Грек шукає грекиню - Сторінка 10

- Фрідріх Дюрренматт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Про мене вже часто кажуть, ніби я свавільний церковний владика. Усі члени Всесвітньої церковної ради — люди лагідні й добрі християни, звичайно, я розумію, що вони радіють, коли я вирішую за них усякі організаційні питання, а часом і думаю за них. На таку діяльність здатна, на жаль, далеко не кожна людина, у тому числі й члени Всесвітньої церковної ради. Наступне засідання, де ви повинні бути як кандидат, відбудеться в Сіднеї. У травні. Така подорож — теж божий дарунок, можна побачити далеку країну, її людей, познайомитися з чужими звичаями і традиціями, з потребами й проблемами нашого славного людства в різних куточках землі. Всі витрати бере на себе, звичайно, давньо-новопресвітеріанська церква.

— Мені якось незручно...

— Я виклав вам свою справу,— зашамкотів далі єпископ,— тепер перейдемо до вашої. Пане генеральний директор, поговорімо як чоловік із чоловіком. Я здогадався, в чому справа. Ви бажаєте взяти шлюб, з'єднати своє життя з жінкою, любою вашому серцю. Вчора я побачив вас із нею на вулиці між крематорієм і Національним музеєм, я привітався, але мусив одразу ж завернути в темний провулок, там живе тяжко хвора старенька, і серце в мене болить за неї... Таке собі тихе створіння на землі.

— Звісно, пане єпископ.

— То я відгадав?

— Так воно і є.

Єпископ Мозер закрив грубу книжку, що лежала перед ним на столі. То була Біблія грецькою мовою.

— Гарненька жіночка,— сказав він.— Зичу вам щастя. А коли ж ви берете шлюб?

— Завтра, в каплиці святої Елоїзи, якщо можна... Коли б ви самі нас повінчали, я був би щасливий.

Нараз єпископ не знати чого знітився.

— Власне, це обов'язок священика тієї каплиці,— пояснив він.—Тюркер дуже добре провадить шлюбну церемонію, і в нього надзвичайно приємний голос.

— Прошу вас цього разу зробити виняток,— сказав Архілохос.— Виняток як для майбутнього члена Всесвітньої церковної ради.

— Гм, а чи встигнете ви владнати формальності, що вимагає закон? — спитав єпископ. Його вочевидь щось бентежило.

— Я попрошу метра Дютура про це подбати.

— Тоді гаразд,— врешті здався єпископ,— призначимо на завтра, припустімо, десь о третій по обіді в каплиці святої Елоїзи. Тепер скажіть, будь ласка, прізвище нареченої та дайте деякі відомості про неї.

Єпископ усе занотував.

— Пане єпископ,— сказав Архілохос,— моє майбутнє одруження, мабуть, достатня причина, щоб на якийсь час відволікти вас від ваших справ, але ця причина — не головна, коли дозволено мені так висловитись і коли це взагалі не звучить блюзнірством, бо що може бути важливіше за взятий на себе обов'язок пройти із обраною жінкою весь свій життєвий шлях. Та попри все в цю хвилину мене бентежить іще важливіша турбота, що важким тягарем давить мені на серце.

— Висловіться, любий генеральний директоре,— лагідно сказав єпископ.— Більше мужності! Звільніть свою душу від усіх турбот, адже то все діла земні, занадто земні.

— Пане єпископ,— зажурено мовив Архілохос, випростався в кріслі й поклав ногу на ногу,— даруйте мені, будь ласка, якщо я казатиму якусь нісенітницю. Але ще сьогодні вранці я був зовсім по-іншому вбраний, жалюгідно вбраний, як щиро сказати. Той костюм, що ви бачили на мені в неділю, мені справили ще для конфірмації, а тепер раптом на мені дороге вбрання від О'Ніл-Папперера і від Ватті. Мені соромно, пане єпископ, адже ви можете подумати, ніби я вже зовсім віддався всім звабам життя.

