Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Сторінка 39

Та ще й таке правдиве, мудре, веселе! Ходімо до храму, і я вам прочитаю в спеціальній книзі, що це слово означає.

— Ведіть мене! — вигукнув Панург.— Мені кортить знати, що означає слово "Трінк!".

РОЗДІЛ ХЫХ

Про те, як Бакбук витлумачила слово "Трінкі*, мовлене Божественною Пляшкою

Привівши Панурга в храм, Бакбук дістала зі скрині велику книгу в срібній оправі, розгорнула її й сказала:

— Любі мої мандрівники! Слухайте те, що я вам прочитаю! Слово "Трінк!", відоме всім оракулам, знають також усі народи світу. Означає це слово: "Пий!" Без питва — без рідини, себто без води,— не може існувати жодна людина, жодна тварина, жодна рослина. Але є інше питво, без якого негоже жити саме людині; є джерело, з якого людина повинна пити щодня, щоночі, щогодини, щохвилини, щомиті; джерело це завжди повне і ніколи не висихає. Ви, мабуть, уже здогадалися, про що я веду мову. Це джерело— знання! Знання про все те,що є на світі!.. І коли ви припадете до цього джерела, то вже не відірветесь від нього,— бо відчуєте себе могутніми, справедливими й здатними до будь-якого діла. З ваших очей спаде полуда, ви виберетеся з прірви темряви, ви звільнитеся від пересудів та забобонів, зи зажадаєте нового життя — творчого, а не споглядального. Ви забудете про недуги, втому та нудьгу; ви навчитеся прозирати таємничі сили природи, які нині здаються вам незбагненними й непідкоренними.

Однак затямте, любі мандрівники: шлях до цього джерела, п'ючи з якого ви станете знаттєлюбами й життєтворцями, не вторований. Він увесь поріс колючим терном, на ньому лежать велетенські кам'яні брили, його перетинають бурхливі потоки. Щоб добутися до джерела, вам доведеться добряче потрудитися. І ви знову муситимете взяти собі за проводиря Світосяйний ліхтар — справжню, мудру науку. Світосяйний ліхтар розсіє темряву, освітить вам шлях. Подібно до того, як ви пливли-мандрували нескінченними морями і зійшли оце в наш таємничий підземний світ, ви помандруєте по світу речей і явищ, зовсім вам незнаних, зовсім незрозумілих. Зміст і сенс цих речей і явищ не відразу вам розкриється, довгий час він буде мовби туманом повитий. Це тому, що майже всі знання, якими ви володієте тепер,— хибні, несправжні.

— О Бакбук, як чудово ви говорите! Яка мудра ваша мова! — вигукнув Панург.— Тільки одного ви не сказали: женитися мені чи не женитися?

— Друже,— всміхнулася Бакбук у відповідь,— коли світло знань розсіє морок, що огортає майже все навколо вас, ви зумієте вибрати собі таку дружину, про яку мрієте.

— Ну, краще не скажеш! — мовив Пантагрюель.— І я колись казав вам майже те саме, Панургу! Отже, трінк! Так чи не так, брате Жан?

— Трінк! Трінк! — вигукнув брат Жан.— Велика Бакбук, як вам віддячити за вашу високу ласку?

— О, не кажіть про вдячність! — відповіла Бакбук.— Аби лиш ви були вдоволені; кращої нагороди мені не треба. Ми тут, під землею, найвище благо вбачаємо не в тому, щоб брати й приймати, а в тому, щоб давати й дарувати! Одне тільки я попрошу вас зробити: вписати ваші імена і назву країни, з якої ви прибули, в ритуальну книгу.

Мандрівники охоче зробили те, про що просила їх Бакбук.

Потім Бакбук наповнила водою з чарівного водограю три міхи і, подавши їх мандрівникам, мовила:

— Вертайтеся, друзі, в ваш світ і розкажіть там, що під землею є незліченні скарби. Все>що ви бачите на небі й називаєте феноменами, все, що є в річках та морях, не можна порівняти з тим, що ховає в собі

земля. Філософи ваші ремствують і побиваються: мовляв, більше нічого відкривати, бо все вже відкрили стародавні філософи. Ні І Скільки всього іще не відкрито! Скільки всього іще треба відкривати!

Мудрець Фалес, коли єгипетський цар Амазіс спитав його, що в світі найрозумніше, відповів: "Час", Бо тільки з плином часу відкривається й буде відкриватися все найпотаємніше. Тим-то стародавні греки називали бога Сатурна, тобто час, батьком істини, а істину — дочкою часу.

Мине час — і ваші філософи зрозуміють, що їхні знання, так само, як і знання їхніх попередників,— лиш наимізерніша частка того, що являє собою світ!

Коли ви повернетесь на кораблі, то побачите, що вони налаштовані до тривалої подорожі. Поки ви гостювали тут, у нас під землею, я цим поклопоталася. Отже, друзі, вирушайте в плавання й будьте певні: ви обминете всі небезпеки і щасливо причалите до своєї гавані. Ось лист — віддайте його вашому володарю Гаргантюа. Перекажіть йому та славним його підданцям щире вітання від нас

Бакбук дала Пантагрюелеві листа, згорнутого в сувій і запечатаного. Пантагрюель красно їй подякував, і Бакбук повела мандрівників нагору.

