Генріх VI : Частина 1 - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Наш сміливий Толбот
Колишню славу потемнив поквапно
Дурною витівкою оцією,
А Йорк під'юджує на смерть безчесну:
Загине Толбот — Йорк тоді воскресне.
Офіцер А ось і Вільям Люсі — він зі мною
Благає вашу честь про допомогу.
Входить сер Вільям Люсї.
Сомерсвт Це ви, сер Вілья*і? Звідки ви до мене?
Люсі Від Толбота, мілорде,— ось я звідки!
Від купленого й проданого лорда.
Оточений лихими ворогами,
Волає він до Йорка й Сомерсета,-
Відбийте наглу смерть від лав його.
А поки там у славного вождя
Кривавий піт тече з безсилих рук,
І поки він чекає на рятунок,
Ви двоє, честі Англії підпора,
Його надії дві облудні, марні,
Погрузли у суперництві нікчемнім.
Нехай незгоди ваші не завадять
Йому прийти на допомогу спішно,
Бо ж він, герой уславлений, шляхетний,
Життя втрачає в вирі небезпек.
Дофін, Бастард і ще й Бургундський герцог,
Рене та Алансон його здушили,
І гине Толбот — ви тут завинили!
Сомєрсет Тут винен Йорк — хай він і виручає.
Люсі А Йорк лиш вашу милість винуватить,
Клянеться — ви затримали кінноту,
Що для цього походу він зібрав.
Сомєрсет Йорк бреше! Чом не попросив кінноти?
Я не боржник, не приятель його —
З якої ж речі маю я до нього
Підлещуватись, військо посилати?
Люсі Не міць французів, ні — обман англійців
Загнав у пастку Толбота-героя.
Не вернеться він в Англію живий,
Загине він від розбрату панви.
Сомєрсет Гаразд, іди. йому кіннота буде —
За шість годин до Толбота прибуде.
Люсі Запізно! Він убитий чи в полоні.
Хоч. би й хотів, не міг він утекти,
А Толбот, хоч би й міг, тікать не буде!
Сомєрсет Коли загинув — прощавай, герою!
Люсі Він славно вмер, а ?и живи з ганьбою!
(Виходить)
і
СЦЕНА 5
Англійський табір біля Бордо.
Входять Толбот ї Джои, його син.
Толбот Мій юний Джоне! Я тебе покликав
Сюди — навчити тонкощів війни,
Щоб Толбота ім'я в тобі воскресло,
Коли похилий вік і тіла кволість
Мене до крісла приведуть нарешті.
Та — о лихі, о зловорожі зорі!
Потрапив ти на бенкет смерті, сину,-
Жахлива, неминуча небезпека!
Отож, мій хлопче дорогий, сідай
На найпрудкішого мого коня,
А я вкажу тобі рятунку напрям.
Тож не барися. Вирушай мерщій.
Джон Чи я не звуся Толбот? Я — не син ваш?
Мені тікать? Як любите матусю,
Ім'я шляхетного їй не плямуйте,
Мене за виродка й раба не майте!
Світ скаже: "Це не Толботова кров.
Він підло втік, як батько в бій пішов".
Толбот Як я загину, відомстиш за мене.
Джон Хто раз утік, назад уже не верне.
Толбот Зоставшись тут, помрем обидва, знай!
Джон Я сам зостанусь, батьку, ти ж тікай,
Бо твій загин — утрата невідшкодна.
А я — ніщо, отож не втрата жодна.
Французам смерть моя дасть слави мало,
Твоя ж — надії наші вб'є зухвало.
Утеча не зганьбить тебе до краю,
Мене ж зганьбить — я подвигів не маю.
Ти втік із розрахунку, люди скажуть,
Мені — лиш переляк самий, прив'яжуть.
Коли я зразу відсахнуся бою,
Нема надії, що й колись устою.
Вже краще смерті лютої благати,
Аніж життя ганьбою зберігати.
