Гіпполіт
- Евріпід -
Переклад А.Содомори
ДІЙОВІ ОСОБИ
АФРОДІТА
ГІППОЛІТ
ХОР МИСЛИВЦІВ — СУПУТНИКІВ ГІППОЛІТА
СЛУГА
ХОР ТРЕЗЕНСЬКИХ ЖІНОК
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
ФЕДРА
ТЕСЕЙ
ВІСНИК
АРТЕМІДА
ПРОЛОГ
АФРОДІТА
Величним є імення поміж смертними
Моє, Кіпріди; славне й між богів воно.
Усім, хто бачить сонце, розселяючись
Од Понту — і до крайніх меж Атлантових,
Сприяю радо, — всім, хто визнає мене.
А хто гордує мною — тому край кладу.
Така вже риса вдачі й небожителів:
У смертних бути в шані теж приємно їм.
Що правду мовлю — скоро те з'ясується.
10] На цій землі трезенській Амазонки син,
Тесея парость, Гіпполіт, побожного
Піттея вихованець, щонайгіршою
З богинь мене вважає, він цурається
Любові й чуть не хоче про одруження.
Лиш Зевса доні — Артеміді, Фебовій
Сестрі, складає щонайвищі почесті.
В зеленім лісі, нерозлучний з дівою,
На звіра напускає гончаків прудких,
Радіє дружбі, смертний, — з несмертельною.
20] Та я не заздрю: чим тут перейматися?
А що мене зневажив, те спокутує
Ще нині. Вже давно я все продумала —
Не доведеться довго клопотатися.
З Піттеєвого дому якось вийшовши,
Подався він на свято в Пандіона край,
Щоб таїнства побачить, де й приглянувся
Дружині батька — Федрі з роду славного,
Й роздмухала я тут же в ній любові жар.
І перше, ніж податись у Трезен, вона
30] Кіпріді храм на пагорбі Палладинім
Звела — на схилі, що сюди повернений,
Яскравий знак любові. Опісля храм той
Усі вже й називали — Гіпполітовим.
Так ось, коли Тезей із нив Кекропових
Тікав через пролиту Паллантідів кров [109]
Сюди з жоною морем, щоб на цій землі
В вигнанні рік одбути, — Федра, вжалена
Любовним шалом, раз у раз зітхаючи,
Од туги никне й словом не одкриється —
40] Ніхто з близьких не знає, що гнітить її.
Та цим я, зрозуміло, не обмежуся:
Тесея втаємничу — все наверх спливе.
Юнак, що нам ворожий, стане жертвою
Прокльонів батька. Владар моря дав йому
Можливість із трьома до бога вдатися
Проханнями, що будуть тут же сповнені.
Загине й Федра славна: не настільки ж я
її життя ціную, щоб одмовилась
Від наміру твердого — ворогів скарать,
50] Постоявши за себе, злегковажену.
Та ось він, син Тесея, бачу, йде сюди
Сам Гіпполіт — із ловів повертається
Утомливих. Пора вже відійти звідсіль.
І слуг за ним чимало… Артеміду, бач,
Із усіма ловцями возвеличує…
Не знає, що для нього відчинив Аїд
Ворота, що востаннє зблиснув день йому.
Входить Гіпполіт з мисливцями.
ГІППОЛІТ
За мною! Піснею славте
Діву, що нас береже, —
60] Зевса дочку — Артеміду!
ХОР
(до статуї)
О найвеличніша серед богів,
Славословим тебе,
Доню Зевса й Латони
Артемідо! Хвала тобі,
З-поміж дів найвродливішій,
Що в безкрайому небі
В домі золотосяйному,
Де, велитель богів, живеш!
Наша хвалебна пісня
70] Першій тобі, Артемідо,
3-між Олімпійських дів!
ГІППОЛІТ
Тобі, владарко, цей вінок. Я сплів його
На заповіднім лузі. Де ні разу ще
Пастух не пас отари, де трава м'яка
Серпа не знала. Навесні бджола лишень
І Цнота рясно трави поїть росами
Для тих, хто не з науки — із душі черпнув [110]
Чесноту; для лихого — не цвіте той луг.
Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
80] Вінок цей для волосся злотосяйного,
Бо ж я один із смертних заслужив на те,
Щоб із тобою бути, й слово мовити,
Й, хоча тебе не бачу, твою мову чуть…
Отак би шлях життєвий до кінця пройти!