— Навпаки,— усміхнувся високий духовний отець.— Приємна зовнішність, гарний одяг — все це треба тільки вітати, особливо тепер, у наш час, бо в деяких колах, що дотримуються безбожної філософії, стало модно вбиратися навмисно недбало і навіть злиденно, носити строкаті сорочки навипуск і всяку таку погань. Гарна мода і християнство аніскільки не виключають одне одного.

— Пане єпископ,— повів далі Архілохос, трохи насмілившись,— я гадаю, що справжній християнин занепокоїться, коли на нього зненацька посиплються без упину всякі нещастя; він почуватиметься, мабуть, біблійним Іовом, в якого загинули всі сини й дочки, а сам він геть зубожів і заразився проказою; але такий чоловік може втішатися тим, що все зрозуміло: стільки горя він зазнав лише через власну провину, через власні гріхи. Та буває і навпаки, коли людині без упину щастить, раз у раз, і мені здається, що тоді людина може по-справжньому занепокоїтись, адже таке щастя пояснити неможливо. Хіба людина годна його заслужити?

— Любий пане Архілохос,— усміхнувся єпископ Мозер,— світ влаштовано так, що подібні випадки просто неймовірні. Людина — це твар стогнуча, як сказав апостол Павло, і всі ми стогнемо від різних нещасть, більших чи менших, але, звичайно, не треба їх сприймати надто трагічно, а ставитись до них так, як ставився Іов, про це ви самі сказали дуже влучно й гарно, майже як сам проповідник Тюркер. Випадок, про який ви щойно сказали — коли людині без упину щастить,— цей випадок настільки неймовірний, що шкода й мови про це.

— Я сам такий випадок! — вигукнув Архілохос.

У кабінеті запала тиша, в ньому дедалі швидше залягав присмерк, надворі день зовсім згас і враз поночіло, з вулиці не долинало жодного звуку, тільки коли-неколи чувся гуркіт автомашини, що проїздила вулицею, або відлунювала хода якогось перехожого, завмираючи вдалині.

— Щастя мене буквально переслідує,— напівголосно розповідав колишній бухгалтерів помічник, вбраний у вишуканий костюм із хризантемою в петельці (сріблясто-сірий капелюх — а-ля містер Іден,— а також сліпучо-білі рукавички та елегантне пальто на хутрі він залишив на вішалці), — на моє шлюбне оголошення в "Суар" приходить найчарівніша в світі дівчина, закохується в мене з першого погляду, а я з першого погляду — в неї, все йде, як у дешевенькому кінофільмі, мені майже соромно про це розповідати; коли ми з тією дівчиною пішли гуляти міськими вулицями, нараз усі перехожі починають зі мною вітатися. Вітається президент, вітаєтесь ви і все шановне міське панство, а сьогодні я зробив найнеймовірнішу кар'єру, і світську, і церковну, був звичайне ніщо, а піднявся з жалюгідної посади бухгалтерового помічника до генерального директора і до члена Всесвітньої церковної ради. Це все неможливо пояснити, отож воно мене й бентежить.

Єпископ довго не відповідав, тепер він здавався дуже старим, сивим дідуганом; утупившись поперед себе поглядом, він поклав свою "Даннеман" у попільничку, і сигара лежала там, згасла, нікому не потрібна.

— Пане Архілохос,— сказав зрештою єпископ, тепер він уже не шамкотів, а говорив зовсім іншим, міцним голосом,— пане Архілохос, усі ті події, що про них ви розповіли мені віч-на-віч цього тихого вечора, насправді дивовижні й надзвичайні. А що стосується причин, котрі їх обумовили, то я гадаю: справа не в цих не відомих нам причинах,— тут голос в єпископа затремтів і на якусь мить знову стало помітно, що він шамкотить,— вони не мають якогось важливого, вирішального значення, бо вони належать до земної сфери, а тут ми всі — грішники; важливе інше, і воно все пояснює: Бог відзначив вас своєю милістю, і ви весь час це відчуваєте. Сьогодні ви вже не бухгалтерів помічник Архілохос, а генеральний директор і член Всесвітньої церковної ради пан Архілохос; тепер ідеться тільки про те, чи ви доведете, що заслуговуєте тієї високої милості Божої. Вам випало велике щастя, то поставтеся до нього так само смиренно, як поставилися б до великого нещастя в вашому житті; це все, що я можу вам з цього приводу сказати. Можливо, перед вами стелиться особливо важка дорога — дорога щастя, вона надзвичайно рідко пролягає перед людьми, бо вони ще менше здатні її долати, ніж дорогу нещастя, якою на цій землі ми всі, як правило, йдемо. Бувайте здорові.— З цими словами єпископ підвівся.— Ми побачимося завтра в каплиці святої Елоїзи, коли ви вже для себе дещо з'ясували, а я можу тільки молитися, щоб ви не забули моїх слів, хоч би що вас далі спіткало.

