Герої пустельних обріїв - Сторінка 35

Отже, товстопузого пашу виштовхнули нарешті в пустелю, і Гаміду вже не уникнути зіткнення з ним.

Гамід взявся діяти: розіслав нових вивідувачів, свого брата Саада одягнув у військову форму і відрядив на підмогу Сміту, який готував до походу броньовики, свого наставника-Сеїда відправив у Істабал надихати населення, своїм наближеним велів стати в ряди воїнів. Він думав не про те, як би втекти від Азмі, але про те, щоб підготуватися до зустрічі і нанести йому швидкий, стрімкий удар.

Такий удар в саме серце супротивника був для них єдиним шансом на успіх, а так як Гордон був непохитно переконаний в тому, що це серце, або, краще сказати, серцевина, наскрізь прогнила, то у нього і виник відчайдушно зухвалий задум — знищити цю гнилу серцевину негайно. Розгром Азмі і його штабу міг дати силам Гаміда перевагу, в який він так потребує.

Непомітно проникнути в болотисту смугу, де зараз міститься штаб-квартира Азмі, застати зненацька пашу і весь його штаб і перебити їх перш, ніж вони встигнуть отямитись, — такою був план Гордона, самогубний для нього самого і для чотирьох десятків сміливців, відібраних ним серед його бродяг. Він взявся за справу з лютим запалом людини, яку одного разу незаслужено засудили за звершений їм кривавий подвиг, — це немов давало йому право на якусь криваву відплату, хоч він і усвідомлював, що так міркувати безглуздо, а може бути, і згубно. Убий або загинь! Розправою з Азмі він хотів відплатити не так ворогам, скільки друзям за образу.

План був воістину самогубний. Потрібно було цілий день і цілу ніч рухатися по відкритій місцевості, потім, досягнувши болотистої смуги, пробиратися крізь лабіринт очеретяних заростей, що перемежовуються з острівцями суходолу. І якщо в пустелі навіть перехід по відкритих місцях не надто лякав Гордона, то все стало значно складніше з тієї хвилини, як він і його люди, стриноживши верблюдів на порослому травою клаптику землі біля краю пустелі, рушили пішки через болота.

Наосліп, навмання пробираючись вперед, важко було тримати в шорах чотири десятки анархістів пустелі, і скоро їх примхи, відставання і скарги привели Гордона в стан сліпого гніву, що заважало зберігати ясність думки. Він без вагань кидав тих, які відставали, огризався на тих, хто продовжував йти за ним. У поспіху вони раз у раз втрачали один одного, і до кінця дня їх поріділий ланцюжок розтягнувся непомірно далеко. Коли зовсім стемніло, з Гордоном залишалися тільки найвідданіші або самі дисципліновані з його людей. Решта блукали десь позаду серед очеретяних заростей і болотних купин. Гордон і сам здебільшого блукав навмання; він точно знав, що штаб-квартира Азмі поміщається на вершині невеликого пагорба, єдиною найвищій точці серед заболоченої долини, проте з трудом знаходив напрямок по зірках і старенькому компасу, петляючи серед непроникних завіс очерету.

А час не ждав; запас їжі у них був невеликий: лише те, що кожен міг взяти собі; і хоча болота буяли дичиною, для них вона була недоступна, тому що, стріляючи, вони ризикували виявити себе. І все-таки, коли вони вже виходили з заростей і з пагорба, на якому стояли намети Азмі, їх легко могли помітити в світлі наступаючого ранку, — до слуху Гордона долинули постріли: це дехто з відсталих у дорозі, від голоду забувши про небезпеку, намагався підбити лисуху або качку.

З першого погляду Гордон зрозумів, що все марно: занадто широка смуга відкритого простору оточувала табір Азмі, занадто сильна була охорона. І, може бути, виразне відчуття безнадійності і невдачі змусило б його повернути назад, якщо б не сталося так, що в цю хвилину він побачив Азмі.

Товстому паші заманулося постріляти качок туманною ранковою порою; і один підстрелений їм птах впав в болото в двох кроках від Гордона. Це був немов дарунок долі. Мінка швидко підхопив качку, вже передчуваючи майбутній бенкет, але Гордон наказав йому негайно її кинути. — Вона нечиста! — сказав він. — Нечиста!

Однак убита птиця допомогла йому прийняти рішення: він вирішив чекати вечора, коли Азмі сяде обжиратися своєю мисливською здобиччю. А поки, залишаючись в засідці, він ретельно обдумував план дій, посильний для десятка людей, на яких він міг ще розраховувати.

Так, здавалося, сама доля прирекла його на вичікувальну бездіяльність; однак цієї пасивності незабаром було покладено край — і не легіонерами, а його ж, Гордона, людьми, які, зіткнувшись в заростях з кимось із своїх і не визнавши їх в напівтемряві, зі страху затіяли суперечку. Постріли і крики підняли на ноги всю охорону Азмі, і негайно ж на Гордона і його супутників обрушився нищівний вогонь з усіх боків, не тільки з табору, а й з незліченних сторожових постів і вишок, прихованих в заростях, — невидимих джерел небезпеки, від якої до сих пір вони вислизали воістину якимось дивом.

Гордон більше не вагався.

Неначе квочка курчат, він зібрав своїх людей, що залишилися і разом з ними вирушив назад, через болото — як йому здавалося, самим прямим і коротким шляхом. Він не став витрачати часу на те, щоб упевнитися, чи почалася погоня. Двох людей він послав вперед, щоб привести верблюдів до того місця, де він розраховував вийти із заростей. Але з першої ж хвилини він знав, що надій на порятунок мало; і справді, не минуло й години, як йому довелося вести ар'єргардний бій. Тепер на нього чекала або загибель, або, в кращому випадку, рятівна втеча, але це вже не мало для нього значення.

