Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 9

- Джоан Роулінг -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

ОЙ, ЗНОВУ!!!

Вона взяла зі столу чарівну паличку, яка голосно пискнула й перетворилася на велетенську гумову мишу.

— Знову їхня фальшива чарівна паличка! — закричала вона. — Скільки я їм казала, щоб не розкидали їх по всій хаті!

Місіс Візлі схопила справжню чарівну паличку, обернулася й побачила, що банячок на плиті димить.

— Ходімо, — квапливо сказав Рон до Гаррі, хапаючи з відчиненої шухляди жменю ножів, — допоможемо Біллові й Чарлі.

Вони покинули місіс Візлі саму й вискочили надвір чорним ходом.

Ступили якихось кілька кроків, як із саду, задерши пухнастого хвоста, вилетів рудий Криволапик, що гнався за чимось схожим на картоплину з лапками. Гаррі відразу побачив, що то гном. Гном був заввишки сантиметрів двадцять, він швиденько перебирав своїми мозолястими ніжками, чкуряючи через двір, а тоді сторч головою застрибнув у високий чобіт, що лежав біля дверей. Гаррі чув, як реготав гном, коли Криволапик запхнув у чобіт лапу, намагаючись до нього дотягтися. Тут із за будинку долинув якийсь гуркіт. Вони збагнули, що сталося, коли зайшли в сад і побачили, що Білл і Чарлі повитягали свої чарівні палички й примусили два старі пошарпані столи злетіти високо над газоном. Столи почали в повітрі зіштовхуватись і намагалися один одного збити. Фред із Джорджем підбадьорювали їх вигуками, Джіні реготала, а Герміона стояла біля живоплоту й вагалася — сміятися їй чи обурюватись.

Біллів стіл зумів добряче стукнути стіл Чарлі, аж у того відпала одна ніжка. Щось грюкнуло вгорі, і всі, задерши голови, побачили, що з вікна на третьому поверсі стирчить голова Персі.

— Чи не можна тихіше? — загорлав він.

— Вибач, Персику, — всміхнувся Білл. — Як там справи з казанами?

— Дуже погано, — сердито буркнув Персі і знову зачинив вікно.

Білл з Чарлі засміялись, а тоді безпечно приземлили столи на травичку й зіставили їх докупи. Білл змахнув чарівною паличкою, відновив поламану ніжку й вичаклував прямо з повітря скатертини.

О сьомій годині обидва столи вже вгиналися від незліченних тарілок і тарелів зі стравами й смаколиками, що їх наготувала місіс Візлі. Усі дев'ятеро Візлів, Гаррі й Герміона повсідалися й почали їсти просто неба — безхмарного й синього. Гаррі, котрий ціле літо жив на черствих тістечках, тепер ніби опинився в раю. Тож він більше слухав, аніж говорив, налягаючи на пиріг з курятиною та шинкою, на варену картоплю й салат.

На другому краю столу Персі розповідав батькові про доповідь щодо товщини казанів.

— Я пообіцяв містерові Кравчу закінчити її до вівторка, — пихато повідомляв Персі. — Це навіть раніше, ніж він сподівався, але я завжди мушу бути на висоті. Думаю, він буде задоволений, що я так хутко все зроблю. Особливо тепер, коли в нашому відділі стільки різних справ, пов'язаних з підготовкою до Кубка світу. До речі, ми сподівалися більшої підтримки з боку відділу магічної фізкультури та спорту. Лудо Беґмен...

— Лудо мені подобається, — лагідно сказав містер Візлі. — Це ж він дістав нам такі гарні квитки на Кубок. Я зробив йому невеличку послугу: його брат Отто встряв у одну халепу... мав газонокосарку з надприродними можливостями... але я все владнав.

— Авжеж, Беґмен доволі приємна особа, — неохоче визнав Персі, — але яким чином він став начальником відділу? Його ж не порівняти з містером Кравчем! Я не можу собі уявити, щоб у відділі містера Кравча зникла працівниця, а він би навіть не намагався довідатись, що з нею сталося. Ти знаєш, що від Берти Джоркінз уже місяць немає жодної вістки? Поїхала на канікули в Албанію й досі не повернулася!

— Я розпитував про це Лудо, — спохмурнів містер Візлі. — Він сказав, що Берта губилася вже безліч разів... хоч, мушу зізнатися, якби це був працівник мого відділу, я б уже занепокоївся...

— Берта й справді безнадійна, — сказав Персі. — Я чув, що її кілька років перекидали з відділу у відділ, бо з нею було більше мороки, ніж користі... та все одно, Беґмен мав би хоч спробувати її розшукати. Містер Кравч зацікавився цим особисто — вона колись працювала в нашому відділі, а містер Кравч, мені здається, відчував до неї певну симпатію — але Беґмен знай собі сміється й каже, що вона, мабуть, щось наплутала з картою й опинилася замість Албанії в Австралії. Але, — Персі багатозначно зітхнув і зробив великий ковток бузинового вина, — ми маємо досить клопоту в нашому відділі міжнародної магічної співпраці. Нам не до пошуків працівників інших відділів. Тобі ж відомо, що після Кубка світу ми повинні організувати ще одну велику подію.

