Гобіт, або Туди і звідти - Сторінка 37

Можливо, щось зміниться. "У кожного змія є вразливе місце", — любив казати мій тато, — а втім, я певен, що він спирався не на власний досвід...

Звичайно, ґноми охоче пристали на цю пропозицію. Вони вже почали шанувати маленького Більбо. Тепер він став справжнім ватажком їхньої виправи. У нього з'явилися власні ідеї та плани. Коли настав полудень, він уже був готовий до другої вилазки вглиб Гори. Звісно, це йому не подобалось, але він був більш-менш переконаний, що тепер на нього не чекало нічого особливо поганого. Якби ж він знав більше про драконів і про їхню підступну вдачу, то був би більш боязким і менш упевненим, що застане Смоґа сплячим.

Сонце сяяло, коли він вирушив у дорогу, але в тунелі було темно, як уночі. Світло, що пробивалося крізь щілину в дверях, невдовзі пропало. Гобіт просувався тихіше, ніж димок, підхоплений легеньким вітерцем, і вже був не від того, щоб трішки запишатися, коли наблизився до нижніх дверей. Звідти пробивався лише слабе-сенький відсвіт.

"Старий Смоґ стомився і заснув, — подумав гобіт. — Побачити він мене не зможе, та й не почує. Веселіше, Більбо!" Він забув або й ніколи не чув про властивий драконам гострий нюх. А ще — про той прикрий факт, що вони можуть спати з напіврозплющеними очима, коли щось викликає їхню підозру.

Коли Більбо визирнув із-за дверей, йому, певна річ, здалося, що Смоґ міцно спить — майже як мертвий — і майже затух, лише зрідка похропуючи й випускаючи з ніздрів цівки невидимої пари. Гобіт уже хотів поставити ногу на підлогу, коли помітив тонкий червоний промінь, що прорізався з-під приплющеного лівого Смоґового ока. Дракон лише вдавав, що спить! Він стежив за входом до тунелю! Більбо поспіхом відступив назад і благословив долю, що обдарувала його перснем. І тут Смоґ заговорив:

— Так-так, злодій! Я вловлюю твій запах і твій дух. Я чую твоє дихання. Підійди-но ближче! Поживися ще раз, не церемонься — тут усього більш ніж удосталь!

Але Більбо був не таким уже й невігласом стосовно драконів, і якщо Смоґ сподівався підманити його ближче так легко, то він прорахувався.

— Ні, дякую тобі, о Сможе Страхітливий! — відповів він. — Я прийшов не за подарунками. Я лише хотів поглянути на тебе і побачити, чи ти справді такий величезний, як про те оповідають у казках. Я в це не вірив.

— А тепер віриш? — спитав дракон, дещо влещений, хоч і не повірив жодному слову Більбо.

— Воістину, пісні та казки цілковито програють у порівнянні з дійсністю, о Сможе, Найперше і Найбільше із Зол! — відповів гобіт.

— У тебе гарні манери як на злодія та брехуна, — зауважив дракон. — Тобі, виявляється, відоме моє ім'я, але я щось не пригадую твого запаху. Чи можу я спитати, хто ти і звідки прийшов?

— Звісно ж, можеш! Я прийшов із-під пригірка, і путь моя лежала попід горами та через гори. А ще — повітрям. Я той, хто проходить незримим.

— У це я ще можу повірити, — відказав Смоґ, — та ледве чи це твоє справжнє ім'я.

— Я розгадувач загадок, кремсач павутини, жалюча муха. Мене обрано задля щасливого числа.

— Премилі прізвиська! — зіронізував дракон. — Але щасливі числа не завжди виграють.

— Я той, хто ховає своїх друзів живцем, топить їх і живими видобуває з води. Я прийшов із кута торби, але в жодній торбі не бував.

— Це звучить не надто вірогідно, — криво усміхнувся дракон.

— Я друг ведмедів і гість орлів. Я Здобувач-перстенів і Той-хто-приносить-удачу, а ще — Вершник-на-діжці, — продовжував Більбо, смакуючи власні загадки.

