Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 90

Тобі й твоєму старому гаплик.

— Гаррі? — знову закричав Рон за стіною мотлоху. — Що там таке?

— Гаррі, — перекривив його Креб, — Що там... стій, Поттер! Круціо!

Гаррі метнувся по тіару. Кребове закляття в нього не влучило, але зачепило кам'яне погруддя, підкинувши його вгору. Діадема злетіла й зникла з очей, впавши на гору різних речей. Туди гухнуло й погруддя.

— СТОП! — крикнув Кребові Мелфой, і його голос луною прокотився у величезному приміщенні. — Темному Лордові він потрібен живий...

— А що? Хіба я, блін, його вбиваю? — зарепетував Креб, відкидаючи Мелфоєву руку, — але якщо зможу, то я його вб'ю, бо хіба Темному Лордові не все одно, живий він чи мертвий?

Струмінь яскраво-червоного світла пролетів повз Гаррі, ледь його не зачепивши. Герміона вибігла з-за купи непотребу в нього за спиною й метнула приголомшливе закляття прямісінько в Кребову голову. Воно не влучило тільки тому, що Мелфой устиг смикнути Креба на себе.

— Це ж ця бруднокровка! Авада Кедавра!

Гаррі побачив, як Герміона пригнулася й відскочила, а його лють на Креба, котрий вистрілив смертельним закляттям, примусила забути про все інше. Він метнув у Креба приголомшливим закляттям, і той смикнувся, вибивши у Мелфоя з рук чарівну паличку. Паличка підлетіла вгору і впала десь за горою поламаних меблів та скринь.

— Не вбивати його! НЕ ВБИВАТИ! — заверещав Мелфой Кребові й Ґойлу, що обидва цілилися в Гаррі. Вони завагалися всього на частку секунду, та Гаррі тільки цього й було треба.

— Експеліармус!

Чарівна паличка вислизнула у Ґойла з руки й пропала в цілій скирті непотрібних речей за його спиною. Ґойл придуркувато застрибав на місці, намагаючись її дістати. Мелфой ухилився від другого Герміониного приголомшливого закляття, а Рон, раптово вискочивши в кінці проходу, вистрілив у Креба закляттям "тілов'яз", однак той устиг вивернутися.

Креб крутнувся на місці і знову загорлав:

— Авада Кедавра!

Рон, уникаючи струменя зеленого світла, щез. Мелфой, що залишився без палички, зіщулився за якоюсь шафою на трьох ніжках, а Герміона метнулася до них і влучила в Ґойла приголомшливим закляттям.

— Вона десь тут! — закричав їй Гаррі, вказуючи на купу мотлоху, де впала стара тіара. — Пошукай її, а я допоможу Ро...

— ГАРРІ! — заверещала вона.

Страшенний гуркіт за спиною примусив Гаррі озирнутися. Він побачив Рона й Креба, що бігли щодуху проходом.

— Хочеш зігрітися, падло?! — ревів на бігу Креб.

Та він, здається, вже сам не мав контролю над тим, що вичаклував. Їх наздоганяло полум'я, його величезні язики жадібно лизали стоси мотлоху, що обвалювалися й одразу оберталися на попіл.

— Аґваменті! — заволав Гаррі, але струмінь води, що вилетів з кінчика його чарівної палички, випарувався в повітрі.

— ТІКАЙМО!

Мелфой схопив приголомшеного Ґойла й поволік за собою. Переляканий Креб перегнав усіх. Гаррі, Рон і Герміона мчали за ним, а вогонь їх переслідував. Це не було звичайне полум'я. Креб застосував заклинання, про яке Гаррі ніколи й не чув. Вони завернули за ріг, а вогняні язики гналися за ними, наче живі, чутливі, налаштовані на те, щоб убивати. Полум'я почало видозмінюватися, перетворюючись на велетенських вогненних монстрів. Палаючі змії, химери й дракони здіймалися, падали і знову здіймалися вгору, а все це віковічне сміття, яким вони живилися, летіло в їхні ікласті пащеки, прилипало до пазуристих лап і врешті-решт поглиналося цими пекельними почварами.

Мелфой, Креб і Ґойл зникли з очей. Гаррі, Рон і Герміона заклякли на місці. Вогняні монстри їх оточували й насувалися дедалі ближче — пазуристі, рогаті, хвостаті, а жар довкола них був непроникний, як стіна.

— Що робити? — заволала Герміона, перекрикуючи оглушливий рев вогню. — Що робити?

— Тримайте!

Гаррі вихопив з найближчої купи непотребу дві важелезні на вигляд мітли й кинув одну з них Ронові, що зразу все зрозумів, посадив за собою Герміону і злетів. Гаррі закинув ногу на другу мітлу, і, щосили відштовхнувшись від підлоги, теж злетів, ледве вислизнувши з-під ороговілого дзьоба палаючого хижака, що пожадливо клацав на них щелепами. Дим і жар уже заповнили все. Зловісний вогонь поглинав унизу контрабандні товари багатьох поколінь зацькованих учнів, злочинні результати тисяч заборонених експериментів, таємниці незліченних душ, які шукали притулку в цій кімнаті. Гаррі ніде не бачив ані сліду Мелфоя, Креба чи Ґойла. Він опустився якомога нижче до хижих вогненних монстрів, намагаючись їх десь розшукати, та все було охоплено полум'ям. Яка жахлива смерть... він їм такого не бажав...

— Гаррі, тікаймо звідси, тікаймо! — ревів Рон, проте через чорний дим неможливо було визначити, де двері.

І серед цього жахливого реву й грому всепожирального полум'я Гаррі раптом почув тонкий і жалібний людський крик.

— Це... дуже... небезпечно! — заволав Рон, але Гаррі вже розвернувся в повітрі. Окуляри надавали очам хоч якогось захисту від диму, і він придивлявся до пожежі, що вирувала внизу, шукаючи якихось ознак життя, чийогось обличчя чи рук, які ще не почорніли, як обгоріле дерево...

І тут він їх побачив. Мелфой підтримував непритомного Ґойла, і вони обидва ледве трималися на вершечку хиткої вежі з обвуглених столів. Гаррі пірнув униз. Мелфой побачив його й простяг руку, та щойно Гаррі за неї вхопився, як зрозумів, що сам не подужає. Ґойл був занадто важкий, і Мелфоєва спітніла рука відразу вислизнула з долоні Гаррі...

— ГАРРІ, ЯКЩО МИ ЧЕРЕЗ НИХ ЗАГИНЕМО, Я ТЕБЕ ПРИБ'Ю! — прогримів Ронів голос, і коли вже над ними нависла величезна палаюча химера, вони разом з Герміоною затягли Ґойла на свою мітлу і, важко похитуючись, знову злетіли вгору, а Мелфой видряпався на мітлу Гаррі і вчепився позаду.

— Двері, шукай двері, двері! — заверещав у вухо Гаррі Мелфой. Гаррі набрав швидкості й помчав за Роном, Герміоною і Ґойлом крізь пелену густого чорного диму, що не давав дихати. Навколо них підлітали останні нечисленні предмети, ще не пожерті пожадливим вогнем. Святкуючи перемогу, їх підкидали створіння, породжені лиховісним полум'ям. Там були келихи і щити, іскристе намисто й стара вицвіла тіара...

— Що ти робиш, що ти робиш? Двері там! — заверещав Мелфой, але Гаррі стрімко розвернувся й пірнув униз. Діадема ширяла в повітрі, наче на сповільнених кадрах, оберталася й виблискувала, падаючи в роззявлену пащеку вогненного змія, але Гаррі встиг її впіймати й начепити собі на зап'ястя...

Гаррі зробив ще один крутий поворот, коли на нього кинувся змій, злетів угору й помчав туди, де мали бути відчинені двері. Рон, Герміона і Ґойл зникли, Мелфой лементував і так міцно тримався за Гаррі, що було аж боляче. І тут Гаррі побачив крізь дим прямокутну латку на стіні. Він скерував туди мітлу, і вже за пару секунд його легені наповнилися чистим повітрям, і він врізався в стіну зовнішнього коридору.

Мелфой упав з мітли й лежав долілиць, хапаючи ротом повітря, кашляючи і відпльовуючись. Гаррі перекрутився й сів долі. Двері кімнати на вимогу зникли. Рон і Герміона сиділи, відхекуючись, біля непритомного Ґойла.

— К-креб, — затинаючись, пробелькотів Мелфой, щойно до нього повернувся дар мови. — К-креб...

— Він мертвий, — різко кинув Рон.

Запала тиша, порушувана тільки натужним диханням і кашлем. Тут замок здригнувся від низки важких ударів, а повз них промчала на конях ціла кавалькада прозорих вершників, що тримали голови під пахвами й кровожерно горлали. Коли безголові мисливці проїхали, Гаррі, похитуючись, устав і роззирнувся. Битва в замку тривала. Крім лементу безголових привидів лунали ще й інші крики. Його охопила паніка.

— Де Джіні? — різко запитав він. — Вона ж була тут. Мала повернутися в кімнату на вимогу.

— Нічого собі, невже ти думаєш, що кімната й далі діятиме після такої пожежі? — здивувався Рон, та все ж зірвався на ноги й почав розглядатися навсібіч, розтираючи собі груди. — Може, розділимося й пошукаємо?..

— Ні, — заперечила Герміона, також устаючи. Мелфой і Ґойл без чарівних паличок приречено лежали на підлозі. — Тримаймося разом. Краще підемо... Гаррі, що це в тебе на руці?

— Що? А, так...

Він стяг діадему з зап'ястя й підніс до очей. Вона була ще гаряча, почорніла від сажі, але, придивившись, він зміг розібрати крихітні слова, вигравіювані на ній: "Розум безмежний — це скарб величезний".

З діадеми крапало щось схоже на кров, темне й смолисте. Раптом Гаррі відчув, як вона шалено затряслась — і розвалилася прямо у нього в руках. І в цей час Гаррі здалося, ніби він почув слабесенький і далекий крик болю. Він лунав не з замку і не зі шкільних угідь, а з тієї речі, що розсипалася в його пальцях на шматочки.

— Мабуть, це був зложар! — вигукнула Герміона, не зводячи очей з уламків.

— Не зрозумів?

— Зложар... зачаклований вогонь... він належить до тих субстанцій, що нищать горокракси, але я б ніколи в житті не наважилася ним скористатися, бо він такий небезпечний. Як Креб міг знати, як?..

— Мабуть, навчився від Керроу, — похмуро буркнув Гаррі.

— Шкода тільки, що він неуважно слухав, коли вони пояснювали, як його зупинити, — пробурчав Рон. Його волосся, як і волосся Герміони, було місцями обсмалене, а обличчя — чорне. — Якби він не намагався нас трьох повбивати, то мені, можливо, було б жаль, що він загинув.

— А ви усвідомлюєте? — прошепотіла Герміона. — Тепер якби нам ще добратися до змії...

Та вона змовкла на півслові, бо в коридорі залунали вигуки, крики й легко розпізнаваний шум двобоїв. Гаррі озирнувся, і серце його мало не зупинилося. Смертежери вже прорвалися в Гоґвортс. Він побачив Фреда й Персі, які задкували, обороняючись від людей у масках і каптурах.

Гаррі, Рон і Герміона кинулися їм на допомогу. Струмені світла шугали на всі боки, і чоловік, що бився з Персі, почав відступати. Тут його каптур зісковзнув — і вони побачили високе чоло й волосся з сивиною...

— Вітаю, пане міністре! — заревів Персі, поціливши Тікнесі влучним закляттям. Міністр впустив чарівну паличку і схопився за мантію, явно почуваючись не в своїй тарілці. — Я вже казав, що йду у відставку?

— Жартуєш, Персику! — вигукнув Фред, коли смертежер, з яким він бився, впав додолу, підстрелений відразу трьома приголомшливими закляттями. Тікнесі теж упав, покриваючись крихітними голками, наче перетворювався на морського їжака.