Толбот Надії матері впадуть до гробу!
Джон Чи ж краще оганьбить її утробу?
Толбот Я йти тобі наказую, мій сину.
Джон Я битись хочу — навіть до загину.
Толбот Частина батька лишиться в тобі.
Джон Зі мною жити всій моїй ганьбі.
Толбот Не мав ти слави — нічого й губити,
Джон Неславою ім'я твоє бруднити?
Толбот Моїм наказом виправдайся ти.
Джон Як ти загинеш — свідків де знайти?
Тікаймо вдвох, коли немає ради.
Толбот Й соратників покинемо вмирати?
Свій вік не вкрию соромом таким.
Джон Хіба ганьба для юності — як дим?
Не можу я від тебе відійти.
Розполовинитись не можеш ти.
Лишайсь, тікай — це доля і моя.
Як батько вмре, не хочу жити я.
Толбот Тоді прощаймося, мій любий сину,
Народжений, щоб нині йти до згину.
Плече в плече удвох на бій ходім,
Душа з душею в небеса летім!
Виходять.
СЦЕНА 6
Бойовище.
Гамір бою, сутички. Син Тол бо та оючеиий. Толбот рятує його.
Толбот Солдати, в бій! Святий Георг із нами!
Порушив регент слово, кат візьми,
Та меч лишив, щоб захищались ми.
Де Джон, мій син? Тебе я скрізь вартую.
, Життя, що дав тобі, тепер рятую.
Джон Oj двічі батьку, двічі я твій син!
Життя, що дав мені, вже йшло на згин,
Коли твій меч наперекір всьому
Новий дав подих часу мойому.
Толбот Шолом дофінів ти креснув мечем,
І той вогонь наповнив гаряче ,
Звитягою і мій похилий вік;
Ожив завзятим духом чоловік,
Від гордих галлів рятував я сина
І відігнав Бургундця й Алансона. <
Шаленого Бастарда, що твою
Пролив був кров у першому бою,
Як ти меча свого із ним схрестив,-
Його ж я наздогнав і пригостив.
Пустив мечем я кров його байстрючу,
Ще й обізвав його, ту тінь падлючу:
"Я перелюбну кров твою проллю,
Паскудну кров за чисту кров мою,
Яку ти вицідив з мойого сина".
Гадав, остання вже його хвилина,
Коли йому приспіла допомога.
Чи не втомивсь ти, Джоне, ради бога?
Чи, може, все-таки полишиш бій?
Ти вже довів, що лицар, син ти мій,
Тікай — пометися ти, як я загину,
Пуття з бійця одного мало, сину.
Адже безумство це, повір мені,-
Вдвох важити життям в однім човні!
Коли мене французи не діймуть,
Все ж завтра вмру від старості, мабуть.
Яка ж бо користь з мене вже! Лишень
Життя моє скоротиться на день;
В тобі ж загине родове ім'я,
І мати, й невідомщеність моя.
Ти важиш тим, чому немає меж.
Ти все врятуєш, хай-но геть втечеш.
Джон Бастардів меч так не дійняв мене,
Твої ж слова — поранення страшне.
Устряти у таку сумнівну справу:
Життя купити, а продати славуї
Як син від батька притьма дремене,
Хай кінь тоді не винесе мене!
Зрівняюсь хай тоді я з селюками
І хай презирство зависа над нами.
Клянуся всім, що нині йде на згин:
Якщо втечу — не Толботів я син.
Тож як би я тікати зараз міг?
Твій син, умру я в тебе коло ніг.
Толбот Тож за крітянином іди на бій,
Ікаре, найдорожчий сину мій!
Як хочеш битись, бийся з батьком поруч,
І гордо вмрем у цю нещадну пору.
Виходять.
СЦЕНА 7
Інша частина бойовища.
Гамір бою. Сутички.
Входить поранений Толбот, якого підтримує слуга.
Толбот Життя спливає. Друге де життя?
