Грек-перекладач - Сторінка 3

Коли він підійшов ближче, я зрозумів, що це залізничний носильник.

"Чи не скажете ви, що це за місце?" — спитав я.

"Вондсворт-Коммон", — мовив той.

"Чи встигну я на останній потяг, що йде до міста?"

"Якщо пройдете пішки з милю до Клепхемського роз’їзду, то встигнете на той, що йде на Вікторію".

Так скінчилася моя пригода, містере Холмсе. Не знаю, де я був і з ким розмовляв, — нічого, крім того, що розповів вам. Але знаю, що тут ведуть підлу гру, й хотів би, чим зможу, допомогти цьому нещасному чоловікові. Другого дня вранці я переповів цю історію містерові Майкрофту Холмсу, а потім повідомив поліцію.

Вислухавши цю незвичайну розповідь, ми кілька хвилин сиділи мовчки. Тоді Шерлок поглянув через усю кімнату на свого брата.

— Що ви вчинили? — спитав він.

Майкрофт узяв число "Дейлі Ньюс", що лежало поряд на столику.

"Кожен, хто щось повідомить про місце перебування містера Павлоса Кратідеса, грека з Афін, який не розмовляє по-англійському, отримає винагороду. Так само дістане винагороду той, хто надасть відомості про грекиню на ім’я Софія. X 2473".

— Це вміщено в усіх газетах. Поки що — жодної відповіді.

— Як щодо грецького посольства?

— Я звертався туди. Там нічого не знають.

— Надішлімо телеграму начальникові афінської поліції.

— Усе завзяття нашої родини перебрав собі Шерлок, — мовив Майкрофт, обернувшися до мене. — Тож берися до цієї справи, доклади всіх зусиль і дай мені знати, якщо чогось досягнеш.

— Звичайно, — відповів мій друг, підводячися з крісла. — Дам знати й тобі, й містерові Меласу. А тим часом, містере Меласе, я б на вашому місці поберігся, бо вони напевно дізналися з цих оголошень, що ви їх виказали.

Коли ми вирушили додому, Холмс дорогою зайшов на телеграф і послав кілька телеграм.

— Як бачите, Ватсоне, — зауважив він, — наш вечір не пропав марно. Найцікавіші з моїх справ потрапляли до мене таким самим чином, через Майкрофта. Загадка, про яку ми почули, може мати лише одну відповідь, але є в ній і свої особливі риси.

— Ви сподіваєтеся її розв’язати?

— Еге ж. Знати стільки, скільки знаємо ми, й не розкрити решти — це справді дивно. Ви, напевно, й самі маєте вже думку, що пояснила б усе, про що ми почули.

— Так, але тільки в загальних рисах.

— І яка ж ваша думка?

— Мені здається, що цю дівчину-грекиню викрав молодий англієць на ім’я Гарольд Латімер.

— Звідки викрав?

— Можливо, з Афін.

Шерлок Холмс хитнув головою:

— Цей молодик не знає по-грецькому ані слова. Дівчина ж чудово говорить англійською. Виходить, що вона деякий час мешкала в Англії, але він ніколи не бував у Греції.

— Гаразд! Тоді ми припустимо, що вона приїхала до Англії в гості і цей Гарольд підмовив її втекти з ним.

— Оце вже ймовірніше.

— Тоді її брат, — вона, очевидно, його сестра, — вирішив цьому завадити й приїхав з Греції. З необережності він потрапив до рук цього молодика та його старшого спільника. Вони силоміць примушують його підписати якісь папери, щоб перевести майно дівчини, яким, можливо, опікується її брат, на їхнє ім’я. Він не погоджується. Для переговорів з ним їм потрібен перекладач, і вони розшукують містера Меласа, скориставшися спершу послугами когось іншого. Дівчина не знає про братів приїзд і довідується про те випадково.

— Чудово, Ватсоне! — вигукнув Холмс. — Мені справді здається, що ви говорите правду. Ви самі бачите, що всі карти в нас у руках, тож нам слід поспішати, поки не сталося непоправне. Коли нам вистачить часу, ми їх упіймаємо.