— Це вже краще! — похвалив Смоґ. — Але хай твоя уява не дуже тебе заносить!

Так, власне, і слід розмовляти з драконами, якщо ви не хочете відкривати своє справжнє ім'я (це мудро), але не бажаєте довести їх до сказу прямою відмовою (це також дуже мудро). Жоден дракон не може опиратися спокусі послухати, як хтось говорить загадками, і згаяти час, намагаючись їх розгадати. Багато чого Смоґ не зрозумів узагалі (сподіваюся, на відміну від вас, бо вам відомі всі пригоди Більбо, на які він натякав), але думав, що дещо таки збагнув, і підсміювався у глибині своєї мерзенної душі.

"Я думав про це минулої ночі, — посміхнувся він сам до себе. — Озерні люди, якісь паскудні підступи тих жалюгідних торгівців діжками, інакше я ящірка. Я не бував у їхніх краях довгі віки, але незабаром я виправлю цей недогляд!"

— Гаразд-гаразд, о Вершнику-на-діжці! — промовив він уголос. — Може, Діжкою звали твого поні, а може, й ні — хоча був він доволі пузатий. Ти вмієш проходити незримим, але ти не йшов пішки всю дорогу. Маю сказати, що минулої ночі я з'їв шістьох поні й невдовзі переловлю і з'їм усіх інших. На знак подяки за чудову вечерю я дам тобі одну маленьку пораду для твого ж блага: не знайся без особливої потреби з ґномами.

— З ґномами? — перепитав Більбо з удаваним подивом.

— Не прикидайся! — визвірився Смоґ. — Я знаю запах (і смак) ґномів краще за будь-кого іншого. Тільки не кажи мені, що я можу з'їсти поні з-під ґнома і не розпізнати ґном'ячого запаху! Ти погано закінчиш, Злодію і Вершнику-на-діжці, якщо приятелюєш із ними. Я не матиму нічого проти, якщо ти передаси їм мої слова. — Але він не сказав Більбо, що вчув іще один запах, якого взагалі не розібрав, — запах гобіта: це було поза межами його досвіду і страшенно його спантеличило.

— Гадаю, минулої ночі ти дістав добрі гроші за ту чашу? — продовжував він. — Та кажи вже: дістав чи ні? Анічогісінько? Що ж, це на них схоже. І, гадаю, вони ховаються за твоєю спиною, а тобі доручено виконати за них усю чорну роботу і поцупити, скільки донесеш, коли я не дивитимусь? І тобі чесно заплатять? Не вір! Якщо ти виберешся звідси живим, то ти везунчик.

Тепер Більбо став почуватися справді незручно. Коли Смоґове око, блукаючи й вишукуючи його в сутіні, спалахувало просто перед ним, гобіт увесь тремтів і його охоплювало підсвідоме бажання кинутись уперед, зняти перстень-невидимку й розповісти Смоґові всю правду. Воістину, над ним нависла страшна небезпека опинитись у полоні драконових чарів. Але він зібрав усю свою мужність і заговорив знову:

— Тобі відомо не все, о Сможе Всемогутній! Нас привело сюди не саме лише золото.

— Ха-ха! Ось ти і обмовився! "Нас"! — захихотів Смоґ. — Чому б не сказати "нас чотирнадцятеро" та й годі, пане Щасливе Число? Мені приємно чути, що у вас були тут іще й інші справи, крім мого золота. У такому разі ви, можливо, не зовсім змарнуєте свій час. Не знаю, чи спадало тобі на думку, що, навіть якщо тобі вдасться викрасти золото потрошку — а ця справа може затягтися на добру сотню років, — ти все одно не зможеш занести його далеко? Чи багато від нього користі на горі? А в лісі? Сили небесні! Чи ти ніколи не думав про зиск? Гадаю, чотирнадцята частка чи щось подібне — такі були їхні умови, га? А як щодо доставки? Як щодо перевезення? Як щодо озброєної охорони та мита? — І Смоґ голосно розсміявся.