Де Джон? Хоробре де моє дитя?
О смерте-переможнице, о ница!
Юнь не хотіла страхом забрудниться.
Коли я впав і те побачив син,
То замахав мечем кривавим він
Над батьком зігнутим і, наче лев,
Трощив напасників, аж чувся рев.
Як сам лишився оборонець мій,
Бо вже не стало з ким провадить бій,-
Шалена лють, непогамовний гнів
Погнали геть його — на ворогів,
І він помчав французів далі бити,
У морі крові дух свій потопити,
Що переповнював його. І вмер
Ікар, мій квіт. Він славен відтепер.
Слуга Мій пане, гляньте, он несуть вже Джона!
Входять солдати, несучи тіло Джона Толбота.
Толбот Смієшся, смерте, ти, стара вороно?
Та скоро від твоєї тиранії,
На вічну славу сповнені надії,
Два Толботи злетять в ласкаве небо —
Тебе здолавши, посміються з тебе.
О ти, вже смерті відданий законам,
Озвись до батька, сину, перед економ,
Кинь виклик у нещадній боротьбі —
Ти смерть французом уяви собі.
О, усміхаєшся, мов кажеш ти:
"Француза б я зумів перемогти!"
В обійми батька сина для прощання
Кладіть мерщій, бо воля це остання.
Прощайте всі! Остання йде хвилина.
Обійми батька — ось могила сина.
(Вмирає)
Тривога.
Солдати і слуги виходять, полишивши тіла Толбота і його сина. Входять К а р л,
Алансон, герцог Бургундський, Бастард, Діва та фран-
цузьке військо.
Карл Якби ще Йорк і Сомерсет прислали
їм військо вчасно, день кривавий був би!
Бастард А як це Толботове цуценя
Сікло французькі лави навмання!
Діва Раз викликала я його на бій:
"Невинний, ти невинністю будь битий!"
Але, в своїм презирстві гордовитий,
Він кинув: "Толботові не годиться
З якоюсь там шелихвісткою биться!"
І, люто кинувшись у гущу збройну,
Мене лишив як герцю недостойну.
Герцог Бург. Такому б лицарю ще жить та й жить...
Погляньте, як в обіймах він лежить
В кривавого призвідця власних бід!
Бастард Потніть і рознесіть на лезах гострих
Цю славу Англії і галлів пострах!
Карл Оні, спиніться, не ганьбіте жертви.
Тікали від живих — не руште мертвих.
Входить сер Вільям* Люсі з почтом* перед ним французькиї
герольд.
Люсі Герольде, проведи в намет дофінів
Мене-я хочу переможця бачить.
Карл Ти нам капітуляцію несеш?
Люсі Капітуляція? Це ваше слово;
Англійські вояки його не знають.
Прийшов дізнатись, хто вполон потрапив,
Ачце оглянути тіла убитих.
Карл В полон ми не берем, а шлем у пекло.
Але скажи,,кого ти так шукаєш?
Люсі Де наш Алкід великий з поля битви,
Лорд Толбот сміливий, граф Шрусберійський,
Цим титулом за успіхи в боях
Відзначений достойно,— граф Уощфорд,
Уотерфордський граф і Валенсійський,
Лорд Толбот Гудрігський і Ерчінфілдський,
Лорд Стрендж Блекмірський,
лорд Верден Олтонський,
Лорд Кромвел-Вінгфілд,
лорд Фернівел-Шеффілд,
Лорд Фолкенбрідж звитяжний, що носив
Георгія святого славний орден,
І Михаїла, й Золотого Руна,,
Корони нашої великий маршал
У всіх боях на Франції теренах?
Діва Гай, гай, яка дурна та пишна мова!
П'ятдесятьох володар королівств,
: Сам Турок не напише так занудно.
Той, що його так пишно титулуєш,
Кого так величаєш і підносиш,-
Вже труп смердючий біля наших ніг.
