалки і поніс це м'ясце, добре приховане, з собою; відтак подався туди, де мала пройти з процесією пані за звичаєм того свята; коли вона переступила поріг, Панурґ подав їй святої водички, ґречно віддав чолом, а трохи згодом, як вона помолилась, підсів до неї на лаву і вручив їй рондо у такій редакції:

РОНДО

Цього разу надіюсь я, синьйоро,

Що ви мене з самої перекори

З-перед очей не проженете знову,

Як того дня, коли свому рабові,

Плохутці, німаку, ви надто скоро

Безжальну кару винесли суворо

І не схотіли на полегшу горя

Мені шепнуть: нам не зійтись в любові

Цього разу.

Болить і скніє моє серце хворе

І палу, і жалю ніяк не зборе

По тій, хто вроду має пречудову,

І вже не пережить мені відмови,

Як не здолаю з бою взяти гору

Цього разу.

А поки вона розгортала й читала папірця, Панурґ моторно сипнув їй своєї утрібки в різні місця, надто у зборки на рукавах та згортки плаття, а потім сказав:

— Панусю! Бідолашним закоханцям усміхається щастя не завжди.