Гармидер у школі - Сторінка 2

— "Веди, Макдаф!", ну, це з Шекспіра.

Містер Шрапнель стиха зітхнув і поплентався за міс Гармидер у школу, підбираючи за нею все, що вивалювалося по дорозі з її сумок.

2. Велике літакове змагання

— Це третій клас, — сказав містер Шрапнель.

Тридцять двоє дітей сиділи тихо і сумирно, вони подивилися спочатку на нову вчительку, а тоді на містера Шрапнеля, але врешті-решт їхні погляди знову звернулися до нової вчительки.

— Третій клас, це міс Гармидер.

Лілія Гармидер широко усміхнулася класу і виронила ще дві сумки.

— Доброго ранку, діти! — проспівала вона і миттю зникла під столом, щоби позбирати свої манатки.

— Доб-ро-го ран-ку міс Гар-ми-дер! — хором привіталися третьокласники, попри те, що міс Гармидер зникла з їхнього поля зору.

— Містер Дейвід нездужає, — пробурчав містер Шрапнель. — Тим не менше, я впевнений, що у міс Гармидер ви будете в добрих руках. Ага, до речі, міс Гармидер, розклад висить на стіні ось тут. Перший урок — математика.

— Що це? — звідкись з-під столу долинув здушений голос. — О, я знайшла гумку, схожу на слона. Хтось із вас загубив слона?

Над столом з'явилася рука, яка розмахувала червоною гумкою.

— Хто загубив слона?

Містер Шрапнель заціпеніло дивився на руку зі слоном. Йому ніколи не доводилося чути нічого подібного.

Щодо третьокласників, то вони були ошелешені не менше за нього. Вони, затамувавши подих, чекали, що містер Шрапнель ось-ось вибухне.

Проте він так і не вибухнув. Він тільки дивився на тонку руку, що вимахувала гумовим слоном.

Тоді над столом з'явилося й обличчя, і міс Гармидер звелася на ноги.

— Ну ж бо, він же чийсь, — радісно сказала вона. — Бідний бездомний слоник!

У задніх рядах тихенько хихикнули. Містер Шрапнель крутнувся на каблуку і вп'явся поглядом у глибину класу. Він різко вдихнув:

— Я змушений залишити вас, міс Гармидер, і не забувайте — математика!

Містер Шрапнель розмашистими кроками зник за дверима. По класу пронеслося полегшене зітхання, діти відкинулися на спинки парт. Лілія Гармидер уважно дивилася на дітей. Діти похмуро дивилися на неї. Троє з них вже порпалися у своїх партах.

— Що ви робите? — запитала міс Гармидер.

— Дістаємо підручники з математики, міс.

— А хто що сказав про математику? — лагідно запитала вона.

Усі троє підняли голови з-над парт і уважно спостерігали за нею.

— Ми завжди займаємося математикою по понеділках, — сказала Ребекка.

— Розумію, що ж, ми не повинні змінювати розклад, чи не так? Це він? — міс Гармидер примружилася, щоби прочитати величезний аркуш паперу, вкритий блакитними написами. Багато з-поміж них були підкреслені червоним.

— Цікаво, цікаво, — сказала вона. — Отже, математика. Ну, давай ти, як тебе звати?

— Пітер, міс.

— Добре, Пітере, скільки буде два плюс два?

Пітер втомлено зітхнув.

— Чотири, міс.

— Дуже добре. А тебе як звати?

— Емі, міс.

— Скажи-но, Емі, скільки буде шістсот дев'яносто два плюс п'ять тисяч двісті шістдесят, поділити на вісім?

Настала черга Емі зітхати. Годі було й надіятися, що їй вдасться підрахувати це в умі.

— Я не знаю, міс, — прошепотіла вона, очікуючи, що вчителька почне на неї кричати.

— І я так само, — усміхнулася міс Гармидер. — Але, мабуть, страшенно багато. Добре, математику ми на сьогодні відробили. Що в нас далі?

— У розкладі далі англійська, міс, — повідомила Ембер.

— У такому разі, будь ласка, напиши на дошці слово "кіт".