Люсі То Толбот мертвий? Франції батіг,
Ваш пострах, ваша Немезіда чорна?
О стали б ядра із моїх очей —
Я люто стрелив би в обличчя ваші!
Якби я міг цих мертвих оживити,
Вся Франція із ляку затремтіла б!
Якби лиш тінь його устала зараз,
То найсміліший з-поміж вас жахнувся б.
Тіла віддайте їхні — заберу їх
І почесті належні їм віддам.
Діва . Чи це не привид Толбота повстав?.
Бо мова в нього теж така гордлива.
Віддайте це добро їм, ради бога,
Бо загнилося вже, повітря труїть.
Карл Іди собі і забери тіла.
Люсі О так, я заберу їх, заберу,
Але з їх попелу повстане фенікс
І Францію ще затремтіти змусить.
Карл Бери й роби собі що знаєш з ними...
Нам треба зараз на Париж рушати.
Як Толбота нема — все можна взяти!
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА і
Лондон. Кімната в палаці.
Сурми.
Входять король Генріх, Глостер і Ексетер.
Генріх Чи прочитали ви листи: від папи,
Від імператора і д'Арманьяка?
Глостер Так, владарю. Бажання їхнє спільне:
Усі вони смиренно просять вас
Укласти, як годиться християнам,
Між Англією й Францією мир.
Генріх Як ви розцінюєте їхню думку?
Глостер Королю добрий, це єдиний спосіб
Спинити крові людської потоки
І заснувати обопільний мир.
Генріх Так, ваша правда. Я ж бо завше й сам '
Вважав за нечестиву й неприродну
Таку нелюдську і криваву зваду
Поміж прихильників одної віри.
Глостер До того ж, повелителю, щоб швидше
И міцніше зав'язати вузол дружби,
Граф д'Арманьяк, дофіна Карла родич,
У Франції впливовий чоловік,
Дочку свою віддасть вам за дружину
Із посагом великим і розкішним.
Генріх Мені дружину, дядьку? Я ще юний,
Мені годиться радше пильно вчитись,
Ніж насолод кохання заживати.
Але послів покличте — ваша воля —
Й таку їм дайте відповідь усім:
Погоджуюсь я з вашим рішенцем,
Коли так богу треба й королівству.
Входять легат, два посли і єпископ Вінчестерський у карди-
нальському вбранні.
Ексетер Що? Вінчестера висвятили вже
У кардинальський сан? От новина!
Тепер, гадаю, підтвердиться те,
Що Генріх П'ятий напророчив нам:
"Як Вінчестер доскочить кардинальства,
То митру зробить рівною короні".
Генріх Панове, все, що ви пропонували,
Ми вже розглянули, обговорили.
Мета у вас і добра, і розумна.
Тому і вирішили твердо ми,
Що обміркуємо умови миру,
І лорду Вінчестеру доручаєм
До Франції негайно відвезти їх.
Глосгер А щодо пропозицій д'Арманьяка,
То мій володар достеменно знає
Про всі чесноти вашої графині,
І про ясну красу, й коштовний посаг,-
її він королевою назве.
Генріх Для ствердження і скріплення угоди
Вручіте їй мій знак — цей діамант.
А ви, мілорде, про послів подбайте,
Щоб їх у Дувр доставили безпечно
І посадили там на корабель,
Усіх їх звіривши на ласку моря.
Виходять усі, крім єпископа Вінчестерського й легата.
Єпископ Стривайте, пан легат, одержіть спершу
Те золото, що я пообіцяв
За сан високий святості його,
За те, що вбрав мене в поважні шати.
Легат До послуг вашого преосвященства.
(Виходить)
Єпископ Ні, Вінчестер не скориться тепер
І не поступиться пихатим перам.
Ти, Гемфрі Глостере, іще збагнеш:
Ні родом, ні могутністю магната
Не перевищиш ти мене, прелата.
Мої діла тебе таки зігнуть,
Або країну чвари роздеруть!
