Генріх VI : Частина 3 - Сторінка 7

До того ж ти говориш
Про* родовід шістдесяти двох літ —
Нікчемний строк для прав на королівство.
Оксфорд Як можеш ти ганьбити короля,
Якому прослужив десятки літ,
І не— шарітись від такої зради?
Уорік А яїГпоборник правди Оксфорд може
Цим родоводом захищати лжу?'
Ганьба! Кинь Генріха, Едварда визнай.
Оксфорд Мого він брата, лорда Обрі Віра,
До? смерті засудив, і навіть батька —
На схилі літ,, коли, сама природа
До брами смерті привела старого!
Тїо що ж, його назвати королем?
Уоріку, я до загину буду
Ланкастера підтримувати дім.
Уорік А. я-дім Йорка^
Людовік Прошу вас, королево Маргарито,
й вас, принце, Оксфорде, вбік відійти.
' Уоріку", сказати хочу дещоі
Маргарита
(вбік)'
Дай боже, щоб1 не знадив короля він.
('Відводить убік із— принцам Иелооьким та Оксфордом).
Людовік Уоріку-, тепер— скажи відверто:
Едввря1— король законний? Бо не можу
Заходити' у спілку з^ самозванцем.
Уорік Законний владар він, клянуся честю.
Людовік Прихильно ставиться до нього люд?
Уорік И^жмвдьнііщ. ніждо>ЕенрІ5га)-невдахи.
Людовік Тепер, не прикидаючись, правдиво
Скажи: мені, чи' дуже? любить він
Пртйщесу Бону.
Уорік Любить так, як личить
Монархові. Нел раз яг чув, як він
Казав, і. присягався-,, що— любов,
Мов квіт нев'янучий, зростає в ньому
На грунті доброчесності, а* плід
У сяйві сонячної; ароди зрів.
Безстрашному, погорда? лиш страшна —
Хай вгасить біль-принцеса; чарівна.
Людовік Ну, сестро, що на це нам скажеш ти?
Бона Цілком я вашій волі підкорюсь.
(До Уоріка)
Але, признаюсь, чуючи не раз
Про всі чесноти короля Едварда,
До нього приязнь відчувала я.
Людовік Що ж, віддамо Едвардові сестру.
Тепер негайно складемо угоду
Про спадщину, що він призначить їй,
Із віном врівноваживши. У свідки
Йди, королево Маргарито,— Бону
Дружиною бере король англійський.
Принц Едвард бере, а не король англійський.
Маргарита Лихий Уоріку! Якби не ти,
Король би вдовольнив моє прохання,-
Людовік Генріху був другом досі.
Людовік Я й досі друг йому і Маргариті,
Та як слабкі у вас права на трон,
Про що нам свідчать успіхи Едварда,
То я, гадаю, можу бути вільний
Від обіцянки вам допомогти.
Однак люб'язно прислужуся всім,
Що сан ваш вимага й мій дати може.
Уорік Живе в Шотландії безжурно Генріх,
Не має там нічого, тож нічого
Й не втратить. Ви ж, колишня королево,
У батечка шукали б допомоги,
Тривожили б не Францію — його.
Маргарита Помовч, зухвальцю! Королівських доль
Пихатий розпоряднику, помовч!
Ні, не піду я звідси, не довівши
Слізьми й словами щирими, що й ти
Облудливий, і владар твій лукавий.
Обидва ви птахи одної зграї.
За сценою звук ріжка.
Людовік Уоріку, це лист — тобі чи нам.
Входить гонець.
Гонець Мілордові послу ось лист — від брата
Маркіза Монтег'ю.
(До короля Людоеіка)
Цього листа
Вам надсилає наш король, владарю.
(До королеви Маргарити)
І вам, міледі, лист,— не знаю чий.
Всі читають листи.
Оксфорд Це добре, що всміхнулась королева.
Зате Уорік раптом спохмурнів.
Принц Людовік, наче спересердя, тупнув.
Гадаю, це на краще.
Людовік Уоріку, чарівна королево,
Які у вас новини?
Маргарита Пречудові.
Уорік Обурливі — гнітять вони мене.
Людовік То ваш король побрався з леді Грей
І, щоб прикрити ваш і свій обман,
Листом цим заспокоює мене?
Це так він прагне з Францією спілки?
Як сміє він так глузувати з нас?
Маргарита А що я вам казала? Ось вам честь
Уорікова і любов Едварда.
Уорік Блаженством вічним і душі спасінням,
Королю, присягаюсь! Запевняю —
У вчинкові Едварда я не винен.
