Гра в бісер - Сторінка 43

- Герман Гессе -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ні, Кнехт, що в останні місяці іноді здавався собі досить старим, цієї хвилини відчув себе молодим і дужим. Але він не міг довго віддаватися цьому чудовому почуттю, не міг натішитись ним до кінця: чверть гадини, приділені ним на відпочинок, минали. Проте радісне, святкове почуття не розвіялося зразу, він поніс його з собою; короткий відпочинок у магістерському садку й читання календаря всетаки щось дали йому, лишили в його душі свій слід. З нього не тільки спало напруження, поступившись місцем хвилинному, радісному відчуттю краси життя, а й у голові його визріли дві ідеї, які він зразу ж вирішив здійснити. Перша: постарівши і стомившись, він складе з себе високе звання того самого дня, коли компонування щорічної Гри здасться йому обтяжливим обов'язком і він не знатиме, яку тему для неї придумати. Друга: він негайно почне готуватися до своєї першої щорічної Гри, а товаришем і головним помічником візьме собі Тегуляріуса; друг буде радий і задоволений, а для нього самого це стане спробою надати нового імпульсу їхній пригаслій дружбі. Бо Тегуляріус не зможе знайти для цього якогось приводу чи поштовху; перший крок має зробити він, Магістр.

А для друга буде вдосталь роботи. Бо ще з маріафельських часів Кнехт виношував одну ідею Гри, яку тепер, ставши Магістром, вирішив використати для своєї першої святкової Гри. В основу побудови й вимірів цієї Гри — в цьому й полягала чудова ідея — він хотів покласти старовинну конфуціанську ритуальну схему китайської садиби з її орієнтацією на сторони світу, з брамою, стіною духів, співвідношенням і призначенням житлових та господарських будівель, з підпорядкуванням їх небесним світилам, календареві й родинному життю, з символікою і правилами планування садка. Колись, як він ще вивчав коментарі до "І цзін", міфічний лад і значимість цих правил здавались йому привабливою, милою подобою космосу й місця людини у всесвіті; він вважав також, що в цьому традиційному розташуванні садиби стародавній, народний дух навдивовижу гармонійно поєднується з абстрактновченим духом мандаринів і майстрів. Він часто й любовно, щоправда, не роблячи ніяких нотаток, вертався думкою до плану тієї Гри, аж поки вона склалася в його уяві в цілість, і тільки вступ на посаду не дав йому той план здійснити. Тепер, цієї хвилини, Кнехт твердо вирішив побудувати свою святкову Гру на цій китайській ідеї. І він зараз таки скаже Фріцові, якщо той зуміє пройнятися духом його задуму, хай береться вивчати матеріал для загальної побудови й готується перекладати її на мову Гри. Але на заваді стояла одна обставина: Тегуляріус не знав китайської мови. А вивчити її він уже не встиг би. Проте, спираючись на вказівки самого Кнехта і Східноазіатського інституту, а також з допомогою літератури, він, мабуть, зможе опанувати магічну символіку китайської садиби, адже тут справа не в філології. А все ж на це треба чимало часу, особливо такій розпещеній, не звиклій працювати щодня людині, як Фріц, тому добре було б зразу взятися до справи. Приємно вражений, Кнехт усміхнувся: отже, той обережний старий добродій, що склав календар, справді мав цілковиту рацію, Другого ж таки дня, оскільки відвідувачів було мало І Кнехт устиг їх прийняти швидше, ніж звичайно, він викликав до себе Тегуляріуса. Той прийшов, уклонився з виразом трохи перебільшеної відданості й покори, як щоразу останнім часом при зустрічах з Кнехтом, і неабияк здивувався, коли Магістр, що став такий скупий на слова, лукаво кивнув йому й спитав: — Ти пам'ятаєш, як ми колись у студентські роки майже посварилися, коли мені не пощастило переконати тебе, що мій погляд правильний? Ішлося про значення й вартість східноазіатських студій, особливо вивчення китайської мови, і я все хотів намовити тебе також попрацювати в Східноазіатському інституті й вивчити китайську. Пригадуєш? Ну, а тепер я знов жалкую, що не зумів тоді тебе переконати. Як було б добре, коли б ти знав китайську! Ми б з тобою зробили одне прецікаве діло.

Він ще трохи подражнив друга, розпаливши його цікавість, і аж тоді висловив свою пропозицію: він, мовляв, хоче незабаром почати опрацювання щорічної Гри, і якщо Фріцові буде цікаво, хай візьме на себе основну працю, так, як було вже раз, коли Кнехт, живучи в бенедиктинському монастирі, готувався до участі в змаганні. Фріц, глибоко вражений, глянув на нього майже недовірливо; він був радісно схвильований уже самим веселіш тоном і усмішкою друга, якого він останнім часом знав тільки як володаря і Магістра. Зворушений і потішений, він сприйняв пропозицію Кнехта не тільки як велику честь і вияв довіри, а й зрозумів і оцінив справжнє значення цього гарного жесту: то була спроба воскресити їхню завмерлу дружбу, відімкнути двері, що були зачинилися. Він легко розвіяв Кнехтові сумніви щодо китайської мови і, ні хвилини не роздумуючи, заявив, що Превелебний може цілком покладатися на нього в своїй праці над майбутньою Грою.

— Гаразд, — мовив Магістр, — приймаю твою допомогу. Отже, в певні години ми знов будемо товаришами в праці і студіях, як за тих, наче вже таких давніх часів, коли ми разом опрацювали й вибороли не одну партію. Я радий, Тегуляріусе. А тепер тобі треба насамперед ознайомитися з ідеєю, на якій я хочу побудувати Гру. Ти повинен зрозуміти, що таке китайська садиба й за якими правилами її забудовують. Ти звернешся з моєю рекомендацією в Східноазіатський інститут, там тобі допоможуть. Або стривай — мені спало на думку щось інше, краще. Чи не попросити нам допомоги в Старшого Брата, самітника з Бамбукового гаю, про якого я тобі колись стільки розповідав? Може, він вважатиме, що зав'язувати стосунки з людиною, яка не знає китайської мови, буде для нього принизливо чи обтяжливо, але всетаки спробувати треба. Якщо він захоче, то зуміє зробити з тебе китайця.

До Старшого Брата послали листа з ласкавим запрошенням завітати До Вальдцеля, в гості до Магістра Гри, оскільки той сам через службові обов'язки не може навідати його; вже на місці йому скажуть, яке до нього мають прохання. Проте китаєць не покинув Бамбукового гаю, посланець привіз від нього листа, написаного тушшю покитайському, такого змісту: "Почесно було б побачити велику людину. Але мандрівка призводить до ускладнень. Для пожертви користуються двома посудинами. Великого вітає менший". Після цього Кнехт, хоч і не без деяких зусиль, намовив Фріца самого поїхати до Бамбукового гаю й попросити, щоб самітник прийняв його й дав йому відповідні настанови. Проте його невеличка подорож виявилася марною. Самітник у гаю прийняв Тегуляріуса ввічливо, майже улесливо, але на всі його питання привітно відповідав сентенціями китайською мовою і, незважаючи на чудовий рекомендаційний лист Магістра Гри, написаний на прегарному папері, не запропонував йому лишитися. Засмучений, нічого не досягши, Фріц повернувся до Вальдцеля, привіз у подарунок Магістрові папірець, на якому був вималюваний стародавній вислів і під ним золота рибинка, а сам подався в Східноазіатський інститут, щоб спробувати щастя ще в ньому. Там Кнехтові рекомендації подіяли інакше, посланцеві Магістра всі були раді стати в пригоді, і скоро він стільки дізнався всього про свою тему, скільки можна було дізнатися, не знаючи китайської мови, й так захопився Кнехтовою ідеєю покласти в основу щорічної Гри символіку китайської садиби, що змирився з своєю невдачею в Бамбуковому гаю і забув про неї.

Коли Кнехт вислухав звіт Тегуляріуса про його невдалі відвідини Старшого Брата, а потім, лишившись на самоті, прочитав вислів і глянув на золоту рибинку, його ніби знов оточила атмосфера, що панувала в Бамбуковому гаю, він яскраво пригадав своє гостювання в дивовижного господаря гаю, шелест бамбука й легеньке постукування стеблин деревію, пригадав і свою колишню волю, дозвілля студентських років, рожевий рай юнацьких мрій. Як мужньо зумів той дивакуватий самітник відійти від світу і зберегти свою волю, як надійно ховав його від усіх тихий Бамбуковий гай, як глибоко й міцно зжився він з тією охайною, педантичною і мудрою китайщиною, що стала його другою натурою, як щільно, непроникно оточувала його день за днем, десятиріччя за десятиріччям у своєму чарівному колі мрія його життя, обертаючи його садок у Китай, його хижу в храм, його рибинок у ідолів; а його самого в мудреця! Глибоко зітхнувши, Кнехт вирвався з полону спогадів. Сам він пішов, чи, швидше, його повели іншим шляхом, і тепер завдання полягало тільки в тому, щоб просто, гідно пройти визначений йому шлях, не порівнюючи його з іншими й не звертаючи вбік. Разом з Тегуляріусом він, використовуючи кожну хвилину, склав план своєї Гри і скомпонував її, а збирати матеріали в Архіві й записувати перший і другий варіанти доручив уже самому Фріцові. Новий зміст надав їхній дружбі нового життя й нової форми, не такої, як колись, та й сама Гра, над якою вони працювали, завдяки надзвичайній, витонченій фантазії Тегуляріуса дуже змінилась і збагатилася. Фріц належав до тих вічно невдоволених, а проте невибагливих людей, що день у день невтомно, любовно, з радісним неспокоєм поправляють складений букет, накритий стіл, який усі вже вважають докінченим, і над найменшою дрібницею можуть пильно, самовіддано працювати цілий день. Віднині так було щоразу: велику публічну Гру кожного року готували двоє, і Тегуляріусові це давало подвійну втіху — він був потрібний, навіть незамінний для свого друга й Магістра в такій важливій справі, а саму публічну Гру він переживав як її співавтор, хоч і не названий, але добре відомий еліті.

Пізно восени першого року своєї служби, коли його друг ще тільки заглибився в китайські студії, Магістр одного дня, швидко переглядаю1чи щоденник канцелярії, натрапив на такий запис: "Прибув студент Петрус із Монтпорта, рекомендований Магістром музики, передав приватне вітання від колишнього Магістра музики, просить надати йому житло я допустити до праці в Архіві. Влаштований у готелі для студентів". Що ж, студента з його проханням він міг спокійно полишити на працівників Архіву, це була буденна справа. Але "приватне вітання від колишнього Магістра музики" стосувалося тільки його самого. Кнехт викликав студента до себе.