У нього була зла та підступна душа, й він знав, що його здогади недалекі від правди, а крім того, підозрював, що за всім цим стоять озерні люди і що більша частина награбованого має осісти в їхньому місті, яке за днів його юності звалось Есґарот.

Вам буде важко в це повірити, але бідолашний Більбо справді був заскочений зненацька. Дотепер усі його думки та сили були зосереджені на тому, щоб дістатися до Гори і знайти вхід. Він ніколи не завдавав собі клопоту помізкувати, ні як належить транспортувати скарби, ні, звісно, як доправити призначену йому частку до Торби-ного Кута, що під Пригірком.

І тут у його душу закралася негарна підозра: чи ґноми також забули про ці важливі речі, чи вони весь час нишком підсміювалися з нього? От як впливають драконівські балачки на недосвідчених. Звісно, Більбо слід було остерігатись, але Смоґ був надто сильною натурою.

— Я казав тобі, — промовив гобіт, роблячи над собою зусилля, щоб лишитися вірним своїм друзям і відтягнути розв'язку, — що про золото ми думали в останню чергу. Ми пройшли через гори та попід горами, водою та повітрям заради Помсти. Безперечно, о Сможе Незмірно Багатий, ти мусиш розуміти, що завдяки своєму піднесенню нажив собі лютих ворогів!

Тепер Смоґ уже й справді реготав — то був приголомшливий регіт, який притис Більбо до долівки, а тим часом ґноми в тунелі нагорі збилися докупи й уже думали, що для гобіта настав наглий і лихий кінець.

— Помста! — пирхнув дракон, і полиск його очей освітив залу від підлоги до склепіння, немов шарлатна блискавка. — Помста! Король під Горою мертвий — а де ж його кревні, котрі б наважилися мріяти про помсту? Ґіріон, Володар Долу, мертвий, а його людей я пожер, як вовк овець, — а де ж сини його синів, котрі б насмілилися наблизитись до мене? Я несу погибель скрізь, де забажаю, і ніхто не сміє стати супроти мене. Я подолав древніх воїнів, рівних котрим не знайти в нинішньому світі. Але тоді я ще був молодий і тендітний. А тепер я старий і могутній — могутній — могутній, Злодію в Сутіні! — зловтішався він. — Моя броня завтовшки в десять щитів, мої зуби — мечі, мої кігті — списи, змах мого хвоста — удар блискавки, мої крила — ураган, мій подих — смерть!

— Я завжди гадав, — перелякано пропищав Більбо, — що драконяче тіло знизу м'якше, особливо в ділянці — е-е — огруддя; але, поза сумнівом, той, у кого такі обладунки, подумав і про це.

Дракон одразу ж перестав вихвалятися.

— Твої відомості застарілі, — відрубав він. — І згори, і знизу я вкритий бронею з залізної луски і твердих самоцвітів. Жодне лезо не протне мене.

— Я міг би й сам про це здогадатися, — зітхнув Більбо. — Воістину: ніде не знайти рівного ясновельможному Смоґові Непроникненному. Яка це розкіш — мати камізельку з добірних діамантів!

— Так, це і справді вишукано й чудесно, — підтвердив Смоґ, до смішного влещений.

Він не знав, що ще під час попередніх відвідин Більбо уже кинув оком на його незвичайний нагрудник і що гобітові кортіло роздивитися його зблизька, на що в нього були особливі причини. Дракон перекотився на спину.

— Дивися! — наказав він. — Що ти скажеш на це?

— Приголомшливо! Довершено! Бездоганно! Запаморочливо! — вигукував Більбо вголос, а про себе думав: "Старий дурень! Чому тоді добряча латка у прорісі зліва на грудях гола, як равлик без мушлі?".

Після того як пан Торбин побачив цю проріху, його єдиною думкою було вшитися звідси.

— Що ж, я не смію довше затримувати увагу Вашої Величності, — промовив він, — і заважати такому необхідному для вас перепочинку.