Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Сторінка 46

Це елементарні помилки...

— Зі мною були б Креб і Ґойл, якби ви не призначили їм покарання!

— Не верещи! — просичав Снейп, бо Мелфой і справді почав кричати. — Якщо твої дружки Креб і Ґойл мають намір отримати позитивні СОВи з захисту від темних мистецтв, то нехай працюють серйозніше...

— Яке це має значення? — скривився Мелфой. — Захист від темних мистецтв?.. Та це ж просто жарт, понти! Хіба не так? Звичайнісінька гра! Наче нам і справді треба захищатися від темних мистецтв...

— Драко, це гра, що має вирішальне значення для успіху! — наполягав Снейп. — Як ти думаєш, де б я вже був, якби не знав, як грати свою роль? Тепер послухай мене! Ти діяв необачно, тинявся вночі хтозна-де, тебе зловили, і якщо ти довірятимеш таким помічникам, як Креб і Ґойл...

— Вони не одні, мене підтримують ще й інші люди, значно кращі!

— Чому ж ти й мені не довіришся, щоб я...

— Карочє, я знаю, що ви задумали! Хочете, тіпа, вкрасти мою славу!

Знову запала тиша, а тоді Снейп холодно сказав:

— Ти говориш, наче дитина. Я добре розумію, що затримання й ув'язнення твого батька тебе засмутило, але...

Гаррі не мав і секунди, щоб зорієнтуватися; він почув з того боку дверей Мелфоєві кроки й ледве встиг відскочити, коли двері розчинилися; Мелфой протупотів коридором повз відчинені двері Слизорогового кабінету, завернув за ріг і зник.

Намагаючись не дихати, Гаррі усе ще сидів навпочіпки, коли з класу поволі вийшов Снейп. З непроникним виразом обличчя професор повернувся на вечірку. Гаррі сидів у коридорі, накритий плащем, а думки в його голові випереджали одна одну.

— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ —

Дуже холодне Різдво

— То Снейп пропонував йому допомогу? Він справді запропонував йому свою допомогу?

— Якщо ти ще раз запитаєш, — не витримав Гаррі, — то я запхну цю капустину...

— Я просто уточнюю! — сказав Рон. Вони стояли на кухні біля раковини, чистячи для місіс Візлі цілу гору брюссельської капусти. Просто перед ними за вікном повільно падав сніг.

— Так, Снейп запропонував йому свою допомогу! — повторив Гаррі. — Він сказав, що пообіцяв Мелфоєвій матері його захищати, і ще дав якусь незламну обітницю...

— Незламну обітницю? — приголомшено перепитав Рон. — Та ні, він не міг... це точно?

— Так, це точно, — підтвердив Гаррі. — А що це означає?

— Ну, незламну обітницю не можна порушити...

— Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав. А що буває, якщо її порушити?

— Смерть, — просто відповів Рон. — Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п'ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, — пригадував Рон, і очі в нього заблищали. — Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.

— Фредову ліву сідницю пропустимо...

— Не зрозумів? — пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки. — Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров'я.

— За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, — огризнувся Рон, — тоді й я зможу користуватися чарами!

— А тим часом, — заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху, — отримаємо насолоду, спостерігаючи за належним вживанням... ой-йо-йой!

— Це ти мені підстроїв! — сердито буркнув Рон, смокчучи порізаного пальця. — Стривай, ось буде мені сімнадцять...

— Я й не сумніваюся, що ти здивуєш нас несподіваними магічними талантами, — позіхнув Фред.

— До речі, про несподівані таланти, Рональде, — втрутився Джордж, — що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати... якщо не помиляємось... Лаванда Браун?

Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже було, що він незадоволений.

— Не твоє собаче діло.

— Які вишукані слова, — зіронізував Фред. — Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати... як це сталося?

— Тобто?

— Вона потрапила в аварію чи як?

— Що-що?

— Ну, яким чином вона зазнала такої глибокої мозкової травми? Обережно!

Місіс Візлі зайшла на кухню саме вчасно, щоб побачити, як Рон метнув у Фреда ножа, яким він різав капусту, а той одним лінивим помахом чарівної палички перетворив ножа на паперовий літачок.

— Роне! — розлючено крикнула місіс Візлі. — Щоб я більше не бачила, як ти кидаєшся ножами в мене на очах!

— Не буду, — буркнув Рон, — на очах, — додав він ледь чутно, і знову взявся до брюссельської капусти.

— Фреде, Джорджику! Вибачте, дорогенькі, але сьогодні прибуває Ремус, тому вам доведеться поділитися кімнатою з Біллом!

— Добре, — погодився Джордж.

— Тоді, оскільки Чарлі не приїжджає, Гаррі з Роном розмістяться на горищі, а якщо Флер перейде до Джіні...

— ...то у Джіні буде шикарне Різдво, — пробурмотів Фред.

— ...то всім буде зручно. Принаймні кожному буде де спати, — трохи стурбовано закінчила місіс Візлі.

— То Персі вже точно не покаже тут своєї бридкої пики? — поцікавився Фред.

Перш ніж відповісти, місіс Візлі відвернулася.

— Ні, в нього багато роботи в міністерстві.

— Або він найбільша в світі дупа, — припустив Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Одне з двох. То ходімо вже, Джорджику.

— Що ви там задумали? — запитав Рон. — Краще допоможіть чистити капусту. Вам же можна користуватися чарівними паличками! Тоді ми теж будемо вільні!

— Не думаю, що нам це варто робити, — з серйозною міною заперечив Фред. — Чистка капусти без чарів зміцнює характер, допомагає оцінити всі труднощі життя маґлів і сквибів...

