Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 18

— Я хочу приносити людям користь!

Рон засміявся. Скрімджерові очі метнулися на нього й знову назад, коли заговорив Гаррі.

— І чого ви вирішили віддати наші речі? Не вигадали зачіпки, щоб залишити їх собі?

— Ні, просто минув тридцять один день, — одразу пояснила Герміона. — Вони не мають права затримувати предмети на довше, хіба що доведуть їхню небезпечність. Правильно?

— Рональде, ти можеш сказати, що мав з Дамблдором близькі стосунки? — запитав Скрімджер, пускаючи повз вуха Герміонині слова. Рон розгубився.

— Я? Не... не дуже... це Гаррі завжди...

Рон глянув на Гаррі з Герміоною й побачив, що Герміона свердлить його поглядом "нічого-не-кажи!", проте шкоду вже було зроблено. Скрімджер був такий задоволений, ніби почув саме те, чого сподівався і що бажав почути. Як шуліка накинувся він на Ронову відповідь.

— Якщо ти не мав близьких стосунків з Дамблдором, то як ти поясниш той факт, що він тебе згадує у своєму заповіті? Він визначив усього кілька спадкоємців. Абсолютна більшість його майна — власна бібліотека, магічне знаряддя та інше особисте майно — перейшла у володіння Гоґвортсу. Чому ж він виділив саме тебе?

— Я... не знаю, — пробелькотів Рон. — Я... коли я казав, що ми не були близькі... я мав на увазі, що він до мене ставився приязно...

— Не будь такий скромний, Роне, — втрутилася Герміона. — Дамблдор дуже тебе любив.

Це було перебільшення. Як Гаррі знав, Рон і Дамблдор ні разу не розмовляли наодинці, і якихось прямих контактів між ними практично не було. Та Скрімджер, здається, їх не слухав. Він сягнув рукою під плащ і вийняв значно більшого капшука, ніж той, що Геґрід подарував Гаррі. Дістав з нього сувій пергаменту, розгорнув і прочитав уголос.

— "Остання воля й заповіт Албуса Персіваля Вульфрика Браяна Дамблдора"... ага, ось воно... "Рональду Біліусу Візлі я заповідаю свій світлогасник з надією, що він згадає мене, коли ним користуватиметься".

Скрімджер дістав з торбинки предмет, який Гаррі вже бачив: схожий на звичайну срібну запальничку, він, одначе, міг одним-єдиним клацанням висмоктати все світло з будь-якого місця, а потім повернути його назад. Скрімджер нахилився й передав світлогасник Ронові, який спантеличено покрутив його між пальців.

— Це дуже цінна річ, — сказав Скрімджер, спостерігаючи за Роном. — Можливо, навіть унікальна. Явно власна Дамблдорова розробка. І чого це він заповів тобі таку цінність?

Рон розгублено знизав плечима.

— Дамблдор навчав тисячі учнів, — не вгамовувався Скрімджер. — Однак у своєму заповіті він згадує тільки вас трьох. Чому це так? Візлі, як саме ти мав використовувати його світлогасник?

— Вимикати світло, мабуть, — промимрив Рон. — Що ще з ним робити?

Видно було, що Скрімджер і сам не має припущень. Якусь мить він пильно придивлявся до Рона, а тоді знову розгорнув Дамблдорів заповіт.

— "Міс Герміоні Джін Ґрейнджер я заповідаю свій примірник "Казок барда Бідла" з надією, що вони будуть для неї цікаві й повчальні".

Скрімджер дістав з торбинки невеличку книжечку, на вигляд таку саму древню, як і "Таємниці найтемнішого мистецтва" нагорі. Палітурка її була в плямах і місцями обдерта. Герміона мовчки взяла її в Скрімджера. Поклала книжку на коліна й дивилася на неї. Гаррі побачив, що назва написана рунами. Він так і не навчився їх читати. Поки він дивився, на тиснені символи впала сльоза.

— Як ти гадаєш, Ґрейнджер, чому Дамблдор залишив тобі цю книгу? — запитав Скрімджер.

