Хліб по воді - Сторінка 4

Тоді, може, я й піддам його екзекуції через знайомство з вами.

— Як знаєш,—сказав Аллен.— Надішлеш мені листівку, Я б сам не проти побувати на якомусь грецькому острові. І не тільки три тижні, Може, як вийду на пенсію...

Елінор ступила до нього, обняла і серйозно подивилась йому у вічі. Вона була нижча за сестру, тендітніша й успадкувала від матері гарненький рівний ніс і сині очі.

— Це жахлива несправедливість, правда ж? — мовила вона лагідно.— Я маю змогу поїхати ось так, на три тижні, попрацювавши всього два роки, а ти...

Аллен ніжно поплескав її по спині.

— Ми своїм життям задоволені. Ми обрали сім'ю, А в тебе сім'ї немає... Поки що...

— Амінь!— докинула Елінор.

З кухні, скидаючи з себе фартуха, ввійшла Леслі.

— Вечеря майже готова,— повідомила вона.— Місіс Кертіс усе розставила, можна подавати на стіл.— Місіс Кертіс була дружина Алєк-сандера і тричі на тиждень допомагала Леслі по господарству.— Всі зібралися?

— Немає Керолайн,— сказала Елінор, відступаючи —від батька.

— Дивно,— сказала Леслі.— Уже чверть години як споночіло. На тенісному корті робити їй у темряві нема чого. Та й знає вона, коли ми сідаємо за стіл.

— Може, зайшла випити содової чи ще чого,— мовив Аллен.— Давайте й ми вип'ємо. Вам чого, Леслі, Елінор?

Він підійшов до серванта й відчинив дверцята. Там стояла пляшка віскі й пляшка хересу.

— Дякую, мені не треба нічого,— сказала Елінор.

Аллен ніколи не бачив, щоб дочка пила — хіба зрідка трохи вина,— і йому стало цікаво, чи вона теж така стримана, коли вечеряє з хлопцем, що розповідає їй геть усе, а чи приберігає свою стриманість тільки для батька й матері?

— А мені хересу,— мовила Леслі.

Коли Аллен налив їй хересу і шотландського віскі з содовою для себе, увійшов Джіммі — після душу чистий, свіжий, пропахлий милом.

— Салют, Елінор!—привітався він.— Як справи в окраси нашої сім'ї?

— Працюю не покладаючи рук,— відказала Елінор.— Ба, та ти сьогодні аж блищиш!

— На твою честь!—кинув Джіммі.— Коли ти вшановуєш родину своїм візитом, то мені доводиться принаймі поголитись.

— А знаєш, так тобі навіть до лиця,— сказала Елінор.— Трохи схожий на корсиканського розбійника, що прибрався до меси!

Джіммі вишкірив зуби.

— О, в мене є шанувальниці! Правда, їх небагато.

— Джіммі,—озвався Аллен,— ми з матір'ю хочемо випити. Приєднаєшся?

Джіммі похитав головою.

— Готуюся до Олімпійських ігор.

— Олімпійських ігор?—іронічно перепитала Елінор.— Це ж яких?

— Тисяча дев'ятсот дев'яносто шостого року,— відказав Джіммі, знову ошкірившись.— Сподіваюся взяти золото за швидкісне вдоволення бажань.

— Я поставлю на тебе всі свої гроші, братику!— посміхнулася Елінор.

Вони завжди заводились, і Елінор не приховувала свого невдоволення тим, як Джіммі живе і з ким приятелює. А Джіммі, хоч і був високої думки про сестрині здібності, проте вважав, що Елінор марнує життя, бабраючись, як він казав, у безглуздому, закомп'ютеризованому буржуазному кориті. У рідкісних вибухах Джіммі проявлялося якесь несформоване, позбавлене мети лівацтво, воно турбувало Аллена з його

чіткими, прагматичними поглядами на суспільство, де їм судилось жити, одначе сперечатися з хлопцем він не пробував. "Неминучі муки юності",— думав він, коли Джіммі вибухав. Аллен знав, що Джіммі й Елінор щиро люблять одне одного, проте інколи їхні суперечки доходили до взаємних образ.

Він гучно відкашлявся й підняв склянку.

