Грек шукає грекиню - Сторінка 5

Так, так, ми зможемо подумати і про діточок, правда, тільки про трьох-чотирьох, не більше, адже при машинобудівному концерні Пті-Пейзана створено такий соціально-передовий заклад, як санаторій для майбутніх матерів — дружин робітників і службовців.

— Well,— мовив містер Уїмен і сховав гаманця.

— Бувайте здорові,— сказав Архілохос.— Хай вас Бог благословить, а я молитимуся за вас у давньо-новопресвітеріанській церкві.

А перед домом його чекав Бібі з простягненою братською рукою.

— Теофіл надумав був почистити Національний банк, та лягаві пронюхали,— сказав Бібі, як звикле, на блатному жаргоні.

— То й що?

— Йому треба шкварити на південь, поки тут всі заспокояться. Потрібно п'ять сотень. Я поверну на різдво.

Архілохос простяг йому гроші.

— Що сталося, братику? — обурився розчарований Бібі.— Отакі дрібняки даєш?

— Більше не можу, Бібі,— вибачився Архілохос Він зніяковів та, на свій власний подив, розгнівався.— Справді не можу. Я обідав із своєю дівчиною в безалкогольному ресторані, що навпроти Всесвітньої служби здоров'я. Стандартний обід і пляшка виноградного соку. Хочу мати нарешті сім'ю.

Брат Бібі злякався.

— Навіщо тобі сім'я? — обурено вигукнув він.— Адже я маю сім'ю. А та дівчина принаймні багата?

— Ні.

— Хто вона?

— Робить служницею.

— Де?

— Бульвар Сен-П'єр, номер дванадцять.

Бібі свиснув крізь зуби.

— Піди проспись, Арнольфе. І дай ще грошенят.

Піднявшись на шостий поверх, до своєї мансарди, Архілохос роздягся і вклався в ліжко. Він хотів був розчинити вікно, бо повітря було важке. Однак сусідство клозетів відчувалося дужче, ніж завжди. Грек лежав у напівтемряві. На стіні навпроти його вікна раз у раз спалахувало світло то в одному, то в іншому віконці. І чути було, як спускають воду. На стіні мансарди коли-не-коли виступали з пітьми портрети дійових осіб його світопорядку — відблиски світла падали то на єпископа, то на президента, то на Бібі з його діточками, то на якийсь інший портрет чи на трикутний чотирикутник Пассапа.

"Завтра треба придбати фотокартку подружжя Уїменів і поставити у рамці",— подумав Архілохос.

Повітря було таке задушливе, таке важке, що він ледве міг дихати. На сон не було чого й сподіватися. Лягаючи спати, він був щасливий, а тепер напосілися турботи. Хіба можна привести сюди, на цю мансарду, Хлою, влаштувати тут родинне кубельце, ще й обзавестися трьома або й чотирма дітками, як це він собі запланував, повертаючись додому. Конче треба знайти інше помешкання. А він не мав ані грошей, ані майна. Все, що заробляв, він віддавав Бібі. Тут йому нічого не належало, ані це злиденне ліжко, ані жалюгідний стіл, ані кульгавий стілець. Він знімав умебльовану кімнату. Тільки портрети дійових осіб його морального світопорядку були його власністю. Архілохос жахнувся своєї бідності. Він розумів, що Хлоїна вишуканість і врода потребують також навколишньої вишуканості і вроди. Не можна, щоб вона знову повернулася до колишнього життя — до ночівель під мостом чи в порожніх діжках на смітнику.

Гуркіт води, що її спускали в будинку навпроти, ставав йому дедалі нестерпніший, дедалі лиховісніший. Він заприсягся собі кинути цю мансарду, вже завтра він підшукає собі інше помешкання. Та міркуючи над тим, як це здійснити, Архілохос втрачав мужність. Він не бачив ніякого викруту з цього становища. Він почувався мізерною часткою велетенського безжалісного механізму і не мав надії, що колись здійсниться те диво, яке подаровано йому цієї неділі. Безпорадний, знесилений, він чекав ранку, і той сповістив про себе несамовитим гуркотом води у клозетах.

