Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Сторінка 30

Гаррі з Роном посідали й не могли намилуватися диво мітлою. Аж тут відчинився портретний отвір і до вітальні зайшла Герміона в супроводі професорки Макґонеґел.

Хоч Макґонеґел і була вихователькою ґрифіндорського гуртожитку, Гаррі бачив її тут лише раз: тоді вона прийшла з дуже серйозним повідомленням. Хлопці глянули на неї, не випускаючи з рук "Вогнеблискавки". Герміона обійшла їх, сіла в крісло, взяла першу ліпшу книжку і сховала за нею обличчя.

— То це вона і є? — поцікавилася професорка Макґонеґел, придивляючись до "Вогнеблискавки". — Міс Ґрейнджер щойно мені сказала, що тобі, Поттере, подарували мітлу.

Гаррі й Рон зиркнули на Герміону. З за книги — Герміона тримала її догори дриґом — виднілося лише її почервоніле чоло.

— Можна? — запитала професорка Макґонеґел. Не чекаючи згоди, вона вихопила "Вогнеблискавку" з їхніх рук і прискіпливо її оглянула. — Гм м. І не було ні записки, ні картки... Взагалі нічого?

— Нічого, — тихо озвався Гаррі.

— Зрозуміло... — мовила професорка Макґонеґел. — На жаль, Поттере, мені доведеться її в тебе забрати.

— Щ що? — ледве звівся на ноги Гаррі. — Але чому?

— Треба перевірити, чи на ній немає закляття, — пояснила Макґонеґел. — Звісно, я тут не фахівець, але мадам Гуч і професор Флитвік, гадаю, її розберуть...

— Розберуть? — перепитав Рон таким тоном, ніби професорка Макґонеґел збожеволіла.

— На це піде всього кілька тижнів, — додала професорка. — Ти її отримаєш, щойно ми переконаємося, що з нею все гаразд.

— Але ж вона цілком нормальна! — вигукнув Гаррі тремтячим голосом. — Чесно, пані професорко...

— А як ти знаєш, Поттере? — лагідно заперечила Макґонеґел. — Ти ж на ній ще не літав. І доки ми не пересвідчимося, що вона не зачарована, про це не може бути й мови. Я триматиму тебе в курсі справи.

Професорка Макґонеґел крутнулася на підборах і вийшла з "Вогнеблискавкою" крізь отвір за портретом. Гаррі дивився їй услід, стискаючи в руці баночку з лаком. Рон підступив до Герміони.

— Якого біса ти побігла до тієї Макґонеґелки?

Герміона пожбурила книжку. Її обличчя ще й досі палало, але вона рішуче скочила на ноги і стала перед Роном.

— Бо я подумала... і професорка Макґонеґел зі мною погодилась... що цю мітлу для Гаррі міг прислати Сіріус Блек!

— РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ —

Патронуc

Гаррі розумів, що Герміона зробила це з найкращих міркувань, та однак на неї сердився. Кілька годин він володів найкращою в світі мітлою, і ось тепер, дякуючи Герміоні, навіть не знав, чи ще колись її побачить. Гаррі не сумнівався, що зараз із "Вогнеблискавкою" все гаразд, але що з нею буде після всіх отих перевірок?

Рон з люті аж клекотав. Розбирати новісіньку "Вогнеблискавку"! Та ж це справжнісінький злочин!

Герміона, що й далі була переконана у своїй правоті, перестала бувати у вітальні. "Мабуть, закопалася в бібліотеці" — вирішили хлопці і навіть не переконували її повернутися. Тож вони утрьох лише зраділи, коли після Нового року ґрифіндорська вежа знову наповнилася учнівським галасом.

Увечері перед початком семестру Вуд розшукав Гаррі.

— Гарно провів Різдво? — поцікавився він і, не чекаючи відповіді, тихо проказав: — Гаррі, я тут ціле Різдво розмірковував... Після останнього матчу... ти розумієш. Якщо дементори припруться на наступну гру... маю на увазі, що... не можна дозволити, щоб ти... ну..

Вуд зніяковіло замовк.