— ...а якщо хочеш, Роне, щоб тобі допомагали, — Джордж пустив на нього паперового літачка, — то не треба кидатися ножами. Оце тобі маленький натяк. Ми йдемо в село, там у крамничці канцтоварів працює дуже гарна дівчина, яка вважає, що мої картярські фокуси просто чарівні... ніби це справжня магія...

— От гади, — похмуро буркнув Рон, дивлячись на Фреда з Джорджем, що йшли через засніжене подвір'я. — Вони почистили б за десять секунд, і ми б теж могли піти.

— Я не пішов би, — заперечив Гаррі. — Я пообіцяв Дамблдору, що звідси — ні на крок.

— Он воно що, — зітхнув Рон. Він почистив кілька капустин, а тоді запитав: — А ти розповіси Дамблдорові про ту підслухану розмову між Снейпом і Мелфоєм?

— Так, — відповів Гаррі. — Я розповім про це всім, хто зможе їм завадити, і насамперед Дамблдорові. Можливо, також треба буде поговорити з твоїм татом.

— Шкода тільки, що ти не почув, що саме робитиме Мелфой.

— А як я міг почути? Отож бо й воно, що він і Снейпові не хотів казати.

На мить запала тиша, а тоді Рон висловив здогад:

— А знаєш, що вони скажуть? Тато, Дамблдор і всі інші? Скажуть, що Снейп насправді не хотів допомагати Мелфоєві, а просто вивідував, що Мелфой задумав.

— Це тому, що вони його не чули, — рішуче заперечив Гаррі. — Так добре ніхто не зіграв би, навіть Снейп.

— Та це я просто кажу, — завагався Рон.

Гаррі насуплено глянув на нього.

— Але ти мені віриш?

— Вірю! — не вагаючись підтвердив Рон. — Чесно! Але ж усі свято переконані, що Снейп працює на Орден, правда ж?

Гаррі промовчав. Йому щойно спало на думку, що саме так усі й заперечуватимуть, почувши його нові свідчення; він уже чув Герміонин голос:

"Гаррі, це ж очевидно, що він нібито пропонував допомогу, щоб хитрощами вивідати у Мелфоя його задуми..."

Та все це було тільки в його уяві, бо він не мав змоги розповісти Герміоні про підслухане. Коли він повернувся на Слизорогове свято, її вже не було; роздратований Маклаґен сказав, що вона зникла; коли Гаррі дістався до вітальні, вона вже спала. На ранок вони вирушали з Роном у "Барліг", тож він ледве встиг побажати їй веселого Різдва й повідомити, що після канікул розповість важливу новину. Одначе він не мав цілковитої певності, що вона взагалі його чула, бо саме тоді в нього за спиною обмінювалися потужними безмовними прощаннями Рон з Лавандою.

Та навіть Герміона не змогла б заперечити очевидного: Мелфой явно щось задумав, і Снейп про це знав, тож Гаррі мав усі підстави їй дорікнути: "Я ж казав" — як він уже не раз закидав Ронові.

Гаррі не вдалося поговорити з містером Візлі, бо той аж до самого Різдва допізна затримувався у міністерстві. Родина Візлів з гостями сиділа у вітальні, яку Джіні прикрасила так щедро, що все довкола мовби вибухало паперовими гірляндами. Крім Фреда, Джорджа, Гаррі та Рона ніхто не знав, що янголом на вершечку різдвяної ялинки був насправді садовий гном, який вкусив Фреда за литку, коли той пішов на грядку насмикати моркви для різдвяної вечері. Очманілий, розмальований золотою фарбою, вбраний у мініатюрну балетну пачку і з маленькими крильцями, приклеєними до спини, він кипів зі злості. Гидкішого янгола Гаррі не бачив ніколи в житті — лиса, мов картоплина, голова і волохаті ноги.

Усі мусили слухати з великого дерев'яного радіоприймача різдвяну концертну програму у виконанні улюбленої співачки місіс Візлі Целестини Ворбек. Флер, видно, вважала, що Целестина нудна, і так голосно розмовляла в кутку, що сердита місіс Візлі постійно підкручувала чарівною паличкою ручку звуку, тож Целестинин спів гримів дедалі голосніше. Під супровід особливо яскравого шлягеру, який називався "Казан, повний любові", Фред і Джордж почали грати з Джіні у вибухові карти. Рон нишком зиркав на Білла й Флер, наче намагався вивідати якісь таємниці. А Ремус Люпин, страшенно схудлий і ще занедбаніший, ніж будь-коли, сидів тим часом біля каміна, дивився в його палаючу глибину і Целестини ніби й не чув.

"Прилинь, помішай мій казан,

Гарячий-гарячий, мов кров,

Для тебе завжди в нім кипить

Моя невгасима любов".

— Ми під цю пісню танцювали, як нам було по вісімнадцять! — розчулилася місіс Візлі, витираючи очі недоплетеним светром. — Пам'ятаєш, Артуре?

— Га? — сахнувся містер Візлі, що, похитуючи в такт пісні головою, чистив мандаринки. —А, так... чудесна мелодія...

Він із зусиллям випростався й глянув на Гаррі, що сидів біля нього.

— Ти вибач за оце, — кивнув він головою в бік приймача, де Целестина вже закінчувала приспів. — Ще трохи.

— Та нічого, — засміявся Гаррі. — Багато роботи в міністерстві?

— Дуже, — зізнався містер Візлі. — І якби ж були бодай якісь результати, а то з трьох заарештованих нами за кілька місяців навряд чи хоч один виявиться справжнім смертежером...