— За що ми...— Він обернувся до Елінор.— За Грецію!

Леслі здивовано підвела очі.

-— Яку Грецію?

— Мамо, я розповім тобі потім,— сказала Елінор.— Це розмова жіноча.

— Ох, бідолашна куховарка! Усі плітки прогавить, поки порається на кухні!—Леслі зітхнула й надпила херес.— Ну все. Годі. Якщо за п'ять хвилин Керолайн не з'явиться, почнемо вечеряти без неї. Аллене, вона тобі часом не казала, що затримається?

— Ні.— На цьому тижні він пив віскі вперше і тому з насолодою смакував його в роті, не поспішаючи ковтати.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

— Це Керолайн,— сказала Леслі.— Але ж вона має ключа,..

Дзвінок не вгавав.— довгий, гучний, надсадний.

— Святий боже! — захвилювалася Леслі.— Вона ж знає, що ми не глухі.

Джіммі кинув швидкий погляд на батька. Аллен помітив у синових очах тривогу й відчув, як та тривога відбилась і в його душі.

— Я відчиню,— сказав Джіммі, виходячи з їдальні.

Аллен надів окуляри й рушив за ним, удаючи з себе спокійного. Джіммі саме відчиняв двері, коли Аллен вийшов у коридор. Спотикаючись, ледве тримаючись на ногах, Керолайн переступила поріг. Вона підтримувала чоловіка з опущеною головою. Обоє були закривавлені.

Розділ другий

"Чоловік точнісінько твого віку",— почув він чийсь голос чи йому здалося, ніби він почув той голос. Знайомий голос...

Джіммі кинувся за поріг і спробував підхопити обох — сестру й чоловіка, якого вона підтримувала. Аллен побіг допомагати Джіммі. Незнайомець застогнав.

— Зі мною все гаразд,— сказала, важко дихаючи, Керолайн.— Його візьміть. Це його кров, не моя.— У вільній руці вона все ще тримала ракетку. Светр і джинси, які вона надягла поверх тенісної форми, були закривавлені. Дівчина відпустила незнайомця, коли Аллен підхопив його попід руки. Незнайомець був високий і важкий; через його зовсім лису голову, скроню та ліву щоку пролягала глибока рана. Зі шкіряної куртки звисали клапті. Він силкувався підвести голову і стати рівно.

— Зі мною все гаразд,— пробурмотів він.— Прошу вас, сер, не хвилюйтеся. Я ось хвилинку посиджу і... — Він знов упав Стрендові на руки.

— ІЦо тут діється? — почув Аллен позад себе голос дружини.— О господи!

— Нічого страшного, шановна пані,— пробурмотів незнайомець, намагаючись усміхнутися.— Правду кажу.

— Елінор,— звеліла Леслі,— подзвони докторові Прінзу і попроси, хай негайно їде сюди.

— Не треба, правду кажу,— промовив незнайомець. Голос його ставав виразнішим. Зробивши над собою зусилля, він випростався.— Про все подбає мій приватний лікар. Я не хочу завдавати вам клопоту...

— Відведіть його до вітальні,— рішуче наказала Леслі, — покладіть на канапу. Елінор, не стій там. Керолайн, а з тобою як?

— Не турбуйся, мамо, —; відказала Керолайн.— Я тільки вся в кроні, ото й усе. Пусти мене, Джіммі. Не треба мені санітарів-носіїв,—-Голос її лунав твердо й сердито — новий тон, якого досі Аллен у неї не чув.

— Якщо дозволите, сер, я спробую сам,— промовив незнайомець,— Ви побачите, що...

Обережно, готовий щомиті підхопити пораненого, Аллен відступив. Він помітив, що рукав його власного піджака забруднився кров'ю від глибокої рани на руці в незнайомця, і йому стало соромно за те, що він це помітив. Намагаючись триматися рівніше, незнайомець ступив цілком нормальний крок вперед.

— Бачите? — сказав він з гідністю п'яного, що проходить випробу на алкоголь перед полісменом. Тоді помацав собі щоку, спокійно глянув на закривавлену руку.— Легенька подряпина, запевняю вас.

Усі поволі рушили до вітальні. Незнайомець упевнено всівся у дерев'яне крісло.