Мені не владар він — мене безчестить,
Себе — тим більше, бо ж свідомо чинить.
Чи не пробачив я, що через Йорків
Спіткала батька передчасна смерть?
Чи не забув про скривджену небогу?
Чи ж не надів йому корону я,
Віднявши в Генріха родинне право?
І нагородою за все — ганьба?
Йому ганьба, а я пошани гідний!
Честь, через нього втрачену, вертаю —
Тепер я з Генріхом, а не з Едвардом.
Забудь лихе, шановна королево,
Віднині я твій відданий слуга!
Помщуся за образу леді Бони
І Генріха на трон посадовлю.
Маргарита Слова ці обернули гнів на приязнь:
Забула я минулі кривди — й рада,
Що став ти знову Генріхові другом.
Уорік Таким великим другом, щирим другом,
Що, як король Людовік зводить дати
Бійців добірних декілька загонів,
їх висаджу на нашім узбережжі
Й тирана з трону скину силоміць.
Ні, сили не додасть йому цей шлюб,
А щедо Кларенса, то, свідчить лист,
Що, може, він одвернеться від брата,
Бо одружився через хіть Едвард,
Забувши і про честь, і про державу.
Бона Як відомстиш за мене, любий брате,
Коли не допоможеш Маргариті?
Маргарита Як далі Генріх житиме, владарю,
Коли не визволиш його з біди?
Бона У мене й королеви спільний недруг.
Уорік Мій, леді Боно, той же, що і ваш.
Людовік Мій — той, що в неї, в тебе й Маргарити.
Отож нарешті вирішив я твердо —
Допоможу вам.
Маргарита Дозволь за всіх подякувати щиро.
Людовік Тож поспішай, англійський посланцю,
Й так званому своєму королю
Скажи, що ряджених Людовік шле,
Котрі як слід розважать молодих.
Що бачив тут, на страх йому розкажеш.
Бона Скажи: вербовий надягну вінок
В надії, що вдівцем він швидко стане.
Маргарита Скажи йому: жалобу я скидаю,
Вбираюся у лати бойові.
Уорік Скажи: за те, що він мене образив,
його позбавлю швидко я вінця.
Ось плата, йди.
Гонець виходить.
Людовік Нехай ведуть Уорік
І Оксфорд п'ятитисячний загін
І, перетнувши море, бій дадуть
Едвардові; а королева й принц
Прибудуть із підмогою до них.
Та все ж, Уоріку, скажи спочатку,
Чим доведеш ти відданість свою?
Уорік Що ж, доведу я відданість сівою.
Як згодні королева й принці дочку
Найстаршу, втіху батькову,/із ним
Зв'язком священним щлюб^шш поєднаю.
Маргарита Так, я погоджуюсь. Я вдячна. Сину,
Вона чарівна й чиста,— не відмовся,
Уорікові руку дай і твердо
Запевни, що лише його дочка
Дружиною твоєю стане.
Принц Так,
Візьму її, любові й шани гідну.
В тім присягаюсь — ось моя рука.
(Подає Уорікові руку)
Людовік Чого ж ми стоїмо? Зібрати військо!
Хай пан Бурбон, великий адмірал,
їх переправить флотом королівським.
Нехай же той загине у бою,
Хто смів зневажити сестру мою.
Виходять усі, крім Уоріка.
Уорік Едвардовим послом сюди прибув,
А повернуся ворогом смертельним.
Він доручив мені владнати шлюб,
А влаштував собі війну жахливу.
Мене він посміховиськом обрав?
Що ж, я цей жарт на лихо оберну.
Я допоміг йому здобуть корону —
Тепер допоможу її позбутись.
Не те, щоб Генріх жалем спевнив душу,-
Едвардові за глум помститись мушу.
(Виходить)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Лондон. Кімната в палаці.
Входять Глостер, Кларенс, Сомерсет і Монтег'ю.
Глостер Ну, брате Кларенсе, що скажеш ти
Про шлюб новий — Едварда й леді Грей?
Чи вибір брата нашого достойний?
Кларенс Ох, як далеко Франція від нас —
Уоріка не міг він дочекатись!
Сомєрсет Тихіш, мілорди,— йде сюди король.
Фанфари.
Входять король Едвард із почтом, леді Грей у вбранні королеви,
Пембрук, Стаффорд, Гастінгс та інші.
Глостер 3 достойною жоною.
Кларенс Відверто думку висловлю свою.
Едвард Ну, брате Кларенс, як тобі наш вибір?