СЛУГА
Владарю, — лиш богів нам називати слід
Велителями, — хочеш гарну раду дам?
ГІППОЛІТ
Звичайно, хочу. Таж не зичу зла собі.
СЛУГА
Ти знаєш, як то між людьми заведено?..
ГІППОЛІТ
А що?.. Лиш не закручуй, напрямець кажи.
СЛУГА
90] Вони не люблять гордих і неприязних.
ГІППОЛІТ
Ти правий. Хто ж то стане гордія любить?
СЛУГА
А ввічливий? Такому тільки раді всі.
ГІППОЛІТ
Ще й як! Всього він легко домагається.
СЛУГА
А чи не так ведеться й між безсмертними?
ГІППОЛІТ
Так само: живемо ж за їх законами…
СЛУГА
Чому ж тоді богиню не вшановуєш?
ГІППОЛІТ
Яку то ще богиню?.. Щось ти плутаєш.
СЛУГА
Кіпріду, що пильнує і твоїх дверей.
ГІППОЛІТ
Здаля її шаную: в чистоті живу. [111]
СЛУГА
100] Але ж вона і славна, і шанована…
ГІППОЛІТ
Вночі її шанують… Не люблю таких.
СЛУГА
І все ж таки безсмертних поважати слід.
ГІППОЛІТ
Не всіх їх, як і друзів, рівно любимо.
СЛУГА
Наскільки ти розумний, стільки й щастя май.
ГІППОЛІТ
(до мисливців)
Гей, приятелі милі! Вже й додому час:
Пора б і попоїсти. Звеселить нас там
Багатий стіл по ловах. Треба й коней ще
Почистить: по обіді четверню впряжу
До колісниці — перегони ждуть мене.
(До слуги).
110] Ну, а твоїй Кіпріді — до побачення!
(Відходить разом з мисливцями).
СЛУГА
(перед статуєю Афродіти)
А ми — не варто нам рівняться з молоддю,
Що так от мислить, — до твого зображення,
Кіпрідо владна, глянь ось, припадаємо,
Як слугам личить. Та коли хто зопалу
Тебе зневажить (молоде — зелене ще) —
То вдай, що ти не чула слів образливих:
Боги ж хіба мудріші, аніж люд земний.
ПАРОД
На орхестру входять
п'ятнадцять трезенських жінок.
ХОР
Строфа І
Скеля є славна, звідкіль
Струмить океанська вода —
120] Із розщілин, між брил кам'яних,
Де дзбан у глибінь пірнає. [112]
Моя подруга прала там
Пурпуровий убір
На бистрині шумкій
І прання своє розстеляла
На опалений сонцем скелі хребет.
Од неї вперше й почули ми
Про нашу велительку.
Антистрофа І
Дома на ложі гіркім
130] Страждає, марніє вона,
Покривалом легким, мов пух,
Отінивши волосся русяве.
Вже пішов, чую, третій день,
Як до вуст не бере
Й крихти поживної —
Відхиляє дарунки Деметри.
Загадковій недузі вся віддалась
І прагне швидше межі дійти —
Пірнути в Аїд жахний.
Строфа II
140] Може, Пан охопив тебе
Шалом? Чи Геката нічна
Й корибанти священні?
Може, Матір, велителька гір?
А, може, душу твою
Докір їсть, бо мисливиці-діві
Гідної жертви не принесла?
Бродить вона й побережжям,
І через море майне,
Де скипає солона хлань.
Антистрофа II
150] Хіба муж твій, славетний вождь
Ерехтідів, син знатних батьків,
Іншим потай від тебе
Ложем дома втішатись почав?
А, може, з Кріту сюди,
В найгостиннішу гавань запливши,
Вість мореплавець подав сумну?
Чи не тому, занепавши
Духом, у постіль злягла
Володарка й журу снує? [113]
ЕПОД
160] Пригнічує всіх жінок
їх нещаслива вдача —
Слабість і сумніви їй притаманні
Від болісних родів, од шалу.
І мені колись болі ті рвали тіло.
До небесної діви тоді зверталась,
Породіль помічниці, що славна луком,
1, шанована мною, на голос мій
Завжди вона спішила.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
її супроводжує годувальниця.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он стара годувальниця перед дверми
170] Супроводить із дому владарку свою.
Залягли, де надбрів'я, тіні хмурні…
Що то сталося? Душу журба гризе, —
Що змінило, скажіть,
Повелительку до невпізнання?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
О горе людське! О напасті лихі!
