Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 30

За ці кілька днів міністерство радикально змінило свою політику, і люди шепочуться, що за цим усім стоїть Волдеморт. Але, на жаль, тільки шепочуться. Усі остерігаються одне одного й не знають, кому можна вірити. Бояться говорити відверто, бо якщо їхні підозри виправдані, то небезпека загрожуватиме їхнім родинам. Волдеморт веде дуже тонку гру. Якби він себе засвітив, то це могло б стати приводом для бунту, а він не виходить з тіні, і це породжує розгубленість, непевність і страх.

— І ця радикальна зміна міністерської політики, — спитав Гаррі, — полягає також у тому, що замість боротися з Волдемортом чаклунську громаду нацьковують на мене?

— Безумовно, — підтвердив Люпин, — причому хід цей дуже вдалий. Тепер, коли Дамблдор загинув, саме ти — "хлопець, що вижив" — мав стати символом і об'єднавчим стрижнем опору Волдемортові. Однак, запустивши в обіг думку, що ти сам причетний до смерті старого героя, Волдеморт не тільки призначив ціну за твою голову, а й посіяв зерна сумніву й страху серед тих, хто мав би тебе захищати.

— А тим часом міністерство почало утиски осіб маґлівського роду.

Люпин показав на "Щоденний віщун".

— Гляньте на другу сторінку.

Герміона розгорнула газету з такою ж огидою, як тоді, коли мала справу з "Таємницями найтемнішого мистецтва".

— "Реєстрація маґлородців", — зачитала вона вголос. — "Міністерство магії почало процедуру інспектування так званих маґлородців, щоб установити, як їм вдалося оволодіти таємницями магії.

Недавні дослідження, проведені відділом таємниць, виявили, що чари передаються від однієї особи до іншої тільки через біологічне відтворення чаклунів. Отже, у випадках, коли не існує доказів чаклунського походження, так звані маґлородці могли здобути магічні властивості тільки шляхом крадіжки або насильства.

Міністерство сповнене рішучості вивести на чисту воду цих узурпаторів магічної сили, і в зв'язку з цим запрошує всіх так званих маґлородців з'явитися на співбесіду в новостворену комісію з реєстрації осіб маґлівського роду".

— Люди не допустять, щоб це сталося, — обурився Рон.

— Це вже сталося, Роне, — відказав Люпин. — Ми тут говоримо, а в цей час проводять облави на маґлородців.

— Та як же це можна "вкрасти" чари? — не вгавав Рон. — Це ж якась шизуха! Якби можна було красти чари, то не існувало б сквибів!

— Знаю, — погодився Люпин. — Проте якщо людина не зможе довести, що має хоча б близького родича-чаклуна, то вважатиметься, що вона здобула магічні здібності незаконно, і її буде покарано.

Рон зиркнув на Герміону й сказав:

— А якщо чистокровні та напівкровні поклянуться, що маґлородець — член їхньої родини? Я всім казатиму, що Герміона — моя двоюрідна сестра...

Герміона поклала свою руку на Ронову й міцно стисла.

— Дякую, Роне, але я не хочу, щоб ти...

— Вибору в тебе немає, — твердо сказав Рон і теж стис її руку. — Вивчиш наше родове дерево і зможеш відповісти на всі їхні запитання.

Герміона невпевнено всміхнулася.

— Роне, це не має значення, бо ми переховуємося разом з Гаррі Поттером, якого розшукують по всій країні. Якби я поверталася до школи, то це була б інша річ. А що Волдеморт планує зробити з Гоґвортсом? — запитала вона Люпина.

— Відвідування тепер обов'язкове для всіх юних чаклунів та відьом, — відповів він. — Про це було оголошено вчора. Це зміна, бо раніше не було примусового навчання. Зрозуміло, майже всі британські чаклуни й чарівниці і так позакінчували Гоґвортс, але їхні батьки мали право навчати їх удома чи, скажімо, відсилати за кордон. А тепер Волдеморт зможе контролювати всю чаклунську спільноту від наймолодшого віку. До того ж, це ще один спосіб відсіяти маґлородців, бо учням буде заборонено відвідувати школу, якщо вони не отримають підтвердження так званого Кровного статусу, для чого їм треба буде надати міністерству докази свого чаклунського походження.

Гаррі відчув роздратування й лють. У цю мить схвильовані одинадцятирічні дітлахи переглядають стоси щойно придбаних підручників, не підозрюючи, що декому з них не доведеться побачити Гоґвортсу, а може, навіть власних родин.

— Це... це... — він намагався знайти слова, щоб передати увесь той жах, який його охопив, але Люпин тихо промовив:

— Я знаю.

Люпин вагався.

— Гаррі, я тебе зрозумію, якщо ти не підтвердиш, але в Ордені вважають, що Дамблдор доручив тобі якусь місію.

— Доручив, — відповів Гаррі, — Рон і Герміона все знають і йдуть зі мною.

— Чи не міг би зі мною поділитися, яка мета цієї місії?

Гаррі подивився на пооране передчасними зморшками обличчя, на густе, але сивіюче волосся, й пошкодував, що не зможе відповісти.

— Не можу, Ремусе, мені дуже прикро. Якщо тобі не сказав сам Дамблдор, то, думаю, і я не маю права.

— Я так і думав, — відповів розчарований Люпин. — Але я міг би хоч якось тобі допомогти. Ти знаєш мене й мої можливості. Я міг би піти з тобою для захисту. І не треба було б мені пояснювати, що саме ти задумав.

Гаррі завагався. Пропозиція була спокуслива, хоч він не міг собі уявити, як можна утримати завдання в таємниці від Люпина, якщо той постійно буде з ними.

А от Герміону це трохи збентежило.

— А як же Тонкс? — запитала вона.

— А що Тонкс? — не зрозумів Люпин.

— Ну, — спохмурніла Герміона, — ви ж одружені! Як вона поставиться до того, що ти підеш з нами?

— Тонкс буде в цілковитій безпеці, — відповів Люпин. — Поживе в батьків.

Було в Люпиновому тоні щось дивне, щось холодне. Та й сама думка, що Тонкс ховатиметься в батьків, теж дивувала. Вона ж була членом Ордену і, наскільки знав її Гаррі, воліла б бути у вирі подій.

— Ремусе, — боязко запитала Герміона, — чи все гаразд... ну, знаєш... між тобою і...

— Усе гаразд, дякую, — гостро відказав Люпин.

Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному:

— Тонкс завагітніла.

— Ой, як гарно! — пискнула Герміона.

— Прекрасно! — зрадів Рон.

— Поздоровляємо! — додав Гаррі.

Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:

— То... ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очікують, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.

Рон і Герміона подивилися на Гаррі.

— Я тільки... тільки хочу уточнити, — сказав він. — Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?

— Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, — відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю. — Гаррі, я не сумніваюся — Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.

— А я, — поволі протяг Гаррі, — сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.

Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам'ятати інтер'єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.

— Ти не розумієш, — сказав нарешті Люпин.

— То поясни, — наполягав Гаррі.

Люпин ковтнув слину.

— Я... я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.

— Ясно, — сказав Гаррі, — і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?

Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.

— Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!

Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.

— Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина... дитина...

Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.

— Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний... Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!

— Ремусе! — прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. — Не кажи так... чого б це дитина тебе соромилась?

— Ох, не знаю, Герміоно, — втрутився Гаррі. — Я б його, наприклад, соромився.

Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його вдарив.

— Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, — сказав Гаррі, — то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько — член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив покинути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?

— Та як... як ти смієш? — процідив Люпин. — Ідеться не про прагнення... небезпек чи особистої слави... як ти смієш навіть думати...

— Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, — урвав його Гаррі. — Хочеш зіграти роль Сіріуса...

— Не треба, Гаррі! — благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.

— Я сам собі не вірю, — не вгавав Гаррі. — Людина, що навчила мене боротися з дементорами — боягуз!

Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло — і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.

— Ремусе, Ремусе, вернися! — гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.

— Гаррі! — застогнала Герміона. — Як ти міг?

— Легко, — відповів Гаррі. Він підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився об стіну. Він і далі тремтів від злості.

— Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.

— Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.

— Стійте... стійте... тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.

— Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.

— Він сам напросився, — огризнувся Гаррі.