— Але як ми дізнаємося, де той будинок?

— Якщо наші міркування правдиві й дівчину справді звуть — або звали — Софія Кратідес, то ми легко натрапимо на її слід. Зрозуміло, що з того часу, як між цим Гарольдом і дівчиною зав’язалося знайомство, минуло щонайменш кілька тижнів, адже брат у Греції встиг почути про це й приїхати морем сюди. Якщо увесь цей час вони жили в тому самому місці, то ми, напевно, дістанемо відповідь на Майкрофтове оголошення.

Розмовляючи так, ми прийшли додому на Бейкер-стрит. Холмс першим зійшов нагору й, відчинивши двері до нашої кімнати, скрикнув з подиву. Позирнувши через його плече, я був вражений не менше. Холмсів брат Майкрофт сидів у кріслі й курив сигару.

— Заходь, Шерлоку! Заходьте, сер, — ввічливо сказав він, усміхнено поглянувши на наші здивовані обличчя. — Ти не чекав од мене такої спритності, Шерлоку? Цей випадок досі не дає спокою моїм думкам.

— Як ти сюди потрапив?

— Обігнав вас у кебі.

— Справа просунулася далі?

— Я дістав відповідь на оголошення.

— Он як!

— Так, через п’ять хвилин після того, як ви пішли.

— І що ж у ній сказано?

Майкрофт Холмс розгорнув аркуш паперу.

— Ось, — мовив він. — Писано тупим пером на жовтавому папері людиною середнього віку й хирлявої статури. Тут сказано:

"Сер!

Відповідаючи на ваше сьогоднішнє оголошення, наважуюся повідомити вас про те, що я добре знаю згадану молоду леді. Якщо ви зробите ласку відвідати мене, я зможу поділитися з вами деякими подробицями щодо її сумної історії. Нині вона мешкає в садибі "Мирти" в Бекенгемі.

Щиро ваш

Дж. Дейвенпорт".

— Він пише з Ловер-Брикстона, — мовив Майкрофт Холмс. — Чи не вважаєш ти, Шерлоку, що нам слід було б негайно поїхати до нього й дізнатися про всі подробиці?

— Любий мій Майкрофте, братове життя мені дорожче за сестрину історію. Гадаю, що нам слід поїхати в Скотленд-Ярд до інспектора Ґреґсона, а звідти вирушити просто до Бекенгема. Ми знаємо, що людину приречено, й кожна година може стати фатальною.

— Візьмімо з собою ще й містера Меласа, — запропонував я. — Нам може знадобитися перекладач.

— Чудово, — мовив Шерлок Холмс. — Пошліть хлопця по кеб, і ми одразу ж поїдемо. — Говорячи це, він одімкнув шухляду, і я помітив, як він сунув у кишеню револьвер. — Так, — відказав він у відповідь на мій запитальний погляд, — з усього, що ми чули, зрозуміло, що нам доведеться мати справу з украй небезпечною компанією.

Вже посутеніло, коли ми дісталися Пел-Мел і зайшли до містера Меласа. До нього, виявилося, щойно завітав якийсь джентльмен, і вони пішли.

— Чи не скажете ви, куди саме? — спитав Майкрофт Холмс.

— Не знаю, сер, — відповіла жінка, яка відчинила двері, — знаю лише, що той джентльмен приїхав у кареті.

— Чи назвав він своє ім’я?

— Ні, сер.

— То був високий, стрункий чорнявий молодик?

— О, ні, сер. То був маленький чоловічок в окулярах, із сухорлявим обличчям, але дуже лагідний: увесь час сміявся, коли говорив.

— Їдьмо! — закричав Шерлок Холмс. — Це занадто серйозно, — зауважив він, коли ми під’їжджали до Скотленд-Ярду. — Ці люди знову схопили Меласа. Він не бозна-який сміливець, як вони переконалися тієї ночі. Цей негідник, мабуть, самою лише своєю появою перелякав його. Безперечно, їм знову потрібні послуги перекладача, але потім їм захочеться покарати його за зраду, — бо ж як іще вони сприйняли його поведінку?