Що робити, що — ні, сама не збагну:
Маєш сонце вже, маєш ефір ясний —
Вже ми винесли з дому те ложе сумне,
Осоружне тобі.
180] Все ти квапила: "Вільно б дихнуть мені!"
За хвилину — захочеш назад у дім;
Що не мить — чогось іншого прагнеш ти:
Те, що є, — не втішає; чого ж нема, —
Те й любіше тобі.
Краще хворому буть, ніж ходить за ним:
Бо хвороба — одне щось, а тут і для рук
Є роботи чимало, й страждань для душі.
Переповнене болем життя людське,
І немає просвіту в муках.
190] Ну, а що може бути миліш од життя, —
Те вповите пітьмою, за хмарами те.
І тому-то жадаємо сліпо
Лиш того, що вабливо блищить на землі —
Нам не знане життя якесь інше,
Й невідомо, що там у надрах землі:
Вдаємось до байок, легковірні. [114]
ФЕДРА
(до служниць)
Поможіть підвестися, чоло піднести, —
Обімліли суглоби, ослабла я.
Обережно за руки візьміть мене,
200] Щось важка та накидка — зніміть її,
Хай волосся по плечах розсиплеться.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Терпелива будь, доню, не кидайся так
То в той бік, то в цей:
Сила духу та спокій поможуть тобі
Щонайважчу недугу легше знести:
Коли смертна — вчися страждати.
ФЕДРА
Горе мені!..
О якби то водиці хоча б ковток
Із джерельця прозорого! О якби
210] Прилягти, де тополя кинула тінь,
І поринути в сон між зелених трав!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Що мовиш, дитя?..
Хоч на людях, молю, не кажи того,
Бо навіяні шалом слова твої.
ФЕДРА
Он туди мене — в гори, в ліси ведіть,
Де смереки, де пси звірожерні мчать
І наскочать ось-ось
На сполохану здобич — плямисту лань.
От би свиснуть мені на тих гончаків!
220] От би списа метнуть фессалійського
Попри жовте волосся, що ним біля скронь
Грає подув гірський!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Звідкіля це взялось бажання таке —
Гончаків ганять серед гір, лісів?..
А води захотілось джерельної? —
Побіч дому струмок говіркий біжить,
Заспокоїть він, доню, жагу твою.
ФЕДРА
Артемідо, надмор'я володарко,
Де по колу піском рисаків женуть!
230] На те поле б тепер, та й собі промчать
Четвернею стрімкою — венетською!.. [115]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І знову нестяма в словах твоїх:
То в гори, на лови, тільки-но ти
Поривалась, то коней гнала б уже
Піском, віддалік од хвиль морських.
Тут потрібен віщун: може, скаже він,
Хто з богів скаламутив розум твій,
Манівцем повів тебе, доню?
ФЕДРА
О, що ж то, нещасна, зробила я?..
240] Куди мій здоровий глузд подівсь?
Утрутилось тут божество лихе…
О горе мені!..
Мою голову, няню, знову покрий:
Своїх власних слів я соромлюся.
Покрий же: сльози з очей струмлять
І лиця вже, чую, рум'янець пече.
Як боляче — раптом до тями прийти!
Нестяма — це лихо, та краще б мені
Таки непритомній померти.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
250] Вкриваю. Коли ж то й мене, стару,
Окутає смерть?
Я навчилась багато чого за свій вік:
Лиш помірною варто любов'ю нам,
Умирущим, в'язать один одного,
Не сягаючи самого дна душі, —
Щоби вузол був не надто тугий:
Так можна стягти й попустить його.
Коли серце одне за двох болить,
То це мука страшна, як от я тепер
260] Тут над нею тремчу.
Надто строгі засади, чувала я,
Гіркоту, а не втіху готують нам,
Із погідністю духу бій ведуть.
Нічого над міру — це краще таки,
Ніж за міру сягти.
З цим кожен мудрець буде згідний.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Владарки найвірніша годувальнице,
Жоно похила, Федру в горі бачимо,
Яка ж недуга в неї, невідомо нам.
270] Почути це від тебе сподіваємось.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І я цього не знаю: все мовчить вона. [116]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А з чого почалося? Що причиною?..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Тебе спитати можу — все замовчує.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Як на лиці змінилась! Помарніла як!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Чи ж диво? їжі третій день не рухала.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Через хворобу, а чи смерті прагнучи?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Не їсть, нещасна, щоб умерти з голоду.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Дивуюсь, як це муж міг допустить таке.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Вдає здорову.