Вони пройшли по всьому острову — зеленобуйно-му, розмаєквітому, шовкотравому, запашнозелому, теплому й погідному, як їхня мила й люба Турень. У гавані їх чекав караван. Вранішнє сонце обливало кораблі своїм ласкавим промінням.

ТИТАН ВІДРОДЖЕННЯ

Визначний французький письменник і вчений-гуманіст Франсуа Рабле жив у бурхливий час, коли старі форми феодального світу почали відступати під натиском нового класу — буржуазії.

То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Західної Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечуючи догмати богослов'я і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого — на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції й Давнього Риму.

Так почався могутній культурний рух, відомий в історії під назвою <Відродження" (по-французькому "Ренесанс") — тобто відродження античної науки, літератури, філософії. Зародившись в Італії, цей рух розповсюдився по Європі й тривав з XIV по XVI століття.

Представники Ренесансу — гуманісти — прославляли людський розум, саму людину з її складним світом почуттів, прагнули визволити її з-під багатовікового феодально-церковного гніту. Вони стали творцями нової культури, вперше піддали серйозній критиці католицьку релігію на чолі з папою римським.

Франсуа Рабле (прибл. 1494—1553) був найвидатнішим французьким гуманістом. Народився він у квітучому містечку Шіноні провінції Турень. Дитинство його минуло на сільській фермі діда. Початкову освіту здобув у монастирській школі, а 1520 року вступив до францисканського монастиря. Монахам-франішсканцям дозволялося вивчати тільки богословські науки й читати, певна річ, лише богословські книги. Однак Рабле потай опанував давньогрецьку мову й захопився читанням творів античних письменників. Зрозумівши, що монастир не для нього, Рабле згодом покинув його і став секретарем у впливового тоді єпископа Жофруа д'Етіса-ка. Спочатку разом із ним, а потім і сам, він об'їздив усі провінції Франції, вивчаючи діалекти рідної мови, життя свого народу.

Рабле закінчив медичний факультет університету Монпельє, в університеті Пуатьє вивчав юридичні науки. Працюючи лікарем у Ліоні, написав ряд наукових книжок. Саме в цей час він почав листуватися з відомими гуманістами — Етьєном Доле, Гільйомом Бюде, Еразмом Роттердамським.

1532 року під впливом щойно видрукованої народної книжки про казкового велетня Гаргантюа Рабле написав свою книжку про Пантагрюеля, сина Гаргантюа, а через два роки — і про самого Гаргантюа.

Восени 1534 року у Франції розпочався період жорстокої реакції. Король Франціск Перший, наляканий рухом протестантів, що вимагали порвати з католицьким Римом, вирішив розправитися з ними. По всій країні запалали вогнища "святої інквізиції", у них гинули і протестанти, і гуманісти, які їм співчували.

Хто міг, той залишав Францію. Змушений був тікати й Рабле. Адже "святі отці", правовірні католики, не могли пробачити вільнодумному письменникові його глузувань з біблійних "істин*, сатиричних випадів проти своїх представників і давно загрожували йому розправою.

Скориставшись запрошенням єпископа, а пізніше кардинала Жана лю Белле, який значною мірою поділяв погляди гуманістів, Рабле став його особистим лікарем і виїхав з ним до Італії, що на той час стала місцем паломництва для багатьох гуманістів. Італія була для них не лише величезним античним музеєм, але й центром нової культури. Багаторічне перебування в Італії Рабле використав для поглиблення своїх знань.

1537 року він повернувся до Монпельє, де дістав учений ступінь доктора медицини. В університеті читав лекції, коментував праці славнозвісного давньогрецького лікаря Гіппократа і писав далі роман. У 1546 році вийшла третя, а в 1552 — четверта книга про Пантагрюеля. П'ята книга була видана друзями Рабле в 1564 році, вже після його смерті*

Рабле був не тільки талановитий письменник і відомий лікар. Він чудово знав право, археологію, історію, філософію, досконало володів латинською, давньогрецькою та італійською мовами, йому належало багато наукових праць. Епоха Відродження, писав Фрідріх Енгельс, потребувала появи титанів і "породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості > *. Разом із Дайте Аліг'єрі, Бокаччо, Шекспіром, Сер-вантесом, Еразмом Роттердамським Франсуа Рабле увійшов до цієї могутньої плеяди.

Ерудиція письменника просто дивовижна. У своєму романі він подає відомості з воєнної науки, мистецтва, географії, навігації, ботаніки, зоології, взаємозв'язків людини з природою. Водночас він піддає нищівній, часом убивчій критиці ненависний йому феодально-церковний світ, усі державні установи.

Роман "Гаргантюа і Пантагрюель "> написаний у формі казки-сатири. Місце дії — фантастична країна Утопія. Проте Рабле наче забуває про це і в першій книзі роману змальовує рідну Францію, Париж, провінційні міста і села, у яких живуть працьовиті, миролюбні й веселі ремісники, селяни та пастухи, створює багатобарвну картину життя народу.

Однак письменник не обмежується цим, він викладає цілу систему гуманістичних принципів, зокрема, по-новому ставиться до виховання дітей. Спочатку у Гаргантюа вчителем був тупий схоласт Тубал Олоферн; автор нещадно висміює його, а разом з ним і схоластичну літературу та схоластичну шкільну систему, що перетворюють учня на бовдура. Для посилення ефекту Рабле використовує свій улюблений прийом — гротеск, тобто суперечливе поєднання реального і фантастичного.