Говорить сьомий поверх - Сторінка 7

- Анатолій Алексін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та це байдуже! Ми вирішили відкрити нашу майстерню у старій дровітні. Про цю ж дровітню наш місцевий поет склав такі вірші:

"По місту ходить чутка знову:

Дровітня є,

В дровітні — дрова.

Дітей дивує чутка ця,

Здивовані і люди літні:

Кому,

Навіщо ще й дровця

В домах з опаленням потрібні?!"

Наш спеціальний кореспондент із квартири номер дев'ять повідомляє, що дрова ці привезла з собою зі старого будинку Калерія Гаврилівна Клепальська. Там, у старому будинку, не було центрального опалення і дрова зігрівали Калерію Гаврилівну, а тут, у нас, вони "не світять і не гріють". Проте Калерія Гаврилівна звикла до своїх дров, і їй сумно з ними розлучатися. Один наш спеціальний кореспондент проліз у дровітню з боку даху й точно з'ясував, що дрова ці давно вже потрухли.

Ми впевнені, що Калерія Гаврилівна стане, нарешті, свідомою і викине свої трухляві дрова. Тоді вже ми не лазитимемо в дровітню через дах, а ходитимемо туди через двері й відкриємо свою майстерню! Тим більше, що, як повідомляє спеціальний кореспондент з тієї ж самої дев'ятої квартири, кухонний столик Калерії Гаврилівни зовсім розвалюється. І ми його з вдячності відремонтуємо поза чергою!

ПЕРЕДАЄМО ОГОЛОШЕННЯ!

… Увага! Увага!

Сьогодні ми починаємо збирати інструменти для нової майстерні. Пункт збирання — квартира номер сімнадцять. Здавайте їх просто у вікно, після третьої години дня, Олегу Брянцеву. У двері не дзвоніть і не стукайте, щоб не турбувати сусідів. Якщо у вікно випадково висунеться бабуся, не тікайте: вона тільки на вигляд сердита.

Несіть напилки, стамески, рубанки, лещата, електропаяльники і взагалі все, що може знадобитись. І навіть те, що, на вашу думку, не може знадобитись, також несіть: на місці побачимо! Якщо інструменти зіпсовані, не біда: ми їх відремонтуємо! Але якщо вони нові, це все-таки краще!

Поспішайте! Поспішайте! Прізвища мешканців, які здадуть інструменти у перші три дні, будуть оголошені по радіо. Уявляєте собі, як приємно буде послухати вам самим і всім вашим родичам!

… Увага! Слухайте, юні мешканці нашого будинку! "Бойовий будинковий піонерський штаб" просить вас протягом трьох днів скласти точні списки усіх найцікавіших книжок, які є у ваших особистих бібліотеках. Не бійтеся, будь ласка: ніхто і не думає їх відбирати. Просто ми хочемо влаштувати "великий книгообмін". Що, це таке? А ось послухайте! Наприклад, юний громадянин Ікс має на руках книгу "Народжені бурею", давно її прочитав і хоче прочитати книгу "Острів скарбів", яку має у своїй шафі юний мешканець Ігрек, котрий цікавиться: саме тією "Бурею". Ось тут і відбувається тимчасовий книгообмін. В результаті Ігрек одержує "Бурю", а Ікс "Острів" з усіма його скарбами. І так далі… Здається, зрозуміло.

Це ж буде чудово! Так книжки лежать собі на полицях, припадають пилом, нудьгують без діла… А тут вони будуть увесь час у роботі! І в бібліотеку бігати не треба буде: адже там теж гарну книжку не одразу одержиш, спочатку на черзі постоїш!

Тільки попереджаємо: кожен, хто шматуватиме обкладинки або книжку замість скатерки під тарілку з супом підкладатиме чи взагалі "зачитає" цікаву книжечку, — одразу потрапить у страшну радіопередачу, яка називається: "Нокаут в ефірі". То ж краще загортайте книжки в білий папір і читайте акуратно — на чистому місці і з чистими руками.