ДІЙОВІ ОСОБИ
АФРОДІТА
ГІППОЛІТ
ХОР МИСЛИВЦІВ — СУПУТНИКІВ ГІППОЛІТА
СЛУГА
ХОР ТРЕЗЕНСЬКИХ ЖІНОК
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
ФЕДРА
ТЕСЕЙ
ВІСНИК
АРТЕМІДА
ПРОЛОГ
АФРОДІТА
Величним є імення поміж смертними
Моє, Кіпріди; славне й між богів воно.
Усім, хто бачить сонце, розселяючись
Од Понту — і до крайніх меж Атлантових,
Сприяю радо, — всім, хто визнає мене.
А хто гордує мною — тому край кладу.
Така вже риса вдачі й небожителів:
У смертних бути в шані теж приємно їм.
Що правду мовлю — скоро те з'ясується.
10] На цій землі трезенській Амазонки син,
Тесея парость, Гіпполіт, побожного
Піттея вихованець, щонайгіршою
З богинь мене вважає, він цурається
Любові й чуть не хоче про одруження.
Лиш Зевса доні — Артеміді, Фебовій
Сестрі, складає щонайвищі почесті.
В зеленім лісі, нерозлучний з дівою,
На звіра напускає гончаків прудких,
Радіє дружбі, смертний, — з несмертельною.
20] Та я не заздрю: чим тут перейматися?
А що мене зневажив, те спокутує
Ще нині. Вже давно я все продумала —
Не доведеться довго клопотатися.
З Піттеєвого дому якось вийшовши,
Подався він на свято в Пандіона край,
Щоб таїнства побачить, де й приглянувся
Дружині батька — Федрі з роду славного,
Й роздмухала я тут же в ній любові жар.
І перше, ніж податись у Трезен, вона
30] Кіпріді храм на пагорбі Палладинім
Звела — на схилі, що сюди повернений,
Яскравий знак любові. Опісля храм той
Усі вже й називали — Гіпполітовим.
Так ось, коли Тезей із нив Кекропових
Тікав через пролиту Паллантідів кров [109]
Сюди з жоною морем, щоб на цій землі
В вигнанні рік одбути, — Федра, вжалена
Любовним шалом, раз у раз зітхаючи,
Од туги никне й словом не одкриється —
40] Ніхто з близьких не знає, що гнітить її.
Та цим я, зрозуміло, не обмежуся:
Тесея втаємничу — все наверх спливе.
Юнак, що нам ворожий, стане жертвою
Прокльонів батька. Владар моря дав йому
Можливість із трьома до бога вдатися
Проханнями, що будуть тут же сповнені.
Загине й Федра славна: не настільки ж я
її життя ціную, щоб одмовилась
Від наміру твердого — ворогів скарать,
50] Постоявши за себе, злегковажену.
Та ось він, син Тесея, бачу, йде сюди
Сам Гіпполіт — із ловів повертається
Утомливих. Пора вже відійти звідсіль.
І слуг за ним чимало… Артеміду, бач,
Із усіма ловцями возвеличує…
Не знає, що для нього відчинив Аїд
Ворота, що востаннє зблиснув день йому.
Входить Гіпполіт з мисливцями.
ГІППОЛІТ
За мною! Піснею славте
Діву, що нас береже, —
60] Зевса дочку — Артеміду!
ХОР
(до статуї)
О найвеличніша серед богів,
Славословим тебе,
Доню Зевса й Латони
Артемідо! Хвала тобі,
З-поміж дів найвродливішій,
Що в безкрайому небі
В домі золотосяйному,
Де, велитель богів, живеш!
Наша хвалебна пісня
70] Першій тобі, Артемідо,
3-між Олімпійських дів!
ГІППОЛІТ
Тобі, владарко, цей вінок. Я сплів його
На заповіднім лузі. Де ні разу ще
Пастух не пас отари, де трава м'яка
Серпа не знала. Навесні бджола лишень
І Цнота рясно трави поїть росами
Для тих, хто не з науки — із душі черпнув [110]
Чесноту; для лихого — не цвіте той луг.
Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
80] Вінок цей для волосся злотосяйного,
Бо ж я один із смертних заслужив на те,
Щоб із тобою бути, й слово мовити,
Й, хоча тебе не бачу, твою мову чуть…
Отак би шлях життєвий до кінця пройти!
СЛУГА
Владарю, — лиш богів нам називати слід
Велителями, — хочеш гарну раду дам?
