Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 83

Десь найпевніш, цей острів Макрель, модло і прототип паризійського. Ходімо ловити устриць!

Старий макробій спитав по-йонійському Пантаґрюеля, як вони домудрувалися і схистилися до гавані прибитися саме сьогодні, коли такий вітрюган стругав, а море так грізно шпувало? Пантагрюель йому відповів, що Спаситель світу почув палкі і щирі благання моряків, які не для зиску мандрують і жодного краму з собою не везуть. А в море їх поманула вийти звичайна цікавість одвідати, послухати, побачити і зрозуміти оракула Бакбук і дістати від Сулії відповідь на делікатні запитання, виниклі в декого з їхньої команди. Хай там як, а набідувалися вони чимало і ледве не втонули. Відтак Пантагрюель і собі спитав у старого макробія, чим пояснити цей моторошний ураган і чи не лютують такі хуртовини на навколишніх морях, як це спостерігається в Океанному морі: у протоці Святого Маттея і в Момюсоні, і в морі Середземному: в Саталійській пучині, в Монтарджентано, Пйомбіно, біля рогу Малея в Лаконії, в Гібралтарській протоці, біля Месинської протоки тощо.

Розділ XXVI

Як добрий макробій Пантаґрюелеві розповідав про місцеперебування і смерть героїв

Добрий макробій так мовив:

— Ласкаві мандрівці! Це один із Спорадських островів, але не з тих Спорад, що в Карпатійському морі, а із Спорад океанових. Спрежду був то острів багатий, туристський, грибний, звірний, медний, молочний, джерелястий, торговий, людний, підбретанський, а тепер, з плином часу і на схилку світу, він, як бачите, зубожів і збезлюднів.

Ось у цьому чорному лісі, що на сімдесят вісім з гаком тисяч трасантів тягнеться і просториться, мешкають демони і герої, нині вже підтоптані, так ось, в останні три дні ми бачили у небі комету, аж це вона погасла, як ми гадаємо, через те, що вчора один із них сконав, і цю люту хуртовину, яка вас шарпала, спричинила його смерть. Коли всі живі-здорові, то все блаженствує і тут і на сусідніх островах. Коли ж хтось із них переставиться, то з лісу до нас долітають крики і жалібний лемент, на землі панують моровиці, напасті й знута, у повітрі — вихори й тьма, на морі — буря й ураган.

— У сказаному вами (мовив Пантагрюель) є зерно істини. Це все одно, що походня або ж свічка, поки вони горять і жевріють, то освітлюють усіх, пітьму розганяють, кожному дають утіху, кожному прислужуються світлом, нікому не шкодять, нікому не допікають, але, померкнувши, повітря димом і чадом занечищують, усім і кожному завдають шкоди і бридять. Так і з цими чистими й великими душами, поки вони з тілом не розлучилися, їхнє сусідство мирне, корисне, погідне, гонорове. А в годину, коли вони відлітають, на островах і континентах зазвичай спостерігаються атмосферні збурення, морок, грім, град, підземні поштовхи, удари, землетруси, на морі — борвій і хуртовина, і все це супроводжується голосінням народів, зміною вірувань, упадком царств і розвалом республік.

— Ми нестак давно (сказав Епістемон) пересвідчились у цьому під час смерти завзятого і просвіченого лицаря Ґійома дю Белле. Поки він жив, Франція на завидки всім пишала, усі шукали спілки з нею, всі її побоювалися. А після його кончини протягом довгих років усі її зневажали.

— Ось так (сказав Пантаґрюель), коли конав Анхіз у Трапані Сицилійському, хуртовина накоїла лиха Енеєві. З цієї самої причини Ірод, лютий тиран, цар юдейський, чуючи наближення страшного й огидного кінця (він сконав від питиріазиса, червами і нужою заживо зжертий, як перед ним померли Луцій Сулла, Фрекід Сирійський, Штагорів вихователь, грецький поет Алкман та інші) і передбачаючи, як жиди по його смерті запалять на радощах потішні вогні, заманив до себе в палац усіх ноблів і магістратів з усіх міст, слобід і замків Юдеї, заманив хитрощами, під тим приводом, буцімто йому треба переказати щось важливе щодо правління і захисту провінції. Коли ж ті зібрались і явились самолично, він велів їх замкнути в палацовому іподромі. А потім звернувся до своякині своєї Саломеї й мужа її Олександра з такою рацеєю: "Я знаю, що жиди моїй смерті зрадіють, а проте, як ви побажаєте вислухати мене й виконати те, що я вам скажу, погреб мій буде пишний, а скорбота велика. Як я упокоюсь, накажіть лучникам мої охорони, які вже моє розпорядження дістали, перебити всіх ноблів і магістратів, які тут під замком. Після цього вся Юдея несамохіть скорбітиме і ридатиме, а чужинці подумають, що причиною тому моя кончина, як нібито спустив духа якийсь герой".

Ось за чим уганяється скажений тиран. "Після мене хай земля з вогнем змішається", тобто хай гине весь світ. А паскуда Нерон, за Светонієм, ще й цю репліку поправив: не після мене, а при мені. Ці пакосні слова, про які згадує Цицерон, lib. 3 de Finibus[432], і Сенека, lib. 2 de Clementia[433], Діон Нікейський і Свіда приписують цезарю Тиберію.

