Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 49

Хтивий мов той кнур. Недарма його на острові Кандії, на горі Дикті, як Агатокл Вавилонянин не бреше, вигодувала льоха. Будь-якого Цапа цапіший. А ще, за чутками, його поїла молоком коза Амалтея. Ахеронтом свідчуся, одного дня це баранище поперло на третю частину світу, на звірів і людей, на ріки і гори: так вийшла Европа. За це збараніння аммонійці звеліли його удати у вигляді збаранілого, рогатого баранища.

Але хто-хто, а я знаю, як уберегтися від цього рогоносця. Я йому не кеп Амфитріон, не бевзь Арґус з сотнею пар окулярів, не страхополох Акрисій, не мрійник Лик, теб'янин, не роззява Агенор, не шмарколиз Асоп, не патлоніг Лікаон, не моня тосканець Корит, не довгань Атлант. Хай хоч сто разів перекидається Лебедем, Бугаєм, Сатиром, Золотом, Зозулею (як це зробив, ґвалтуючи свою сестру Юнону), Орлом, Бараном, Голубом, як учинив, закохавшись у діву Фтію, замешкану в Егіоні, Вогнем, Змієм, ба навіть Блохою, Епікурейськими Атомами, або, з-магістронастральна, шануючи слухи ваші, вторинними інтенціями. Я йому вкручу хвоста. Знаєте, що я з ним зроблю? Трясця його матері! Те саме, що зробив Сатурн зі своїм батьком Ураном (Сенека мені це звістив, а Лактанцій підтвердив); те саме, що зробила Рея з Атисом: відчикрижу з усією калиткою яйця і шерстинки не залишу на розплід. Що-що, а на папу йому зроду вже не вийти, бо testicules non habet.[243]

— Годі, годі, мій пахолку (сказав Пантагрюель). Розгорніть удруге.

Випав такий вірш:

Membra quatit, gelidusque cot formidine sanguis.

Ось ламають йому кості й тіло,

З жаху вся в жилах кров зціпеніла.

— Це знак (сказав Пантагрюель), що жінка битиме вас і в хвіст і в гриву.

— Навпаки (відповів Панурґ), він пророчить, що я їй полатаю боки, як вона мене дістане. Поїздить вона в мене на паличці. А не буде на трапку палички, то хай мене Дідько згламає, як я не згламаю її живцем, як згламав свою Комблет цар лідійський.

— Та ви (сказав Пантагрюель) зух! Геркулес, і той не зважився б з вами зчепитися, як під гарячу руч підскоче. Як мовиться: Жан вартий двох, а Геркулес битися проти двох не хотів.

— А хіба ж я Жан? — спитав Панурґ.

— Ні, ні, — відповів Пантагрюель. — Я мав на увазі гру в трик-трак.

Утретє вийшов йому такий вірш:

Faemineo praedae et spoliorum ardebat amore.

І розгорілось жіноче бажання у неї —

Вкрасти і захопити збройні трофеї.

— Це свідчення (сказав Пантаґрюель), що жінка вас оббере. Ось на що б'ють усі три віщування: бути вам рогатому, бути вам битому і бути вам обібраному.

— Навпаки (відповів Панурґ), це свідчення, що вона й дух за мною ронитиме. Сатирик, той не брехав, кажучи, що жінці, розпаленій вогнем кохання, іноді хочеться щось украсти у милодана. Вгадайте — що саме? Рукавичку, пряжку — хай пошукає. Дрібничку, якусь цяцьку.

Ось так і маленькі змажки і незгоди, набігаючи між коханцями, стимулюють і підсичують кохання. Ви ж бачили, як гострій іноді молотить по крем'яхах, щоб залізо не тупилося.

Тим-то я певен, що ці три пророкування мені на руку ковінька. Інакше я заапелюю.