— Він... він знав, як я люблю книжки, — хрипким голосом відповіла Герміона й витерла рукавом очі.

— Але чому саме цю книгу?

— Не знаю. Мабуть, думав, що вона мені сподобається.

— Чи ти коли-небудь говорила з Дамблдором про різні шифри чи інші способи передачі таємної інформації?

— Ні, не говорила, — знову витерла рукавом сльози Герміона. — І якщо в міністерстві за тридцять один день не знайшли в цій книзі таємних шифрів, то сумніваюся, що мені це вдасться.

Вона притлумила в собі ридання. Друзі сиділи так тісно, що Ронові важко були висмикнути руку, щоб обняти Герміону за плечі. Скрімджер повернувся до заповіту.

— "Гаррі Джеймсу Поттеру", — прочитав він, а в грудях у Гаррі аж стислося від хвилювання, — "я заповідаю снич, упійманий ним у його першому в Гоґвортсі квідичному матчі, як нагадування про нагороди, що здобуваються наполегливістю і вмінням".

Коли Скрімджер витяг крихітного, завбільшки з горішок, золотистого м'ячика, той досить кволо затріпотів срібними крильцями, а Гаррі відчув явне розчарування.

— Навіщо Дамблдор залишив тобі снич? — запитав Скрімджер.

— Не маю поняття, — відповів Гаррі. — Мабуть, через те, що ви прочитали... щоб нагадати мені, що можна здобути, якщо бути... наполегливим.

— Гадаєш, це просто символ на згадку?

— Мабуть, так, — сказав Гаррі. — Бо що ж іще це може бути?

— Тут я запитую, — Скрімджер підсунув своє крісло трошки ближче до диванчика. Надворі смеркало. Весільне шатро за вікнами нависало над живоплотом, мов біла примара.

— Я помітив, що святковий торт теж у формі снича, — допитував Гаррі Скрімджер. — Чого б це?

Герміона глузливо розсміялася.

— О, це не можна пов'язувати з тим фактом, що Гаррі чудовий ловець, це було б занадто очевидно, — знущалася вона. — А в цукровій глазурі, мабуть, приховано таємне послання від Дамблдора!

— Навряд чи в глазурі щось приховано, — сказав Скрімджер, — а от снич може бути прекрасною схованкою для маленького предмета. Думаю, ви знаєте чому?

Гаррі знизав плечима. А от Герміона на це відповіла. Гаррі подумав, що прагнення правильно відповідати стало такою її міцною звичкою, що вона просто не спроможна стриматися.

— Бо сничі володіють пам'яттю плоті, — пояснила вона.

— Що?! — вигукнули одночасно Гаррі й Рон. Обидва вважали, що Герміонині квідичні знання нічого не варті.

— Правильно, — підтвердив Скрімджер. — До снича не торкаються голими руками, перш ніж його випустять на полі, бо навіть майстер, що його виготовляє, робить це в рукавицях. Снич так зачаклований, що визначає, хто перший до нього торкнувся, якщо його вловили два ловці одночасно і виникла суперечка. Цей снич, — підняв він угору крихітний золотистий м'ячик, — пам'ятатиме твій доторк, Поттере. Я припускаю, що Дамблдор, попри всі його вади, мав видатні чаклунські здібності і міг зачарувати цього снича так, щоб він відкривався тільки тобі.

Серце Гаррі закалатало. Він був упевнений, що Скрімджер не помиляється. Що зробити, щоб не торкатися снича голими руками на очах у міністра?

— Ти нічого не кажеш, — сказав Скрімджер. — Може, ти вже знаєш, що міститься в сничі?

— Ні, — заперечив Гаррі, міркуючи, як удати, ніби торкається снича, і не торкнутися насправді. Якби ж він володів виманологією, добре володів — він би прочитав Герміонині думки; він просто відчував, як гуде її мозок.

— Тримай, — тихо сказав Скрімджер.