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція.
Колишню славу потемнив поквапно
Дурною витівкою оцією,
А Йорк під'юджує на смерть безчесну:
Загине Толбот — Йорк тоді воскресне.
Офіцер А ось і Вільям Люсі — він зі мною
Благає вашу честь про допомогу.
Входить сер Вільям Люсї.
Сомерсвт Це ви, сер Вілья*і? Звідки ви до мене?
Люсі Від Толбота, мілорде,— ось я звідки!
Від купленого й проданого лорда.
Оточений лихими ворогами,
Волає він до Йорка й Сомерсета,-
Відбийте наглу смерть від лав його.
А поки там у славного вождя
Кривавий піт тече з безсилих рук,
І поки він чекає на рятунок,
Ви двоє, честі Англії підпора,
Його надії дві облудні, марні,
Погрузли у суперництві нікчемнім.
Нехай незгоди ваші не завадять
Йому прийти на допомогу спішно,
Бо ж він, герой уславлений, шляхетний,
Життя втрачає в вирі небезпек.
Дофін, Бастард і ще й Бургундський герцог,
Рене та Алансон його здушили,
І гине Толбот — ви тут завинили!
Сомєрсет Тут винен Йорк — хай він і виручає.
Люсі А Йорк лиш вашу милість винуватить,
Клянеться — ви затримали кінноту,
Що для цього походу він зібрав.
Сомєрсет Йорк бреше! Чом не попросив кінноти?
Я не боржник, не приятель його —
З якої ж речі маю я до нього
Підлещуватись, військо посилати?
Люсі Не міць французів, ні — обман англійців
Загнав у пастку Толбота-героя.
Не вернеться він в Англію живий,
Загине він від розбрату панви.
Сомєрсет Гаразд, іди. йому кіннота буде —
За шість годин до Толбота прибуде.
Люсі Запізно! Він убитий чи в полоні.
Хоч. би й хотів, не міг він утекти,
А Толбот, хоч би й міг, тікать не буде!
Сомєрсет Коли загинув — прощавай, герою!
Люсі Він славно вмер, а ?и живи з ганьбою!
(Виходить)
і
СЦЕНА 5
Англійський табір біля Бордо.
Входять Толбот ї Джои, його син.
Толбот Мій юний Джоне! Я тебе покликав
Сюди — навчити тонкощів війни,
Щоб Толбота ім'я в тобі воскресло,
Коли похилий вік і тіла кволість
Мене до крісла приведуть нарешті.
Та — о лихі, о зловорожі зорі!
Потрапив ти на бенкет смерті, сину,-
Жахлива, неминуча небезпека!
Отож, мій хлопче дорогий, сідай
На найпрудкішого мого коня,
А я вкажу тобі рятунку напрям.
Тож не барися. Вирушай мерщій.
Джон Чи я не звуся Толбот? Я — не син ваш?
Мені тікать? Як любите матусю,
Ім'я шляхетного їй не плямуйте,
Мене за виродка й раба не майте!
Світ скаже: "Це не Толботова кров.
Він підло втік, як батько в бій пішов".
Толбот Як я загину, відомстиш за мене.
Джон Хто раз утік, назад уже не верне.
Толбот Зоставшись тут, помрем обидва, знай!
Джон Я сам зостанусь, батьку, ти ж тікай,
Бо твій загин — утрата невідшкодна.
А я — ніщо, отож не втрата жодна.
Французам смерть моя дасть слави мало,
Твоя ж — надії наші вб'є зухвало.
Утеча не зганьбить тебе до краю,
Мене ж зганьбить — я подвигів не маю.
Ти втік із розрахунку, люди скажуть,
Мені — лиш переляк самий, прив'яжуть.
Коли я зразу відсахнуся бою,
Нема надії, що й колись устою.
Вже краще смерті лютої благати,
Аніж життя ганьбою зберігати.
Толбот Надії матері впадуть до гробу!
