Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 58

Послухай, убоїще. Що тобі краще: бути ревнивцем безпричинно чи стати рогатим, сам того не відаючи?

— Я б не хотів (відповів Панурґ) ні того, ні того. Та як я одного дня помічу, що став тим або тим, то дам лад, аби тільки дубці не перевелися.

Далебі, брате Жане, ліпше мені не женитися. Послухай, що мені мовлять дзвони, тепер вони зовсім близько:

Від жінки краще утікай,

Вай, вай, вай, вай.

А женишся, і тобі край,

Вай, вай, вай, вай.

Бо будеш ти, хоч сядь і плач,

Таки рогач.

Ісусехристе! Я вже не знаю, на яку ступити. Чому ж тоді ви, голови у богородицях, не вигадали якогось засобу проти цього? Невже одружених чоловіків так покривдила природа, що їм годі прожити на цьому світі, не скотившись у провалля і вовчі ями рогоносіння?

— Я можу (сказав брат Жан) навчити тебе хитрощам, завдяки яким твоя жінка ніколи не наставить тобі роги, як ти цього не допустиш сам.

— Спасибі тобі (відгукнувся Панурґ), убоїще оксамитове. Ну, то я слухаю, друже мій.

— Замов собі (сказав брат Жан) персня у Ганса Каруеля, великого ювеліра царя Мелінда.

Ганс Каруель був чоловік учений, досвідчений, одукований, був чоловік почтивий, добрий, справедливий, великодушний, милосердний, до того ж щедрий даритель, філософ, але з веселунів, добрий товариш і балясник, яких мало; ходив з черевцем, похитуючи головою, і вдався трохи вайлуватий. Уже на схилку свого віку одружився з донькою бальї Конкордата, жінкою молодою, гарною, звабливою, гожою, зальотною, дуже грайливою з сусідами і служниками. Ось чому і кількох тижнів не минуло, як він став ревнивим, як тигр, і запідозрив її в походеньках на стороні. З метою запобігти цьому почав він її частувати казочками про страшні напасті, спричинені перелюбом; зчаста читав їй переказ про цнотливих жінок; розводився про сором'язливість; подарував їй книгу Похвала подружній вірності, останніми словами проклинаючи підступність заміжніх жінок перелюбниць; а ще підніс їй гарний ґердан, східними шафірами обсаджений. Попри все, вона не переставала загравати і пускати бісики сусідам, тільки збільшуючи цим його ревнощі.

Одної ночі, коли він лежав біля неї, мучений гризотами, йому приснилося, що він зустрівся з Дияволом і розповів тому про свою біду. Диявол його потішив і надів йому на підмізинець каблучку, кажучи: "Дарую тобі цю каблучку; поки перстень буде в тебе на пальці, твоя жінка не зійдеться з іншим без того, щоб ти не знав і не дав на це згоду". — "Красно дякую (сказав Ганс Каруель), пане Дияволе! Я радше Магомета зречуся, ніж дозволю зняти його з пальця". З цим Диявол і згинув. Ганс Каруель, сповнений радости, прокинувся і усвідомив, що він устромив пальця у теє як його? своєї жінки. Ага, я забув сказати, що жінка його, відчувши це, відсунула свій зад, ніби кажучи: "Ба ні, не це треба туди пхати"; і тоді Гансу Каруелю здалося, ніби в нього хочуть украсти його каблучку.

Ну що, чим це не надійний засіб? Беручи це за приклад, подбай, як ти мені віриш, про те, щоб каблучка твоєї жінки зоставалася постійно на пальці.

Тут завершилася їхня розмова і завершилася їхня виправа.

Розділ XXIX

Як Пантаґрюель скликав на раду богослова, лікаря, законника і філософа, аби вирвати Панурґа з халепи

Прийшовши до палацу, розповіли вони Пантагрюелю про свою виправу і показали йому вірш Коцького. Пантагрюель, прочитавши його й перечитавши, сказав:

— Ця відповідь мені так до подоби, як ні одна досі. І означає вона ось що: кожен з нас, женихаючись, має бути суддею власних замірів і радитися лише з самим собою. Я завше такої думки тримався і висловив її попервах, тільки-но про це зайшла мова. Одначе в душі, пригадується, ви кпили тоді з мене, і ось ваша самонадія і самолюбство і збили вас на манівці. Вчинімо інакше. Отож, усе, чим ми є і що маємо, зводиться до трьох речей: душі, плоті і нашого маєтку. І пильнувати за всім цим приставлено трьох категорій людей: до душі — теологів, до плоті — медиків, до маєтку — правників. Тим-то пропоную запросити на недільний обід теолога, медика і юриста. Гуртом ми й розглянемо ваш амбараш.

