Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 91

Статуя Кибели зійшла з неба у Фриґію, на поле, іменоване Песинунт. Так само, як вірити Еврипіду, спустилася статуя Діани у Тавриду. З небес було послано лицарським і найхристиянішим королям французьким орифламу на подолання бусурман. За царювання Нуми Помпілія, другого римського цезаря, з неба спустився щит із гострими краями, названий Анцил. На атенський Акрополь колись упала з емпірея небесного статуя Мінерви. Нарешті святі Декреталії, які ви бачите тут, накреслені десницею Херувима. Вам, заморським гостям, це може здатися чимось неймовірним.

— Авжеж, щось не дуже віриться, — озвався Панурґ.

— А вони ж дивом послані нам із надгоряного світу, подібно до річки Нілу, яку Гомер, батько всякої філософії (божественні Декреталії виймаючи), тому й назвав її від Юпітера вихідною. А що ви бачили папу, їхнього євангеліста й неодмінного хранителя, то ми вам дозволимо подивитися на них, а захочете, то й прикластися. Проте задля цього вам доведеться три дні перед тим говіти і, ведлуг запроваджених правил, сповідатися, старанно вилущивши та інвентаризувавши ваші прогріхи, аби жодної околичности не проочити, як учать нас дивні глаголи оцих самих божественних Декреталій. А на це потрібен час.

— Чоловіче добрий! (озвався Панурґ). Декретиналії ваші, себто я хотів сказати Декреталії, ми вже бачили і на папері, і на пергамені, і на велені, і рукописні, і видруковані. Показувати їх — зайвий клопіт. З нас досить і вашої охотности, велике вам спасибі.

— Боже світе! (сказав Здоровега). Таких, як оце, ангельського письма, ви зроду не бачили. Ті, що у вас, тільки з наших списані, про це прямо глаголить один наш давезний декреталійний тлумач. Словом, для вас я радий рук доложити. Ви тільки скажіть, чи згодні ви сповідатися і провести кілька днів безскоромних.

— А, привести нам кілька дів нескромних (відповів Панурґ), будь ласка. А от свою душу постом припощувати це вже дзуськи. Нам на морі випало все разом: і Великий піст, і Петрівка, і Пилипівка, і Спасівка, повірте, тяжкий піст, до того ж ще павуки нам зуби павутинням заткали. Подивіться на нашого брата Жана Зубаря…

З цим словом Здоровега ніжно почоломкав його.

— …у нього в роті мох виріс, бо він не здвигне і не ворухне ні губами, ні щелепами.

— Це правда (сказав брат Жан). Я допісникував до того, що мене всього скарлючило.

— Ну, то входьмо (сказав Здоровега) до святині. Ви вже даруйте нам, що ми зараз не відспіваємо врочистої меси. Уже з полудня звернуло, а святі Декреталії забороняють нам правити пополудні, я маю на увазі обідню з півчаками і з причастям. Я можу відправити вам коротку і суху.

— Я б волів (сказав Панурґ) змочену добрим анжуйським вином. Ну, паняйте, паняйте!

— Хай тобі всячина! (сказав брат Жан). Як прикро, що в мене у животі зараз пусто! Якби я, з-чернецька, устиг гарненько підснідати й укинути трохи, то, завів би він Requiem, у мене знайшовся б і хліб і вино на погреб усохших, чи то пак усопших. Паняйте, печіть, катайте, але тільки я вас прошу: відчистіть обідню жвавіше, а то як би в мене з голоду вуха не попухли або ще щось гірше.

Розділ L

Як Здоровега архетип папи нам показав

По завершенні обідні Здоровега дістав біля головного вівтаря в'язку ключів, відімкнув тридцять два засуви і чотирнадцять колодок, на які було замкнене вівтарне загратоване віконце; відтак із таємничою міною накрився мокрим мішком і, розсунувши шарлатову саєтову шторку, показав нам якесь мальовидло, на мій суд ляпанину, тицьнув у нього довгим пірначем, а потім дав нам усім поцілувати те місце, де його пірнач торкнувся, і спитав:

— Як по-вашому, чий це образ?