Після розмови з єпископом Мозером у геть прокуреній кімнаті з важкими портьєрами на вікнах, з письмовим столом і стінними полицями, заставленими творами класиків та Бібліями, і після того, як брат Бібі, що читав під епископовим вікном газету ("Суар"), дістав бажані гроші, член Всесвітньої церковної ради залюбки поїхав би відразу на бульвар Сен-Пер; та дзиґарі на церкві Єзуїтів біля площі Гійом пробили тільки шість разів, і він вирішив зачекати до восьмої, як вони з Хлоєю і домовлялися, хоча йому було боляче уявляти, що дівчина ще дві зайві години працюватиме служницею. Архілохос надумав сьогодні ж оселитися з нею в готелі "Рітц" і наперед усе підготував: замовив два номери, один — на "другому поверсі, інший — на шостому, аби не засоромити дівчини й аби він сам як член Всесвітньої церковної ради не опинився у скрутному становищі. Потім він спробував розшукати метра Дютура, та, на жаль, без успіху. Він тільки дізнався, що метр Дютур — адвокат, він же і нотаріус,— пішов оформляти передачу якогось будинку іншій особі. Тож Архілохос мав ще понад півтори години вільного часу. Він підготувався до зустрічі, купив квіти, довідався, де є непоганий ресторан, бо у той безалкогольний, що містився навпроти Всесвітньої служби здоров'я, він не хотів іти, а про ресторанчик "В Огюста" теж не могло бути мови. Хоч як було йому прикро, та він розумів, що в цьому елегантному вбранні туди не можна йти. Його костюм від О'Ніл-Папперера не пасував до жовтої майки мосьє Білера. І хоч як гризло його сумління, він поклав неодмінно обідати в "Рітці", звісно, без вина, замовив столик і, пойнятий радістю чекання, подався на виставку картин Пассапа, яку випадково виявив просто навпроти "Рітца" у салоні Наделера; через велику кількість відвідувачів салон був відчинений і ввечері. Тут виставили й останні Пассапові картини (кути в шістдесят градусів, еліпси й параболи). Архілохос із захватом, майже молитовно милувався ними, блукаючи із своїми квітами (білі троянди) по ясних залах разом із американцями, журналістами й художниками. Та зненацька він аж сторопів перед картиною, написаною синім кобальтом і вохрою, на полотні, власне, нічого не було, крім двох еліпсів та однієї параболи. Спаленівши по самі вуха, він вражено втупився в картину, нервово стискаючи в руці квіти, тоді нараз кинувся звідти тікати, гнаний панічним жахом, піт лив з нього ливцем, а водночас наче морозом сипонуло йому за шкіру; він ускочив в якесь таксі, але перед тим все ж таки спитав адресу художника в пана Наделера, той саме стояв у чорному смокінгу біля каси, усміхався і тер собі руки.

Власник салону, навіть не взявши пальта, миттю вскочив в інше таксі й помчав за Архілохосом, підозрюючи, що той надумав потай купити картину і тоді він не одержить належних йому комісійних.

Пассап жив на вулиці Фюнебр, у старому місті, і таксі з Архілохосом (а відразу за ним і таксі з Наделером) дісталося туди проспектом маршала Фегелі, але дісталося насилу, з великими труднощами, бо саме в цей час прихильники Фаркса влаштували масову демонстрацію з численними портретами анархіста на довгих держаках, з червоними прапорами і здоровенними транспарантами: "Геть президента!", "Перешкодимо угоді в Лугано!" і таке інше.