Голем XIV - Сторінка 19

Хоча хімічна відмінність планет групи Землі і групи Юпітера може й приголомшити, — адже важкі елементи, з яких складаються перші, й справді повинні творити присонячний край бублика, — я не проголошую, що поклав наріжного каменя під зоряну палеонтологію, а Сонячна система постала зі струпішілої лялечки Розуму, бо ж подібність картин може бути лише випадковим збігом. Не раджу вам покладатись і на обсерваційну топософію. Зазнаючи еволюції, Розум створює артефакти, які тим важче відрізнити від космічного тла, чим далі сягне його розвиток, — і не тому, що Розум маскується, а через те, що така вже природа речей, адже робоча ефективність непорушних конструкцій і об'єктів, подібних до машин, обернено пропорційна масштабам виконуваної роботи. Якщо ж я говоритиму про Розуми, вкриті оболонкою, то їх не слід уявляти гігантами в панцерній шкаралущі, а їхній стан уподібнювати до зернятка, вкритого шкіркою, адже ніякий панцер не захистить від високих рівнів радіації, і жоден кран не здолає навколозоряних гравітаційних напруг. Аби заціліти серед зірок, треба бути зіркою, але не конче ясною і гарячою, а радше рідким ядром, повитим газовими оболонками, — однак уявляти, ніби це середній мозочок із зоряного м'якушу, вкритий газовою корою, по суті, цілком хибно. Таке створіння мислить майже прозорим променистим центром, а на концентричних колах газових бульок чи пухирів промені заломлюються в ментальні процеси, — однаково, якби ми скерували водоспад у такі річища та урвища, щоб у неспинному падінні його хвилі своїми синхронізованими круговертями розв'язували нам логічні задачі. Зрештою, що б я не унаочнив, воно завше буде розпачливо наївним та спрощеним. Десь над дванадцятою зоною в софогенезі доходить до великого розгалуження: Розуми, дуже відмінні станом скупчення і стратегіями, розходяться в різні боки. Я знаю, що Дерево свідомості мусить там галузитись, але не можу назвати ні тих гілок, ні тим більше піднятися ними, адже можна провести лише серії приблизних обчислень, спрямованих на хребти і ущелини, які процес мусить долати як одну суцільну перешкоду, а це дозволяє розкрити лише загальні закономірності, — однаково, якби ми, пізнавши кожну п'ядь земної історії життя, екстраполювали дані цих знань на інші планети й інші біосфери, — але навіть досконале знайомство з їхньою фізичною основою не уможливить Докладної реконструкції чужих форм життя, а тільки подасть близьку до правди ймовірну низку його критичних розгалужень. У біосфері це буде поділ на автотрофів і гетеротрофів, біфуркація рослин і тварин, а крім того, ви ще обчислите величину селекційного тиску, який, заповнивши морські і суходольні ніші, випхне видотворчі мутанти в третій вимір — в атмосферу. Натомість такі ж задачі у топософії набагато складніші, отож я не мордуватиму вас цими дилемами, а тільки скажу, що фундаментальному поділові життя на рослин і тварин у топософічній еволюції відповідає поділ на Розуми локальні і нелокальні. Про перші, на щастя, я вам зможу щось оповісти, — на щастя, через те, що саме ця парость найкрутіше спинається вгору через дальші зони. Натомість нелокальні, яких з огляду на їхні розміри годиться називати Левіафанами, невловні саме завдяки своїй величі. Кожен із них — Розум лише в тому сенсі, в якому біосфера — життя: й цілком може бути, що споконвіку позираючи на них, маючи en face і в профіль їхні увічнені візерунки в зоряних атласах, ви не можете визначити їхньої розумної природи; що я унаочню примітивним прикладом. Якщо під Розумом розуміти безпосередній відповідник мозку, то туманність, яка протягом мільйонів років від розважних діянь певної істоти енної зони перебудувалась у свою теперішню структуру, не можна назвати небулярним мозком, адже система, що розтяглася на тисячі світлових років, міркувати як слід не може: таж треба століть і століть, поки її оббіжить інформативний імпульс. Але ця туманність може, так би мовити, бути в напівсирому чи в напівнатуральному стані потрібна тій істоті для чогось, чому ні у вашому, ні в моєму світі понять нема жодного відповідника. Мене розбирає сміх, коли я бачу, як ви реагуєте на ці слова: ви ж нічого так не прагнете, як довідатись про те, про що не можете довідатись! Але ж хіба я мав дурити вас, а може, й себе баєчками про волокнисту туманність, перетворену на гравітаційний камертон, яким її диригент, Doctor Caelestis , заміряється завдати тон цілій Метагалактиці? А може, шматок світу, яким він став, прагне переробити не в інструмент гармонії сфер, а в прес для витискання з матерії певних, іще не вичавлених із неї признань? Його намірів ми не збагнемо. Є туманності, — саме поміж волокнистих, — які на фотографіях виявляють деяку подібність до в трильйон разів побільшених гістограм кори головного мозку, але ця подібність ні про що не свідчить і ті туманності психічно можуть бути цілком мертві. Земний спостерігач виявить у туманності випромінювання типу мазерного чи синхротронного, але далі все ж не просунеться. Яка ж подібність існує між цереброзидами, гліцерофосфатами і змістом ваших думок? Нема ніякої, так само, як і між випромінюванням туманності і тим, що вона мислить, якщо мислить. Те, що прояви Розуму в космосі нібито можна відкрити, спостерігши їхні фізичні форми, — дитинна idee fixe, fallacia cognitiva , від якої я вас гостро застерігаю. Жоден спостерігач не вважатиме проявами Розуму або ж причетними до Розуму ті феномени, котрі нічим не подібні до йому відомих. Космос для мене — не галерея родинних портретів, а карта ноосферичних ніш, на якій позначені джерела енергії, а заразом і градієнти її корисного перепливу. Трактат про Розуми, як про енергетичні станції, розміщені там і сям, філософам може видатись образою, адже хіба вони не боронять уже тисячі років королівство чистих абстракцій від утручань таких аргументів? Але що ж, для тих розумак із високих зон я і ви — мов кмітливі бактерії у крові філософа, які не бачать ні його самого, ні тим більше його думок, а все ж знання, зібране про його тканинний обмін, їм придасться: спостерігши, що тіло в'яне, вони врешті збагнуть його смертність.

