Герої пустинних горизонтів - Сторінка 60

Серединного шляху більше не існує. Нам треба вибирати між крайностями.

— О, ти тільки й мрієш про крайності, Нед,— Тесе раптом розгарячилася.— Ти так і помреш, вишукуючи і смакуючи їх. Але жодної не вибереш. Я більше не хочу чути про це! Скажеш тоді, коли вирішиш. І...— Гордон хотів був щось заперечити, але вона не дала йому,—... не ділись зі мною про свої вагання щодо парламенту. Мені огидна ця історія. Ні слова — чуєш! А зараз — ходім назад. Я страшенно зголодніла і вся промокла.

— Хай буде так,— погодився Гордон, відчувши на цей раз цілковите відчуження з її боку.— Кінець розмовам про погані альтернативи! Пішли додому — пити чай. Чай! А потім — куди завгодно.

Тесс також найняла кімнату на Фулгем Род—першу-ліпшу семиметрову комірку в мансарді в цегляному будинку, над крамницями булочників та м'ясників. До кімнати вели непривітні, холодні сходи.

— Просто дивно,— ти ніколи не накладаєш власного відбитку на обстановку, серед якої живеш! — промовив Гордон.— Я це ще з Кембріджа пам'ятаю.— Він дивився, як вона кип'ятить воду в дешевому новому жерстяному чайнику, і це дратувало його, і— Тобі слід було б мати хоч трохи отого жіночого вміння створювати домашній затишок. Ти завжди возиш за собою безпритульність.

Надто пізно він побачив, що, мимохіть, заподіяв їй болісну образу. Холодні сльозинки скотилися по щоках Тесе — вона пригадала свою рідну вулицю в Глазго.

— Тесе, — гукнув він, раптом охоплений каяттям і жаданням дії, руху,— давай скочимо на мотоцикл і рушимо в Глазго. Ти хотіла побачити батька — якраз тепер є нагода.

Тесе наливала воду в чайник для заварки. Вона нічого не відповіла Гордону, тільки струснула чорними кучерями — немов відганяючи від себе цю думку.

— Чому ж ні? — спитав він і проникливо заговорив далі, роз'ятрюючи її страхи й пробуджуючи небажані думки.— Ти ж сама казала, що коли б не Лондон, то поїхала б додому. Давай — я одвезу тебе.

— Не будь жорстоким, Нед! Не будь жорстоким!

— Я хочу, щоб ти поїхала додому і покінчила з цим.

— Тепер я вже нікбли не поїду додому.

— Чому?

— Чому? Чому? О, боже,— якусь мить вся її істота виражала біль., її бліде обличчя почервоніло, немов вона заглушала в собі совість.— Я зробила свій вибір,— промовила вона.— Я приїхала сюди їхати туди я не можу.

— Чому? — наполягав Гордон.— їдьмо зараз.

— Ти ніколи не зоозумієш цього,— промовила Тесе здавленим голосом.— Ти і Глазго — несумісні. І більше нё треба про це. З цим покінчено. Я вирішила! Додому я тепер уже ніколи не поїду!

Гордон відчув, що в ній от-от прорветься почуття ворожості до нього, і завагався, злякавшись не так за неї, як за себе. Спалах справжнього гніву, і. Тесе перестане бути цим чулим, піддатливим двійником його рласної залізної вдачі. Ні, досить втрат. Коли б він зараз втратив Тесе, то це було б для нього таким самим лихом, як втрата Аравії. Так, не меншим! І, подумавши про це, він зрозумів водночас, як брутально він поставився до Тесе — до її вразливості.

Але Тесе переборола свій відчай і промовила:

— Іди — готуй мотоцикл. Іди! — Почуття любові до Гордона з новою силою оволоділо нею. На якусь мить вона пригорнулась до нього, а потім потягла за плечі до дверей.— Нічого нам тут скиглити! Ходімо, я хочу витрачати гроші!

— Витрачати гроші?

