Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 79

У барабан на весіллях завжди б'ють, а барабанчика шанують, проте не б'ють зроду. Чорти його батька знають що таке!

— Брате (сказав йому крючок однорук), ось тут у мене у торбі гарні, великі, давні царські грамоти, на, візьми, заткни ними свій бубон і прости мені Бога ради. Рів'єрською Богоматір'ю клянуся, зла я тобі не бажав!

Такий собі джура, накульгуючи і на одну ногу припадаючи, не кажи ти зацний сеньйор Деларош-Розе, сказав служаці з щелепою, звислою як слинявчик:

— Хто ви такі єсте: бояки, перебійці чи убійники? Того вам мало, що ви знівечскалічполамскрутроз'юшобезвічили кованими черевичиськами верхні наші члени, вам ще треба було копняками луплусьлулусыпмалисырякбебехзвезти нас по ногах? То це, по-вашому, такий бій для забави? Це ж не герць — хай тобі грець!

Служака, молитовно руки склавши, мабуть, для перепросин, слебізував крізь зуби:

— Теє, як його… а воно, онеє…

Молода плакала зо сміху чи з плачу сміялася, бо крючки, не здобрівши боєм куди-попадя і куди-хотя і добрячої матланки їй завдавши, ще й підступно лапщипдряпмацщупм'яшкурили їй срамоту.

— Це все враг (сказав Баше) роду людського! Пан король (так крючки себе взивають) з доброго дива розкучмав мою стару. Ну, та я на нього не кривджуся. Це так собі, любі весільні пестощі. Ось тільки явився він з позовом як янгол вістун, а парла дає як гаспид — оце мені тепер ясно, як день. Що-що, а чухрати цей чухрар уміє знаменито! Залюбки п'ю до нього, а також до вас, панове служаки.

— Але (сказала його жінка) якої холери і якої нетечі він мене і так і розтак товчениками частував? А втім, хай йому біс, я на нього серця не маю. Ні, Бог свідок, не маю! Одне скажу: плечі мої зроду не відчували на собі таких цупких пальців.

Шахвар тримав ліву руку на черезплічнику, буцімто вона була в нього роздрібзламвибита.

— Лукавий (сказав він) підбив мене на це весілля піти, їй-богу, у мене всі руки розміжчтрощзмолочені. Чхати б на такі весілля! Далебі, це стеменнісінький лапифський пир, самосатським любомудром описаний.

Крючок більше не розтуляв рота. А служаки перепросили, сказали, що вони це не зумисне, і благали ради Бога вибачити їм.

Так вони й поїхали. За півльє від замку крючку стало зле. Зате служаки, до Іль-Бушара вернувшись, заявили привселюдно, що такого чеснотливого мужа, як сеньйор де Баше, і такого порядного дому, як у нього, вони не бачили, що зроду на такому весіллі не гуляли, а що вся причина на них, бо вони перші почали кулачити. Ось тільки вкрито таємницею, скільки вони ще потім брикали.

Тоді й з'ясувалося, що гроші де Баше були ще згубніші, вадливіші й шкідливіші для крючків і служак, ніж колись тулузьке золото або ж Сеїв кінь для його посідачів. Відтоді сеньйору де Баше дали спокій, а весілля де Баше стало примовлею.

Розділ XVI

Як брат Жан вдачу крючків вивіряв

— Оповідка цяя (сказав Пантагрюель) хай і втішна, проте треба мати страх Божий перед очима.

— Мені б ще більше (сказав Епістемон) вона сподобалася, якби залізні кулаки гупали в плечі кабанкуватому пріорові. Він витрачав гроші для власної уподоби, щоб дошкулити Баші і щоб крючкам натрусилося. Духопелики створені для його гирі, найпаче як зважити на страшенне здирство тих роз'їзних суддів, що творять суд у затінку береста. А чим же сердешні крючки привинилися?

— Мені згадався (озвався й собі Пантаґрюель) один мостивий римлянин на ім'я Луцій Нератій.

Випав він із шляхетного і на ту добу багатого роду. Однак самоволець він був неабиякий, вирушаючи кудись, він велів своїй челяді напихати торби золотими і срібними монетами, і як йому на вулиці траплявся якийсь мартопляс, він знічев'я, просто так, для сміху, давав йому по шиї міцненького паца, а щоб уласкавити потім шелихвоста і той до суду не подавав, відвалював йому грошей. Нагороджуючи і вконтентовуючи його, він чинив у дусі закону Дванадцяти Скрижалей. Отак він спускав свій маєток і лупцював своїм коштом людей.

— Священним ходаком святого Бенедикта присягаюсь (сказав брат Жан), я зараз дізнаюся, де собака заритий!

Промовивши теє, ступив на берег, послав руку до череса і витяг звідти двадцять екю з сонцем, а відтак сказав до слуху всьому крючківському кодлу:

— Хто хоче дістати двадцять золотих екю за те, щоб його сатанинськи побили?

— Я, я, я! (озвалися всі). Ви поб'єте нас до посиніння, вашець, це вже напевне, зате і заробіток не злий.

Тут усі до брата Жана рвонули: кожному кортіло, щоб його за таку високу ставку одлушпанили. Брат Жан, це зборище оглянувши, вибрав червонопикого крючка, в якого на бецмані правиці красувався масивний і широкий срібний перстень з дуже буйним жабником.

Невдоволений таким вибором, здвиг заремствував, а молодий, високий і сухорлявий крючок, хлопчина тертий, умудренний і в церковному суді, як подейкували, впливовий, став мурмотати й нарікати, що червонопикий відбиває у них усю практику і що якби у них можна було заробити лише на тридцяти гарячих, то двадцять вісім з половиною він би на себе відтягнув. Одначе всі ці жаління і скигління викликалися звичайнісінькими заздрощами.