— Це (відповів Пантаґрюель), певне, папа. Я впізнав його з тіари, з мантії, з наплечника і з пантофлів.

— Ваша правда (сказав Здоровега). Це модель того Всеблагого Бога, який на землі і якого ми побожно чекаємо до себе. О, щасливий, сподіваний і довгожданий день! А ви, блаженні і преблаженні! Світила небесні були до вас такі прихильні, що ви сподобилися воістину і направду лицезріти цього всемилостивого бога земного, саме мальовидло якого уже цілком розгрішує нас від усіх пам'ятних нам гріхів вкупі з одною третиною і вісімнадцятьма сороковими гріхів забутих! Ось чому ми наважуємося споглядати на нього лише на великі святки.

Пантаґрюель сказав, що це мальовидло нагадує роботи Дедала. Хай навіть це і мазанина, але в ній криється якась божественна сила, таємнича і прихована, здатна розгрішувати.

— Це (сказав брат Жан) усе одно, як у Сеї. Сидять якось у свят-вечір у заїзді похатники і хваляться: той вимантачив шість бланків, той два су, той сім каролюсів, а один гладкий жебрак наканючив аж цілих три тестони. "Виходить (кажуть йому кумпани), у тебе Божа нога", так ніби якесь божество засіло в його згризеній пранцями і гнильній нозі.

— Перш (сказав Пантаґрюель) ніж частувати мене такими розповідями, не забудьте принести мені мідницю. А то на мене вже блювачка напала. Згадувати святе ім'я Господнє, говорячи про такі огидні, паскудні речі! Тьху, тьху, як вам не сором! Там у себе в монастирі ви, монахи, любите теревені гнути. А тут уже цитьте!

— Але ж (озвався Епістемон) і лікарі визнають, що в деяких недугах дається взнаки божественна сила. Так само Нерон хвалив гриби і називав їх, як і греки, поживою Богів, бо він отруїв ними свого попередника, римського цезаря Клавдія.

— По-моєму (сказав Панурґ), цей портрет не має ніякої притоки до останніх наших пап, я бачив їх без наплечника, зате у шоломі і в перській тіарі, і коли у всій християнщині панував мир і спокій, вони одні вели криваву й запеклу війну.

— Але ж (сказав Здоровега) вони воювали з ворохобниками, єретиками, затятими протестантами, які наповратилися більше не підкорятися його щасливості, благому Богу, що на землі. Така війна не тільки дозволяється і схвалюється, а ще й ставиться за повинність святими Декреталіями, і папа мусить пустити на пожар і під меч положити цезарів, царів, дуків, принців і цілі панства, як вони його накази не виконують, банітувати, анафемувати і не лише умертвляти їхні тіла і тіла їхніх домівників і челядинців, а й душі ввергнути в геєну огненну.

— У пекло (сказав Панурґ), до всіх дідьків! У вас тут не виймуться єретики уподіб Коцького або ж ті, що водяться межи німців та англійців! Ви всі християни голова в голову.

— От, от (сказав Здоровега). Тому ми всі й урятуємося. Гайда по святу воду, а потім пообідаємо.

Розділ LI

Застілля з речами на честь Декреталій

Занотуйте собі, гультяйство, що поки Здоровега правив суху обідню, три дзвонарі з великими тарелями обходили вірних і горлали товстим гласом:

— Пожертвуйте на тих щасливців, що його лицезріли!

Коли Здоровега з храму виходив, вони піднесли йому ці тарелі, повні бренькачів папоманських. Здоровега сказав нам, що це на бенкет і що одна часть це винове, а друга часть це їдлове, як того вимагає чудодійна ґлоса, схована десь у святих Декреталіях.