— Я теж про це думав, — швиденько промовив Гаррі. — Професор Люпин обіцяв, що навчить мене, як протистояти дементорам. Цього тижня ми починаємо з ним заняття: після Різдва він матиме трохи вільного часу.

— Ага а! — зрадів Вуд. — Ну, тоді... Я справді не хотів би втрачати такого ловця, як ти, Гаррі. А ти вже замовив собі нову мітлу?

— Ні, — сказав Гаррі.

— Ти що?! Мусиш поспішати! З твоєю драндулетною "Падучою зорею" у матчі проти Рейвенклову нам нічого не світить!

— Йому подарували на Різдво "Вогнеблискавку", — повідомив Рон.

— "Вогнеблискавку"?!! Та ні!.. Ти серйозно? Сп... справжню "Вогнеблискавку"?!

— Не радій так, Олівере, — понуро мовив Гаррі. — У мене її більше нема. Її... конфіскували. Перевіряють, чи її, бува, хтось не закляв.

— Закляв? Та хто б її міг заклясти?

— Сіріус Блек, — зітхнув Гаррі. — Кажуть, він за мною полює. І Макґонеґелка вирішила, що це він міг її прислати.

Пропустивши повз вуха звістку, що знаменитий убивця полює на його ловця, Вуд вигукнув:

— Але ж Блек не міг купити "Вогнеблискавку"! Він від усіх ховається! Його розшукує вся країна! Він що, просто так зайшов у "Все для квідичу" і купив мітлу?

— Я розумію, — погодився Гаррі, — але Макґонеґел однак хоче її розібрати...

Вуд поблід.

— Я піду з нею побалакаю, Гаррі, — пообіцяв він. — Я розкрию їй очі... "Вогнеблискавка"!.. Справжня "Вогнеблискавка" в нашій команді!.. Та Макґонеґел не менше за нас хоче, щоб Ґрифіндор переміг!.. Я їй розкрию очі... "Вогнеблискавка"...

*

Наступного дня почалися уроки. Холодного січневого ранку ніхто не горів бажанням мерзнути аж дві години у відкритому полі, але Геґрід потішив їх вогнищем із саламандрами. Учні навіть не помітили, як пролетів цей веселий урок. Вони збирали хмиз і підкидали його в багаття, де вогнетривкі саламандри звивалися й підстрибували на палаючих колодах і жаринах. Зате перший урок віщування в новому семестрі був не таким веселим. Професорка Трелоні почала навчати їх хіромантії. Глянувши на долоню Гаррі, вона безапеляційно запевнила, що такої короткої лінії життя вона ще ніколи не бачила.

Але Гаррі з нетерпінням чекав уроку захисту від темних мистецтв. Після розмови з Вудом він прагнув якнайшвидше осягнути антидементорські прийоми.

— Так, так, — мовив Люпин, коли наприкінці уроку Гаррі нагадав йому про обіцяне. — Дай но гляну... Чи будеш ти вільний о восьмій вечора в четвер? Кабінет історії магії доволі просторий... Я обміркую, як це краще зробити... Ми ж не приведемо туди справжнього дементора...

— А вигляд у нього все ж нездоровий, — сказав Рон, коли вони йшли на вечерю. — Як гадаєш, що з ним таке?

— Тьху! — раптом почули вони за спинами. То була Герміона. Вона сиділа під лицарем в обладунках і перепаковувала портфель, у якому було так багато книжок, що він ніяк не закривався.

— Чого це ти на нас плюєшся? — роздратувався Рон.

— Чого б це я плювалася, — зарозуміло пирхнула Герміона, закидаючи портфель на плече.

— Я чув! — наполягав Рон. — Я запитав, що сталося з Люпином, а ти...

— А хіба не зрозуміло? — з нечуваною зверхністю запитала Герміона.

— Не хочеш казати, то й не треба!

— Ну й чудово! — Герміона задерла носа і пішла.

— Нічого вона не знає, — обурено глянув їй услід Рон. — Просто хоче, щоб ми знову почали з нею розмовляти.