Брат Жан на свій повний задовіл добре гилив червонопикому у спину і в живіт, у руки і ноги, в голову і в усю шкуру, так кресав, аж навіть здалося, ніби на смерть змордував. Потім простягнув йому двадцять екю. І тут мій плюгавець підхопився на рівні, так веселенько, буцімто він король чи навіть два королі.

Інші крючки теж в'язнули до брата Жана:

— Панібрате дияволе! Якщо вам кортить ще когось натовкти, то ми, пане дияволе, візьмемо з вас дешевше. Ми всі до ваших послуг, з усіма мішками, паперами, перами, з усім що не є!

Червонопикий на них накинувся і гарикнув:

— А, щоб вас усіх, голота нещадима, ви що ж це, на мою торговицю претесь? Хочете покупців перенадити і перебити в мене? Викликаю як рак свисне ваш кагал увесь на церковний процес! Я вас засуджу, ви в мене до самого воверського дідька повієтесь!

Потім, повернувшись до брата Жана, сказав з усміхненим, веселим видом:

— Преподобний отче дияволе! Якщо, месіре, я вам до вподоби і якщо вам угодно ще трохи розважитись і мене потасувати, то я готовий за півціни, зайвого не візьму. А вже ви мене не милуйте. Я весь як є до ваших послуг, пане дияволе, з головою, з легенями, з усіма тельбухами! Щиро вам кажу!

Брат Жан урвав його лебедіння і пішов собі. Інші крючки кинулися до Панурґа, Епістемона, Гімнаста та прочих і звернулися з покірним проханням побити їх за найскромнішу відщкоду, а то доведеться їм, крючкам, покласти зуби на полицю. Проте ніхто не став їх слухати.

Потім, добуваючи прісну воду для корабельної команди, ми здибали двох старих сутяжниць, згірчених і невтішних. Пантагрюель зоставався на судні і саме в цей час подав знак до відплиття. Ми були подумали, що це родички того крючка, якого брат Жан відмастикував, і спитали, чого вони так побиваються. Вони відповіли, що як же їм не плакати, коли щойно двом найстатечнішим громадянам Крючкарії зашморгнули шию.

— Мої пахолки (сказав Гімнаст) зашморгують ноги сплячим своїм товаришам. А зашморгнути шию означає повісити і вдавити.

— От-от (мовив брат Жан). Ви міркуєте достоту як святий Жан де ла Паліс.

Ми спитали, за що їх горлом скарали, і нам відповіли, що вони поцупили примусію меси і сховали її під рукавом парафії.

— Бач (сказав Епістемон), які у них страшні алегорії.

Розділ XVII

Як Пантаґрюель острови Тоху[414] і Боху[415] поминув, а також про химерну смерть Бренґнарія, вітрякожера

Того самого дня Пантагрюель два острови проминув, Тоху і Боху, де годі було щось засмажити: Брангнарій, великолюд, стріскав і згамкав усі пательні, сковороди, горнці, чавунці і каструлі, які тільки знайшов на трапку, бо вітряків, якими він годувався, вже не стало. Ось так він під ранок, під час травлення, тяжко заслаб — на живіт кородився, а все тому (як лікарі запевняли), що травна здатність, самою природою пристосована травити цілі вітряки живцем, дала збій перед пательнями і горнцями, зате казани і чавунці перетравлювалися незле, як це діягностували медики з осаду і слизу в тих чотирьох бусарах урини, яку він двома струями пустив уранці.

За всіма правилами медичної науки ужито два різні засоби. Проте хвороба була дужча за ліки. І бравий Бренґнарій того самого ранку сконав, і смерть його була така сама химерна, що після цього вас би не здумила і кончина Есхіла; Есхілові, так тому віщуни навіщували, що він загине під упалим на нього предметом; от Судного дня вийшов він із міста, обходячи десятою дорогою будови, дерева, скелі і все те, що могло впасти і поховати під собою. Спинився він посеред широкої луговини, віддався вільному і відкритому небу, мовляв, тут йому ніщо не загрожує, якщо тільки на нього небесна баня не завалиться, але це вже навряд. А проте я чув, що жайворонки дуже бояться падіння небесної бані, бояться, що як вона впаде, тоді їх переловлять.

Того самого страшились колись і прирейнські кельти: йдеться про шляхетних, мужніх, лицарських, войовничих і звитяжних французів. Александер Великий спитав якось їх, чого вони найбільше на світі бояться, сподіваючись почути своє ім'я, на його великі пруеси, звитяги, завоювання і тріумфи зважаючи, але вони відповіли, що не бояться нічого, опріч обвалу бані небесної, проте це не завадило їм, як вірити Страбону, кн. VII, та Арріану, кн. І, пристати до ліги і здружитися з таким завзятим і великодушним царем. Плутарх у книзі Про лик, що на поверхні місяця появляється, оповідає, що такий собі Фенак боявся, як би на землю не впав місяць, і бідкався та вболівав над тими, хто під ним живе, тобто над етіопами і цейлонцями: ачей рухне на них така озія! А ще боявся за небо і землю, бо вони, на його думку, не досить міцно стоять і тримаються на Атлантових стовпах (в уявленнях, як це засвідчив Арістотель, Meta ta phys, lib. V[416], стародавніх людей).

Есхіл, хоч як берігся, загинув через запаморочливе падіння на нього черепахи; звалившись із піднебесся з пазурів орла, черепаха розчерепила йому голову своїм панциром.

Десь так помер і поет Анакреон, подавившись кісткою від винограду. Як помер претор Фабій, заглитнувшись козячим волосом у чашці з молоком. Як нагло сконав один добродій, стримуючи бздо і соромлячись перднути у присутності римського цезаря Клавдія.