Ембер написала.

— Прекрасно, — сказала міс Гармидер. — Англійську ми теж відробили. Наступний урок, наскільки пам'ятаю, історія. Ентоні, коли в тебе день народження?

— Двадцять восьмого жовтня, міс.

Міс Гармидер подивилася на годинник.

— Ще тільки пів на десяту, а ми вже закінчили всі уроки!

— У нас ще залишилися природничі науки, — зітхнув Люк.

— Ми завжди займаємося природничими науками, — простогнав Вейн.

Двері класу рвучко відчинилися, і містер Шрапнель виставив з-за одвірка свою велику голову.

— Усе гаразд, міс Гармидер? — уривчасто запитав він. — Математика?

— Ми займаємося нею, містере Шрапнель, — бадьоро сказала міс Гармидер.

Якийсь час обоє дорослих дивилися одне на одного. Це виглядало так, ніби містер Шрапнель їй не повірив, а вона чекала, що він скаже ще щось. Тим часом вона просто спокійно дивилася на нього своїми ясними сірими очима. Містер Шрапнель відчув, що цей погляд його дратує. Він коротко кивнув, тихо зачинив двері й пішов далі.

Міс Гармидер знову повернулися лицем до класу:

— Скажи мені, чим ви вже займалися у цій чверті з природничих наук, Марк?

— Ми проходили птахів, міс.

— Он як? Це добре.

— Ми встигли пройти співочих птахів, качок і чайок, — досить байдуже додав Марк.

Міс Гармидер з головою пірнула у свої пакунки.

— Якщо ви й далі займатиметеся в такому темпі, — з глибини сумки донісся її приглушений голос, — то покінчите з цілим пташиним царством за якихось два роки. Ага, ось за чим я шукала. Пол, роздай усім по аркушу цього паперу. А тепер — хто може мені сказати, що таке "орігамі"?

— Це поп-зірка, міс? — запитала Керрі.

— Блискуча ідея! Прекрасне ім'я для поп-зірки! Насправді "орігамі" — це японське слово, яке означає мистецтво складання паперу. Пол тільки що роздав вам папір для орігамі, і я хочу, щоб ви склали його трикутником, як я.

Усі зосереджено склали свої аркуші.

Двері різко відчинилися:

— Математика? — запитав містер Шрапнель, кидаючи підозріливі погляди.

— Підніміть ваші фігури, — наказала міс Гармидер. — Які це фігури?

— Трикутники! — вигукнув клас.

Містер Шрапнель нахмурився, буркнув щось під ніс, зачинив двері й пішов геть. Діти перезирнулися і почали усміхатися. Це було чудово.

— А тепер зігніть отут. Загніть цей кінчик ось так. Добре, а тепер розгладьте квадратну частину, переверніть і загніть під ось таким кутом тут і тут — і маєте птаха. Це легко, правда?

Коли третьокласники зрозуміли, що вони тільки що зробили, по класу пронісся схвильований шепіт.

Але міс Гармидер ще не закінчила:

— А тепер візьміть за лапки, які звисають донизу, і легенько потягніть — ось так!

— Ой! — вигукнула Карен. — Він махає крилами! Якщо потягти за лапки, він махає крилами!

Тридцять двоє паперових птахів махали крилами над партами. Класна кімната почала наповнюватися дедалі гучнішими голосами птахів. Міс Гармидер з ентузіазмом приєдналася до них, вилізла на вчительський стіл і запустила свого птаха вниз.

— Я чайка, — вигукнула вона. — Киги! Киги-и-и! Дивися, Джоне, ти тільки що зніс яйце!

Джон усміхнувся:

— А ви трошки, ну, божевільна, правда, міс?

Лілія випросталася, трошки подумала, а тоді зіскочила зі столу.

— Дуже може бути, — відповіла вона.

Він знову усміхнувся.

— Я так і знав, — сказав він щасливим тоном.

— Гаразд, опустіть на якийсь час ваших птахів, — звернулася міс Гармидер до учнів. — Хто скаже мені, чому птахи літають?

