Гра Ендера - Сторінка 8

- Орсон Скотт Кард -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Хоча руки в нього були замалі, однак панель, на щастя, виявилася простою. Трохи поклацавши, він виявив, які клавіші якою зброєю керують. Корабель пересувався звичайною "мишкою". Спочатку йому не вдавалося реагувати швидко. Той хлопець, імені якого Ендер не знав, діяв спритніше. Але Ендер схоплював усе на льоту й до кінця гри набрався вправності.

— Задоволений, салаго?

— Дві з трьох.

— Ми не граємо дві з трьох.

— Якщо ти мене розбив, коли я грав уперше в житті, але не виграєш удруге, хіба зможеш цим пишатися?

Вони ще раз зіграли. Ендеру вдалося спритно скористатися кількома маневрами, незнайомими для його суперника. Той розгубився, не знаючи, як упоратися з цим. Ендер переміг, хоча це виявилося й непросто. Старші хлопці вже припинили насміхатися, третя гра відбувалася за повного мовчання. Ендер виграв її впевнено й швидко. Жодних привітань він не почув.

— Мабуть, час міняти цю машину. Будь-хто зможе на ній виграти.

Ендер виходив під загальну мовчанку. Та трохи відійшовши, він озирнувся й побачив, як гравці, старші за нього, намагаються повторити його прийомчики. "Будь-хто? — радів у душі Ендер. — Вони пам'ятатимуть мене".

Йому було добре. Це тріумф. Він переміг, до того ж старшого. Може, не найсильнішого гравця, але ця перемога вбила панічне відчуття спустошеності, острах, що Бійцівська школа йому не під силу. Від нього вимагається лише одне — стежити за грою, вивчати її, виявляти, що до чого, а потім стане можливим скористатися системою чи навіть вдосконалити її.

Вичікувати й спостерігати — довга справа. І дорога, бо доводилося терпіти. Хлопчик, котрому Ендер зламав руку, прагнув помсти. Невдовзі Ендер дізнався, що того звуть Бернард. Своє ім'я він вимовляв із французьким акцентом — Бернар; французи, відомі як світові самостійники, наполягли на тому, щоби до чотирьох років діти засвоювали лише рідну мову, а вже після того починали вивчати загальносвітову. Вимова робила Бернара екзотичним і цікавим, перелам робив із нього мученика, а завдяки садизму він закономірно потрапив у центр уваги любителів завдавати болю іншим. Ендер став для них ворогом.

Тактика дрібних ударів: штовхати ліжко Ендера щоразу входячи й виходячи, підбити лікоть, коли у нього таця з їжею, поставити підніжку на сходах. Вони швидко привчили Ендера не залишати нічого на ліжку, а ще — бути пильним і міцно триматися на ногах.

Часом Ендер гнівався, але не на Бернара. Це марно, бо той був катом від природи. Ендер шаленів від люті, спостерігаючи, як легко більшість кориться катові. Нехай вони й розуміли, що помста Бернара несправедлива, тому що він перший ударив Ендера, ще на борту шатла, що Ендер захищався, але чомусь не зважали на це. Все одно Бернар поводився, як зміюка, і Ендер не був єдиною його ціллю.

Бернар ніби створював власне королівство. Зі свого закутка Ендер спостерігав, як Бернар вибудовує ієрархію. До декого з хлопчиків він підлещувався, якщо мав отримати від них певну користь. До інших виказував зневагу, але наказував їм, наче слугам, і вони все виконували.

Проте декого правління Бернара не влаштовувало. Ендер уважно стежив, кого дратує всевладдя Бернара. Куций, амбітний і запальний Шен легко вівся на провокації. Бернар зрозумів це й почав обзивати Шена хробаком.

— Адже він такий маленький, — пояснював Бернар, — і звивається. Бачите, як він ходить і вихляє гузном.

Шен спалахував, та це викликало лише ще гучніший регіт.

— Тільки гляньте на його булки. Хробаче!