Близько восьмої ранку — о цій порі року надворі було ще темно — Архілохос, як завжди у понеділок, прямував до адміністративного корпусу машинобудівельного концерну Пті-Пейзана разом із цілою армією бухгалтерів, секретарок і бухгалтерових помічників як незначна частинка сірого людського потоку, що вивергався з метро, автобусів, трамваїв та електричок; при світлі вуличних ліхтарів цей потік сумно плив до величезного куба зі сталі й скла, а той поволі поглинав його, поділяв на окремі потічки, сортував, підіймав на ліфтах та ескалаторах угору, проштовхував у коридори; перший поверх— відділ танків, другий поверх — атомні гармати, третій — кулемети і так далі.

Архілохос, стиснений у натовпі, виснажений, ледве живий, врешті опинився на восьмому поверсі, де був відділ акушерських щипців, кабінет 122АЩ, жалюгідне приміщення з голими стінами, поділене скляними перегородками; та перш ніж зайти до відділу, Архілохос мусив, як і всі, пройти кабінет гігієни, прополоскати горло, проковтнути таблетку (проти шлункового грипу), то були заходи соціального забезпечення. Потім він натяг на себе сірий робочий халат, і досі не зігрівшись,— цієї ночі вперше за всю зиму вдарив сильний мороз, відполірувавши міські вулиці. Архілохос квапився, до восьмої зоставалася тільки одна хвилина, а в Пті-Пейзана запізнюватися не дозволялось (час — це гроші). Знявши чохол із друкарської машинки, він сів до столу, що теж був із скла й сталі, за тим столом, крім нього, сиділи ще три бухгалтерові помічники: номери ПБ122АЩ28, ПБ122АЩ29, ПБ122АЩ30. В Архілохоса на робочому халаті теж стояв номер — ПБ122АЩ31.

Великий годинник показував рівно восьму годину, коли Архілохос почав задубілими пальцями клацати на машинці, цього ранку йому треба було скласти звіт про збільшення попиту на акушерські щипці в кантоні Аппенцелль-Іннерроден. Так само як і він, три помічники бухгалтера за цим столом теж клацали на машинках, таку ж роботу виконували і сорок шість інших чоловіків у цій кімнаті та сотні, тисячі в усьому будинку, з восьмої години до дванадцятої, з другої до п'ятої, а в перерву всі обідали в загальній їдальні; у зразковому концерні Пті-Пейзана все було ідеально впорядковано, недарма сюди приїздили міністри і навіть чужоземні делегації — по відділах проходили китайці в окулярах або хтиві індуси зі своїми дружинами, загорненими в шовк.

Та дивні дива, що відбуваються в неділю, часом (хоч і зрідка) тривають і в понеділок.

— Архілохоса викликає начальник відділу, бухгалтер Б121АЩ,— почулося з репродуктора. На мить у кімнаті 122АЩ запала мертва тиша. Всі затамували дух. Друкарські машинки завмерли. Грек підвівся. Блідий, збентежений, він ледве тримався на ногах. Це не віщувало нічого доброго, службовців мали скорочувати. Проте бухгалтер Б121АЩ — його кабінет був поруч кімнати 122АЩ — зустрів Архілохоса настільки люб'язно, що той, ледве насмілившись сюди зайти, тепер розгублено спинився, адже він багато чув про жахливі вибухи люті в Б121АЩ.

— Мосьє Архілохос,— вигукнув Б121АЩ, ступив назустріч помічникові бухгалтера і навіть потис йому руку,— я вже давно помітив ваш надзвичайний талант, дозвольте це підкреслити.

— Будь ласка,— вимовив ошелешений Архілохос, проте не йняв тим словам віри.