Оце і все, що ми хотіли повідомити. Вела передачу Таня Крутихіна.

ЗНОВУ… "У НАС У ГОСТЯХ!"

— Починаємо чергову передачу "У нас у гостях!". Сьогодні у нас в гостях двірник дядько Семен.

— Мені в гості ходити ніколи, — пролунав хрипкий бас дядька Семена. — Я у справі на горище зайшов.

— Пробачте, дядьку Семене, ви хочете сказати "на колишнє горище"? І взагалі ми хочемо попередити, що вас зараз слухає дуже багато людей, — лагідно, тоном гостинного господаря намагався улестити двірника диктор Сенько Блошкін.

— Горище воно і є горище! Невідомо ще, як пожежна охорона все це сприйме. Захопили комірчину самовільно і влаштували невідомо що!

— Ви хочете сказати, що ми організували радіостудію "Говорить сьомий поверх!"? — відчайдушно намагався налагодити бесіду Сенько.

— У будинковій книзі шість поверхів значиться. І крапка! — не здавався дядько Семен.

— Продовжуємо нашу дружню бесіду, — повідомив радіослухачам Сенько Блошкін. — Може, ви, дядьку Семене, невдоволені юними мешканцями нашого будинку? Розкажіть, будь ласка, радіослухачам, чим саме ви незадоволені!

— А всім незадоволений! На подвір'ї ви багато стовбичите — ось що. Сиділи б удома, уроки б робили — от би й був порядок.

— Ну, дядьку Семене, якщо ніхто не буде на подвір'я виходити, — почав втрачати самовладання Сенько, — то це вже буде не подвір'я… А, як би це сказати… заповідник! Чи… якась заборонена зона!

— Надто вже розумні всі поставали, — похмуро відповів дядько Семен.

— А ми б хотіли налагодити з вами…

— Не чіпай кишку! Поливальну кишку не чіпай! — закричав раптом репродуктор на стовпі. І в ту ж мить радіослухачі побачили дядька Семена, який висунувся з напівкруглого вікна на горищі. Він люто погрозив хлопчині, який там, унизу, обливав дівчат холодним крижаним струменем.

Потім двірник зник. А передача "У нас у гостях!" тривала далі.

— А ви знаєте, дядьку Семене, ми нещодавно у вас у будинкоуправлінні прочитали одну дуже цікаву книжку, — вступила в бесіду Тиха Таня.

— Знайшли місце! Краще б у бібліотеку записалися! Недалеко, здається: через дорогу перебігти.

— А такої книжки в жодній бібліотеці немає. Вона знаєте як називається?

Дядько Семен мовчав.

— "Будинкова книга"! Це не та, звичайно, яку мадам Жері вела, а наша, нова! І ось ми з неї довідалися, що в нашому будинку проживають, виявляється, три маляри, два штукатури, два муляри і багато ще інших різних робітників, які на будівництвах працюють. От би з їхньою допомогою ремонт зробити! Га, дядьку Семене! І наш "Бойовий будинковий піонерський штаб" допоможе. Давайте запросимо зараз усіх на недільник або ж на суботник по ремонту свого рідного будинку!

— Ви б ото краще за собою слідкували, — буркнув двірник. — Усі стіни в парадному своїми іменами посписували й іншими всякими непристойностями…

— А ми все це білилами замажемо, — пролунав голос Олега Брянцева. — І стіни в парадному пофарбуємо!

— Щоб зручніше потім по чистому писати було?! Місця вам, чи що, не залишилося? — не здавався двірник.

— Е ні, якщо хоч одне слівце з'явиться, ми по почерку довідаємось!

— Оце інша справа! — погодився нарешті дядько. Семен. І втомлено зітхнув.

Дружня бесіда з двірником дядьком Семеном закінчена, — оголосив Сенько Блошкін…

ЗАГЛЯНЕМО ДО КВАРТИР!

