Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 93

— Він хворий, він поранений. Дамблдоре, батьки Діґорі тут, на трибунах...

— Дамблдоре, я відведу Гаррі...

— Ні, краще я...

— Дамблдоре, сюди біжить Амос Діґорі... Він уже близько... Може, йому сказати — поки він ще не бачив?

— Гаррі, стій тут...

Дівчата істерично верещали й ридали... Усе якось дивно спалахувало перед Гарріними очима...

— Не бійся, синку, я тебе відведу... ходімо... до лікарні...

— Дамблдор наказав лишатися тут, — через силу проказав Гаррі. Біль у шрамі був такий нестерпний, що, здавалося, його зараз знудить. Усе перед очима розпливалося.

— Тобі треба лягти... лягай...

Хтось набагато більший і сильніший за Гаррі напівштовхав, напівніс його крізь переляканий натовп. Гаррі чув, як люди щось вигукували й кричали, поки чоловік, який вів його до замку, прокладав шлях крізь юрбу. Через галявину, повз озеро з дурмстрензьким кораблем, — Гаррі не чув нічого, крім важкого дихання чоловіка, який допомагав йому іти.

— Що сталося, Поттере? — нарешті озвався той, піднявши Гаррі на кам'яні сходи. Цок:. Цок. Цок. То був Дикозор Муді.

— Кубок виявився летиключем, — відповів Гаррі, поки вони переходили вестибюль. — Він переніс мене й Седрика на цвинтар... А там з'явився Волдеморт... Лорд Волдеморт...

Цок. Цок. Цок. Мармуровими сходами нагору.

— Там був Темний Лорд? І що сталося потім?

— Убили Седрика... Вони вбили Седрика...

— А потім?

Цок. Цок. Цок. Коридором...

— Зварив вариво... Повернув собі тіло...

— Темний Лорд повернув собі тіло? Він повернувся?

— Прийшли смертежери... А потім ми змагалися на дуелі...

— Ти змагався на дуелі з Темним Лордом?

— Я втік... Моя чарівна паличка... зробила щось дивне... Я бачив своїх маму й тата... Вони виникли з його палички...

— Сюди, Гаррі... Сюди. Сідай... Усе буде гаразд... Випий оце...

Гаррі почув, як заскрипів ключ у замку. Тоді хтось дав йому в руки чашку.

— Випий... Тобі стане краще... Пий, Гаррі, мені треба знати все, що було, якомога точніше.

Муді нахилив чашку і допоміг йому випити. Гаррі закашлявся, перчений смак обпік горлянку. Обриси Муді та його кабінету нарешті стали чіткіші... Професор був так само блідий, як і Фадж, обидва його ока, не кліпаючи, втупилися в Гарріне обличчя.

— Гаррі, Волдеморт повернувся? Ти певен? Як йому це вдалося?

— Він узяв дещо з могили свого батька, від Червохвоста і від мене, — сказав Гаррі. У голові проясніло. Біль у шрамі трохи вгамувався. Він чітко бачив обличчя Муді, хоч у кабінеті було темно. Навіть сюди долинали крики й верески з поля для квідичу.

— Що взяв від тебе Темний Лорд? — запитав Муді.

— Кров, — відповів Гаррі, піднімаючи руку. На рукаві мантії був проріз від Червохвостового кинджала.

Муді голосно й протяжно свиснув.

— А смертежери? Повернулися?

— Так, — кивнув Гаррі. — Багато...

— Як він до них поставився? — тихо запитав Муді. — Він їм пробачив?

І раптом Гаррі згадав. Треба було сказати Дамблдорові, негайно треба було сказати!

— У Гоґвортсі є смертежер! Тут є смертежер — він укинув моє ім'я в Келих Вогню, він зробив так, щоб я дійшов до фіналу...

Гаррі спробував підвестися, але Муді силоміць посадовив його на місце.

— Я знаю, хто смертежер, — тихо сказав він.

— Каркароф? — аж підскочив Гаррі. — Де він? Ви його вже затримали? Замкнули?