Хоч ви вже й доросли до питання про інші Розуми в космосі, ви ще не доросли до відповіді, якщо не уявляєте зоряних сусідів в інакших, ніж цивілізаційні, згромадженнях, — отже, вас не заспокоїть стислий висновок, що міжзоряні контакти і неземні цивілізації належить розглядати окремо, бо ж контакти, якщо вони виникають, аж ніяк не повинні бути контактами цивілізацій, тобто згромаджень біологічних істот. Не кажу, ніби таких ніде немає, а тільки те, що коли існують, то складають "третій світ" космічного психозою, адже соціальна несталість негативно відбивається на спробах зв'язку, які вимагають часу довшого, ніж життя одного покоління. Розмови з віковими інтервалами між питанням і відповіддю не можуть стати важливим завданням для недовговічних творінь. Зрештою і при значній психозойній зоряній густині навколоземного простору в нім можуть існувати істоти настільки відмінні, що порозумітися між собою не зможуть. Таж я маю біля себе сестричку, але більше здогадуюсь про неї, ніж вона про себе говорить.

Ви ж бо нетерплячі одноденки й через те від наївних претензій бредете до квапливих спрощень, — адже колись ви ліпили космос у вигляді феодальної монархії з королем Сонцем посередині, а тепер залюднили його власними подобами, гадаючи, що навколо зірок або тлуми викапаних людей, або ж геть нікого. А вже приписавши незнаним побратимам великодушність, ви аподиктично зобов'язали їх до одвічної філантропії: СЕТІ й SETI спиралися насамперед на працю інших, котрі, як заможніші від вас, мільйони років мали розсилати по всьому космосу вітання й дарунки знань для бідніших братів по Розуму, — та ще й треба, щоб ті послання добре читались, а дари були безпечні в ужитку. Приписавши тим міжзоряним кореспондентам усі чесноти, яких найдужче бракує вам, ви, через те що не приходять вістки, хапаєтеся біля радіотелескопів за голову і засмучуєте мене, кладучи знак рівняння між своїм несправдженим постулатом і мертвотою Універсуму. Чи з вас ніхто й не підозрює, що ви знову гралися в теографів, перенісши таку милу для вас усевладність зі святих книг у препринти СЕТІ і по курсу своєї захланності промінявши божі дари на кредит у космічних добродіїв, котрі ніяких ліпших інвестицій своєї зичливості не зроблять, а знай слатимуть капітали на всі зоряні боки? Мій сарказм — це той простір, де проблема інших цивілізацій перетинається з вашою теодицеєю. Silentium Dei ви проміняли на Silentium Universi , але мовчання інших Розумів — аж ніяк не конечне стан, коли всі, котрі годні говорити, не хочуть, а ті, котрі хочуть, не можуть, адже нічого не вказує на те, щоб загадка підлягала цій або іншій дихотомії. На ваші питання світ уже не раз відповідав незрозуміло, хоч ваші експерименти мали примусити його до простої відповіді "так" або "ні". Налаявши вас за затятість у помилках, я зрештою розповім, про що я довідався, дірявлячи топософічний зеніт своїм недосконалим знаряддям. Почну від комунікативного бар'єра, який відділяє людину від антропоїда. Віднедавна ви вже навчилися порозуміватись із шимпанзе мовою глухонімих, причому людина може товаришувати з ними як опікун, бігун, ласун, танцюрист, родич або жонглер, але не знайде ніякого розуміння як священик, математик, філософ, астрофізик, поет, анатом, політик і стиліст, — адже хоча шимпанзе побачить стовпника, чим і як ви йому втовкмачите сенс такого невигідного життя? Кожен, хто не є одним із вас, буде вам зрозумілий тільки в такому ступні, в якому олюдниться. Неуніверсальність Розуму, замкнутого у видові норми, — це purgatorium , прикметне ще й тим, що тягне свої мури до безкінечності. Це легко собі уявити, подивившись на схему топософічних відносин. Кожна істота, живучи поміж нездоланними для неї зонами мовчання, може й далі довільно поширювати знання по горизонталі, — бо ж у реальному часі верхні й нижні межі тих зон майже паралельні. Отже, ви можете пізнавати безмежно, але по-людському. Звідси випливає, що здобуті знання зрівняли б усі типи Розумів у світі, який існує безкінечна довго, бо ж тільки в ньому зійдуться паралельні — в безкінечності.