— Хтось смикає їх за ноги! — вигукнув Вейн.

— Не думаю, — розсміялася вона. Вона знову зарилася в свою торбу і витягла звідти ще паперу для орігамі. — Зробіть такі паперові літачки, які би могли летіти якомога далі.

Лі стурбовано завовтузився.

— Нам заборонено робити паперові літачки.

— А чи вам хто-небудь забороняв робити паперові літальні апарати?

— Тільки літачки, міс, — вишкірилася Джекі й квапливо почала складати зі свого аркуша паперу фантастичний надшвидкісний гіперзвуковий літальний апарат.

Через кілька хвилин, коли по всьому класу вже шугали літачки, міс Гармидер закликала всіх зупинитися.

Вона вивела клас у хол, де було більше місця, щоби запускати літачки, але й це не задовольнило міс Гармидер.

— Нам потрібна більша висота. Підтягніть сюди ці шведські стінки. Морські птахи стартують зі скель, тож ці шведські стінки будуть нашими скелями. Ось так, просто неймовірно! Ну, давайте!

Міс Гармидер вилізла на шведську стінку, а вслід за нею повилазили дітлахи, стискаючи в руках свої літачки.

— Коли я була маленька, то завжди хотіла бути морським птахом, — сказала Лілія. — Я хотіла бути альбатросом. От якби я народилася альбатросом!

— Справді, міс? — Тереза запитально подивилася на міс Гармидер.

Вчителька справляла враження дуже дивної, проте водночас із нею було якось напрочуд легко і приємно. Відтак Тереза наважилася сказати річ, яку вона ніколи раніше нікому не говорила:

— А я завжди хотіла бути кроликом, — прошепотіла вона.

— О, як чудово! Так, добре, всі вже тут. А тепер один по одному запускайте свої літачки.

Діти почали один по одному кидати свої літачки. Деякі з них одразу ввійшли в круте піке до самої підлоги. Деякі на високій швидкості задирали носи, робили петлю, а тоді повільними спіралями спускалися додолу. Тільки двом-трьом літачкам вдалося пролетіти більш-менш значну відстань. Після кожного запуску відстань, яку пролетів літачок, акуратно відмірювалася довгою рулеткою.

Міс Гармидер і собі зробила літачок. Він шугнув назад над її плечем і врізався в стіну в неї за спиною.

— Ой, а мій летить задом наперед!

Третьокласники розсміялися.

— Міс Гармидер!

— Це що за гармидер? — у кінці холу стояв містер Шрапнель, сердито дивлячись на підлогу, встелену паперовими літачками найрізноманітніших розмірів. — Що тут відбувається? Діти, ви ж знаєте, літачки заборонені.

Міс Гармидер схопила канат, який звисав поруч із нею, і з'їхала по ньому просто до роздратованого директора.

— Містере Шрапнель, ми займаємося серйозним дослідженням: вивчаємо природу польоту. Як ми можемо працювати над темою "Птахи", не розуміючи принципів польоту? Погляньте на мій. Він літає задом наперед.

Вона передала свій літачок містерові Шрапнелю.

— Ну, ви можете мені сказати, чому він літає задом наперед? Дивіться.

Вона розмахнулася, кинула літачок — і він знову зник з очей у неї за плечем.

— Бачите? Я ж вам казала.

Містер Шрапнель підняв літачок. Він почав розгладжувати одне з його крил:

— Думаю, це тому що… — він раптом замовк і сердито нахмурився. — Міс Гармидер, цього немає в розкладі, і я не думаю, що ви повинні заохочувати дітей…

— Це ж природничі науки, чи не так? — перебила його Лілія, дивлячись на директора своїми ясними сірими очима. — Мені здається, літачок Джулі пролетів найдалі, так що вона перемогла. Зараз ми повернемося до класу і подивимося, чи нам вдасться з'ясувати, чому її літачок показав найкращий результат. Ви не підете допомогти нам у цьому, містере Шрапнель?

Директор з жахом відсахнувся і похмуро пробурчав щось про роботу, якої в нього надто багато.