— Каркароф? — якось дивно реготнувши, перепитав Муді. — Каркароф недавно зник, коли відчув, що Чорна мітка на його руці почала пекти. Він зрадив дуже багатьох відданих прибічників Темного Лорда, тому не прагнув з ними зустрітися... Та я сумніваюся, що він далеко втече. Темний Лорд уміє вистежувати своїх ворогів.

— Каркароф зник? Утік? То що — це не він укинув моє ім'я в Келих?

— Ні, — твердо відповів Муді. — Ні, не він. Це зробив я.

Гаррі не повірив власним вухам.

— Ні, це не ви, — сказав він. — Ви не вкидали... ви не могли...

— Запевняю тебе — це справа моїх рук, — ще впевненіше мовив Муді. Його магічне око закрутилося й зупинилося на дверях — Гаррі знав, що він перевіряє, чи за ними ніхто не стоїть. Водночас Муді витяг чарівну паличку і націлив її на Гаррі.

— То він їм пробачив? — перепитав Муді. — Смертежерам, які лишилися на волі? Тим, що уникли Азкабану?

— Що? — перепитав Гаррі.

Він не зводив очей з націленої на нього палички. Це якийсь невдалий жарт — інакше бути не могло.

— Я тебе запитав, — тихо повторив Муді, — чи пробачив він тим мерзотникам, які навіть не намагалися його шукати. Тим віроломним боягузам, що навіть не пішли заради нього в Азкабан. Нікчемні дрібні покручі — їм вистачило сміливості, щоб стрибати в масках на Кубку світу з квідичу, та варто було мені запалити в небі Чорну мітку, як вони порозбігалися.

— Ви запалили... Що ви таке кажете?

— Я ж казав тобі, Гаррі... Найбільше в світі я ненавиджу смертежерів, які уникли кари. Коли мій пан потребував допомоги, вони від нього відвернулися. Я думав, що він їх покарає. Думав, що він цих смертежерів катуватиме. Скажи, чи він мучив їх, Гаррі, — навісна усмішка раптом осяяла обличчя Муді. — Скажи, чи розповів він їм, що тільки я — єдиний! — зберіг йому вірність... І готовий був ризикувати всім, щоб дістати йому те, чого він прагнув над усе... Тебе.

— Ви не... це... це не могли бути ви...

— Хто вкинув у Келих Вогню твоє ім'я начебто від іншої школи? Я. Хто відлякав усіх, хто міг би тебе скривдити або завадити виграти турнір? Я. Хто підштовхнув Геґріда, щоб він показав тобі драконів? Теж я. Хто підказав тобі єдиний спосіб, яким ти міг перемогти дракона? І тут я.

Магічне око Муді нарешті відвернулося від дверей. Воно завмерло на Гаррі, а перекошений рот скривився ще більше, ніж завжди.

— Страшенно нелегко було, Гаррі, проводити тебе крізь усі ті завдання й не викликати підозр. Я мусив використати усю свою хитрість, щоб ніхто не помітив, що твій успіх — справа моїх рук. Коли б ти занадто легко з усім справлявся, то Дамблдор почав би щось підозрювати. Головне було, щоб ти потрапив у лабіринт — бажано, зі значним відривом від інших учасників. Я знав, що там я легко позбудуся решти чемпіонів і очищу шлях для тебе. Однак я мусив змагатися ще й з твоєю дурістю. Особливо на другому завданні — я вже було подумав, що ми програємо. Я стежив за тобою, Поттере. Я знав, що ти не розгадав таємниці яйця, тому дав тобі ще одну підказку...

— Ви не давали мені підказки, — у Гаррі пересохло в горлі. — Мені підказав Седрик...

— А хто сказав Седрикові відкрити його під водою? Я . Бо подумав, що він передасть цю інформацію тобі. Поттере, порядними людьми так легко маніпулювати. Я не сумнівався, що Седрик захоче віддячити тобі за підказку про драконів. Він так і зробив. Але навіть тоді, Поттере, навіть тоді ти був близький до поразки. Я спостерігав увесь час... Усі ті години в бібліотеці. Невже ти не зрозумів, що потрібна книжка весь час лежала у твоєму гуртожитку? Я підкинув її раніше, дав її тому хлопчиськові, Лонґботому... Невже ти не пам'ятаєш? "Магічні середземноморські водорості та їхні властивості". Там ти міг знайти все, що треба знати про зяброрості. Я сподівався, що ти проситимеш про допомогу всіх і кожного. Лонґботом би тобі розповів. Та ти не просив... не просив... Твоя гордість і незалежність могли все зіпсувати.

— То що я міг зробити? Хіба підкинути інформацію з іншого невинного джерела. На святковому балу ти мені розповів, що отримав різдвяний дарунок від ельфа домовика на ім'я Добі. Я викликав ельфа до вчительської кімнати, щоб він забрав і виправ кілька мантій. Потім завів голосну бесіду з професоркою Макґонеґел про тих, кого взяли в заручники і про те, чи додумається Поттер скористатися зяброростями. І твій маленький товариш стрімголов кинувся прямісінько до Снейпової шафки, а тоді поспішив до тебе...

Чарівна паличка Муді усе ще була націлена у Гарріне серце. За плечима Дикозора у Зловорожому Люстерку, що висіло на стіні, ворушилися тьмяні тіні.

— Поттере, ти так довго був у тому озері, аж я подумав, що ти втопився. Та на щастя, Дамблдор сприйняв твій ідіотизм за шляхетність і виставив за це високі бали. Я знову зітхнув з полегкістю.

— Сьогодні в лабіринті тобі, звичайно, було набагато легше, ніж мало бути, — не змовкав Муді. — Це тому, що я патрулював навколо нього, маючи змогу дивитися крізь зовнішній живопліт і усувати з твого шляху перешкоди. Я оглушив Флер Делякур. Я наслав на Крума закляття "Імперіус" — і він мусив приголомшити Діґорі, розчистивши для тебе шлях до Кубка.

Гаррі витріщився на Муді. Він не розумів, як це можливо... Друг Дамблдора, знаменитий аврор, який зловив стількох смертежерів... Це все не вкладалося в голові... Просто ніяк між собою не в'язалося...

Тьмяні тіні у Зловорожому Люстерку чіткішали, ставали помітнішими. Через плече Муді Гаррі бачив обриси трьох постатей, що наближалися. Та Муді їх не бачив. Його магічне око застигло на Гаррі.

— Поттере, Темному Лордові не вдалося тебе вбити, а він так цього прагнув, — зашепотів Муді. — Уяви, як він мене нагородить, коли довідається, що я зробив це замість нього. Я віддав йому тебе — цього він потребував найбільше, щоб відновити своє тіло. А тепер я ще й уб'ю тебе для нього. Я буду вшанований найбільше за всіх смертежерів. Я стану його найдорожчим, найближчим... Навіть ближчим за сина...

Звичайне око Муді навіжено вибалушилося, а магічне втупилося в Гаррі. Гаррі розумів, що двері замкнені, а вчасно вихопити чарівну паличку не вдасться...

— У нас із Темним Лордом чимало спільного, — не змовкав Муді. Дедалі більше навісніючи, він лиховісно вирячився на Гаррі згори. — Скажімо, ми обидва мали негідних татусів. Обох нас — яке приниження, Гаррі! — назвали на їхню честь. І кожен з нас мав нечувану насолоду... вбити своїх батьків, і це забезпечило зростання Темного Ордену!

— Ви збожеволіли, — вигукнув Гаррі, не в змозі стриматися. — Ви божевільний!

— Божевільний? Та невже?! — голос Муді зірвався на крик. — Побачимо! Ми ще побачимо, хто з нас божевільний — тепер, коли Темний Лорд повернувся, коли поруч з ним я! Він повернувся, Поттере, і тобі не вдасться його перемогти! А зараз я переможу тебе!

Муді підняв чарівну паличку і роззявив рота. Гаррі сягнув рукою в мантію...

— Закляктус!

Спалахнуло сліпуче червоне сяйво і з несамовитим грюкотом та тріском двері кабінету розчахнулися.

Муді повалився на підлогу.