І так воно славно їлося-пилося у гарному шиночку, схожому на ам'єнський шинок Ґійотів. Наїдки були ситі, трунки рясні, запевняю вас. Від цього обіду дві речі мені упам'ятку: хоть би яке м'ясиво подавалось, чи то козулі, каплуни, свинина (а в Папоманії її подостатком), чи то голуби, кролі, зайці, гиндики або ж ще щось, усе було з щедрою начинкою, осередком, потрібкою, товчеником; і перші і другі страви подавали дівчата на порі, місцеві правички, кралі (повірте мені!), білявочки, хорошульки, любусі, у довгих легких білих стихарях, подвійно підперезаних, простоволосі, кіски дрібними стрічечками і шовковими ліловими стьожками закосичені, поперетикувані трояндами, гвоздиками, майораном, кропом, апельсинним цвітом та іншими духмяними квітками; і в кожній паузі вони обносили гостей вином, гоже вклоняючись їм і припрохуючи, а гості любували на них. Брат Жан кидав на них косяки, наче пес, несучи в роті крильце. Після першої переміни дівчата зграйно проспівали епод[445] на славу сокровенних Декреталій.

А як уносили другу страву, Здоровега, розвеселений і розпромінений, звернувся до одного підчашого з такими словами:

— Прислужи, прислужко!

На ці слова одна дівчина мерщенько піднесла йому великий келих екстраваґантського вина. Той узяв його з її рук і, набравши повітря, сказав Пантагрюелю:

— Мій сеньйоре і ви, любі друзі! П'ю до вас від щирого серця. Ви мої любі-прелюбі гості!

Вихиливши келих і вернувши його гожій дівчині, він покликнув:

— О божественні Декреталії! Як ви всолодили солодке се вино!

— Нічогеньке (сказав Панурґ) винце!

— Я б волів (сказав Пантагрюель), щоб і несмаковите смакувало!

— О серафічна Шоста! (провадив Здоровега). Ти так потрібна для порятунку безталанних людей! О херувимські Клементины! Як повно у вас виводиться і як вірно описується ідеал щирого християнина! О янгеличні Екстраваґанти! Без вас пропали б нещасні душі, які блукають у своїх бренних тілах цим падолом сліз! Леле! коли ж нарешті дарована буде людям та особлива благодать, яка заохотить їх кинути всі клопоти і справи, щоби читати вас, пізнавати, вивчати, застосовувати, втілювати, всмоктувати, вбирати і вводити вас у найглибші шлуночки головного мозку, у шпик, у заплутаний лабіринт їхніх артерій? О, лише тоді, не раніше, не пізніше, цей земний світ стане щасливий!

На ці слова Епістемон підхопився на рівні і так, без сорому казка, ляпнув Панурґові:

— За браком стульчака доведеться вийти! Від цієї начинки й утрібки у мене кутнячку так розпирає, що стерпу нема!

— О, тоді (провадив Здоровега) не буде більше граду, морозу, інею, бурі! О, тоді прийде щедрота всіх благ земних! О, тоді в усьому всесвіті запанує вічний, міцний мир: ущухнуть війни, шарпанина, здирщина, харцизство, душогубство, убивати можна буде лише єретиків та клятих баламутів. О, тоді для всього роду людського запанують відрада, всерадість, усолода, млость, розваги, втіхи, блаженство! О велике віровчення, безцінна наука, божественні управи, увічнені в дивовижних розділах безсмертних цих Декреталїй! Хто з вас, читаючи хоча б півканона або ж одну-єдину сентенцію пресвятих Декреталїй, не відчував у собі, якщо тільки він не єретик, запаленого посвітача божественної любови і співчуття до ближнього, нездоланної нехоті до мирської марноти, захвату душі, піднесеної аж до третього неба, і цілковитого задоволу всіх бажань!

Розділ LII

Дальший тяг розмови про дива, Декреталіями вчинені

— Оце-то (сказав Панурґ) медотоуст! Та тільки я цьому ні на йоту не йму віри.