Джон Чи ж краще оганьбить її утробу?
Толбот Я йти тобі наказую, мій сину.
Джон Я битись хочу — навіть до загину.
Толбот Частина батька лишиться в тобі.
Джон Зі мною жити всій моїй ганьбі.
Толбот Не мав ти слави — нічого й губити,
Джон Неславою ім'я твоє бруднити?
Толбот Моїм наказом виправдайся ти.
Джон Як ти загинеш — свідків де знайти?
Тікаймо вдвох, коли немає ради.
Толбот Й соратників покинемо вмирати?
Свій вік не вкрию соромом таким.
Джон Хіба ганьба для юності — як дим?
Не можу я від тебе відійти.
Розполовинитись не можеш ти.
Лишайсь, тікай — це доля і моя.
Як батько вмре, не хочу жити я.
Толбот Тоді прощаймося, мій любий сину,
Народжений, щоб нині йти до згину.
Плече в плече удвох на бій ходім,
Душа з душею в небеса летім!
Виходять.
СЦЕНА 6
Бойовище.
Гамір бою, сутички. Син Тол бо та оючеиий. Толбот рятує його.
Толбот Солдати, в бій! Святий Георг із нами!
Порушив регент слово, кат візьми,
Та меч лишив, щоб захищались ми.
Де Джон, мій син? Тебе я скрізь вартую.
, Життя, що дав тобі, тепер рятую.
Джон Oj двічі батьку, двічі я твій син!
Життя, що дав мені, вже йшло на згин,
Коли твій меч наперекір всьому
Новий дав подих часу мойому.
Толбот Шолом дофінів ти креснув мечем,
І той вогонь наповнив гаряче ,
Звитягою і мій похилий вік;
Ожив завзятим духом чоловік,
Від гордих галлів рятував я сина
І відігнав Бургундця й Алансона. <
Шаленого Бастарда, що твою
Пролив був кров у першому бою,
Як ти меча свого із ним схрестив,-
Його ж я наздогнав і пригостив.
Пустив мечем я кров його байстрючу,
Ще й обізвав його, ту тінь падлючу:
"Я перелюбну кров твою проллю,
Паскудну кров за чисту кров мою,
Яку ти вицідив з мойого сина".
Гадав, остання вже його хвилина,
Коли йому приспіла допомога.
Чи не втомивсь ти, Джоне, ради бога?
Чи, може, все-таки полишиш бій?
Ти вже довів, що лицар, син ти мій,
Тікай — пометися ти, як я загину,
Пуття з бійця одного мало, сину.
Адже безумство це, повір мені,-
Вдвох важити життям в однім човні!
Коли мене французи не діймуть,
Все ж завтра вмру від старості, мабуть.
Яка ж бо користь з мене вже! Лишень
Життя моє скоротиться на день;
В тобі ж загине родове ім'я,
І мати, й невідомщеність моя.
Ти важиш тим, чому немає меж.
Ти все врятуєш, хай-но геть втечеш.
Джон Бастардів меч так не дійняв мене,
Твої ж слова — поранення страшне.
Устряти у таку сумнівну справу:
Життя купити, а продати славуї
Як син від батька притьма дремене,
Хай кінь тоді не винесе мене!
Зрівняюсь хай тоді я з селюками
І хай презирство зависа над нами.
Клянуся всім, що нині йде на згин:
Якщо втечу — не Толботів я син.
Тож як би я тікати зараз міг?
Твій син, умру я в тебе коло ніг.
Толбот Тож за крітянином іди на бій,
Ікаре, найдорожчий сину мій!
Як хочеш битись, бийся з батьком поруч,
І гордо вмрем у цю нещадну пору.
Виходять.
СЦЕНА 7
Інша частина бойовища.
Гамір бою. Сутички.
Входить поранений Толбот, якого підтримує слуга.
Толбот Життя спливає. Друге де життя?
Де Джон? Хоробре де моє дитя?
