Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Сторінка 32

Хоч він і був задоволений своїм вибором, але мусив до хрипоти сваритися з багатьма невдоволеними загоничами, а трохи згодом ще раз пройшов через подібну процедуру сварки з невдахами-відбивачами.

— Це моє остаточне рішення, і якщо ви не пропустите на поле воротарів, то я вас зачаклую, — заревів він.

Жоден новий відбивач не міг дорівнятися за своїм хистом до неперевершених Фреда й Джорджа, але Гаррі все одно був більш-менш задоволений Джимі Піксом, низеньким, однак широкогрудим третьокласником, який зумів так люто вдарити бладжера, що той влучив Гаррі в потилицю й набив ґулю завбільшки з яйце, та Річі Кутом, що не був надто могутнім, але добре влучав у ціль. Вони тепер приєдналися на трибунах до Кеті, Демелзи та Джіні і стежили за добором останнього учасника команди.

Гаррі навмисне залишив пробу воротаря насамкінець, сподіваючись, що стадіон спорожніє і претенденти відчуватимуть менше тиску. Однак, на превеликий жаль, усі відхилені гравці та численні учні, що прийшли спостерігати за пробами після тривалого сніданку, влилися в загальну юрбу, що стала ще більша, ніж була. Коли претендент у воротарі підлітав до воріт з обручами, натовп його одночасно і підбадьорював, і висміював. Гаррі глянув на Рона, якому завжди було важко впоратися з власними нервами; Гаррі мав надію, що перемога в фінальному матчі наприкінці минулого семестру вилікувала його від цієї недуги, та схоже було, що ні — лице в Рона аж позеленіло.

Жоден з перших п'яти претендентів не спромігся зловити більше двох м'ячів. На превелике розчарування Гаррі, Кормак Маклаґен відбив чотири штрафні з п'яти. Останнього разу, щоправда, він кинувся у протилежний бік; на трибунах зареготали й затюкали, і Маклаґен спустився на землю, скрегочучи зубами.

Рон, здавалося, був ладен ось-ось зомліти, коли сідав на свій "Чистомет-11".

— Успіху тобі! — долинув з трибун чийсь голос. Гаррі озирнувся, сподіваючись побачити Герміону, але то була Лаванда Браун. Він волів би затулити обличчя руками, як це за мить зробила вона, але вирішив, що капітан повинен демонструвати рішучість, і обернувся, щоб стежити, як Рон покаже себе на пробі.

Однак йому не варто було хвилюватися: Рон відбив один, два, три, чотири, п'ять штрафних ударів поспіль. Захоплений, з ледве стримуваним бажанням приєднатися до радісних вигуків юрби, Гаррі вже було збирався обернутися й сказати Маклаґену, що, на превеликий жаль, Рон його переміг, та тієї миті розчервоніле обличчя Маклаґена саме з'явилося буквально за кілька сантиметрів від його власного. Гаррі відсахнувся.

— Його сестра подавала м'яча не по-справжньому, — грізно заявив Маклаґен. На скроні в нього пульсувала жилка, схожа на ту, що її так часто Гаррі бачив у дядька Вернона. — Вона навмисне била йому легенько.

— Дурниці, — холодно заперечив Гаррі. — Саме її удар він ледь не пропустив.

Маклаґен ступив крок до Гаррі; Гаррі цього разу вже не відсахнувся.

— Дай мені ще одну спробу.

— Ні, — відповів Гаррі. — Ти її вже мав. Відбив чотири м'ячі. Рон відбив п'ять. Рон — воротар, він виграв чесно і справедливо. Іди собі.

На якусь мить Гаррі подумав, що Маклаґен його вдарить, але той задовольнився гидкою гримасою і рвонув геть, гарчачи якісь погрози.

Гаррі обернувся й побачив свою нову команду, що сяяла усмішками.

— Молодці, — крикнув він їм. — Ви дуже добре літали...

— Роне, ти класно ловив!

Цього разу до них і справді бігла з трибун Герміона; Гаррі побачив Лаванду, що йшла з поля під руку з Парваті; на її обличчі читалося роздратування. Рон був страшенно собою задоволений, здавалося, він навіть повищав, коли всміхався Герміоні та своїй новій команді.

Призначивши перше повноцінне тренування на четвер, Гаррі, Рон та Герміона попрощалися з новою командою і пішли до Геґріда. Розмите сонце намагалося пробитися крізь хмари. Нарешті перестало мрячити. Гаррі зголоднів як вовк; він сподівався, що в Геґріда знайдеться щось перекусити.

— Я думав, що пропущу той четвертий штрафний, — радісно розповідав Рон. — Демелза вдарила дуже підступно, ви бачили, трохи підкрутила...

— Так-так, ти був неперевершений, — похвалила його Герміона з дивною усмішкою.

— Принаймні я був кращий за Маклаґена, — радів Рон. — Ви бачили, як його за п'ятим разом занесло геть не в той бік? Наче його хтось приголомшив...

На подив Гаррі, Герміона на цих словах зашарілася. Рон цього не помітив; він дуже захопився детальним описом усіх відбитих ним м'ячів.

Великий сірий гіпогриф Бакбик сидів на прив'язі біля Геґрідової хатини. Він клацнув своїм гострющим, як бритва, дзьобом і повернув до них величезну голову.

— Ой, мамонько, — забідкалася Герміона. — Він усе одно страшнуватий, правда?

— Та ну, ти ж на ньому вже літала, невже забула? — скривився Рон.

Гаррі вийшов наперед і низько вклонився гіпогрифові, не зводячи з нього очей і не кліпаючи. Минуло кілька секунд, і Бакбик теж уклонився.