— Апеляції (сказав Пантагрюель) присуди Фортуни і Долі не підлягають — так свідчать давні законники і славетний Бальд (L. ult. С. de leg.).[244]

Річ у тім, що Фортуна не визнає над собою вищої інстанції, куди можна апелювати на неї саму і на її віщування. Тим-то всі, хто їй підвладний, не можуть зберігати недоторканність, як про це ясно проголошується в законі: "претор мовить", параграф останній, про менших".

Розділ XIII

Як Пантаґрюель радив Панурґові передбачити, вдало чи невдало він одружиться, через сновидіння

— Ну, як ворожба за Верґілієм розвела нас урозтіч, спробуймо інший ярміс угадувати.

— Який? (спитав Панурґ).

— Добрий (відповів Пантагрюель), античний і автентичний — сни. Бо, бачачи сни так, як їх описує Гіппократ у книзі Περί ενυπνίων[245], Платон, Плотин, Ямвлих, Синесій, Арістотель, Ксенофонт, Ґален, Плутарх, Артемідор Дальдійський, Герофіл, Квинт Калабрійський, Теокрит, Пліній, Атеней та інші, душа часто вгадує пришлість.

Доводити це вам докладно навряд чи треба. Ось вам простий приклад: коли діти вимиті, нагодовані й напоєні, вони сплять товстим сном, і ви бачите, як годувальниці любісінько ідуть розважатися, їм воля робити що хотя, бо нема чого сидіти при колисці. Ось так, поки тіло спить, а травлення в усіх куточках завмирає, наша душа, оскільки до пробудку нічим не зв'язана, гуляє і рветься буяти у своїй колисці — небесах. Там вона сподобляється шани свого первісного божистого походження і, споглядаючи безвічну духовну сферу, чий центр у кожній точці всесвіту, а кружина ніде (а це і є Бог, за вченням Гермеса Трисмегіста[246]), де нічого не стається, нічого не відбувається, нічого не минає, нічого не занепадає, де всі часи теперішні, душа відзначає лише те, що вже в земному світі звершилося, а заодно й що буде, і передає це своєму тілу; розкриваючи це через змисли і тілесні органи своїм доброхотам, вона робиться ясновидою і пророчицею.

Щоправда, бачене нею не зовсім відповідає переданому, і виною тут недосконалість і крихкість тілесних чуттів: так місяць, приймаючи соняшне світло, віддає його нам не таким яскравим, чистим, сильним і сліпучим, як його позичає. Ось чому ці марення вимагають умілого, мудрого, тямовитого, досвідченого, розумного і бездоганного тлумача, або ж, як його називали греки, онікрита і оніропола.

Ось чому Геракліт казав, що сни нічого самі собою нам ні відкривають, ні затаюють, вони лише знамено, ознака, що має бути, що має прийти, на наше щастя чи нещастя, на щастя чи нещастя інших. Про це мовить Святе Письмо, про це саме свідчать і мирські історії, де аж роїться від випадків, які наскочили саме так, як примарилися сплячому чи іншій особі.

Атлантидці і ті, хто мешкає на острові Тасос, Цикладського архіпелагу, цієї вигоди позбавлені: у їхніх краях ніхто не снить. Це саме лихо спіткало і Клеона Давлійського і Трасимеда, а в наші дні — француза, вченого Віллановануса: їм зроду нічого не снилося.

Отож-бо завтра, тієї доби, як радісна рожевоперста Аврора розвіє вночішню пітьму, успіться твердим сном. На цей час позбудьтеся всіх людських пристрастей: любови, ненависти, надії і страху.

Як колись великий ворожбит Протей, стаючись і перекидаючись вогнем, водою, тигром, драконом чи іншими подобами, не міг угадати будучини і мусив вернутися до себе, природного, так і людина здатна з Божого навіяння сповниться віщого духу, лише як найбоговитіша її частина (тобто Νους і Mens[247]), погідна, спокійна і сумирна, і ніщо її не хвилює і не баламутить — ні пристрасті, ні земна марнота.