О смерте-переможнице, о ница!
Юнь не хотіла страхом забрудниться.
Коли я впав і те побачив син,
То замахав мечем кривавим він
Над батьком зігнутим і, наче лев,
Трощив напасників, аж чувся рев.
Як сам лишився оборонець мій,
Бо вже не стало з ким провадить бій,-
Шалена лють, непогамовний гнів
Погнали геть його — на ворогів,
І він помчав французів далі бити,
У морі крові дух свій потопити,
Що переповнював його. І вмер
Ікар, мій квіт. Він славен відтепер.
Слуга Мій пане, гляньте, он несуть вже Джона!
Входять солдати, несучи тіло Джона Толбота.
Толбот Смієшся, смерте, ти, стара вороно?
Та скоро від твоєї тиранії,
На вічну славу сповнені надії,
Два Толботи злетять в ласкаве небо —
Тебе здолавши, посміються з тебе.
О ти, вже смерті відданий законам,
Озвись до батька, сину, перед економ,
Кинь виклик у нещадній боротьбі —
Ти смерть французом уяви собі.
О, усміхаєшся, мов кажеш ти:
"Француза б я зумів перемогти!"
В обійми батька сина для прощання
Кладіть мерщій, бо воля це остання.
Прощайте всі! Остання йде хвилина.
Обійми батька — ось могила сина.
(Вмирає)
Тривога.
Солдати і слуги виходять, полишивши тіла Толбота і його сина. Входять К а р л,
Алансон, герцог Бургундський, Бастард, Діва та фран-
цузьке військо.
Карл Якби ще Йорк і Сомерсет прислали
їм військо вчасно, день кривавий був би!
Бастард А як це Толботове цуценя
Сікло французькі лави навмання!
Діва Раз викликала я його на бій:
"Невинний, ти невинністю будь битий!"
Але, в своїм презирстві гордовитий,
Він кинув: "Толботові не годиться
З якоюсь там шелихвісткою биться!"
І, люто кинувшись у гущу збройну,
Мене лишив як герцю недостойну.
Герцог Бург. Такому б лицарю ще жить та й жить...
Погляньте, як в обіймах він лежить
В кривавого призвідця власних бід!
Бастард Потніть і рознесіть на лезах гострих
Цю славу Англії і галлів пострах!
Карл Оні, спиніться, не ганьбіте жертви.
Тікали від живих — не руште мертвих.
Входить сер Вільям* Люсі з почтом* перед ним французькиї
герольд.
Люсі Герольде, проведи в намет дофінів
Мене-я хочу переможця бачить.
Карл Ти нам капітуляцію несеш?
Люсі Капітуляція? Це ваше слово;
Англійські вояки його не знають.
Прийшов дізнатись, хто вполон потрапив,
Ачце оглянути тіла убитих.
Карл В полон ми не берем, а шлем у пекло.
Але скажи,,кого ти так шукаєш?
Люсі Де наш Алкід великий з поля битви,
Лорд Толбот сміливий, граф Шрусберійський,
Цим титулом за успіхи в боях
Відзначений достойно,— граф Уощфорд,
Уотерфордський граф і Валенсійський,
Лорд Толбот Гудрігський і Ерчінфілдський,
Лорд Стрендж Блекмірський,
лорд Верден Олтонський,
Лорд Кромвел-Вінгфілд,
лорд Фернівел-Шеффілд,
Лорд Фолкенбрідж звитяжний, що носив
Георгія святого славний орден,
І Михаїла, й Золотого Руна,,
Корони нашої великий маршал
У всіх боях на Франції теренах?
Діва Гай, гай, яка дурна та пишна мова!
П'ятдесятьох володар королівств,
: Сам Турок не напише так занудно.
Той, що його так пишно титулуєш,
Кого так величаєш і підносиш,-
Вже труп смердючий біля наших ніг.