ГІППОЛІТ
Звичайно, хочу. Таж не зичу зла собі.
СЛУГА
Ти знаєш, як то між людьми заведено?..
ГІППОЛІТ
А що?.. Лиш не закручуй, напрямець кажи.
СЛУГА
90] Вони не люблять гордих і неприязних.
ГІППОЛІТ
Ти правий. Хто ж то стане гордія любить?
СЛУГА
А ввічливий? Такому тільки раді всі.
ГІППОЛІТ
Ще й як! Всього він легко домагається.
СЛУГА
А чи не так ведеться й між безсмертними?
ГІППОЛІТ
Так само: живемо ж за їх законами…
СЛУГА
Чому ж тоді богиню не вшановуєш?
ГІППОЛІТ
Яку то ще богиню?.. Щось ти плутаєш.
СЛУГА
Кіпріду, що пильнує і твоїх дверей.
ГІППОЛІТ
Здаля її шаную: в чистоті живу. [111]
СЛУГА
100] Але ж вона і славна, і шанована…
ГІППОЛІТ
Вночі її шанують… Не люблю таких.
СЛУГА
І все ж таки безсмертних поважати слід.
ГІППОЛІТ
Не всіх їх, як і друзів, рівно любимо.
СЛУГА
Наскільки ти розумний, стільки й щастя май.
ГІППОЛІТ
(до мисливців)
Гей, приятелі милі! Вже й додому час:
Пора б і попоїсти. Звеселить нас там
Багатий стіл по ловах. Треба й коней ще
Почистить: по обіді четверню впряжу
До колісниці — перегони ждуть мене.
(До слуги).
110] Ну, а твоїй Кіпріді — до побачення!
(Відходить разом з мисливцями).
СЛУГА
(перед статуєю Афродіти)
А ми — не варто нам рівняться з молоддю,
Що так от мислить, — до твого зображення,
Кіпрідо владна, глянь ось, припадаємо,
Як слугам личить. Та коли хто зопалу
Тебе зневажить (молоде — зелене ще) —
То вдай, що ти не чула слів образливих:
Боги ж хіба мудріші, аніж люд земний.
ПАРОД
На орхестру входять
п'ятнадцять трезенських жінок.
ХОР
Строфа І
Скеля є славна, звідкіль
Струмить океанська вода —
120] Із розщілин, між брил кам'яних,
Де дзбан у глибінь пірнає. [112]
Моя подруга прала там
Пурпуровий убір
На бистрині шумкій
І прання своє розстеляла
На опалений сонцем скелі хребет.
Од неї вперше й почули ми
Про нашу велительку.
Антистрофа І
Дома на ложі гіркім
130] Страждає, марніє вона,
Покривалом легким, мов пух,
Отінивши волосся русяве.
Вже пішов, чую, третій день,
Як до вуст не бере
Й крихти поживної —
Відхиляє дарунки Деметри.
Загадковій недузі вся віддалась
І прагне швидше межі дійти —
Пірнути в Аїд жахний.
Строфа II
140] Може, Пан охопив тебе
Шалом? Чи Геката нічна
Й корибанти священні?
Може, Матір, велителька гір?
А, може, душу твою
Докір їсть, бо мисливиці-діві
Гідної жертви не принесла?
Бродить вона й побережжям,
І через море майне,
Де скипає солона хлань.
Антистрофа II
150] Хіба муж твій, славетний вождь
Ерехтідів, син знатних батьків,
Іншим потай від тебе
Ложем дома втішатись почав?
А, може, з Кріту сюди,
В найгостиннішу гавань запливши,
Вість мореплавець подав сумну?
Чи не тому, занепавши
Духом, у постіль злягла
Володарка й журу снує? [113]
ЕПОД
160] Пригнічує всіх жінок
їх нещаслива вдача —
Слабість і сумніви їй притаманні
Від болісних родів, од шалу.
І мені колись болі ті рвали тіло.
До небесної діви тоді зверталась,
Породіль помічниці, що славна луком,
1, шанована мною, на голос мій
Завжди вона спішила.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
її супроводжує годувальниця.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он стара годувальниця перед дверми
170] Супроводить із дому владарку свою.
Залягли, де надбрів'я, тіні хмурні…
Що то сталося? Душу журба гризе, —
Що змінило, скажіть,
Повелительку до невпізнання?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
О горе людське! О напасті лихі!