— Ваш звіт,— усміхнувся, потираючи руки, Б121АЩ (невеличкий жвавий чоловічок років п'ятдесяти, лисий, короткозорий, у білому бухгалтерському халаті з сірими нарукавниками),— ваш звіт про наявність і розповсюдження акушерських щипців у кантоні Аппенцелль-Іннерроден можна беззаперечно назвати зразковим.

Архілохос відказав, що це його дуже тішить, однак у душі він був переконаний, що став жертвою лихого настрою бухгалтера і в його люб'язності криється якийсь підступ. Бухгалтер запросив недовірливого помічника сідати, а сам схвильовано заметушився по кабінету.

— Беручи до уваги вашу відмінну роботу, любий пане Архілохос, я надумав вжити деяких заходів.

— Це для мене велика шана,— затинаючись, промимрив Архілохос.

— Я маю на увазі посаду віце-бухгалтера,— прошепотів Б121АЩ,— щойно я надіслав цю пропозицію начальникові нашого відділу кадрів.

Вдячний Архілохос хотів був підвестися, та бухгалтер мав до нього ще якесь діло. Заговоривши про це, він нараз став такий боязкий і нещасний, начебто бухгалтеровим помічником був не Архілохос, а він сам.

— Мало не забув,— тихенько сказав Б121АЩ, силкуючись не втрачати самовладання.— Обер-бухгалтер ОБ9АЩ висловив бажання особисто поговорити з вами, пане Архілохос. Сьогодні ж, уранці.

І бухгалтер витер собі з чола піт червоною картатою хусткою.

— Так, обер-бухгалтер хоче з вами вранці поговорити,— повторив він.— Сідайте, любий друже, в нашому розпорядженні є ще кілька хвилин. Насамперед зосередьтеся, не нервуйте, візьміть себе в руки, будьте гідні цієї ситуації.

— Звісно,— сказав Архілохос,— я спробую.

— Боже мій,— вигукнув бухгалтер, сідаючи до письмового столу.— Боже мій, пане Архілохос, любий друже, адже я можу назвати вас любим другом — по секрету і тільки між нами, віч-на-віч, а мене звати Руммель, Еміль Руммель,— Боже мій, любий друже, такої події ще не траплялося в моїй практиці, а я працюю в машинобудівному концерні Пті-Пейзана вже тридцять три роки. Раптом, не знати для чого, обер-бухгалтер викликає молодшого помічника бухгалтера,— такого дивовижного порушення правил службового розпорядку мені, повторюю, не траплялось. Я мало не зомлів, любий друже, дарма що я завжди вірив у ваші геніальні здібності, та все-таки! Адже мене зроду не викликали до обер-бухгалтера, з самої думки про це я тремчу, як осикове листя. Обер-бухгалтер спілкується виключно з віце-обер-бухгалтером. І раптом ви! Вас викликає сам обер-бухгалтер. Це, без сумніву, має свої підстави, якісь таємні міркування, я передбачаю вашу швидку ділову кар'єру, ви, мабуть, посядете моє місце, так, так (і Б121АЩ витер собі очі хусточкою), а може, ви станете навіть віце-обер-бухгалтером, як оце недавно скоїлося у відділі атомних гармат, один їхній бухгалтер мав честь досить близько познайомитися з дружиною шефа головного відділу кадрів... Не про вас мова, любий друже, не про вас, у вашому випадку головну роль відіграли тільки ваші ділові якості, ви написали чудовий звіт про кантон Аппенцелль-Іннерроден, я знаю. І ще, любий друже, прошу вас зауважити,— але це тільки між нами,— випадково сталося так, що моя пропозиція призначити вас віце-бухгалтером і виклик обер-бухгалтера, так би мовити, співпали в часі, слово честі. Моє клопотання про вас було вже написане, аж тут, наче грім серед ясного неба, пролунав у мене телефонний дзвоник секретарки нашого шановного обер-бухгалтера...