— Так, так! Я хочу купити шотландський берет! Пурпуровий! Вези мене до магазина! Я носитиму його на маківці— отак! — Вона збуджено приклала жадібні до втіхи пальці до своїх чорних кучерів. — їдьмо! А чайник я залишу на плитці, щоб він не прохолов.

— Ні! Вилий його! — Він виплеснув воду у сіру раковину.— І викинь цей жерстяний чайник у сміття! На звалище його — там йому місце!—Він засунув яскравий чайник у відро для сміття і, випроставшись, обвів поглядом бридку, вкриту сірим нальотом кімнату.

— Запакуй свої речі, поки я виводитиму машину, — ми поїдемо додому, до моїх Берет купимо дорогою. Хай буде проклята ця дірка!

Вийшовши, він грюкнув дверима.

їхня близькість дедалі більше нагадувала Гордону фантом, зримий, ефірний привид, що зникає, коли намагаєшся схопити його. Як усі самотні чоловіки і самотні жінки в Лондоні, вони жили в'язнями пансіонів і затильних кімнат, замкнених в єдине ціле мільйонів приватних жител, мешканці яких ніколи не зближаються, не спілкуються, не товаришують. І хоч Гордон і Тесе були лише тимчасовими мешканцями в цьому замкненому світі, вони, як усі, почували себе тут загубленими й пригніченими.

Але зараз, коли Лондон залишився позаду, і Гордон рука в руку з Тесе повертався до своїх, він уперше в житті відчував, що справді повертається в свій рідний дім, і це сповнювало його піднесенням. Привітність матері, чиста, випрасувана постільна білизна і проста зла-

года англійського сімейного життя викликали в ньому почуття справжнього щастя.

І Тесе, здавалося, теж перетворилась.

Коли Гордон бачив Тесе поруч місіс Кру, він якось не помічав її привабливості. Але зараз, коли він спостерігав Тесс в товаристві матері і сестри, яких він розумів з півслова самим інстинктом, її очарування подвоїлося для нього. Яскрава, чудово збудована, ніжна, трохи дика і навіть полохлива, вона готова була замкнутися в собі при найменшій ознаці тривоги чи конфлікту...

Джек, із своєю звичайною посмішкою, по-братньому скуйовдив її кучері, змусивши Тесе зніяковіти і зашарі-тись від цього справді ніжного дотику. Сміт теж познайомився з Тесе. Гордон спостерігав, як вони обмінюються поглядами, сповненими взаємної цікавості, що виникла з їхніх попередніх туманних уявлень одне про одного. Під час своїх нічних розмов із Смітом Гордон багато розповідав про Тесе — досить багато, щоб вона стала загадкою для нього, і тепер Сміт не міг з певністю сказати, чи вона так і залишилася дівчиною з вулиці Глазго, чи належить уже до кола мешканців англійських позаміських котеджів.

Тесе, з свого боку, дивилася на Сміта так, ніби хотіла збагнути все, чим живе ця людина, і розгадати, які взаємини існують між ним і Гордоном — в цьому останньому прагненні відбивалася її постійна і невситима жадоба довідатись якомога більше про самого Гордона.

Відчуття, що він приїхав додому, так і не залишало Гордона. У кожному жесті Тесе, матері, Джека він вбачав підтвердження того, що Тесе залишиться .тут, що ці лагідні і дружні дні послужать взірцями для всіх наступних.

Коли б тільки все залишалось так, як зараз!

А втім, Гордон розумів, яка небезпека криється для Тесс в цьому способі життя, — бо скільки разів під час своєї злополучної подорожі в Бахраз він мало не губив себе через який-небудь одчайдушний акт самоприниження! Гордон бачив, що Тесе, незважаючи на всю її зовнішню бадьорість, була зараз в такому ж самому стані, як і він під час своєї прощі. І якою б Тесе не була сильною на початку цього шляху, він міг привести її до зради власного "я", якщо в якусь мить вона зіб'ється і порине надто глибоко у "ніщо",— у те "ніщо", яке збирається тільки покуштувати. Тесс-пролетарка знову кинулася в болото буржуазії, в якому надто часто губилися навіть найсильніші...