— Дуже люб'язно з вашого боку, але не варто завдавати собі стільки клопоту,— сказав він.

"Років йому десь стільки ж, як і мені,— прикинув подумки Стренд.— І на зріст майже такий самий. Якщо йому й болить, то з виразу його побитого й блідого обличчя цього не скажеш".

— Джіммі,— озвалася Леслі,—принеси теплої води й серветок.— Вона глянула на закривавлене обличчя незнайомого. Кров скапувала на килим.— І рушника. Два рушники. В аптечці візьмеш бинти й пластир. І відерце з льодом прихопи.

— Не треба турбуватися,— промовив чоловік.— Подряпина, тільки й того...

— Керолайн,— звернулася до дочки Леслі,— у тебе такий вигляд, ніби ти щойно з фронту. З тобою справді нічого не сталося? Не треба безглуздої бравади.

— Я ж сказала,— відповіла Керолайн, і голос її раптом затремтів.— Зі мною все гаразд.— Дівчина й досі тримала в руці тенісну ракетку, ніби вона за кілька секунд мала знадобитися їй для нової, важливої гри. Металевий обідок ракетки був закривавлений.

— Що сталося?—запитав Аллен. Він стояв збоку, і йому було трохи не по собі. Досі він ніколи не бачив стільки крові, і його нудило.

— На нього напали...— почала Керолайн.

Увійшла Елінор.

— Доктора Прінза немає. Автовідповідач повідомив, що він буде через годину.

Леслі застогнала.

Елінор обняла Керолайн і стала її втішати.

— Все гаразд, дівчинко,— сказала вона.— Тепер усе гаразд. Ти певна, що не покалічена?

— Я... я ціла й здорова... Я тільки вмиюсь і перевдягнуся. Ох, яка я рада, що усі вдома!

Увійшов Джіммі з мискою теплої води, рушниками, бинтами та відерцем, у якому був лід. Коли Леслі намочила рушника й заходилась обережно промивати незнайомцеві рану на голові, він сказав:

— Ви такі чуйні! Мені дуже прикро, що я підняв вас на ноги й завдав усім стільки клопоту.

Його голос звучав навдивовижу спокійно — здавалося, цей чоловік випадково подзвонив не в ті двері і тепер вибачається. В його вимові вчувався вплив престижних східних коледжів,. Він ані ворухнувсь, ані поморщився, поки Леслі змивала кров, а потім обробляла глибоку рану на руці,— рушник помалу забарвлювався в гнітючий іржавий колір. Леслі працювала швидко, без метушні, так ніби подавати першу допомогу пораненим незнайомцям було в її домі звичайною справою.

— Боюсь, доведеться накласти кілька швів, коли прийде лікар,— сказала вона спокійно.— Сподіваюсь, я не зробила вам боляче?

— Анітрохи,— відказав поранений.— Хочу вірити, що мій вигляд не дуже шокує вас. Так буває завжди: все видається гіршим, ніж є насправді.— Він присилував себе усміхнутись, щоб заспокоїти її.

— Керолайн,— озвався Аллен,— як усе це сталося?

— З вашого дозволу,— втрутився незнайомець,— я поясню сам.. Моя люба рятівнице,— звернувся він до Керолайн,— я певен, вам хочеться скинути з себе цей закривавлений одяг.

— Елінор,— сказала Леслі,— відведи її до ванної і постав під теплий душ.

Леслі непохитно вірила в чудодійну силу теплого душу в усіх випадках життя.

— І скажи місіс Кертіс, нехай зачекає з вечерею,— докинула вона,

— О господи!— зітхнув незнайомець.— Я зіпсував вам вечерю. Вибачте мені!.. Ви знаєте, я вже можу йти додому, їй-богу.— Він спробував підвестися.

— Сидіть спокійно,— рішуче наказала Леслі, коли Елінор повела Керолайн, яка все ще стискала в руці ракетку, до ванної.

Потім Леслі заходилася перев'язувати незнайомцеві голову; її пальці рухалися швидко, вправно.

— Аллене,— мовила вона,— поклади якомога більше льоду в чис-тий рушник і зроби компрес.

І<оли Аллен виконав її розпорядження, вона сказала незнайомцеві:

— Щока починає напухати.