Гаррі подивився в жовті міністрові очі й зрозумів, що вибору немає, треба скоритися. Простяг руку, а Скрімджер нахилився й навмисне поволі поклав снича на Гарріну долоню.

Нічого не сталося. Коли Гаррі стис пальцями снича, його втомлені крильця затріпотіли й завмерли. Скрімджер, Рон і Герміона пожадливо вдивлялися в м'ячик, частково закритий пальцями — мовби сподівалися, що він на щось перетвориться.

— Ефектна сцена, — холоднокровно промовив Гаррі.

Рон з Герміоною засміялися.

— Це все, мабуть? — Герміона зробила спробу встати з диванчика.

— Не зовсім, — настрій у Скрімджера помітно погіршився. — Дамблдор залишив тобі в спадок ще одну річ, Поттере.

— І що ж це? — знову відчув хвилювання Гаррі.

Цього разу Скрімджер не став читати заповіт.

— Меч Ґодрика Ґрифіндора, — сказав він.

Герміона й Рон заціпеніли. Гаррі пошукав очима інкрустоване рубінами руків'я, однак Скрімджер не поспішав витягати меча зі шкіряного капшука, який, власне, був явно замалий для меча.

— То де ж він? — запитав Гаррі з підозрою.

— На жаль, — відповів Скрімджер, — Дамблдор не був власником цього меча, щоб передавати його в спадщину. Меч Ґодрика Ґрифіндора — важливе історичне надбання, що належить...

— Він належить Гаррі! — гаряче заперечила Герміона. — Меч сам його обрав, це Гаррі його знайшов, це йому меч з'явився з Сортувального Капелюха...

— Згідно з достовірними історичними джерелами, цей меч може з'явитися будь-якому достойному ґрифіндорцеві, — повідомив Скрімджер. — Та це не робить його винятково власністю Поттера, хоч би що там вирішив Дамблдор. — Скрімджер почухав свою неголену щоку, свердлячи очима Поттера. — Як ти думаєш, чому?..

— Дамблдор хотів подарувати мені меча? — договорив за нього Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Може, подумав, що він прикрасить мою стіну?

— Це не жарти, Поттере! — прогарчав Скрімджер. — Може, Дамблдор вірив, що тільки мечем Ґодрика Ґрифіндора можна завдати поразки спадкоємцю Слизерина? Може, він хотів віддати тобі цього меча, Поттере, бо вірив, як і багато хто, що саме тобі судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати?

— Цікава теорія, — незворушно відказав Гаррі. — Чи хтось колись пробував штрикнути цим мечем Волдеморта? Може, міністерству варто залучити до цього своїх працівників, а не гаяти час на дослідження світлогасників чи замовчування втеч з Азкабану? Ви що, пане міністре, замикаєтесь у кабінеті, щоб розібрати снича? Люди гинуть, я сам був за волосину від смерті, Волдеморт гнався за мною, він убив Дикозора, проте міністерство про це не зронило ні слова, всі мовчать, наче води в рот понабирали! І ви ще сподіваєтеся на нашу з вами співпрацю?!

— Тебе заносить! — крикнув Скрімджер, встаючи з крісла. Гаррі теж зіскочив на ноги. Скрімджер пошкутильгав до Гаррі й боляче штрикнув його в груди кінчиком чарівної палички — вона пропалила Гаррі дірку у футболці, неначе запалена сигарета.

— Гей! — вигукнув Рон, схоплюючись і хапаючись за свою паличку, однак Гаррі його зупинив:

— Ні! Хочеш дати йому зачіпку нас заарештувати?

— О, згадав, що ти вже не в школі? — гаркнув Скрімджер, важко дихаючи прямо в обличчя Гаррі. — Згадав, що я не Дамблдор, щоб вибачати тобі нахабство й непокору? Носишся зі своїм шрамом, наче з короною, Поттере, та не тобі, сімнадцятирічному пацанові, казати мені, що я маю робити! Давно вже пора тобі навчитися поважати інших!

— Повагу треба заслужити, — відрізав Гаррі.