Генріх VI : Частина 2 - Сторінка 6

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Маю право так сказать.
Бекінгем Він нас морочитиме ціляй день.
Мій кардинале, терцет-в'язень ваш.
Кардинал Взять герцога і добре шшьнуваши!
Глостер Так Генріх відкидає Ж).аг$ф свій,
А сам стоїть нетвердо на >ногах.
Відбито паетух-а твого вія тебе,
Гарчать вовки — от 'кинуться, —з'їдять.
Аби ж ,для страху ве #уло шришш!
Боюсь, королю, сішро твій аашн,
Глостер під вцрною виходить.
Генріх Як, щордн, зашя жулрісшь вам лідкаже,
Так і робіть, немов ми тут присутні.
Маргарита Величність заша задиша парламент?
Генріх Так, Маргариток серце у скорйоті,
її потік приплинув до очей.
З усіх боків довкола мене іляаю,
Бо що на світі за лвчаль лихіше?..
Ох, дядьку Гемфрі! На твоїм обличчі,
Немов на жарті,— щирість, вірність, —честь.
В правдивості твоїй, мій добрий Гемфрі,
/Менд^не випадає сумніватись.
Чи над^тобою нещаслива зірка,
Що ці великі лорди й королева
Життя безвинне загубити прагнуть?
Ні їм, ні ще кому ти зла не коїв,
Та, як різник теля хапає, в'яже,
й, коли пручається нещасне, б'є,
І тягне до кривавої різниці, .
Так і тебе жорстоко потягли.
Як по оборі бігає хорова,
Теляті дивиться услід, нічого ж
Не вдіє, тільки жалісно реве,-
Так я за Глостером уболіваю,
Крізь сльози каламутними очима
Дивлюся вслід, зарадити безсилий,-
Міцні його закляті вороги.
Крізь плач гіркий і стогони сумні
Твердитиму: "Не винний Глостер, ні!"
(Виходить)
Маргарита Лише гаряче сонце топить сніг,
А Генріх до великих справ холодний.
Надміру жалісливого, його
Заманює, мов жертву нерозумну,
Сльозами крокодилячими Глостер.
Так у квітчастім березі змія
Строкатістю блискучого убору
Приваблює дитину й жалить. Лорди,
Мудрішої не може бути ради,
Отож підказує здоровий глузд:
Повинен швидше він цей світ лишити —
Страх перед ним тоді залишить нас.
Кардинал Ця смерть була б доречна, та її
В належнім світлі виставити слід;
Нехай би засудив його закон.
Сеффолк А як на мене, це не зовсім слушно.
Король захоче врятувать його,
Народ повстане рятувать його,
А наші докази — то лиш підозри,
Слабкі вони, щоб засудить на смерть!
Йорк То ви не хочете, щоб він помер?
Сеффолк Цього я хочу, Йорку, більш за всіх.
Йорк
(убік) ' п
Підстав цього бажать найбільше в Иорка.
(Вголос)
Шановні лорди кардинал і Сеффолк,
Відверто висловіть свої думки.
Орел неситий стереже курча
Від коршака голодного — чи ж це
Не те, що Гемфрі в короля протектор?
Маргарита Курчатко бідне смерті не уникло б.
Сеффолк Володарко, це правда,— тож безглуздо,
Щоб у кошарі сторожем був лис.
Хто визнаний убивцею лихим,
Нехай не виправдовується тим,
Що наміру свого не встиг здійснити.
Отож раніше хай помре цей лис,
Хижак відомий, лютий ворог стада,
Ніж закривавить щелепи свої.
Бо ж певно: Гемфрі — ворог королю,
І неважливо, як його убити,
Підступністю чи хитрістю; у пастці,
В постелі чи в дорозі,— все одно,
Аби помер. Не судиться обман,
Покликаний знешкодити обман.
Маргарита Слова рішучі, Сеффолку преславний!
Сеффолк Рішучі будуть, як здійснити їх,
Бо часто лиш в думках ми послідовні.
Але мої слова з думками в згоді.
Врятуємо учинком цим державця
Від ворога його; скажіть лиш слово —
Я швидко відпущу йому гріхи.
Кардинал Волів би я, щоб швидше він помер,
Ніж зробитеся ви духівником.
Якщо дозволите, мілорде Сеффолк,
То я знайду, кому це доручити,
Подбаю про безпеку короля.
Сеффолк Погоджуюся, ось моя рука.
Маргарита Я згодна теж.
Йорк І я. Коли ж утрьох ми ухвалили,
Що нам, як хтось наш заперечить вирок?
Входить гонець.
Гонець 3 Ірлаіндії примчав я, славні лорди;
Повідомляю: там зчинили бунт
І на англійців зброю підняли.
Пошліть підмогу, заколот спиніть,-
Ще рана безнадійною не стала,
Ще змога є загоїти її.
Кардинал Пробоїну слід швидше залатати!
То що ж порадите у скруті цій?
Йорк Щоб Сомерсет прибув туди як регент.
Потрібен там правитель з таланом.
Сомерсет Якби у Франції був замість мене
Йорк хитромудрий регентом, то він
Нізащо б там не протримавсь так довго.
Йорк Ні — щоб утратити там все, як ти.
Я радше втратив би своє життя,
Ніж повернувся з тягарем ганьби,
Досидівшись, аж поки все пропало.
Де на твоєму тілі хоч рубець?
Хто так зберіг себе, той не боєць.
Маргарита 3 цієї іскри виникне пожежа,
Як роздимати й підкидати дров.
Спиніться, славні Йорку й Сомерсете.
Якби там* Йорку, регентом був ти,
Тобі, можливо, гірше повелося б.
Йорк Як? Гірше навіть? О, ганьба вам всім!
Сомерсет Тобі ганьба, що так ганьби всім зичиш!
Кардинал Мій лорде Иорк, ви б долі пошукали.
В Ірландії озброїлися керни,
Англійців кров'ю варвари багрять
Пісок. Чого б не повести загін вам
Бійців добірних із усіх округ?
Напевне, в цім бою вам пощастить.
Йорк Гаразд, якщо його величність згодна.
Сеффолк У нашій владі все, тож дасть він згоду,
Все, що ухвалимо, затвердить. Отже,
Берись за діло, йорку благородний.
Йорк Я згоден, лорди. Військо ви зберіть,
Тим часом я свої владнаю справи.
Сеффолк Я це візьму на себе, лорде Йорку.
Та повернімось до лихого Гемфрі.
Кардинал Про нього досить, я влаштую так,
Що більш він не тривожитиме нас.
Ну що ж, ходім,— завершується день.
Нас, лорде Сеффолк, ще розмова жде.
Йорк На все в нас, лорде Сеффолк, тижнів зо два.
Я в Брістолі чекатиму солдатів,
Щоб їх & Ірландію перевезти.
Сеффолк Все буде як належить, лорде Йорку.
Виходять, усі, крім йорка.
Йорк Тепер або ніколи! Fe-гь же страх!
Зміни свій сумнів на рішучість, Йорку,
Стань тим, ким хочеш буть, ані — нехай
Той, ким ти є, помре. Це не життя!
Нехай безродні бліднуть, страх таять —
Від страху вільне серце королівське.
Думки одна на одну налітають
Хутчіш весняних злив, і всі про велич!
Завзятіш, ніж павук ретельний, мозок
На ворогів моїх сплітає сіті.
Чудово, лорди! Ухвалили мудро —
Мене з військами відіслати звідси.
Це ж змерзлу відігріли ви змію —
На грудях виплекана, вжалить в серце!
Бракує військ мені, —то ви дасте;
Прийму люб'язно. Тільки так і знайте:
Безумцеві до рук дали ви зброю.
В Ірландії зміцню я свій загін,
А в Англії здійму я чорну бурю,
Що понесе десятки тисяч душ
У рай чи в пекло і не вщухне, поки
Не надягну вінця я золотого,
Що, ніби сонце, осяйним промінням
Вгамує вихор цей иасамовитий.
Ну, а щоб випробувати свій замір,
Підбив я одного завзятця з Кешу:
Джон Кед із Ешфорда
Узявся заворушення підняти,
Ім'я прибравши Джона Мортімера.
Я бачив, як в Ірландії цей Кед
Один зітнувся із загоном кернів.
Запекло бивея, хоч стирчали стріли
В його боках полками дикобраза;
Коли щ прийшла підмога, застрибав,
Мов дикий мавр у танці, й затряслися,
Неначе брязкальця, криваві стріли.
Не раз, мов керн кремезний і кошлатий,
Вбиравсь і з ворогами розмовляв,
І повертавсь невпізнаний назад,
Повідомляв мене про їх злочинства.
Диявол цей мене замінить тут.
На Джона Мортімера, що помер,
Ходою, мовою, лицем він схожий.
З'ясую так, що думає народ,
Чи визнає родинне право Йорка.
Чи й схоплять Кеда, катувати стануть —
Він болю не злякається, не скаже,
Хто на повстання це його штовхнув.
Як пощастить йому (а чом би й ні?),
З Ірландії я військо приведу,
Зберу врожай там, де негідник сіяв.
Адже, як Гемфрі прийме свій кінець,
Я скину Генріха й візьму вінець.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Бері. Кімната в палаці.
Входять поквапливо двоє вбивць.
1-й вбивця Мерщій до лорда Сеффолка; скажи,
Що вбито герцога, як він велів.
2-й вбивця Нечувано! Що наробили ми?
Хто так, як Гемфрі, смерть приймав покірно?
1-й вбивця А ось мілорд.
Входить Сеффолк.
Сеффолк Ну як, шановні, все
Зробили?
1-й вбивця Так, мілорде, мертвий він.
Сеффолк Що ж, непогано. Прийдете в мій дім,
Я вас нагороджу за діло сміле.
Король і пери тут неподалік.
Чи ви прибрали постіль? Чи зробили
Все як належить, як казав я вам?
1-й вбивця Так, добрий лорде.
Сеффолк Геть, мерщій!
Вбивці виходять.
Сурми.
Входять король Генріх, королева Маргарита, кардинал Бо-
форт, Сомерсет, лорди та інші.
Генріх Покличте дядька нашого сюди;
Скажіть, що хочем з'ясувать, чи винен
Він у гріхах, приписаних йому.
Сеффолк Покличу зараз же, владарю мій.
(Виходить)
Генріх Місця займайте, лорди. Вас прошу,
Щоб дядька ви суворо не судили;
Лиш безперечні докази поважні
Дадуть можливість визнати вину.
Маргарита Не дай господь, щоб зло перемогло
І дворянина марно засудили!
Хай звільнить бог його від підозрінь!
Генріх Спасибі, ти утішила мене.
Повертається Сеффолк.
Це що? Чого ти зблід? Чого тремтиш?
Що трапилося, Сеффолку? Де дядько?
Сеффолк Королю! Глостер у постелі, мертвий.
Маргарита Помилуй боже!
Кардинал Господня воля! Снилося мені,
Що він німий, не вимовить ні слова.
Король Генріх непритомніє.
Маргарита Ой, що це? Поможіть! Король помер!
Сомерсет Зведіть його, полоскочіть у носі.
Маргарита Ну, швидше! Очі, Генріху, розплющ!
Сеффолк Терпіння, королево. Він ожив.
Генріх О господи!
Маргарита Що з вами, любий муже?
Сеффолк Утіштесь, Генріху! Владарю, втіштесь!
Генріх Це хто — мене лорд Сеффолк утішає?
Яімюрон, щойно прокричав, позбавив
Мене злим голосом життєвих сил
І думає цвіріньканням нікчемним,
Нещирим, безпорадним утішанням
Те каркання жахливе заглушить!
Отрути не ховай в словах медових.
І руки геть, не смій мене торкатись:
Мене твій дотик жалить, мов змія.
Сповіснику нещастя, геть з очей!
В твоїх очах гніздиться вбивча лють,
Що світ лякає величчю жахною.
Мене твій погляд ранить, не дивись!
Та ні, стривай, стань ближче, василіску,
Нову безвинну жертву вбий очима.
Знайду я втіху під крилом у смерті;
Життя — подвійна смерть, як дядько вмер.
Маргарита За що так лорда Сеффолка клясти?
Оплакав він цю смерть по-християнськи,
Хоч герцог з ним ворогував. А я,
Хоч і мені був недругом покійник,-
Якби стогнання ці та сліз потоки,
Зітхання ці, що сушать кров, могли
Вернуть життя,— осліпла б від плачу,
Від стогонів змарніла, від зітхань,
Як первоцвіт, поблідла — тільки б жив.
А що подумає про мене світ?
Відомо, дружби не було між нами,
Зі світу, скажуть, я його звела.
Ім'я моє язик неслави зранить,
Всі королі ганьбитимуть мене.
Ця смерть нещастя принесла з собою!
Я — владарка, увінчана ганьбою!
Генріх О горе! Бідолашний дядько Глостер!
Маргарита Горюй за мною — бідолашна я!
Ти одвертаєшся, ховаєш очі?
Я не потвора прокажена — гляиь.
Чи, як гадюка, ти зробивсь глухий?
То стань отруйний, вбий дружину страдну.
Чи вся твоя утіха — в гробі Гемфрі?
То значить, не любив ти Маргарити!
Зведи йому ти статую й молися,1
Мене ж малюй на вивісках пивниць.
Чи не тому ледь не пропала в морі?
Бурхливий вітер двічі гнав мене
Від Англії до рідних берегів.
Це вітер так мене застерігав,
Мовдяв — там скорпіоняче гніздо,
На той жахливий берег не ступай!
Я доброзичливі кляла пориви,
Й того, хто випустив їх із печери,
Благала я до Англії повіять
Чи корабель об скелі розтрощити!
Стать не схотів убивцею Еол,
Це лиходійство полишив тобі.
Мене грайливе море не втопило,
Бо знало: від бездушності твоєї
На суші я втоплюся в морі сліз.
Ребристі скелі у піски сховались,-
Мене пошматувати не схотіли,
Щоб серцем крем'яним, за них твердішим,
Ти в цім палаці Маргариту вбив.
Я, поки скелі крейдяні біліли,
Як вихор нас від острова гнав геть,
На палубі стояла серед бурі;
Коли ж від погляду мого палкого
Мла застилати почала твій край,
Зняла я медальйон коштовний — серце
В оправі діамантів — і метнула
В бік Англії, і море прийняло.
Гадала — ти б моє прийняв так серце*
Та зникла мила Англія з очей —
Очей, що посилала я за серцем,
Що скельцями туманними їх звала,-
Не проглядавсь жаданий Альбіон.
Як часто Сеффолка просила я —
Несталості твоєї посланця —
Щоб розповіддю чарував мене,
Як в давнину розповідав Асканій
ДідонІ, ошалілій від любові,
Про подвиги, що батько їх звершив,
Відколи у вогні згоріла Троя.
Не так ти звів мене, Еней несталий?
Не можу більше! Маргарито, вмри!
Сумує Генріх — ти ж бо ще жива.
Гамір за сценою.
Входять Уорік та Солсбері.
Простолюд тиснеться в двері.
Уорік Могутній владарю, пішли чутки:
По-зрадннцьки убитий герцог Гемфрі
І винні в смерті Сеффолк з кардиналом.
Люд, як розгніваний бджолиний рій,
'^ Що втратив матку, навмання кружляє
І ладен вжалити кого завгодно.
Я втихомирив бунт їх, обіцявши,
Що їм розкажуть про причину смерті.
Генріх Що він помер, Уоріку, це правда;
Як саме — знає бог, але не Генріх.
Підіть, огляньте бездиханний труп
І визначте, як сталась нагла смерть.
Уорік Гаразд, владарю.