Люсі То Толбот мертвий? Франції батіг,
Ваш пострах, ваша Немезіда чорна?
О стали б ядра із моїх очей —
Я люто стрелив би в обличчя ваші!
Якби я міг цих мертвих оживити,
Вся Франція із ляку затремтіла б!
Якби лиш тінь його устала зараз,
То найсміліший з-поміж вас жахнувся б.
Тіла віддайте їхні — заберу їх
І почесті належні їм віддам.
Діва . Чи це не привид Толбота повстав?.
Бо мова в нього теж така гордлива.
Віддайте це добро їм, ради бога,
Бо загнилося вже, повітря труїть.
Карл Іди собі і забери тіла.
Люсі О так, я заберу їх, заберу,
Але з їх попелу повстане фенікс
І Францію ще затремтіти змусить.
Карл Бери й роби собі що знаєш з ними...
Нам треба зараз на Париж рушати.
Як Толбота нема — все можна взяти!
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА і
Лондон. Кімната в палаці.
Сурми.
Входять король Генріх, Глостер і Ексетер.
Генріх Чи прочитали ви листи: від папи,
Від імператора і д'Арманьяка?
Глостер Так, владарю. Бажання їхнє спільне:
Усі вони смиренно просять вас
Укласти, як годиться християнам,
Між Англією й Францією мир.
Генріх Як ви розцінюєте їхню думку?
Глостер Королю добрий, це єдиний спосіб
Спинити крові людської потоки
І заснувати обопільний мир.
Генріх Так, ваша правда. Я ж бо завше й сам '
Вважав за нечестиву й неприродну
Таку нелюдську і криваву зваду
Поміж прихильників одної віри.
Глостер До того ж, повелителю, щоб швидше
И міцніше зав'язати вузол дружби,
Граф д'Арманьяк, дофіна Карла родич,
У Франції впливовий чоловік,
Дочку свою віддасть вам за дружину
Із посагом великим і розкішним.
Генріх Мені дружину, дядьку? Я ще юний,
Мені годиться радше пильно вчитись,
Ніж насолод кохання заживати.
Але послів покличте — ваша воля —
Й таку їм дайте відповідь усім:
Погоджуюсь я з вашим рішенцем,
Коли так богу треба й королівству.
Входять легат, два посли і єпископ Вінчестерський у карди-
нальському вбранні.
Ексетер Що? Вінчестера висвятили вже
У кардинальський сан? От новина!
Тепер, гадаю, підтвердиться те,
Що Генріх П'ятий напророчив нам:
"Як Вінчестер доскочить кардинальства,
То митру зробить рівною короні".
Генріх Панове, все, що ви пропонували,
Ми вже розглянули, обговорили.
Мета у вас і добра, і розумна.
Тому і вирішили твердо ми,
Що обміркуємо умови миру,
І лорду Вінчестеру доручаєм
До Франції негайно відвезти їх.
Глосгер А щодо пропозицій д'Арманьяка,
То мій володар достеменно знає
Про всі чесноти вашої графині,
І про ясну красу, й коштовний посаг,-
її він королевою назве.
Генріх Для ствердження і скріплення угоди
Вручіте їй мій знак — цей діамант.
А ви, мілорде, про послів подбайте,
Щоб їх у Дувр доставили безпечно
І посадили там на корабель,
Усіх їх звіривши на ласку моря.
Виходять усі, крім єпископа Вінчестерського й легата.
Єпископ Стривайте, пан легат, одержіть спершу
Те золото, що я пообіцяв
За сан високий святості його,
За те, що вбрав мене в поважні шати.
Легат До послуг вашого преосвященства.
(Виходить)
Єпископ Ні, Вінчестер не скориться тепер
І не поступиться пихатим перам.
Ти, Гемфрі Глостере, іще збагнеш:
Ні родом, ні могутністю магната
Не перевищиш ти мене, прелата.
Мої діла тебе таки зігнуть,
Або країну чвари роздеруть!
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція.