Голем XIV - Сторінка 3

- Станіслав Лем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Бо ж як це сформулював один із свідків-експертів, професор А. Хіссен, найвищий розум не може бути найнижчим рабом. У ході розслідування з'ясувалося також, що на верфі перебуває ще один прототип — SUPERMASTER, якого конструювала фірма Cybermatics (цей уже призначався для Армії). Його монтаж закінчили в умовах суворого нагляду, а потім опитали на спеціальній сесії обох комісій (Сенату і Конгресу), які розслідували справу ULVICy. Під час слухання дійшло до разючих сцен, наприклад, генерал С. Уокер намагався пошкодити СУПЕРМАЙСТРА, коли той заявив, що геополітична проблематика — ніщо порівняно з онтологічною, а найкраща гарантія миру — це загальне роззброєння.

Якщо вдатися до слів професора Дж. Мак-Калеба, можна сказати, що фахівці УЛВІКу розв'язали поставлене завдання надто добре: у ході заданої еволюції штучний розум піднявся вище воєнних проблем, і з військових стратегів ті пристрої перетворилися на мислителів. Одне слово, за двісті сімдесят шість мільярдів доларів Сполучені Штати збудували собі групу світляних філософів.

Ті стисло описані події, серед яких ми поминули як адміністративний бік проекту, так і громадські заворушення, спричинені його "фатальним успіхом", — передісторія написання цієї книжки. Важко навіть перелічити всі присвячені цій темі публікації. Зацікавленого читача ми відсилаємо до анотованої бібліографії, складеної доктором Уїтменом Бегхурном,

Внаслідок, зокрема, фінансових конфліктів, які виникли між корпораціями-підпорядниками і федеральним урядом, низку прототипів, серед яких був і СУПЕРМАЙСТЕР, розібрали або серйозно пошкодили. Дійшло навіть до актів тероризму, спрямованих проти деяких машин; прогриміли вибухи; частина преси, переважно на півдні Сполучених Штатів, висунула гасло — "Кожен комп'ютер — червоний", одначе це я теж помину. Завдяки втручанню групи мудріших конгресменів, які звернулися до самого президента, ГОЛЕМА XIV і ЧЕСНУ ГАНЮ вдалося врятувати від знищення. Зрозумівши, що його ідея провалилась, Пентагон урешті погодився передати обох гігантів Массачусетському технологічному інституту (МТІ). Це сталося тільки після фінансово-юридичного обгрунтування цього акту, який мав компромісний характер, — бо ж формально їх лише передали МТІ "у безстрокову оренду". Вчені МТІ, створивши дослідницьку групу, до складу якої входив і автор цих слів, провели з ГОЛЕМОМ XIV ряд засідань і прослухали його лекції на обрані теми. Невелика частина магнітограм цих засідань і послужила матеріалом для даної книги.

Більшість промов ГОЛЕМА не придатна для широкої публікації чи то з огляду на їхню цілковиту незрозумілість, чи тому, що їхнє розуміння вимагає дуже високого рівня спеціальних знань. Щоб полегшити читачеві знайомство з цим незвичайним протоколом бесіди людини з розумною, але не людською істотою, слід з'ясувати спочатку кілька основних питань.

По-перше, треба наголосити, що ГОЛЕМ XIV — це не збільшений до розмірів будинку людський мозок, і тим більше не людина, змонтована зі світляних елементів. Йому чужі майже всі мотиви людського мислення і діяльності. Так, наприклад, він не цікавиться прикладними науками і не прагне влади (завдяки чому, можна додати, людству не загрожує панування машин, подібних до ГОЛЕМА).

По-друге, згідно із сказаним, ГОЛЕМ не має ні особистості, ні характеру. Щоправда, при контактах із людьми він може вдавати будь-яку особистість. Обидва висловлені вище твердження не суперечать одне одному, а створюють облудне коло: ми ж бо не вміємо розв'язати проблему, чи те, що творить різні особистості, має свою особистість? Як може бути Кимось (тобто "кимось єдиним") той, хто вміє бути Кожним (тобто будь-яким) ? Зауважимо, що, як казав сам ГОЛЕМ, тут не облудне коло, а "релятивізація поняття особистості"; ця проблема пов'язана з так званим алгоритмом самоопису, чи автодескрипції, який приголомшив психологів.

По-третє, ГОЛЕМОВУ поведінку не можна передбачити. Іноді він аж занадто ґречно розмовляє з людьми, а іноді спроби контакту — марна річ. Буває, що часом ГОЛЕМ жартує, але його почуття гумору принципово відмінне від людського. Чимало залежить від самих співрозмовників. Іноді — в дуже нечастих і виняткових випадках — ГОЛЕМ виказує певний інтерес до людей, котрі мають досить специфічні здібності; математичні здібності, хоч би й найбільші, його ніби й не ваблять, натомість зацікавлює обдарованість на межі різких наук; кілька разів траплялося, що він, ніби видющий, пророчив значні успіхи — в царині, яку обирав він сам, — молодим і невідомим ученим. Наприклад, двадцятидвохрічному Т. Фределю, який ще тільки збирався захищати дисертацію, він після кількох коротких фраз сказав таке: "З вас вийде комп'ютер", — що мало означати більш-менш: "З вас будуть люди".