Ти наче невдоволений, похмурий?
Кларенс Як із Уоріком Людовік — їм
Не вистачає мужності і тями
Обуритися на таку зневагу.
Едвард Причини гніватись у них немає.
Людовік то й Уорік, я ж — Едвард,
Король Уоріків і ваш, а отже,
В своїх учинках маю повну волю.
Глостер Так, ви владар. А все ж поквапні шлюби
Призводили не часто до добра.
Едвард Ви теж обурюєтесь, брате Річард?
Глостер Я — ні.
Хай бог боронить, щоб розпарував я,
Кого він поєднав; та й жаль було б
Таке подружжя славне розлучати.
Едвард Облиште невдоволення і кпини.
Скажіть, чим леді Грей не королева,
Чом їй дружиною не буть моєю?
Ви, Сомерсете й Монтег'ю, також
Скажіть відверто.
Кларенс Кажу відверто я: король Людовік
Тепер ваш ворог; сватаючи Бону,
Ви з нього насміялись.
Глостер А Уорік,
Доручення виконуючи ваше,
Через оцей ваш шлюб зазнав ганьби.
Едвард А що, коли я вигадаю спосіб
Уоріка й Людовіка зм'якшити?
Монтег'ю Все ж, увійшовши з Францією в спілку,
Надійніш захистили б ви державу
Від ворогів, ніж дома взявши шлюб.
Гастінгс Чи Монтег'ю не знає, що міцна
Держава наша вірністю собі?
Монтег'ю Так, але з Францією все ж безпечніш.
Гастінгс Хай краще буде Франція не з нами,
А наша. З нами бог, а ще моря,
Якими нас він оточив надійно,-
Вони поможуть захиститись нам,
Безпека наша в них і в нас самих.
Кларенс Промовою лорд Гастінгс заслужив
Буть спадкоємцем лорда Гангерфорда.
Едвард То й що? Я так хотів, і хай на цей раз
Моє бажання буде вам законом.
Глостер Все ж братові коханої дружини,
Гадаю, ви даремно віддали
Дочку — аз нею й спадок — лорда Скелса.
Вона б мені чи Кларенсу згодилась.
Забули, одружившись, за братів.
Кларенс Та й спадок лорда Бонвіла також
Не дарували б синові дружини,
Лишаючи братів напризволяще.
Едвард Ох, бідний Кларенс! Це тебе гнітить?
Знайду дружину і тобі, не бійся.
Пембрук і Стаффорд виходять.
Ви, Гастінгсе і Монтег'ю, прошу вас,
Розвійте сумнір мій. З усіх найближчі
Уорікові й дружбою, і кров'ю,
Скажіть, чи він дорожчий вам за мене,
І йдіть до нього, коли так, обидва.
Нещирий друг за ворога страшніший.
А думаєте вірність зберегти —
Мене запевніть, клятву дружню давши,
Щоб я на вас підозри не таїв.
Монтег'ю Я вірний — бога закликаю в свідки!
Гастінгс І я. Хай бог Едвардові поможе!
Едвард Ну, брате Річарде, чи з нами ти?
Глостер Навсупереч усім, хто проти вас!
Едвард Ну що ж, тоді я певен перемоги.
Вперед мерщій, цінуймо кожну мить,
Щоб гідно в полі ворогів зустріть.
Виходять.
СЦЕНА 2
Рівнина в Уорікшірі.
Входять Уорік та Оксфорд із французьким військом.
Уорік Усе гаразд, повірте, лорде мій,
До нас простолюд юрбами іде.
Входять Кларенс і Сомерсет.
Глянь, Сомерсет і Кларенс прибули;
Кажіть відразу, лорди, ви за нас?
Кларенс Не сумнівайтесь — так.
Уорік Тоді вітаю вас, достойні Кларенс
І Сомерсет. Якби я не повірив
Руці, простягнутій від всього серця
На знак любові, боягузом був би,-
Або ж подумавши, що Кларенс, брат
. Едварда, буде нам нещирим другом.
Дочку за тебе, Кларенсе, віддам.
Прикритим ніччю, добре б нам тепер
Твого зненацька захопити брата,
Що в полі табориться безтурботно,
Солдатів приховавши по містах,
Собі ж лишивши тільки охорону.
Вивідачі дізнались— це неважко.
Тйк, як Улісс і Діомед відважний
Прокрались хитро до наметів Реса
Й фракійських коней вивели фатальних,-
Ми, темрявою ночі оповиті,
Зненацька охорону переб'єм
І схопимо Едварда.