— Як ся маєш? — привітався з ним тихенько Гаррі й підійшов ближче, щоб погладити його пір'їсту голову. — Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?

— Йой! — пролунав гучний голос.

З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею. Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.

— Тікайте! Він вам пальці... йой. Та се ви.

Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою двері.

— Ой мамонько! — збентежилася Герміона.

— Не зважай, — спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.

— Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!

Зсередини не долинало ані звуку.

— Якщо не відчиниш, ми виб'ємо двері! — погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.

— Гаррі! — злякалася Герміона. — Невже ти...

— Так! — підтвердив Гаррі. — Відійдіть...

Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі загрозливий вигляд.

— Я вчитель! — заревів він на Гаррі. — Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати, що виб'єш мої двері!

— Вибачте, пане, — наголосив на останньому слові Гаррі, ховаючи чарівну паличку.

Геґрід був приголомшений.

— Відколи се ти мовиш мені "пане"?

— А відколи це ви кажете мені "Поттер"?

— Йой, який мудрагель, — прогарчав Геґрід. — Дуже потішно. Перехитрив мене, га? Ну, то файно, заходьте вже, невдячні малі...

Похмуро щось бурмочучи, він відійшов, щоб їх пропустити. Герміона прослизнула в хату за Гаррі; видно було, що вона налякана.

— Ну? — сердито буркнув Геґрід, коли гості посідали за величезним столом, а Іклань одразу поклав голову Гаррі на коліна, обслинивши йому всю мантію. — Що там? Жалієте мене? Гадаєте, що я самотній?

— Ні, — заперечив Гаррі. — Просто хотіли тебе побачити.

— Ми за тобою скучили! — тремтячим голосочком додала Герміона.

— Скучили? — пирхнув Геґрід. — Угу. Аякже.

Він тупотів по хаті, заварюючи чай у велетенському чайнику, й не переставав бурчати. Нарешті з грюкотом поставив перед ними три завбільшки як відра кухлі коричнево-червоного чаю і тарілку твердого, мов камінь, печива. Гаррі був такий голодний, що схопив навіть цей неїстівний взірець Геґрідової кулінарії.

— Геґріде, — боязко сказала Герміона, коли він теж сів за стіл і почав з такою злістю чистити картоплю, немовби кожнісінька бульба була його особистим ворогом, — знаєш, ми дуже хотіли й далі вивчати догляд за магічними істотами.

Геґрід знову щосили пирхнув. Гаррі навіть здалося, що на картоплю чвиркнуло щось велике з носа, і в душі зрадів, що вони не залишаються на вечерю.

— Це правда! — наполягала Герміона. — Але в наших розкладах просто не знайшлося місця для твого предмета!

— Угу. Аякже, — знову повторив Геґрід.

Щось дивно хлюпнуло і друзі озирнулися. Герміона верескнула, а Рон зіскочив зі стільця й відбіг якнайдалі від великої діжки, що стояла в кутку, і яку вони щойно помітили. Там було повно якихось личинок завдовжки сантиметрів по тридцять — білих, слизьких і в'юнких.

— Що то таке, Геґріде? — запитав Гаррі, намагаючись продемонструвати не відразу, а цікавість, та кам'янисте печиво усе ж таки відклав.

— Та то велетенські черви, — пояснив Геґрід.

— І що з них виросте?.. — боязко поцікавився Рон.

— Та ніц з них не виросте, — сказав Геґрід. — То харчі для Араґоґа.

І він несподівано розридався.

— Геґріде! — Герміона зірвалася з місця, оббігла навколо стола, старанно обминаючи діжку з личинками, і обняла його за тремтячі плечі.

— Се... він... — давився Геґрід слізьми, що лилися з його чорних, мов жучки, очей, і витирав лице фартухом. — Се... Араґоґ... гадаю, же він си вмирає... він улітку занедужав, і йому не стає ліпше... не знаю, що мені роботи, коли він... коли він... ми так довго були разом...

Герміона поплескала Геґріда по плечі, не знаючи, що й казати. Гаррі знав, що вона відчуває. Знав, що Геґрід міг подарувати злому дракончикові іграшкового ведмедика, бачив, як Геґрід лагідно щось наспівував велетенським, оздобленим присосками й жалами, скорпіонам, або вмовляв бути чемним свого дратівливого брата-велета. Незбагненна була його любов до різних потвор, але це захоплення було найдивніше: Араґоґ, величезний павук, що вмів говорити й мешкав у глибині Забороненого лісу. Чотири роки тому Гаррі з Роном ледве від нього врятувалися.

— Чи ми можемо... чи ми можемо якось допомогти? — запитала Герміона, незважаючи на шалені Ронові гримаси та відчайдушне хитання головою.

— Не знаю, Герміоно, — давився потоками сліз Геґрід. — Видиш, їхнє плем'я... Араґоґова родина... вони стали якісь чудернацькі, коли він занедужав... троха неспокійні...

— Ага, ми це теж помічали, — пробурмотів собі під ніс Рон.

— ...я си не думаю, що комусь, окрім мене, безпечно бувати біля їхнього поселення, — Геґрід гучно висякався у фартух і підвів голову. — Але дякую за пропозицію, Герміоно... це так файно з твого боку...

Після цього атмосфера в кімнаті значно потеплішала, і хоч ні Гаррі, ні Рон не виявляли бажання йти годувати гігантського смертоносного павука велетенськими червами, Геґрід, здається, вже не сумнівався, що вони залюбки це зробили б, і знову став самим собою.

— Йой, я завше знав, як тяжко буде втиснути мої уроки у ваші розклади, — похмуро сказав він, доливаючи їм чаю.