— Гаразд, — сказав Панурґ. — А як же мені оце вечеряти: цупко чи не цупко? Я питаю не просто так. Бо без ситої і щедрої вечері і сон мені буде не сон. Самі лише марні мрії, такі самі порожні, як і мій шлунок.

— А ви не вечеряйте (відповів Пантагрюель). Так буде краще, якщо зважити на ваш гарний вигляд і вашу комплекцію. Амфіарій, давній оракул, хотів, аби ті, хто діставав пророцтва уві сні, того дня не брали ріски в рота і три дні перед тим не пили вина. Проте ми не будемо так надмірно і суворо постувати.

Правда, я переконаний, що охотникам добре поїсти і попити вість про речі духовні сприймати нелегко, однак я не поділяю думку тих, хто гадає, що Велике говіння прямо приводить до споглядання вишніх виталиськ.

Згадайте хоча б, як Ґарґантюа, мій отець (ім'я його для мене святе), завжди казав, що писання схимників і безскоромників такі самі хиренні, хирляві й отруйною слиною розбавлені, як і їхня плоть, та й хіба підтримаєш здоровий і погідний дух, як тіло охляло, а тим часом філософи і медики стверджують, що токи животні законюються, зароджуються і діють завдяки артеріяльній крові, очищеній у чудовій мережі, під шлуночками мозку. Батько наводив приклад одного філософа, який усамітнювався і цурався людей, аби краще медитувати, розважати і писати. А вийшло навпаки: довкола нього брехали собаки, вили вовки, рикали леви, ржали коні, ревіли слони, сичали гадюки, репетували осли, дзвеніли цикади, аврукали горлиці; коротше, це йому дошкуляло дужче, ніж гамір Фонтенейського чи Ніортського ярмарку, бо тіло його мліло голодом, і шлунок, жертий їстовцем, вив, ув очах темніло, синьожили помпували з м'ясистих членів субстанцію, отож неприкаяний дух, занедбавши свого годованця і природного пана, себто тіло, опинявся десь унизу; так птах хоче злетіти з рукавиці, а повід його тягне у діл.

Можна ще покластися на авторитет Гомера, батька всіх наук; так ось, греки перестали оплакувати Патрокла, щирого друга Ахіллового, тільки-но зголодніли і шлунки відмовилися постачати їх слізьми, бо тілу, охлялому від постування, не було чим плакати і сльозитися.

Міра завжди похвальна, тож міру й знайте. На вечерю не їжте бобів, зайчатини чи іншого м'ясива, молюсків (так званих поліпів), капусти та іншої їжі, здатної збуджувати і каламутити ваші токи животні. Як дзеркало не може відбити вміщених напроти нього речей, коли скло помутніло від подиху чи туману, так само дух безсилий бачити віщий сон, як тіло збурюють і дошкуляють випари і запахи від щойно спожитих страв, бо тіло і дух нерозривно злиті між собою.

З'їжте добрих груш, крустеменів і бергамотів, яблуко капандю, турських слив, вишень з мого саду. І не бійтесь, що сни через це будуть у вас темні, облудні чи непевні, якими у перипатетиків були осінні сни, оскільки восени люди споживають плодів більше, ніж іншого сезону. В цьому нас несамохіть переконують давні пророки і поети, кажучи, що порожні й облудні сни облітають і ховаються під купами опалого листя, бо падолист буває восени. Справді, цей природний хміль, що шумує у первоплоді і через пару свого шумування легко передається животним частинам (так виникає сусло), уже давно видихнувся й розчинився. Тож випийте гожої водиці з моєї криниці.

— Ваші умови (сказав Панурґ) для мене труднуваті. Але я на них пристаю: варта шкурка за вчинку, тільки нехай подадуть мені сніданок раненько, одразу по моєму сновидству. Опроче, я себе сповіряю обом Гомеровим брамам, Морфею, Ікелу, Фантасу і Фобетору. Як вони мені підсоблять, я їм поставлю веселий вівтар з тонкого пуху.