*

О восьмій вечора в четвер Гаррі вийшов із ґрифіндорської вежі й попрямував до кабінету історії магії. Там було темно й порожньо. Гаррі дістав паличку і засвітив лампи. Не минуло й п'яти хвилин, як зайшов професор Люпин і поставив на стіл професора Бінса великий ящик.

— Що це таке? — поцікавився Гаррі.

— Ще один ховчик, — пояснив Люпин, скидаючи плаща. — Я ще у вівторок обнишпорив увесь замок і, на превелике щастя, у Філчевій шафі з документами знайшов оцього. Тепер у нас буде майже справжній дементор. Ховчик перетвориться на нього, тільки— но тебе побачить. От ми на ньому й потренуємося. А між заняттями ховчик житиме в моїм кабінеті — там під столом є шафка, яка йому сподобається.

— Добре, — сказав Гаррі, намагаючись приховати хвилювання і вдаючи, ніби він дуже втішений.

— Отож... — професор Люпин дістав свою чарівну паличку і кивнув Гаррі, щоб він зробив те саме. — Закляття, якого я спробую тебе навчити, Гаррі, належить до вищої магії — тут його не вивчають. Називається воно "Патронус".

— І як воно діє? — занервував Гаррі.

— Ну, коли воно спрацьовує, то з'являється вичаклуваний патронус, — пояснив Люпин. — Це ніби такий охоронець... такий щит між тобою і дементором... одне слово — антидементор.

Гаррі раптом уявив, як він ховається за величезною, завбільшки з Геґріда, постаттю, що тримає в руці здоровенну довбню. Професор Люпин вів далі:

— Патронус — це втілення позитивної енергії, тих відчуттів, що служать поживою для дементорів, тобто надії, радості, бажання жити. Але, на відміну від людини, патронус зовсім не відчуває відчаю, тому дементори не здатні йому зашкодити. Проте мушу попередити, Гаррі: це закляття може виявитися для тебе заскладним. Воно не під силу навіть багатьом досвідченим чарівникам.

— А як виглядає патронус? — поцікавився Гаррі.

— Кожен по різному, залежно від чарівника, що його викликає.

— А як його викликати?

— За допомогою магічної формули, яка спрацьовує лише тоді, коли зумієш цілковито зосередитися на своєму найщасливішому спогаді.

Гаррі почав згадувати щасливі моменти свого життя. Зрозуміло, коли він жив з Дурслями, нічого такого не було. Подумав про Гоґвортс і згадав свій перший політ на мітлі.

— Гаразд, — сказав він, намагаючись якнайвиразніпіе пережити те дивовижне відчуття...

— А магічна формула звучить так... — прокашлявся Люпин, — Експекто патронум!

— Експекто патронум, — ледь чутно повторив Гаррі. — Експекто патронум.

— Ти добре зосередився на щасливому спогаді?

— Ну.. так... — відповів Гаррі, знову уявляючи той перший політ. — Експекто патроно... ні, патронум... вибачте... експекто патронум, експекто патронум...

Зненацька з кінчика його чарівної палички вирвалося щось подібне на струмінь сріблястого газу.

— Ви бачили? — схвильовано запитав Гаррі. — Щось відбулося!

— Дуже добре, — усміхнувся Люпин. — Ну, що ж... ти готовий випробувати це на дементорі?

— Так, — відповів Гаррі. Він міцно стиснув чарівну паличку і став у центрі порожнього класу. Намагався думати тільки про політ, але йому щось заважало... Будь якої миті він може знову почути свою маму...Але не можна про це думати, бо тоді він справді її почує, а він цього не хоче... Чи, може, хоче?..

Люпин ухопився за накривку ящика і смикнув її на себе.

З ящика поволі підвівся дементор. Його приховане каптуром обличчя було звернене до Гаррі, а лискуча, вкрита струпами рука трималася за плащ. Світло замерехтіло і згасло. Дементор, важко і хрипко дихаючи, почав повільно насуватися на нього. На Гаррі накотилася хвиля крижаного холоду...

— Експекто патронум! — заверещав Гаррі.