Розділ XXVII

Як Пантаґрюель розправляв про відхід душ геройських і про моторошні ознаки, що передували смерті блаженної пам'яті сеньйора де Ланже

— Хай і випало нам (провадив Пантаґрюель) у морську хуртовину стільки перетерпіти і стільки моцюватися, а все ж я радий, що вона нас заскочила, адже завдяки цьому ми почули все, що зараз добрий макробій нам повідав. Я цілком пристаю на те, що він сказав про комету, яка стояла за кілька днів до смерти героя. Душі цих героїв такі високі, що небеса за кілька днів заповідають їхнє конання і кончину. Подібно до того, як умудрений лікар попереджає, близький кінець хворого бачачи, жінку, дітей, друзів і близьких про видющу смерть мужа, батька і родича, щоб у відпущений йому термін вони умовили його розпорядитися щодо майна, побалакати з дітьми і благословити їх, подбати про вдову, забезпечити сиріт, аби смерть не застукала його раптово і аби він подумав і про свою душу і про свій дім, так само благовісні небеса, ніби новим блаженним душам радіючи, запалюють, як потішні вогні, комети й метеори, і через них заповідають людям і точно передрікають, що за кілька днів ці шляхетні душі покинуть свої тіла і землю.

Так колись в Атенах судді аеропагу, вироки злочинцям ухвалюючи, вживали в кожному випадку знаки: літера 6 означала кару горлом, Т — виправдання, Л — додаткову інформацію, бо справа ще не вирішена. Знаки ці, на видноці виставлені, втишували хвилювання і тривогу родичів, друзів та всіх інших, кому не терпілося знати, яка ж доля і яке рішення суду у справі злочинців, під вартою утримуваних. Достоту так і небеса з допомогою комет нібито пломінкими космічними письменами мовчки кажуть нам: "Смертні! Якщо ви бажаєте ще чогось від цих щасливих душ вивідати, навчитися, почути, узнати, добути щодо громадського або ж приватного добра і користи, то вспішіться до них по відповідь, бо розв'язка комедії близька. Потім шкодуватимете, та вже пізно".

Ба більше. Аби земні люди бачили, що вони недостойні жити, спілкуватися і вкушати радощі з такими небуденними душами, небеса дивують і лякають людей чудесами, різними дивами і предивами, різними чудерствами та всякими іншими надприродними призвістками. А ми їх навіч узріли незадовго до переходу на той світ славної, високої і геройської душі премудрого і шляхетного лицаря де Ланже, про якого ви згадали.

— Я його згадую (сказав Епістемон), і серце моє тріпоче і тьохкає на думку про премногі і страхопудні дива, які нам явилися днів за п'ять, за шість перед переселенням його душі. Сеньйори д'Асьє, Шеман, Маї-однозір, Сент-Іл, Вільнев-Лагюяр, метр Ґабріель, савіянський лікар, Рабле, Каюо, Масюо, Майорічі, Бюллу, Серкю-бурмістр, Франсуа Прус, Феррон, Шарль Жірар, Франсуа Бурре і многі інші приятелі, домівники і служники небіжчикові мовчки перезиралися, не пустивши пари з уст, і в глибокій задумі собі уявляли, що скоро Франція позбудеться лицаря без страху і докори, такого славути і такого вірного її оборонця, і те саме стверджували, як їм подоба і випада, небеса.

— Чубчиком на моїй відлозі свідчусь (сказав брат Жан), не бажаю я вус у молоко вмочити невіголосом. Як-не-як, а я тямкуватий. Так ось,

Як говорив король панам,

А королева — діточкам, —

ці самі герої і напівбоги, про яких ви розводитеся, що ж вони, так і вмирають? Царице Небесна! А я, прости Господи, вірив-увірував, що всі вони безсмертні. А тепер ось превелебний макробій рече, що, зрештою, вони згасають.

— Не всі (відповів Пантагрюель). Стоїки запевняють, що смертні всі, опроче одного, і він безсмертний, недвигадушею, невидимий. Піндар ясно мовить, що богиням гамадріадам відміряно не більше нитки (себто життя) від кужеля і прядива Доль і неправедних Парок, ніж деревам, які вони опікають, тобто дубам, а від дубів, як це доводять Каллімах і Павсаній у книзі про Фокіду, дріади і випали, і такої думки Марціял Капелла. Щодо напівбогів, панів, сатирів, сильванів, домовиків, егіпанів, німф, героїв і демонів, то многі з них, виходячи з різного реченця життя, Гесіодом підрахованого, живуть до дев'яти тисяч семисот двадцяти років — число це складено так: одиниця додається до учетвереної двадцятки, і сума множиться на три і на уп'ятерену двійку у третій степені. Це ви знайдете у Плутарха в його книзі Упадок оракулів.

— Про це (сказав брат Жан) у служебнику моєму нічого не сказано. Ну та гаразд, повірю вам на слово.

— Я гадаю (сказав Пантагрюель), що всі розумні душі уникають ножиць Атропоса. Усі безсмертні: янголи, демони, люди. Ось я вам розповім історію, хоть і химерну, одначе многими вченими і тямущими історіографами записану й засвідчену.

Розділ XXVIII

Як Пантаґрюель про смерть героїв розповів дуже зворушливу історію

— Епітерс, Еміліана-ритора батько, плив із Греції до Італії на судні, з різним крамом і численними подорожанами на борту, аж це надвечір, біля Ехінських островів, поміж Мореєю і Тунісом, вітер нараз переліг і судно до острова Паксоса прибило. От як вони причалили, хто з мандрівців заснув, хто не спав, а хто пив і заїдав, аж це на острові Паксосі чийсь голос гучно вимовив ім'я Тамус. Від цього крику всі отетеніли. Хоча єгиптянин Тамус був стерником їхнього судна, але його імени не знав ніхто, поза кількома мандрівниками. Удруге покликнув цей страшний голос: він знову озивав Тамуса. Ніхто на нього не відгукнувся, всі мовчали і трепетали; тоді утретє пролунав той самий, ще грізніший крик, і Тамус нарешті відповів: "Я тут.