— Святим Піко свідчуся (озвався Панурґ), нічого путнього з цього не вийде, наперед знаю. Бачте, як у цьому світі погано влаштовано: пасти наші душі довіряємо попівству, хоть більшість із них єретики, тіло — ескулапам, хоть самі вони зневажають ліки і ніяких засобів не прописують, а наш статок — адвокатам, хоть судові заступники між собою не процесуються.

— Це міркування дворака (сказав Пантагрюель). Але перший ваш пункт я спростовую, бо головне, чи то пак — єдине і виняткове заняття добрих отців у тім і полягає, аби вчинками, словами і писаннями скоренити заблуди та єресі (навряд щоб при цьому самі вони з'єретичилися) і глибоко вщепити в людське серце живу і щиру віру католицьку.

Другий пункт я конфірмую, бо добрі лікарі більше вдаються, як ходить про власне здоров'я, до профілактичних та запобіжних заходів і тому терапії і фармакології не потребують.

Третій пункт теж мене влаштовує, бо добрі адвокати з шкури пнуться, боронячи і відстоюючи чужі права, і в них не залишається ні часу, ні дозвілля про свої права дбати.

А проте наступної неділі ми закликаємо від попів отця Гіппотадея, від медиків — магістра Рондибіліса[294], а від правників — нашого друга Брідуа.[295]

Окрім того, я гадаю, що нам слід дотримуватися питагорійської тетради, а тому четвертим співбесідником пропоную запросити нашого покірника, філософа Труйоґана[296], бо такий іменитий філософ, як Труйоґан, розлущує дуже просто всі каверзні питання. Карпалиме, подбайте, щоб зібрати у неділю всіх чотирьох за обіднім столом.

— По-моєму (сказав Епістемон), ви обрали найкращих у нашій батьківщині людей. Одне, що кожен із них у своїй царині дока (це безперечно), а друге, що Рондибіліс нині жонатий, а до того не був, Гіппотадей ніколи не був жонатий, ні давніше, ні тепер, Брідуа колись був жонатий, а тепер ні, а Труйоґан завжди був жонатий: і давніше, і тепер. Від одного обов'язку я Карпалима звільняю: як ви не проти, я сам беруся закликати Брідуа, це мій давній знайомий, і мені цікаво знати про успіхи і кар'єру його великорозумного й ученого сина, який слухає в Тулузі лекції вельми ученого і шанованого Буасоне.

— Чиніть (сказав Пантагрюель) на ваш розсуд. І з'ясуйте, чи не зможу я чимось прислужитися його синові і премудрому панові Буасоне, якого я люблю і шаную як найкваліфікованішого у своїй царині науковця. Для них я, кров з носа, а все, що можу, зроблю.

Розділ XXX

Як богослов Гіппотадей давав Панурґові поради щодо женихання

Обід наступної неділі ще не був готовий, а гості вже прийшли, окрім Брідуа, фонбетонського поручника. Коли подано другу страву, Панурґ, віддавши поклін, промовив так:

— Панове! Ходить лише про одне: женитися мені чи не женитися. Як ви не розв'яжете мого заклопотання, то я матиму його за таке саме нерозв'язне, як Алліакові Insolubilia[297]. Бо ви, кожний у своїй царині, люди обрані, відібрані і перепущені, як добірний горох крізь решето.

Отець Гіппотадей на запит Панурґа і поклони всіх присутніх промовив напродиво скромно:

— Друже мій! Ви питаєте поради у нас, але насамперед слід порадитися з самим собою. Чи бажання тіла вас сильно діймає?

— Дуже сильно (відповів Панурґ), даруйте вже мені, панотче.

— Нічого (мовив Гіппотадей), мій друже. Але, бачивши ваші тарапати, Пан-Біг, мабуть, і посилає вам дар і благодать повздержливости?

— По правді сказати, ні, — відповів Панурґ.

— Тоді, мій друже, женіться (сказав Гіппотадей). Бо краще женитись, ніж горіти в огні сласноти.