Пройшла одна доба з тих пір, як виїхав Гордон, і ось уже пустеля зловісно зарясніла вершниками — це насувалися з околиць передові загони легіонерів Азмі, поступово обходячи Гаміда з флангів, нічим не захищених. Гамід, який спершу лише з безмовним гнівом спостерігав їх наближення, вирішив зробити ще одну спробу і звернувся за допомогою до бахразця Зейна.

— Все скінчено, — сказав Гамід просто. — Положення безнадійне, Зейне. Я думаю тільки про те, як би запобігти останній біді. Сам диявол підкрадається до мене ззаду.

Дияволом, що підкрадається ззаду, були частини Бахразського легіону, які рухалися в пустелю з нафтопромислів, тримаючи напрямок на Істабал, столицю Гаміда. Це загрожувало великої бідою, і Гамід, незламний навіть в горі, просив Зейна влаштувати так, щоб на нафтопромислах виникли заворушення: це змусить Легіон перервати наступ і повернутися на свою базу.

— Твоя політика не забороняє співчувати нам? — запитав Гамід.

Зейн спалахнув. — Якщо б ти не вірив в наше співчуття, ти, мабуть, не став би просити у нас допомоги.

— Так, так, прости мене! — квапливо вигукнув Гамід. — Нехай мені чужа твоя політика, але в твоєму співчутті я не сумніваюся. Мабуть, я навіть політику твою розумію — наполовину. Я розумію в ній те, що диктується простою людяністю, співучастю до жалюгідної долі араба, до нашого вікового горя і злиднів. Але твоє вчення мені незрозуміло, я не можу повірити, що бахразські селяни і робітники в силах створити свій, новий світ.

— Рано чи пізно ти в це повіриш, Гаміде, — сказав бахразець. — Всім доведеться визнати цю істину, а хто не захоче, повинен буде рахуватися з дійсністю. Навіть Гордон! І все ви зрозумієте, що це справедливо і розумно ...

— О, в тому, що воно розумно, ти здатний переконати, Зейне. Я бачу перед собою ту Азію, про яку ти завжди говориш. Весь Схід, від Аравії до Китаю, що стоїть на порозі нової історії, який скинув ярмо безцеремонних чужоземних правителів. Я це бачу, Зейне, я відчуваю, що це збудеться. Але до дійсності тут ще дуже далеко. Раніше я розбирався в політиці — коли мені доводилося слухати іноземне радіо. У той час мій батько сподівався на своїх добрих західних друзів, на те, що вони допоможуть повстанню племен. Але його надії не виправдалися, і він помер з гірким почуттям образи проти цих друзів. Я тоді зрозумів, що тільки своїми силами можуть племена довершити справу повстання і домогтися перемоги. І я замкнувся в світі пустелі. Може бути, в тому моя помилка, моя душевна вузькість. Може бути, саме тому я зараз терплю поразку.

Але Зейн, як і Гордон, не міг допустити Гаміда до думок про поразку. — Служіння будь-якої справи веде до деякої душевної вузькості, — сказав він. — Чи не на цьому ґрунтується віра?

— Так Так звичайно. В тобі, принаймні, мені це зрозуміло. Ти віриш в своїх скромних братів. Кожному бахразцю слава! На це я і розраховував, звертаючись до тебе за допомогою.

Нехитрі лестощі Гаміда на Зейна не подіяли, хоч все ж це було краще, ніж звичайна горда замкнутість молодого вождя. Зейн не став замислюватися над його словами і тут же забув їх. Він досить добре знав молодого еміра, знав, наскільки повно і безроздільно віддається він справі племен, спостерігав не раз, як він вміє весь свій авторитет людини і вождя вжити задля користі справи, але аж ніяк не заради своєї особистої вигоди або слави. Знав Зейн і те, що саме ця безкорисливість Гаміда, це прагнення все і вся підпорядкувати інтересам племен зробили Гордона таким гарячим його прихильником. І ці ж риси Гаміда розвіяли останні залишки недовіри у самого Зейна і поклали початок його щирому захопленню. Класова філософія його непохитна, сказав Зейн, але вона не заважає йому визнати факт існування одного безкорисливого монарха, який просто за своєю природою є чесною людиною. Так серце Зейна привело його нарешті туди, куди вказувала шлях його політика.

— Можу обіцяти тобі лише невелику політичну демонстрацію на промислах, — сказав Зейн Гаміду. — Сподіваюся, цього буде достатньо, щоб утримати сили Легіону і не дати їм вдарити на Істабал.

Гамід схвильовано обняв його. — Більше я ні про що і не прошу — хіба тільки, щоб ти поквапився. Не можна втрачати ні хвилини.

Він не сказав, що допомога Зейна врятує повстання, але його обійми говорило без слів, і Зейна це радувало, як радувало і почуття скріпленої таким чином братської близькості.

— А як же Гордон? — запитав Зейн.

— Боюся, що Гордону не можна допомогти, — сказав Гамід; навколо них вже лунали пронизливі свистки бахразських моторизованих патрулів. — Мій брат Саад теж там, з ним; він загнав одну з машин Сміта до знемоги, як коня. Їх оточили на болотах, але поки вони ще тримаються. Двоє його людей дісталися сюди і принесли мені цю сумну звістку.