… Наш спеціальний кореспондент з квартири номер тридцять шість передає, що вчора увечері цю кватиру спіткало страшне стихійне лихо: перегоріли пробки.

У героїчній боротьбі з цим лихом брала участь уся квартира: одні мешканці побігли до магазину по свічки, інші подіставали зі скринь гасові лампи, треті помчали шукати монтера, але було вже пізно і його не знайшли… Нарешті сам наш спеціальний кореспондент Владик Вербицький проявив чудову ініціативу: незважаючи на пізній час (було вже двадцять три години нуль-нуль хвилин за місцевим часом), він побіг в інший під'їзд, у квартиру номер сімнадцять, розбудив там бабусю Ганну Степанівну, підняв з постелі Олега Брянцева і привів його безпосередньо на місце катастрофи.

Наша радіостудія відзначає винахідливість свого спеціального кореспондента і твердо сподівається, що наступного разу Владик Вербицький чи хтось із мешканців тридцять шостої квартири ризикне сам, нехтуючи всіма небезпеками, вкрутити нову пробку замість перегорілої.

… Наш спеціальний кореспондент з квартири номер десять передач, що вчора вранці юна мешканка Валя Пузирьова залізла у вапну і просиділа там рівно одну годину тридцять чотири хвилини. Валя вчиться на другій зміні, і їй нікуди було поспішати. А всі Валині сусіди пішли на роботу невмивані.

Спочатку сусіди тихо просили Валю вийти, потім почали стукати в двері, але Валя не відповідала. Тоді всі захвилювалися… Думали навіть, що Валя втопилася — тим паче, що вона не вміє плавати. Почали смикати двері й навіть намагалися зірвати їх з петель.

Тоді Валя озвалася:

— Я перша зайняла ванну, і я маю право у ній сидіти скільки захочу!

Всім давно відомо, що у ванні не сидять, а миються. Мешканці намагалися пояснити це Валі, проте довго вони пояснювати не могли, бо запізнювались на роботу.

Пізніше, у бесіді з нашим кореспондентом, Валя пояснила, що вона дочитувала у ванні одну дуже захоплюючу книжку.

Кажуть, що сьогодні Валя дістала якийсь новий, дуже товстелезний цікавий роман. Бідні мешканці квартири номер десять: їм доведеться йти до лазні!

… Наш міжнародний оглядач передає з квартири номер п'ять. Вчора, рівно о другій годині дня, зі школи сюди прибув Стасик Гавриков. У коридорі прибулого Стасика зустрічали його мама, бабуся і молодша сестричка Рита. Стасик передав їм своє пальто, шапку і портфель, а ніяких дружніх вітань — на зразок як, наприклад, слів "здрастуйте" чи "спасибі" — не передавав.

На честь почесного гостя був даний обід, під час якого Стасик ні з ким не обмінявся промовами і навіть жодного слова не вимовив, а тільки дипломатичними кивками голови давав зрозуміти, щоб йому принесли першу страву, потім — другу, а потім уже — й третю.

Після обіду, що минув у напруженій і недружній обстановці, Стасик кілька разів невиразними рухами губів давав зрозуміти, що йому щось не подобається. Але що саме йому не подобалося, так ніхто й не второпав.

Після обіду почесний гість попрямував у приготовані для нього покої, тобто на диван, і проспав майже півтори години. Тим часом мама і стара бабуся натирали підлогу, а молодша сестричка Рита на кухні мила посуд.

Піднявшись, нарешті, з дивана, почесний гість вирушив на екскурсію на подвір'я у супроводі своїх приятелів з інших квартир.

Увечері на честь почесного гостя було влаштовано перегляд телевізійної передачі. Разом із високим гостем у першому ряду сиділа його молодша сестричка Рита, якій давно вже час було спати. Але спати вона не могла, бо почесний і високий гість не дозволяв вимикати телевізор доти, доки не закінчилися передачі й дикторка не побажала усім на добраніч.

Уроки високий гість цього дня не готував.