Ендер нічого не сказав Шену, бо могло б видатися, ніби він створює власну банду на противагу Бернару. Сидячи у кутку з ноутом на колінах, він удавав заглибленість в уроки. Його заняття, однак, до уроків стосунку не мали. Він запрограмував свій ноутбук щотридцять секунд посилати повідомлення біжучим рядком. Лист ішов розсипкою всім, був коротким, а головне — влучним. Основною проблемою було приховати авторство. Послання вчителів були анонімними, але на аркушах учнів імена ставилися автоматично. Ендер поки що не зламав захист викладачів, тому не міг назватися яким-небудь учителем. Але натомість він легко зареєстрував неіснуючого учня, давши йому нік "Бог".

Створивши меседж, Ендер спробував привернути увагу Шена. Той, як і всі хлопчики, спостерігав, як Бернар із його лакузами веселяться, перекривляючи вчителя математики, який іноді зупинявся серед сказаного й озирався так, ніби їхав автобусом і заїхав на невідому зупинку. Нарешті Шен подивився у бік Ендера. Той кивнув і з усмішкою вказав на монітор. Шен спершу не зрозумів, тоді Ендер трохи підняв свій ноутбук. Тепер Шен кивнув і витягнув власний. Тоді Ендер натиснув "Відіслати". Шен прочитав листа й розреготався, а після поглянув на Ендера, без слів питаючи: "Твоя робота?". Ендер знизав плечима, вдаючи, що гадки не має, хто це вигадав.

Шен засміявся знову, і тоді кілька хлопчиків не з Бернарового оточення також дістали свої ноути й подивилися, що там таке. Щопівхвилини послання з'являлося на кожному комп'ютері, повільно проходило екраном і зникало. Тепер уже сміялися майже всі.

— Що смієтеся? — спитав Бернар.

Коли Бернар обвів кубрик суворим поглядом, Ендер притлумив усмішку, вдавши вираз страху, непідробного для багатьох інших. Шен розсміявся ще більше. Бернар наказав одному зі своїх лакуз принести ноутбук. Разом вони прочитали:

ПРИКРИЙ ДУПУ, НЕЮ ЦІКАВИТЬСЯ БЕРНАР.

Бог.

Бернар скипів від гніву.

— Хто це зробив? — закричав він.

— Бог, — відповів Шен.

— Знаю, що не ти, — гаркнув Бернар, — тому що в нього мізків більше, ніж у хробака.

Хвилин за п'ять повідомлення зникло, а на екрані Ендерового ноутбука з'явилося послання від Бернара:

МЕНІ ВІДОМО, ЩО ЦЕ ТИ.

Бернар.

Ендер і оком не повів. Він поводився так, ніби не отримував ніяких повідомлень: "Просто Бернар хоче мене підловити, зробити так, щоб я сам себе викрив. Насправді нічого він не знає".

Хоча знав чи не знав — несуттєво, адже Бернару потрібно було відновити статус. Він не може допустити, щоби з нього кепкували. Бернар мусить показати, хто тут головний. Один із Бернарових хлопців удав, що послизнувся й заїхав коліном Ендеру в живіт. Ендер нічого не відповів. Він спостерігав, як далеко зайде ця почата війна проти нього. Небажана для нього війна.

Та в потаємній війні, війні гакерській, Ендер підготував наступну атаку. Він повернувся з душової й побачив, що Бернар б'є ногою по ліжках і кричить на хлопців:

— Закрийте свої пельки! Це не я писав!

На екранах комп'ютерів невпинно пробігав рядок:

Я ЛЮБЛЮ ТВІЙ ЗАД. МОЖНА МЕНІ ПОЦІЛУВАТИ ЙОГО?

Бернар.

— Я цього послання не писав! — кричав він.

Галас і крик тривали довго, аж поки у дверях не з'явився Деп.

— Що за галас? — поцікавився він.

— Хтось посилає повідомлення від мого імені, — насупився Бернар.

— Які саме повідомлення?

— Несуттєво.

— Для мене суттєво.

— Дай-но сюди. — Деп узяв ноутбук у хлопчика з ліжка над місцем Ендера. Прочитавши, він дуже м'яко всміхнувся й повернув ноутбук. — Цікаво.

— І ви не шукатимете того, хто це скоїв? — заявив Бернар.

— Я знаю, хто це.

"Гаразд, — подумав Ендер. — Систему надто легко зламати. Вона розрахована на те, щоб її зламували, принаймні частково. Вони знають, що це я".

— То хто ж? — крикнув Бернар.

— Ти підвищуєш голос на мене, солдате? — дуже м'яко запитав Деп.

Настрій у кубрику змінився. Лють Бернарового оточення й ледве прихована зловтіха решти змінилися на тверезу врівноваженість. Слово мав авторитет.

— Ні, сер, — сказав Бернар.

— Усі знають, що система автоматично зазначає ім'я відправника.

— Але я цього не писав! — знову перейшов на крик Бернар.

— Кричати? — підняв брови Деп.

— Учора хтось надіслав листа за підписом "Бог", — додав Бернар.

— Невже? — здивувався Деп. — Я не знав, що він підключений до нашої мережі.

Деп розвернувся й вийшов, а кубрик залився сміхом.

Спроба Бернара стати вождем свого набору зійшла нанівець. Із ним залишилося кілька пацанів, але то були найбільш жорстокі. Ендер знав, що, поки не закінчиться початковий період, йому буде непереливки. Проте втручання в комп'ютерну систему спрацювало як слід. Бернар стримувався, і тепер усі хлопці, котрі були чогось варті, звільнилися з-під його впливу. А найкращим стало те, що Ендер домігся цього, не відправляючи ворога на лікарняне ліжко. Найліпший спосіб.

Тепер він поринув у вельми важливу роботу зі створення системи захисту власного комп'ютера. Наявні програми не вдовольняли його. Якщо шестирічна дитина спромоглася їх розколоти, то встановлені вони були як забавка, а не справжній захист.

Ще одна гра, вигадана для них учителями. Але в цю гру він грав добре.

— Як ти це провернув? — спитав його за сніданком Шен.

Ендер спокійно зауважив, що вперше за один із ним стіл сів одногрупник.

— Ти про що?

— Відправив послання під фальшивим ім'ям. Підписався Бернаром! Це було круто. Тепер усі його називають Задоглядачем, а при вчителях просто Глядачем, та всі ж розуміють, на що він дивиться насправді.

— Бідолашний Бернар, адже він такий тендітний, такий чутливий.

— Годі, Ендере. Ти ламанув систему. Розкажи, як тобі це вдалося.

Ендер хитнув головою й усміхнувся.

— Дякую, що вирішив, ніби я настільки тямущий. Я просто першим помітив, не більше.

— Добре, не пояснюй, — погодився Шен. — Але все одно вийшло класно. — Після недовгої паузи він запитав: — Я справді хитаю задом, коли йду?

— Трішки є, — заспокоїв його Ендер. — Просто не ступай такими великими кроками, та й усе.

Шен кивнув.

— А єдиним, хто звернув увагу на це, виявився Бернар.

— Він свиня, — зреагував Шен.

— Свині не такі вже й погані, — знизав плечима Ендер, і Шен розсміявся.

— Твоя правда, я несправедливий до свиней.

Вони розсміялися, ще двійко хлопчиків засміялися з ними. Тепер Ендер більше не самотній. Але війна лише починалася.

6. Трунок Велета

— Минуле вже розчарувало нас. На спостереження за кандидатами, в сподіванні на успіх, ми марнували роки, але в підсумку нічого не отримували. Приємно дивує те, що Ендер прагне вилетіти на кригу вже через шість місяців.

— Невже?

— Ви нічого не помічаєте? З усіх віртуальних ігор він обрав "Трунок Велета". Це що, схильність малого до суїциду? Ви досі про це не доповідали?

— Так чи інакше, всі колись стикаються з Велетом.

— Але Ендер не здатен відключитися.