Ми сподівалися приїхати до Бекенгема потягом швидше за карету або принаймні водночас із нею. Проте в Скотленд-Ярді ми чекали понад годину, поки нас провели до інспектора Ґреґсона й виконали всі формальності, що дозволили б нам проникнути до будинку ім’ям закону. За чверть до десятої ми під’їхали до Лондонського моста, а о пів на одинадцяту зійшли вчотирьох на бекенгемській платформі. Півмилі ми їхали до садиби "Мирти" — великого темного будинку, що стояв оддалік посеред окремої ділянки. Тут ми відпустили кеб і пішли доріжкою.

— Всі вікна темні, — зауважив інспектор. — Будинок, здається, порожній.

— Наші пташки вже випурхнули з гніздечка.

— Чому ви так гадаєте?

— Годину тому звідси виїхала карета з важким багажем.

Інспектор посміхнувся:

— Я й сам бачив під ліхтарем свіжу колію, але звідки тут узявся ще й багаж?

— Ви могли б побачити й іншу колію, що вела до будинку. Свіжіша колія глибша — настільки, що ми можемо сказати напевно: карету було добре навантажено.

— Очко на вашу користь, — мовив інспектор, знизавши плечима. — Висадити ці двері буде нелегко, проте спробуймо, — може, нас хтось почує.

Він гучно стукав у двері й смикав за дзвоник, але без жодного успіху. Холмс тим часом зник, та через кілька хвилин повернувся.

— Я відчинив вікно, — сказав він.

— Дякувати Богові, що ви разом з поліцією, а не проти неї, містере Холмсе, — зауважив інспектор, коли помітив, як хитромудро мій друг відімкнув клямку. — Отак. Гадаю, що за таких обставин нам можна входити й без запрошення.

Один за одним ми зайшли до великої кімнати — тієї самої, де побував містер Мелас. Інспектор засвітив свій ліхтар, і при його світлі ми побачили двоє дверей, штори, лампу й колекцію японської зброї, як нам і описували це раніше. На столі стояли дві склянки, порожня пляшка з-під бренді та рештки їжі.

— Що це? — несподівано запитав Холмс.

Ми всі зупинилися й прислухалися. Угорі, над нашими головами, пролунав стогін. Холмс кинувся до дверей і побіг до передпокою. Раптом згори долинув виразний крик. Холмс помчав стрімголов сходами, а ми з інспектором — за ним; брат його, Майкрофт, і собі поспішав, наскільки дозволяла йому огрядна статура.

На другому поверсі ми опинилися перед трьома дверима; з-за середніх долинав той самий моторошний стогін, що то стихав аж до глухого бурмотіння, то знову переходив у пронизливий крик. Двері було замкнено, але в замку стримів ключ. Холмс прочинив двері, кинувся вперед, але миттю вибіг назад, схопившися рукою за горло.

— Це чадний газ! — вигукнув він. — Зачекайте. Зараз він розвіється.

Зазирнувши всередину, ми побачили, що кімнату освітлює лише слабке блакитне полум’я, яке блищить над маленьким мідяним таганцем. Воно кидало на підлогу коло мертвотного, неприродного світла, а в темній глибині кімнати ми розгледіли дві неясні тіні, що скорчилися біля стіни. З прочинених дверей тягло страшним отруйним чадом, від якого ми задихалися й кашляли. Холмс вибіг сходами нагору, щоб ковтнути свіжого повітря, а потім, убігши до кімнати, відчинив вікна й викинув палаючий таганець у садок.

— За хвилину ми зможемо увійти туди, — прохрипів він, вискочивши назад. — Де свічка? Навряд чи вдасться запалити сірник у цьому чаді. Ти, Майкрофте, стоятимеш біля дверей і світитимеш. Ходімо!

Ми кинулися до дверей і витягли із кімнати двох людей. Обидва були непритомні, губи в них посиніли, очі налилися кров’ю.