Він значуще прокашлявся й глянув на той край столу, де сиділи Гаррі, Рон і Герміона. — Ти знаєш, тату, про що я кажу. — Тут він заговорив дещо голосніше. — Про ту суперсекретну подію.

Рон закотив очі й пробурмотів Гаррі й Герміоні:

— З самого початку роботи в міністерстві він аж зі шкури пнеться, щоб ми його запитали про ту подію. Мабуть, то буде виставка казанів з небачено товстим дном.

Місіс Візлі тим часом сперечалася з Біллом про його сережку, яку він, либонь, купив недавно.

— ...та ще й це жахливе ікло! Білл, а що тобі на це кажуть у банку?

— Мамо, та в банку всім начхати, що в мене у вусі, головне, щоб я прибуток їм приносив, — терпляче пояснював Білл.

— Синку, а на твоє волосся просто смішно дивитися,—не заспокоювалася місіс Візлі, погладжуючи пальцями чарівну паличку. — Може, я тобі його підрівняю?

— А мені подобається, — заперечила Джіні, що сиділа поруч з Біллом. — Мамо, ти така старомодна. Та й узагалі, в професора Дамблдора волосся набагато довше...

Фред, Джордж і Чарлі були захоплені розмовою про Кубок світу.

— Переможе Ірландія, — з повним ротом картоплі нерозбірливо проказав Чарлі. — У півфіналі вони розгромили Перу.

— Але ж болгари мають Віктора Крума, — засумнівався Фред.

— Крум добрий гравець, але Ірландія має таких семеро, — не погодився Чарлі. — Шкода тільки, що не пройшла Англія. То була просто ганьба.

— А що сталося? — зацікавився Гаррі, шкодуючи, що, поки мешкав на Прівіт драйв, не мав контакту з чаклунським світом. Квідич — то була його пристрасть. Гаррі став ловцем ґрифіндорської квідичної команди з перших днів навчання у Гоґвортсі. А ще він мав "Вогнеблискавку" — найкращу в світі спортивну мітлу.

— Продули Трансільванії з рахунком 10:390, — понуро буркнув Чарлі. — Жахлива гра. А тоді ще Валлія програла Уґанді, а Люксембург роздовбав Шотландію.

Містер Візлі вичаклував свічки, щоб освітити присмерковий сад, і всі перейшли до десерту — домашнього полуничного морозива. Коли його доїли, над столом уже літали нетлі, а тепле повітря просякло пахощами трави. Відчуваючи ситість і спокій, Гаррі спостерігав за гномами, що гасали в трояндових кущах і реготали мов навіжені, тікаючи від Криволапика.

Рон пересвідчився, що решта родини захоплена розмовою, і тихесенько спитав у Гаррі:

— Ти останнім часом чув щось від Сіріуса?

Герміона озирнулася й прислухалася.

— Так, — ледь чутно відповів Гаррі, — двічі. З ним, здається, все гаразд. Я йому позавчора написав листа. Може, він пришле відповідь, поки я ще тут.

Він раптом пригадав, чому саме вирішив написати Сіріусові. Якусь мить уже готовий був розповісти Ронові й Герміоні, як йому болів шрам, і про сон, через який прокинувся... але не захотів тривожити їх саме зараз, коли відчував таку втіху і спокій.

— Дивіться, котра вже година, — вигукнула зненацька місіс Візлі, зиркнувши на свій годинник. — Вам усім давно вже час спати, адже, щоб устигнути на Кубок, треба буде прокинутися ранесенько. Гаррі, можеш залишити свій список мені, і я завтра на алеї Діаґон усе тобі куплю. Мені вже всі віддали свої списки. Після Кубка світу ви можете не встигнути. Минулого разу матч тривав п'ять днів.

— Ого... може, й тепер так буде! — захопився Гаррі.

— Боронь Боже, — звів очі до неба Персі. — Страшно подумати, що станеться з шухлядою для вхідних листів, якщо мене п'ять днів не буде на роботі.

— А що, Персику? Знову хтось підкине туди драконячих какульок? — вишкірився Фред.

— То був зразок добрива з Норвегії! — густо почервонів Персі. — То було не для образи!

— Для образи, — прошепотів Фред Гаррі, коли вони підводилися з за столу. — То ж ми йому прислали.

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —

Летиключ

Гаррі здалося, що він навіть очей склепити не встиг, а його вже почала будити місіс Візлі.

— Пора вставати, любий Гаррі, — прошепотіла вона й пішла будити Рона.

Гаррі намацав окуляри, надів їх і сів у ліжку. Надворі було ще темно. Коли мати почала торсати Рона, той забурмотів щось нерозбірливе. З під ковдр на сусідніх із Гаррі ліжках вигулькнули дві розкуйовджені голови.

— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.

Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.

Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.

— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати... Гаррі, чи я схожий на маґла?

— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.

— А де Білл, Чарлі і Пер... Пер... Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.

— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.

Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.

— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?

— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?

Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.

— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.

— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.

Усі здригнулися, крім Гаррі.

— Е е...