Що робити, що — ні, сама не збагну:
Маєш сонце вже, маєш ефір ясний —
Вже ми винесли з дому те ложе сумне,
Осоружне тобі.
180] Все ти квапила: "Вільно б дихнуть мені!"
За хвилину — захочеш назад у дім;
Що не мить — чогось іншого прагнеш ти:
Те, що є, — не втішає; чого ж нема, —
Те й любіше тобі.
Краще хворому буть, ніж ходить за ним:
Бо хвороба — одне щось, а тут і для рук
Є роботи чимало, й страждань для душі.
Переповнене болем життя людське,
І немає просвіту в муках.
190] Ну, а що може бути миліш од життя, —
Те вповите пітьмою, за хмарами те.
І тому-то жадаємо сліпо
Лиш того, що вабливо блищить на землі —
Нам не знане життя якесь інше,
Й невідомо, що там у надрах землі:
Вдаємось до байок, легковірні. [114]
ФЕДРА
(до служниць)
Поможіть підвестися, чоло піднести, —
Обімліли суглоби, ослабла я.
Обережно за руки візьміть мене,
200] Щось важка та накидка — зніміть її,
Хай волосся по плечах розсиплеться.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Терпелива будь, доню, не кидайся так
То в той бік, то в цей:
Сила духу та спокій поможуть тобі
Щонайважчу недугу легше знести:
Коли смертна — вчися страждати.
ФЕДРА
Горе мені!..
О якби то водиці хоча б ковток
Із джерельця прозорого! О якби
210] Прилягти, де тополя кинула тінь,
І поринути в сон між зелених трав!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Що мовиш, дитя?..
Хоч на людях, молю, не кажи того,
Бо навіяні шалом слова твої.
ФЕДРА
Он туди мене — в гори, в ліси ведіть,
Де смереки, де пси звірожерні мчать
І наскочать ось-ось
На сполохану здобич — плямисту лань.
От би свиснуть мені на тих гончаків!
220] От би списа метнуть фессалійського
Попри жовте волосся, що ним біля скронь
Грає подув гірський!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Звідкіля це взялось бажання таке —
Гончаків ганять серед гір, лісів?..
А води захотілось джерельної? —
Побіч дому струмок говіркий біжить,
Заспокоїть він, доню, жагу твою.
ФЕДРА
Артемідо, надмор'я володарко,
Де по колу піском рисаків женуть!
230] На те поле б тепер, та й собі промчать
Четвернею стрімкою — венетською!.. [115]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І знову нестяма в словах твоїх:
То в гори, на лови, тільки-но ти
Поривалась, то коней гнала б уже
Піском, віддалік од хвиль морських.
Тут потрібен віщун: може, скаже він,
Хто з богів скаламутив розум твій,
Манівцем повів тебе, доню?
ФЕДРА
О, що ж то, нещасна, зробила я?..
240] Куди мій здоровий глузд подівсь?
Утрутилось тут божество лихе…
О горе мені!..
Мою голову, няню, знову покрий:
Своїх власних слів я соромлюся.
Покрий же: сльози з очей струмлять
І лиця вже, чую, рум'янець пече.
Як боляче — раптом до тями прийти!
Нестяма — це лихо, та краще б мені
Таки непритомній померти.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
250] Вкриваю. Коли ж то й мене, стару,
Окутає смерть?
Я навчилась багато чого за свій вік:
Лиш помірною варто любов'ю нам,
Умирущим, в'язать один одного,
Не сягаючи самого дна душі, —
Щоби вузол був не надто тугий:
Так можна стягти й попустить його.
Коли серце одне за двох болить,
То це мука страшна, як от я тепер
260] Тут над нею тремчу.
Надто строгі засади, чувала я,
Гіркоту, а не втіху готують нам,
Із погідністю духу бій ведуть.
Нічого над міру — це краще таки,
Ніж за міру сягти.
З цим кожен мудрець буде згідний.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Владарки найвірніша годувальнице,
Жоно похила, Федру в горі бачимо,
Яка ж недуга в неї, невідомо нам.
270] Почути це від тебе сподіваємось.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І я цього не знаю: все мовчить вона. [116]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А з чого почалося? Що причиною?..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Тебе спитати можу — все замовчує.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Як на лиці змінилась! Помарніла як!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Чи ж диво? їжі третій день не рухала.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Через хворобу, а чи смерті прагнучи?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Не їсть, нещасна, щоб умерти з голоду.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Дивуюсь, як це муж міг допустить таке.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Вдає здорову.