— Ось що значить (скрикнув Панурґ) говорити діло, не ццркумбілівагінуючи довкола горшка. Дуже вам вдячний, ваша превелебносте. Тепер я твердо поклав женитись, і то невдовзі. Запрошую вас на весілля. Трясця твоїй матері, ну й гульнемо ми з вами! Дістанете весільну стрічку, а потім ми скуштуємо, чорти б його батька нівечили, гусочки, якої жінка нам не засмажить. А що я вас ще проситиму: відкрийте бал і потанцюйте з якоюсь дівицею, зробіть мені таку ласку і таку честь. Лишається ще одна заковика, зовсім маленька, маніпусенька: чи буду я рогатий?

— Аж ніяк, мій друже (відповів Гіппотадей), як захоче Бог.

— Святі всі при нас! (вигукнув Панурґ). Куди ви мене посилаєте, люди добрі? До аби да коби, а від них же в діалектиці і всі ці розбіжності і нісенітниці. Якби мій заальпійський віслюк літав, то мій заальпійський віслюк мав би крила. Як Бог захоче, я не буду рогатий, зате я буду рогатий, як Бог цього схоче.

Отакої! Аби ж це був такий варунок, що надається до подолання, я б так не побивався. Але ви мене посилаєте до таємної ради Господа, до його потішної палати. А як же туди стежку знайти нам, французам? Ваша превелебносте! Здається, на весілля до мене вам краще не йти. Галас і репет весільчан вам памороки заб'ють. А ви ж кохаєтеся в супокої, тиші, самоті. Я думаю, ви не прийдете. Та й танцюриста з вас ніякий, ще осоромитесь, бал відкриваючи. Ліпше я пришлю до вашої келії шкварок, а заодно і весільну стрічку. Там і вип'єте, спасибі вам, за наше здоров'я.

— Друже мій (сказав Гіппотадей), зрозумійте мене, прошу вас, правильно. Коли я кажу: як Бог захоче, хіба ж це ураза для вас? Хіба це погано сказано? Хіба ця умова блюзнірська або зневажлива? Адже я цим славлю Господа, нашого Творця, Промислителя і Спасителя. Адже тільки в ньому єдиному я визнаю щедреця всякого добра. Адже я цим декларую, що всім ми завдячуємо його благостині, без нього ми ніщо, нічого не варті і ні до чого не вдатні, поки він не осінить нас своєю святою благодаттю. І всі почини наші підлягають канонічному законові, отож людина замишляє, а Бог управляє, і на все його свята воля, як на небі, так і на землі. Адже я щиро зохваляв благословенне його ім'я.

Друже мій, як Бог захоче, ви не будете рогатим. Не побивайтесь, гадаючи, ніби знати його волю у цьому питанні годі і, щоб узнати її, треба удатися до його таємної ради і блукати по палаті його пресвятих управ. Бог дарував нам велику ласку, він нам їх відкрив, звістив, витолкував і ясно для всіх накреслив у Святому Письмі.

У ньому ви й прочитаєте, що ніколи не будете рогатим, тобто що ваша жінка ніколи не бахуруватиме, як візьмете її з доброї родини, виховану чесною і честивою, привчену знатися і водитися з людьми високої моралі, любити і боятися Бога, годити йому вірою і дотриманням пресвятих його заповідей, боятися прогнівити його і втратити його ласку через свою маловіру або через ламання закону Божого, що суворо забороняє перелюб і приписує горнутися до мужа свого, його єдиного вгонобляти, йому єдиному служити і його єдиного, після Бога, кохати.

Аби їй у цих правилах укріпитися, ви і собі вщедряйте її подружньою ласкою, наставляйте її на добру путь, показуйте їй благий приклад, самі у вашому шлюбі плекайте скромність, чистоту і чесноту, щоб і вона їх плекала, бо не те дзеркало прекрасне і бездоганне, що багатшою позолотою й самоцвітами оздоблене, а те, що вірно відбиває речі, — достоту так і жінка заслуговує більшої поваги не та, що пишає багатством, вродою, гожістю чи блакитною кров'ю, а та, що найпаче, з Божої помоги, шанується і в доброзвичайності мужеві підпора.

Бачте, цариця-Місяцівна позичає світло не від Меркурія, не від Юпітера, не від Марса і не від одної іншої планети чи там зірки; вона дістає світло не від кого іншого, як від свого малжонка — Сонця, і дістає аж стільки, скільки сонце здатне випромінювати, залежно від свого положення.