Тепер, удома, біля матері, Тесе з'явилася перед Гордоном в зовсім іншому світлі. Він став помічати те, чого ніколи не помічав раніше — її одяг, її незмінну свіжість, маленькі туфельки на високих каблуках, ненавмисну простоту, з якою вона носила свою юбку і блузку. її одяг був досить коштовний, і Гордону хотілося дошкулити їй за це, поставити жорстоке питання: "Де зараз твої люди безодні, Тесе?"

Сама Тесе, здавалось, не помічала, що Гордон спостерігає її, більш того, навіть уникала розмов про його спостереження. Вона допомагала матері готувати ранковий чай і пила його разом з нею. І як сяяли її очі, її біле обличчя і чорні кучері, коли Джек або Гордон приєднувалися до чаювання!

В усьому іншому вона залишалася маленькою і непомітною в будинку, наче яка-небудь тітка, що приїхала погостювати. Лише зрідка її різкий сміх виказував, як тяжко давалася їй ця роль. — і тоді з її обличчя дивилася справжня Галатея. Гордон спостерігав це; і стежив за одчайдушним намаганням матері прихилити до себе лагідну, ласкаву Тесе. Втративши Грейс, мати потребувала Тесе...

Коли Гордону пощастило, нарешті, застати Тесе на самоті і він упевнився в її благодушному настрої, він сказав:

— Ти зовсім по-дочірньому поводишся з матір'ю, чя не так, дівчино?

Тесе почервоніла.

— Мені подобається твоя мати,— визивно відповіла вона.— Ми розуміємо одна одну.

— Якщо ви розумієте одна одну, то тільки у вузькому жіночому розумінні. Ви поводитесь досить-таки безглуздо з вашою делікатною, пристойною ввічливістю. Чому ти не сперечаєшся з нею? Ти ж сама знаєш, що зам слід було б сперечатися.

— Я люблю ввічливість!

— А я не люблю,— промовив він.— Тому не будь ввічливою зі мною!

Вона підгорнула ногу під себе і, опустивши очі, з. скромним виглядом сказала:

— Гадаю, що тобі не завадило б набути деяких звичок хорошого тону, Нед.

— О, бога ради, тільки не будь соромливою! — вигукнув Гордон і залишив її саму біля палаючого каміна у великому кріслі, куди Тесе вмостилася з ногами. Вона засміялася йому наздогін, і Гордон відчув в сміхові Тесе нотку все тієї ж самої жіночої війни, яку вона вела проти нього

Одного ранку мати ніяково, але рішуче запитала його, чи збирається він одружитися з Тесе.

— Мені, мабуть, не слід було, б ставити тобі таке питання,— нервово додала вона, побачивши похмурий, ворожий вираз на його обличчі,— але подумай сам, Нед, з того дня, як ти привіз сюди Тесе, ти і двох слів не сказав нікому з нас. Створюється таке враження, що коли йдеться про твою рідню, ти зважуєш тільки, чи варті ми того, щоб витрачати на нас час. Коли ти хочеш ввести Тесс в нашу сім'ю...

Гордон хотів розсміятися, але стримався, бо це тільки погіршило б справу.

— Ти хочеш сказати, що я повинен одружитися з Тесе? — спитай він з несподіваною для нього самого ворожістю в голосі.

— Ах, дійсно, Нед, що ти збираєшся робити далі? І не тільки щодо Тесс. О, я знаю все про твої діла. Я питала Тесе, чим ти зараз зайнятий Про те, що вона не розповіла, я сама здогадалася Скажи, ти вже вирішив що-небудь відносно парламенту і політичної кар'єри З

Гордон вибухнув, нарешті, роздратованим сміхом.

— Скажи, мамо, чого б ти хотіла? Щоб я одружився з Тесе, зайнявся політикою і зажив добропристойно у благоденстві?

— Не будь цинічним, Нед,— мати обурилася, і до неї знов повернулися твердість і впевненість.— Я люблю Тесе і поважаю її, а ти, очевидно, дуже близький з нею.