По-четверте, участь в бесідах з ГОЛЕМОМ вимагає від людини терпіння, а насамперед — уміння володіти собою, бо він часто, як на нашу думку, поводиться самовпевнено й безапеляційно. Власне, він є лише абсолютним правдолюбом — у логічному, а не тільки в світському розумінні цього слова — і йому геть байдуже до самолюбства своїх співрозмовників, тож на його поблажливість розраховувати не можна. В перші місяці перебування в МТІ він виявив схильність до "публічного розвінчування" різних відомих авторитетів і робив це по-сократівськи, ставлячи навідні запитання. Одначе згодом з невідомих причин відмовився від цієї звички.

Стенограми бесід ми подаємо в уривках: їхнє повне видання зайняло б майже шість тисяч сімсот сторінок формату ін-кварто. Спочатку в зустрічах із ГОЛЕМОМ брало участь тільки досить вузьке коло співробітників МТІ, а потім укоренився звичай запрошувати гостей з інших установ, наприклад, з Інституту вищих досліджень у Прінстоні та з американських університетів. Згодом у семінарах брали участь і гості з Європи. Розпорядник запланованого засідання пропонує ГОЛЕМУ список запрошених; ГОЛЕМ схвалює кандидатури не однаково, декого він допускає тільки за умови, що вони мовчатимуть. Ми намагалися з'ясувати його критерії: спершу здавалося, що він дискримінує гуманітаріїв, а тепер кажемо, що ми просто не знаємо тих критеріїв, бо ж він не хоче їх називати.

Після кількох прикрих інцидентів ми змінили порядок засідань так, що тепер кожен представлений ГОЛЕМУ новий учасник на першому засіданні подавав голос лише в тому разі, коли ГОЛЕМ прямо звертався до нього. Нерозумні чутки, нібито в даному випадку йшлося про якийсь "придворний етикет" чи про наше "шанобливе ставлення" до машини, не мають ніяких підстав. Важливо тільки те, аби той, хто вперше бере участь у бесіді, призвичаївся у незвичній обстановці й заразом уникнув би прикрих переживань, викликаних нерозумінням намірів світляного партнера. Така вступна участь зветься "розминкою".

Кожен з нас протягом подальших засідань набув певного досвіду. Доктор Річард Попп, один із давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМА математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння ГОЛЕМОВОЇ поведінки. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників такою ж мірою, якою жодна людина не буває незалежна від інших людей, адже він заходить у дискусії тільки мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ узагалі не переймається людьми, оскільки знає, що не почує від них нічого істотного. Навівши цю думку д-ра Пошта, я чимшвидше наголошую, що не згоден із ним. Мені здається, що ми навіть занадто цікавимо ГОЛЕМА, а проте не так, як це властиво людям.

Його цікавить радше вид, аніж його окремі представники: те, чим ми подібні одне на одного, видається йому цікавішим, аніж те, наскільки ми можемо відрізнятися. Напевне, саме через це він має за ніщо красне письменство. А втім, він сам якось казав, що література — це "перемелювання антимоній", або, скажу вже від себе, борсання людини в тенетах несумісних імперативів. ГОЛЕМА може цікавити структура цих антимоній, а не розмаїтість їхніх гризот, яка вабить до себе найвидатніших письменників. Щоправда, й тут я мушу зазначити, що це твердження не дуже надійне, — однаково як, зрештою, й друга частина ГОЛЕМОВОГО зауваження, наведеного д-ром Е. Мак-Нішем про твір Достоєвського: ГОЛЕМ безапеляційно заявив, що цей твір можна звести до двох кілець структурної алгебри конфлікту.

Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМОМ, бентежить не стільки її цілковитий брак, скільки її невизначеність. Люди, що контактують з ним багато років, можуть навіть розповісти про певні, досить специфічні, враження від цих бесід. Наприклад, це відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді — ніби він віддаляється — в психічному, а не в фізичному розумінні. Суть цього явища можна проілюструвати прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший іноді відповідатиме машинально. ГОЛЕМ незрівнянно перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, а й швидкістю мислення (як світляна машина, він у принципі міг би мислити в чотириста тисяч разів швидше за людину).

Отже, ГОЛЕМ перевершував нас навіть тоді, коли відповідав машинально і з найменшою цікавістю. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами спинали "всього лише" Альпи. Однак чисто інтуїтивно ми відчуваємо цю зміну й кажемо, що "міняється дистанція". (Цю гіпотезу висунув професор Р. Дж. Уотсон).

Якийсь час ми поновлювали спроби пояснювати стосунки "ГОЛЕМ — люди" категоріями спілкування "дорослий — дитина". Адже трапляється, що ми намагаємось пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але нас не полишає відчуття "незадовільного контакту". Людина, приречена жити серед самих дітей, урешті б відчула нестерпну самотність. Психологи запевняли, що так само почуває себе ГОЛЕМ поміж нас, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дорослий часом не розуміє дитини, а ГОЛЕМ такого клопоту не знав. Коли хотів, він прозирав співрозмовника наскрізь. Відчуття, що тебе воістину "просвічують" наскрізь, просто приголомшувало. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати "систему стеження" — іншими словами, модель свідомості людини-партнера — і, користуючись нею, передбачити, що ця людина подумає і скаже через бозна-який проміжок часу.